13-15 грудня у Києві минула 11-та Всеукраїнська конференція журналістів-розслідувачів. Темою конференції у 2019 році стала «Журналістика розслідувань у новій медіа-реальності» (Investigative Journalism in New Media Reality). Протягом трьох днів провідні українські та іноземні медійники ділилися досвідом у професії та своїми новими досягненнями.

Одна з панелей конференції була присвячена впливу розслідувань на їхніх героїв та джерела. Запрошені гості розбиралися, як не нашкодити і не порушити стандарти етики та професії. Спікерами панелі стали Марго Сміт (Нідерланди), Генрік Кауфхольц (Данія), Девід Гаммер (США), Наталія Седлецька (Україна). Виступ Наталії Седлецької, журналістки «Радіо Свобода» та головного редактора програми розслідувань «Схеми: корупція в деталях», був одним із найцікавіших.

«Друзі, родичі — це наші “слабкі місця”». Це те, куди будуть “бити”»

Журналіст і редактор — це не прибульці з космосу, каже Наталія Седлецька. У них, як і у всіх, є друзі, родичі, товариші з колишньої роботи тощо.

«У професійному сенсі це наші «слабкі місця». Це те, куди будуть «бити». Тому дуже важливо бути чесними. У нашій редакції є спеціальна процедура, за якою ми можемо задекларувати конфлікт інтересів. Бажано це зробити заздалегідь. Коли ти знаєш, що у тебе є родичі чи друзі, які можуть потрапити в об’єктив розслідування, скажи про це редактору або команді. Ми навчилися у себе в колективі про це говорити одразу. Розслідування буде робити хтось із колег. Це знімає з вас тягар. Адже колись настає момент, коли все зайшло вже далеко. Краще до такого не доводити», — розповідає вона.

Пані Седлецька переконана: від негативних наслідків оберігає відчуття загальнолюдських цінностей, яких треба завжди дотримуватись: «Оскільки у нас програма розслідувань про корупцію високопосадовців, то об’єкти нашого розслідування — це переважно антигерої. З ними більш-менш зрозуміло, з ними простіше: у розслідуванні ти емоційно відходиш від фігуранта і спираєшся на суспільну вагу отриманих даних».

Але і тут буває непросто, каже вона. Наприклад, психологічна складність може виникнути, коли робиш матеріал про людину, про яку в суспільства вже сформована дуже хороша думка: «Нещодавно ми випустили розслідування про міністра, який має хороший імідж. Звісно, морально це було складно. Більшість людей не хочуть сприймати світ критично. Люди часто не можуть подолати свої уявлення і стереотипи про ту чи іншу людину. Навіть факти і документи часто не діють на людей як доказ. Коли робиш таке розслідування, то розумієш заздалегідь, що йдеш проти течії, що тебе багато хто не зрозуміє. Але все одно робиш свою роботу».

Джерела попереджають про ризики

Із джерелами, які допомагають у розслідуваннях, вкрай важливо заздалегідь проговорити, хто які ризики буде нести при підготовці матеріалів, каже Наталія Седлецька: «Нещодавно ми співпрацювали зі студентом, який влаштувався працювати в столичний кіоск, де продають цигарки. Він хвилювався, і ми за нього теж дуже хвилювалися. В тому бізнесі відбуваються незаконні речі, дуже багато брудного кешу. Багато хто говорить, що кіоск тримає людина з кримінального світу. Але студент пішов на це. Він — майбутній журналіст за фахом».

У редакції «Схем» спілкуються з постійними джерелами, які допомагають журналістам підтверджувати або знаходити факти для сюжетів. Їх попереджають про такі ризики. Був момент, коли для випуску програми треба було з’ясувати дані про перетин кордону певною особою. З інших джерел журналісти вже знали, що ця впливова особа поставила на себе так званий «маячок»: коли про неї хтось щось дивиться в реєстрі, ця людина дізнається про це автоматично за допомогою спеціального сигналу. Тоді їй стає відомо, хто саме переглядав дані про неї.

«Ми розуміли, що ця інформація дуже потрібна для суспільного інтересу. Але ми таким чином підставили б джерело: той, хто перевірив би ці дані, був би ідентифікований. Тому ми детально розповіли нашому джерелу всю цю історію, про все якнайточніше попередили. Але він усе одно погодився дістати цю інформацію. Яким чином він це зробив —ми не знаємо. Сказав нам: «Я сам все облаштую. Зроблю все так, як вважаю за потрібне, щоб мені ніхто нічого не пред’явив». Мені здається, що насправді жодна журналістська історія, жоден факт, не вартий ані поламаної кар’єри, ані поламаного життя людини. Це важливе правило, яке потрібно запам’ятати», — підкреслює Наталія Седлецька.

«Ви втратите купу класних історій лише через те, що джерела, яких ви ще не знаєте, не будуть вам довіряти»

Під час участі в дискусії журналістка також підняла тему легендування. «Це коли до вас хтось приходить і каже, що надасть інформацію, але не просто на анонімній основі, а тільки, якщо ви вигадаєте якусь легенду. Легендування використовується в правоохоронних органах. У принципі в журналістиці це допустимо. У нашій історії було багато разів, коли хтось приходив із таким проханням», — каже пані Седлецька.

Тут джерело можна зрозуміти, додає вона. Але в подібних ситуаціях треба використовувати головне правило — недопустимо вигадувати щось, що кидає тінь на когось іншого: «Ви не можете сказати, що взяли свої дані про доходи особи в податковій, а насправді ви взяли їх у пенсійному фонді. Бо рано чи пізно знайдеться людина в пенсійному фонді, на яку впаде тінь, будуть підозри, і постраждає невинна людина. Мета легендування зрозуміла. Але краще, звісно, нічого не вигадувати. Ви втратите купу дуже класних історій лише через те, що джерела, яких ви ще не знаєте, не будуть вам довіряти. Маю на увазі людей, які ще не є вашими джерелами, але десь зараз вони думають над тим, щоб передати вам якісь дані».

Захищати джерела до останнього — на цих позиціях стоїть редакція програми «Схеми», каже журналістка. Як приклад цього вона наводить ситуацію, коли ГПУ вимагала отримати доступ до даних з її особистого телефону. «Детектор медіа» детально писав про це раніше. Так, у серпні 2018 року Печерський районний суд Києва надав доступ Генеральній прокуратурі України до телефонних переговорів журналістки програми «Схеми» Наталії Седлецької за період з 19 липня 2016 по 16 листопада 2017 років у справі про можливе розголошення державної таємниці та даних досудового розслідування очільником Національного антикорупційного бюро України Артемом Ситником. 5 вересня стало відомо: крім Наталі Седлецької, ГПУ отримала доступ до даних телефонних переговорів і журналістки видання «Новое время» (зараз — «НВ») Христини Бердинських у цій же справі. Обох журналісток допитали в ГПУ ще в грудні. Тодішній Генеральний прокурор України Юрій Луценко пояснив необхідність доступу до телефону Наталії Седлецької тим, що вона відмовилась надати інформацію про час зустрічі з очільником НАБУ.

«Радіо Свобода» назвало дозвіл суду на доступ до даних телефону Наталі Седлецької «надмірним» і таким, що «грубо порушує міжнародні стандарти і не відповідає зобов’язанням України із захисту вільної преси». Таке рішення розкритикували й представники правозахисних організацій. Журналістка оскаржувала це рішення в українських судах та звернулася до Європейського суду з прав людини. У липні 2019-го у ЄСПЛ завершили розгляд справи Наталки Седлецької проти ГПУ. Як повідомив її адвокат Сергій Заєць, цей етап може тривати протягом року або півтора.

«Ми подали в ЄСПЛ, і отримали свого роду «запобіжник». Це був дуже важливий сигнал, який ми дали всім джерелам в Україні, можливо, й потенційним. Сигнал про те, що є розуміння важливості захисту джерел. І ми це будемо робити», — згадує журналістка.

Аудіо розмов Кононенка і наслідки розслідування про «рюкзаки Авакова»

Бувають і протилежні приклади, коли дуже хочеться щось розповісти слідству, та не можеш цього зробити, зауважує журналістка. Такий приклад теж недавно був у її практиці. Журналісти отримали і згодом, 28 березня 2019 року, опублікували записи телефонних розмов бізнесмена Дмитра Крючкова, братів Суркісів та найближчого соратника президента Петра Порошенка Ігоря Кононенка, які свідчать про причетність останнього до оборудок в енергетиці.

«На записах вони обговорювали між собою оборудки в енергетиці. Аудіо ми отримали на умовах повної конфіденційності, не робили копій. Джерелу ми давали повні гарантії. Трапилося так, що ці аудіозаписи стали дуже потрібні слідству, яке розслідує саме ці оборудки. І, звісно, правоохоронці нас просили їх дати. Ми пояснювали, що не можемо цього зробити, як би цього самі не хотіли. Як громадяни ми хотіли це зробити, адже розуміли: це реально може допомогти справі. Але ми пообіцяли! Конфіденційність — це вже принцип», — каже пані Седлецька.

Кілька років тому «Схеми» робили гучне розслідування, яке стало відомим як справа «рюкзаків Авакова». У програмі йшлося про те, як саме син міністра внутрішніх справ Арсена Авакова був причетний до поставки для армії товару, дорожчого за ринкову ціну.

«Підтвердити, що товар був справді дорожчим, нам допомогла експертка. Це літня жіночка, професіонал своєї справи (експертка Надія Бугрова, про неї йшлося у випуску «Схем». – ДМ). Вона зробила професійний висновок та видала експертизу про те, що вони коштують насправді дешевше. І це стало основою кримінальної справи проти сина самого міністра. На жінку завели кримінальну справу (справу стосовно заволодіння 5 тисячами гривень відкрила Нацполіція Хмельницької області під процесуальним керівництвом військової прокуратури Хмельницького гарнізону Західного регіону. – ДМ), у неї були обшуки. Тобто людина реально постраждала через свою професійну діяльність! У неї також намагалися забрати ліцензію. Днями було ще одне засідання у Мін’юсті, де оцінювали, чи має ця експертка право далі провадити свою професійну діяльність. На засіданні була наша знімальна група. Врешті їй дали дозвіл далі працювати», — згадує той випадок Наталія Седлецька.

Надзвичайно важливо захищати таких людей до останнього, підкреслює вона.

Фото: ІРРП — Інститут розвитку регіональної преси