Стан здоров’я кожної людини — це частина її приватного життя. І захворювання на коронавірус COVID-19 не є винятком. Стандарти журналістської етики в усьому світі захищають право людей на приватність і не допускають необґрунтованого втручання журналістів у приватне життя.

Порушення недоторканності приватного життя людини можливе лише за її згодою або повинне бути обґрунтоване в інший спосіб. Приміром, якщо інтереси суспільства переважають над правом на невтручання в приватне життя. «Прикладами інтересів суспільства можуть бути виявлення або розкриття злочину, захист здоров’я та безпеки населення, розкриття помилкових заяв, зроблених окремими особами або організаціями, або виявлення некомпетентності, що впливає на суспільство», — йдеться в Кодексі мовлення британського регулятора Офком.

Журналіст має знаходити баланс між правом суспільства на інформацію та потенційною шкодою, якої може завдати ця інформація. А також пам’ятати, що приватні особи мають більше прав на захист інформації про них, ніж публічні діячі. Американське Товариство професійних журналістів у своєму кодексі радить зважувати наслідки розголошення персональної інформації про приватних і публічних осіб: «Усвідомте, що приватні особи мають більше права контролювати інформацію про себе, ніж громадські діячі та інші, які шукають влади, впливу чи уваги. Зважте наслідки публікації чи трансляції особистої інформації».

«Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом, є вищою, ніж приватні інтереси особи», — йдеться в Кодексі етики українського журналіста.

Узагальнивши етичні стандарти, вимоги законодавства і стандарти журналістики, «Детектор медіа» підготував FAQ для медійників: як діяти, якщо ви пишете про людей, хворих на коронавірус.

Чому медіа важливо відповідально ставитись до інформації про зараження COVID-19?

Зараз пандемія — головна тема для медіа в усьому світі й в Україні зокрема. Її наслідком є часто паніка, нервозність і пригнічення. Цей негативний вплив на психологічний стан громадян підігрівають численні фейки про коронавірус та безвідповідальність медіа, які заробляють рейтинг спекуляціями на темі «смертельного вірусу». Журналістам може видаватись, що, оскільки коронавірус є головною темою, то будь-яка інформація, пов’язана з ним, варта публікації. Особливо якщо йдеться про відомих людей, у яких підозрюють або діагностували COVID-19. Українські медіа поширили таку інформацію про низку народних депутатів, а також про бізнесмена й колишнього політика, який зараз не обіймає в державі жодних посад. Деякі повідомлення були засновані на недостовірній та неперевіреній інформації, яка згодом була спростована; інші стосувались рідних і близьких політиків, які самі не є публічними людьми. Україна в цьому плані не унікальна — такі порушення є й у публікаціях іноземних медіа.

COVID-19 — хвороба, яка, скоріш за все, залишиться з людством надовго; експерти (наприклад, вірусологиня Алла Мироненко в інтерв’ю «НВ») припускають, що значна частина людей перехворіє й виробить імунітет. Важливо уникнути стигматизації, іншування, дискримінації та переслідування людей, яких перевіряють, лікують або вже вилікували від коронавірусу.

Чи можуть медіа повідомляти про хворих на COVID-19, називаючи їхні імена, прізвища, адреси та інші особисті дані?

Це можна робити лише з прямої та однозначної особистої згоди людини, про яку йдеться. Інформація про здоров’я людини є конфіденційною, тобто інформацією з обмеженим доступом, нагадують юристи Інституту масової інформації. Закон про інформацію (частина 2 статті 11) та Цивільний кодекс (стаття 286) гарантують право людини на таємницю інформації про стан її здоров’я. Людина має право сама визначати, чи розповідати публіці про свої хвороби.

Розголошення цієї інформації без дозволу може завдати моральної шкоди не лише самому хворому, а й близьким і рідним, а також несе загрозу подальшої стигматизації та навіть фізичної розправи. Наприклад, третього березня у Чернівцях занепокоєні мешканці пікетували будинок першого хворого на коронавірус, отримавши з соцмереж та місцевих ЗМІ його домашню адресу разом з інформацією про те, що дружина хворого залишається на самоізоляції вдома. Показовим є й інцидент у Нових Санжарах, де учасники заворушень жбурляли каміння в автобуси з евакуйованими з Уханя українцями. В обох випадках агресія була спрямована проти людей, які згодом виявилися не зараженими коронавірусом.

Якщо інформацію про людину, хвору на COVID-19, озвучили медики, чи можна цитувати їх у ЗМІ?

Медики не мають права розголошувати цю інформацію — це лікарська таємниця, за порушення якої вони несуть кримінальну відповідальність. До того ж, медичною таємницею є не лише діагноз, а й інформація про стан здоров’я самого пацієнта, а також його рідних і близьких; обставини, що передували захворюванню або спровокували його, і навіть факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою. Однак Міністерство охорони здоров’я називає кілька випадків, коли медики мають право порушити медичну таємницю. Вони зобов’язані інформувати відповідні державні органи (не журналістів!), зокрема, про поширення інфекційних хвороб. Якщо медики все ж розголосили таку інформацію медійникам, журналісти можуть звернутись до людини, про яку йдеться, з проханням про підтвердження, а потім — з її дозволу — опублікувати.

Чи можна републікувати інформацію про хворих на COVID-19, опубліковану іншими медіа, з посиланнями на них?

Ні, републікація таких повідомлень — таке ж порушення закону та стандартів журналістики, як і створення власних матеріалів із розголошенням особистої інформації хворих. Публікація будь-якими медіа особистої інформації, пов’язаної зі здоров’ям людини, не робить цю інформацію апріорі суспільно важливою та не виправдовує порушення права на приватність.

Чи можна публікувати повідомлення про те, що в певної людини підозра на коронавірус, не стверджуючи, що вона хвора?

Без дозволу людини, про яку йдеться, цього робити не можна. Ця інформація може мати ті самі згубні наслідки, що повідомлення про те, що людина хвора. Навіть якщо згодом підозра не підтвердиться, і ви про це повідомите, ви не можете гарантувати донесення цієї новини до всіх читачів/глядачів/слухачів, які раніше довідались про підозру.

Чи можна повідомляти ім’я, прізвище та інші особисті дані людини, померлої від COVID-19?

Це можливо з дозволу або ініціативи рідних померлої людини. В італійських медіа бачимо приклади, коли рідні людей, померлих від COVID-19, розповідають про них у медіа та соцмережах, аби увічнити їхню пам’ять і допомогти іншим людям пережити спільну трагедію. Однак рідні та близькі завжди мають право зберегти причину смерті в таємниці.

Чи можна публікувати інформацію про людей, у яких не підтвердилась підозра на коронавірус?

Будь-яку інформацію, пов’язану зі станом здоров’я людини, можна публікувати лише з її дозволу.

Якщо людина повідомляє про свій діагноз у соцмережі, чи можна робити з цього новину?

Так, але обережно. Дотримуйтесь правил використання інформації з соціальних мереж, зокрема переконайтесь, що сторінка справді належить саме цій людині. Завжди краще отримати особисту згоду.

Чи можна журналістам робити припущення про те, з ким контактував і кого міг заразити хворий на коронавірус?

Журналісти можуть проводити розслідування, але озвучувати імена тих, із ким контактувала людина, в якої підтверджений коронавірус, можна лише з її та їхньої безпосередньої згоди. Звинувачувати людину в тому, що вона навмисно або через недбалість когось заразила чи могла заразити, абсолютно неприйнятно, як і створювати підґрунтя для таких звинувачень. У Польщі хворий на коронавірус лікар-гінеколог Войцех Рокіта наклав на себе руки, не витримавши цькування в соцмережах — його звинувачували в тому, що він начебто міг заразити своїх пацієнток.

Чи слід поширювати інформацію про людей, які свідомо чи через недбалість сприяли зараженню інших людей коронавірусом?

Йдеться про порушення закону, тож діють правила, які стосуються висвітлення правопорушень та судових справ (про них можна більше дізнатися, наприклад, у посібнику «Суди і ЗМІ»). Закон про запобігання коронавірусу передбачає в таких випадках покарання — штраф, а якщо наслідком стала загибель людей, — ув’язнення. Якщо правоохоронці порушили кримінальне провадження, про це можна повідомляти, адже ця інформація, можливо, відохотить інших пацієнтів від порушення правил карантину. Однак і в цьому випадку розголошувати особисті дані хворого не можна, а у висвітленні ситуації слід дотримуватися стандарту балансу думок.

Якщо хворий на коронавірус — публічна особа (політик, чиновник, знаменитість абощо), як журналісту визначити, що переважає — повага до приватного життя чи суспільна значущість?

Публічні особи мають вужчі права на захист свого приватного життя, порівняно з приватними. Відомі люди часто самі вирішують оголосити про те, що в них коронавірус. Якщо ні, то журналіст повинен мати справді вагомі підстави для того, щоб розголошувати особисту інформацію знаменитості у контексті, пов’язаному з COVID-19. Наприклад, якщо редакція або журналіст мають підстави вважати, що розголошення такої інформації допоможе вберегти здоров’я суттєвої кількості людей, медіа може поширити інформацію про стан здоров’я цієї людини, отриману з надійних джерел та перевірену. При цьому редакція та журналіст мають ретельно зважити всі можливі наслідки оприлюднення таких даних для публічної людини та її близьких.

А якщо хворий — народний депутат, міністр, президент…?

«Варто пам’ятати, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо», — нагадують юристи Інституту масової інформації. Якщо редакція або журналіст має підстави вважати, що хвороба державного діяча або чиновника загрожує державному суверенітету або стабільності в країні, — медіа може поширити інформацію про стан здоров’я цієї людини, отриману з надійних джерел та перевірену.

Колишні політики чи посадовці, які більше не обіймають посад, стають приватними особами, які мають ширше право на захист особистого життя від втручання журналістів.

Зауважмо, що в умовах гібридної війни та інформаційної агресії Росії інформація про зараження політиків, державних діячів та інших відомих людей коронавірусом може стати предметом медійних маніпуляцій, спрямованих проти України. Свіжий приклад — фейк про Арсенія Яценюка. Тож оприлюднення неперевіреної інформації може завдати шкоди всьому суспільству.

Чи є якісь особливості застосування стандартів журналістики в повідомленнях про людей, хворих на коронавірус?

Як і в повідомленнях про надзвичайні ситуації або про смерть людини, в будь-яких матеріалах про поширення епідемії, зокрема й про конкретних інфікованих, стандарти точності та достовірності є пріоритетними в порівнянні зі стандартом оперативності. Навіть якщо ви не називаєте імен, не слід поспішати з публікацією ще не перевіреної інформації або тієї, що отримана з ненадійного джерела.  Більше про стандарти журналістики можна дізнатись, пройшовши онлайн-курс «Новинна грамотність».

Чи відрізняються правила згадування в медіа про людей, хворих на COVID-19, від загальних правил висвітлення стану здоров’я людини?

Не відрізняються. Головне правило: для того, щоб розголошувати будь-яку інформацію про здоров’я конкретної людини, називаючи її ім’я або інші особисті дані, потрібна бути вагома причина, пов’язана з інтересами суспільства. Робити це заради рейтингу — неприйнятно.

Ілюстрація: WLNS-TV