А про українців забули...

20 Грудня 2007
6155
20 Грудня 2007
22:52

А про українців забули...

6155
Напередодні фіналу голосування у проекті «Великі українці» можна сказати лише одне: це не смішно.
А про українців забули...

21 грудня всенародне голосування у проекті «Великі українці» каналу «Інтер» завершиться. Творці проекти раз у раз наголошують, що результат, - а він для багатьох українців дуже важливий, адже це «більш ніж шоу», - залежить лише від «виборців», себто тих, хто віддає свої голоси за тих чи інших кандидатів у «великі». Проте на їхній вибір істотно впливає перелік «великих», який пропонують їм для ознайомлення, зокрема, на сайті «Великих українців», про який пише Сергій Грабовський. Тому, не зовсім поділяючи категоричність висновків нашого постійного автора та його претензій до списку на сайті «Великих українців», «ТК» публікує його статтю. А читачам бажає, аби, хоч би хто увійшов до переліку «великих українців» за підсумками голосування, у їхньому власному «рейтингу» завжди залишались ті, кого вони особисто шанують і вважають великими.

 
Це вже переросло межі анекдоту. Куди там політикам із їхнім проФФесорством. Тут тягне на аКККадеміків телевізійних наук. Щонайменше з трьома «К», а можливо – і чотирма.
 
Така реакція виникла у мене (і не могла не виникнути) при знайомстві з сайтом, з його списком «великих постатей». Такою є й моя особиста оцінка роботи команди цього проекту. Що, до речі, досить дивно. Ну, з Шустером усе давно зрозуміло; але навіщо Вахтанг Кіпіані дозволив втягнути себе у те, що для своєї оцінки заслуговує лише на лексичні вправи у стилі Леся Подерв‘янського?
 
Спочатку про сам список кандидатів у «великі», що міститься на сайті і яким, очевидно, користуватимуться читачі офіційної сторінки проекту. Який принцип покладений у його основу – невідомо. Якщо у списку є Микола Ватутін, то чому там немає Давида Гурамішвілі? Видається, він має значно більше право вважатися причетним до України, ніж генерал Ватутін, котрий здобув собі «славу» тим, що десятками, якщо не сотнями тисяч 1943-го посилав щойно мобілізованих на «звільненій» території українців фактично без зброї і бойового спорядження на форсування Дніпра? Де логіка, агов? Чи бодай елементарна порядність?
 
Стосовно ж наявності у списку «великих українців», поміж великого числа етнічних євреїв, любавицького ребе Менахема Менделя Шнеєрсона, то це навіть на провокацію не тягне. Надто смішно. Особливо у зв‘язку з відсутністю у списку одесита Зєєва Жаботинського, одного з «батьків» Держави Ізраїль і діяча, справді зацікавленого у добрих стосунках між двома народами, у їхньому взаєморозумінні і спільній боротьбі проти імперського гноблення. Тим більше – у зв‘язку з відсутністю Арнольда Марголіна, визначного українського політика єврейського походження. Чи Ігоря Шамо – блискучого українського композитора… Взагалі, складається враження, що до списку кандидатів у «великі українці» потрапили саме ті євреї, для яких Україна була чимось чужим, якщо не ворожим, а ті, для яких вона виглядала союзником або Батьківщиною, на потрапляння до списку не сподобилися…
 
Що ж стосується народжених в Україні чи причетних якимось боком до України діячів культури, то тут, видається, також була пророблена «зворотна селекція». З якого дива інакше зустрічаємо у списку Михаїла Булгакова та Анну Ахматову і не знаходимо Корнія Чуковського та Олександру Екстер? Нагадаю, що десь на початку ХХ століття молодий Чуковський записав у своєму щоденнику: я, такий-то, раптом спіймав себе на тому, що мислю і викладаю свої думки українською мовою, а потім уже перекладаю їх російською... Не віримо самому Миколі Корнійчуку (а так він насправді звався) – ось спогади поета Олександра Ревича. І не тільки про Чуковського: «Я по первому впечатлению вспомнил, что Арсений [Тарковський. – С.Г.] говорил особым тембром. Таким тембром говорят люди, у которых на слуху украинский язык. Таким тембром говорил Корней Иванович Чуковский. На этом же тембре пел Козловский». І так далі. Ну, а Олександра Екстер, уроджена Богданович, одна з фундаторок Української академії мистецтв у 1918 році, першовідкривачка народної художниці Ганни Собачко, колежанка Леже, Матісса, Пікассо, запам‘яталася пізніше своїм паризьким учням нескінченними розповідями про якусь загадкову і невідому нікому Україну...
 
До сказаного додам, що Чуковський зробив немало для того, аби здобутки українського красного письменства стали доступними російськомовній аудиторії, а Екстер настільки успішно пропагувала українське мистецтво у Франції, що Анрі Матісс визнав: «Не вам, а нам у вас треба вчитися, бо ви маєте велике національне мистецтво ікони й унікальне селянське мистецтво Ганни Собачко».
 
Автор цих рядків далекий від того, щоб зараховувати до «великих українців» за принципом крові. Хоча... Якщо йдеться про готовність пролити свою кров за Україну – тоді так. І блискуча плеяда старших офіцерів та генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з дуже «типовими» для України прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанц, Сінклер, Комнін-Палеолог (нащадок аж двох династій візантійських імператорів!), Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер мають повне право претендувати на місце серед справді великих і справді українців. Але, мабуть, в іншому проекті...
 
Так само, як і Левко Мацієвич, геніальний інженер та політик, котрого його друг Симон Петлюра вважав одним із найвизначніших українських діячів. Олександр Олесь писав у некролозі, що Мацієвич «навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації»; Микола Вороний зазначав: «Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу». Але про що я? У списку «великих» немає Вороного; слава Богу, хоча б є Олесь...
 
А брати Тимошенки, на ідеях яких, передусім Степана, вченого-механіка, значною мірою побудована (без перебільшення) вся сучасна цивілізація? Немає братів Тимошенків, не сподобилися на звання «великих українців». Одне тішить: що «великими американцями» їх заслужено вважають (не «плебс», звичайно, а люди освічені).
 
Та повернімося до «крові» і, головне, до самовизначення того чи іншого персонажа. Отож запитання: якого дідька зі списку викинули Захер-Мазоха, який сам звав себе «русинським письменником», «русином»? І не треба зважати на «фона» і «Захера» – у карпатському краї з іменами траплялися речі дуже цікаві. Знаєте, як за хрещенням звався «буковинський соловей» Юрій Федькович? Юзеф-Доменік Гординський фон Федькович. А що писав він німецькою мовою... Ну, то й Ольга Кобилянська починала німецькою, але час історичний уже був інший, то й перейшла на українську.
 
Що ж стосується присутності у списку революціонерів доби Російської імперії... Ясна річ, є такий собі Павло Аксельрод, але де Андрій Желябов із Софією Перовською, лідери «Народної волі» й автори грандіозного проекту ліквідації згаданої імперії шляхом перетворення її на союз семи автономних держав (у тому числі й України, якщо остання не захоче повної незалежності) з республікансько-парламентською формою правління? Желябов (партійне псевдо – Тарас, і цим, мабуть, уже все сказано), між іншим, був спочатку учасником громадівського руху, а народжена в Петербурзі графиня Перовська, за доносами поліцейських агентів, розмовляла «з малоросійським акцентом», так що йдеться не про якихось там пришийкобиліхвостенків, а про справжніх великих революціонерів, борців із імперією, якими пишалися б ірландці чи індійці, якби йшлося про їхню історичну спадщину і про Британську імперію. Та цього мало, щоб потрапити до «великих українців»...
 
«Любi мої земляки! Любi мої кияни! Я, як вам, очевидно, вiдомо, українець за походженням, крiм того, киянин. Я народився, навчався, виховувався в цьому чудовому, неповторному мiстi. Я вирiс на берегах Днiпра, багатої, привiльної, квiтучої землi, рiвної якiй немає в свiтi. Я киянин! Кожен камiнь цього мiста я знаю. У фiльмi “Полум’я гнiву” я зiграв свої ролi українською мовою! Цим я пишаюся», – з цими словами свого часу звернувся до краян Олександр Вертинський. Але він теж не втрапив до числа «великих українців». Що ж, нічого страшного: росіяни, мабуть, його включать до списку своїх визначних діячів, якщо подібна телевізійна програма зніматиметься в Російській Федерації...
 
До речі: в інтерв‘ю «ТК» з Володимиром Фесенком, включеному в матеріал Юрія Зелинського «О Шухевиче, Булгакове и других претендентах», цей політолог чомусь вважає Вертинського лише «киянином», очевидно, не маючи жодного уявлення ані про книгу спогадів цього артиста, ані про його життєвий шлях; так само безапеляційно і «компетентно» Фесенко говорить про Романа Шухевича: «... Мировоззрение, которого он придерживался, неприемлемо сейчас для его потомков, для современного поколения украинцев». А чи хоч раз брав до рук Фесенко створені й ухвалені під керівництвом Шухевича програмні документи ОУН та УГВР і чи порівнював він їх із основними конституційними принципами сучасної України, перш ніж говорити про «неприйнятність» цих принципів, у яких якраз і втілився світогляд головного командира УПА та глави тимчасового українського уряду?
 
... Та, мабуть, час закінчувати, бо ця стаття може розтягнутися на кілька кілометрів. Тому – телеграфним стилем – ще про кількох великих українців.
 
Люлька Архип. Реактивні двигуни. Всі можливі в СРСР нагороди. Завжди демонстративно підкреслював свою українськість.
 
Лозино-Лозинський Гліб. Орбітальний літак «Буран», орбітальний стартовий комплекс МАКС (безкосмодромний!), який у 1990-х він пропонував будувати спільно незалежним Україні та Росії.
 
Лейпунський Олександр. Один із тих, хто на початку 1930-х перетворив Харків на одну зі світових столиць ядерної фізики. 1940 року видав книгу «Ділення ядер», 1941 року – «Ділення урану». Його аспіранти того ж 1940 року подали заявку на винахід атомної бомби. Першими у світі.
 
І це тільки на літеру «Л»...
 
Та годі. Лише кілька слів про зміст «біографічних довідок» претендентів на «великих українців». Візьму для прикладу таку драстичну постать, як Лев Троцький. За довідкою, його пов‘язує з Україною лише місце народження. Насправді перші юнацькі літературні спроби Лева Давидовича були зроблені українською мовою, надалі українізми постійно проскакують у його текстах. Що ж стосується політичних настанов, то наприкінці життя Троцький виступив із ідеєю (й детально обґрунтував її) щодо відокремлення «робітничо-селянської України» від СРСР із її орієнтацією на вступ у майбутньому у «Соціалістичну федерацію Європи», щоб у жодному разі не перебувати більше у спілці із Росією, навіть «червоною». А під нищівною критикою Троцьким сталінської політики щодо України, мабуть, підписався б і Степан Бандера. Втім, судіть самі:
 
«Розіп‘ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща... Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи... Ніде утиски, чистки і репресії і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як в Україні, у боротьбі з сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності. Радянська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною цілого і військової бази СРСР. Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам‘ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цими пам‘ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників».
 
Добре писав «червоний Лев», коли порозумнішав...
 
От саме за це пізнє прозріння Троцький і має право претендувати на місце серед великих діячів, і навіть серед українців, а не за теорію «світової революції». Проте на сайті про погляди Троцького щодо України – ні-чо-го...
 
Насправді, мені просто жаль тих поважних інтелігентів, котрі погодилися (бо ж не вміють посилати на три літери, хоч і треба – інтелігенти!) взяти участь у цій телевізійній клоунаді. І жаль усіх українців. Вони заслуговують на те, щоб знати своїх великих співвітчизників. Проект «Великі українці» здатен тільки віддалити країну від об‘єктивного знання про себе саму.
 
На цьому спинюся. Все інше запрошую висловити у властивій йому поштивій манері Леся Подерв‘янського. У нього це вийде, їй-бо, краще.
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6155
Читайте також
22.02.2009 10:27
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
6 116
03.09.2008 07:34
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
9 160
15.04.2008 16:43
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
5 932
14.04.2008 20:07
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
5 482
15.02.2008 09:33
Сергій Грабовський
8 019
04.01.2008 15:40
Мирослава Ульяніна, для «Детектор медіа»
13 134
24.12.2007 13:08
Андрій Кокотюха
для «Детектор медіа»
5 403
05.12.2007 11:25
Татьяна Неймаш
для «Детектор медіа»
18 435
03.12.2007 12:05
Інна Гончарова
для «Детектор медіа»
4 166
23.11.2007 12:22
Костя Гнатенко
для «Детектор медіа»
7 229
22.11.2007 12:14
Юрій Луканов
для «Детектор медіа»
7 948
21.11.2007 13:37
«Україна молода»
4 572
20.11.2007 13:26
Наташа Влащенко
для «Детектор медіа»
4 429
19.11.2007 11:35
Андрій Кокотюха
для «Детектор медіа»
12 447
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Таша
6181 дн. тому
Не важливо, як голосують - важливо хто рахує. А як можуть рахувати, зважаючи як змогли підготувати - окрема історія. А список з сайту ганебний не тільки особами, які там представлені, а й інформацією про постаті. Посадили дівчаток птушніц, дали їм стислу радянську енциклопедію - ті позабивали дані (іноді просто образливі, які паплюжать пам*ять визначних особистостей). Все зроблено - "походя". Хоча це і не дивно. Наврядчи Шустер сюди правди шукати приїхав, чи добро приносити... (скоріш вже добро виносити і зло сіяти - і він гарно з цим порається).
Сергій Грабовський
6181 дн. тому
Про те, що вирішать люди, я не писав. Я писав про компетентність (точніше, некомпететність) авторів проекту. Бо ж саме вони не поставили до списку на сайті тих, кого слід було, а поставили тих, кого не варто було за будь-яких обставин ставити. На жаль, стаття моя редакцією скорочена (може, була надто велика), тому деякі аргументи "випали". Так само і назва була значно більш радикальна щодо авторів проекту. Ще раз підкреслюю, йшлося про аКККадеміків телевізії, і тільки про них.
Nataly
6181 дн. тому
Шановний пане Грабовський, хочу звернути Вашу увагу на такі слова, взяті з сайту "Великих Українців" : "Цей перелік не є остаточним чи вичерпним - згодом він буде доповнений до 500 осіб. Інформація у цьому розділі - лише до відома, відповідно вона жодним чином не впливатиме на внесення й розташування конкретних персоналій у списку "Великих" під час народного голосування." Схиляюся до думки, що автори проекту просто не в змозі викласти список усіх людей, яких можна вважати Великими Українцями, хоча б тому, що скільки людей-стільки і думок. До того ж такої цілі, на мою думку, не було поставлено, адже автори досить зрозуміло висловилися, що список постатей викладений лише до відома. Той "повноцінний" список усіх Великих обере сам народ. і трапиться це сьогодні, сьогодні ми оберемо сотню Великих Українців
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду