Давно назрілий перехід російськомовних медіа на українську мову, як виявилося, має й негативний прояв — появу слів-покручів, кальок із російської та загальну безграмотність. З медіа ці покручі переходять у широкий вжиток, набувають поширення — адже для багатьох саме медіа залишаються як не еталоном мови, то джерелом її знання. А в підсумку відбувається таке «зближення братніх мов», яке й не снилося радянським комуністам.

Ви майже не знайдете в медіа вислову «мати стосунок» — лише «мати відношення», хай навіть слово «відношення» має зовсім інше значення. Ви практично не побачите слова «тривати» — лише «продовжуватися». Майже не трапляється слово «чинний» — лише «діючий», і не біда, що навіть комп’ютер його підкреслює. Ви не здогадуватиметеся, що існує слово «виняток» — бо скрізь самі лише «виключення», хоча насправді це слово теж має геть інше значення. Про форму «здогадуватиметеся» ви теж не знатимете, бо майже скрізь — лише «будете здогадуватися» й «будете знати». А ймовірність побачити чи почути слово «ймовірність» є близькою до нуля — бо скрізь сама лише «вірогідність». Ет цетера, ет цетера.

Прийменники — то окрема сумна повість.

Але є справді шедеврозні винаходи, покликані зробити українську мову «общепонятною». Цей покруч уперше різонув погляд десь із пів року тому. Й от тепер він — скрізь. «Факти»: «На поведінку хлопця це не повпливало». «НВ»: «Відставка Макконнелла не повпливає на підтримку України — Білий дім». Ще «НВ»: «Похолодання не повпливає».

А от і львівське «Твоє місто»: «Це не повпливає на години роботи маршрутів». Овва, а це вже Суспільне: «Проте це не повпливало на дії комунальної установи». І ще Суспільне — те саме, від якого чекаєш взірцевої мови: «Винесення йому вироку не повпливає на інших злочинців».

Як ви вже зрозуміли, слівце-покруч це — «повпливати». Й походження його є зрозумілим: російською «повлиять» — тож і українською «повпливати», як же ще? Російська мова з «типу українськими» покручами замість української мови — от що це є. І зовсім не біда, що комп’ютер ті покручі безжально підкреслює.

Насправді слово «повпливати» може існувати — але в дуже специфічному контексті: «Ви вже там повпливайте на декана, щоби до нашого вундеркінда не прискіпувався». Тобто у значенні «зробіть спроби вплинути без гарантії результату» — бо прохання «ви вплиньте» було би відверто нахабним. А тут ніби сором’язливе таке.

Але ж у наведених прикладах зовсім не про це!

Втім, от вам «Газета по-українськи»: «Це не повпливає на процеси в Москві чи Пітері або десь ще» — щоправда, це цитата Михайла Подоляка, слово «повпливати» в різних формах трапляється і в інших його висловлюваннях, а от у заголовку матеріалу — правильно, «вплинуть». То, може, це медіа свою мову під мову влади підлаштовують, цілком як у Росії? Бо в текстових медіа безграмотні цитати заведено виправляти, якщо тільки не стоїть мета підважити авторитетність цитованої персони.

Ще одна фраза-покруч — це остогидлий вислів «велике дякую». Коли я це чую, хочеться додати: «Велике дякую, велике радію й велике посміхаюся». Цим страждають телебачення та радіо, здебільшого в синхронах, але буває й у ведучих. Якщо це синхрон — це, здається, той самий випадок, коли ведучий мав би ввічливо й коректно підправити свого візаві. Якщо, звісно, сам не «велике дякує» йому.

Гугл дає багацько посилань на матеріали про неправильність цього вислову — а він і далі крокує нашим інфопростором. Є й такі «вчителі»: «Чим відрізняється “дякую” від “велике спасибі”? Різниці в сенсі немає, просто у фразі “дякую велике” використовується художній прийом — інверсія». Я б додав: ще й диверсія — проти української мови. Матеріал цей при цьому посилається на... «відповідь довідкової служби російської мови». Sic!

Ідеться не просто про неправильність. Такі от матеріали медіа послідовно й неухильно навіюють, що українська та російська — це буцімто варанти одного й того самого «язика». Втім... От «НВ» пише: «Російські письменники також робили акценти на мові, яка у ті часи називалася малоросійською і від якої пішла сучасна українська мова». От воно, виявляється, як: у ХІХ — на початку ХХ століття була малоросійська мова, й тільки згодом — менш ніж 100 років тому — від неї «пішла» українська. Тож нова вона, зовсім нова. Чи, бува, не штучна — бо ж утворення нової мови протягом двох-трьох десятиліть, та ще й за умов розвиненої загальносуспільної комунікації й відсутності незалежної держави, викликає сумніви? А чи написане можна потрактувати якось інакше? І чи це українці самі називали свою мову «малоросійською»?

Той же матеріал повідомляє: російський поет Олександр Пушкін змалював Івана Мазепу як негативного персонажа, як «погану людину, лиходія та зрадника». І як приклад наведено цитату: «Под покровительством Варшавы, под самовластием Москвы. Но независимой державой Украйне быть уже пора». От же який лиходій, от який зрадник — незалежної України захотів! Пушкін справді оцінював Мазепу негативно — але навести саме ці рядки як взірець лиходійства?!

Усі такі речі сприймаються дуже болісно. І мовні, й фактологічні акти русифікації — саме так. Іноді хочеться, щоби певним медіа заборонили виходити українською мовою — хай виходять ретороманською. Скажете, вони її не знають? Так і української вони теж не знають. Зате самовпевненості й апломбу! Якось приватним чином вказав був одному виданню на постійні помилки, на мовну русифікацію — нуль реакції...

Є ще один аспект в усьому цьому. Стає дуже важко розрізнити російські пропагандистські фейки «українською» мовою. Бо мова багатьох наших медіа — така самісінька.

Архівне фото з відкритих джерел