Наїзд «Заборони» на StopFake: сумно аж за край

Наїзд «Заборони» на StopFake: сумно аж за край

10 Липня 2020
9714
10 Липня 2020
10:00

Наїзд «Заборони» на StopFake: сумно аж за край

9714
Розмежування політичного активізму та журналістики поки що дається команді Катерини Сергацкової тяжко.
Наїзд «Заборони» на StopFake: сумно аж за край
Наїзд «Заборони» на StopFake: сумно аж за край

Історія про те, як видання «Заборона» влітку 2020 року «зненацька» довідалось про існування проєкту StopFake, вирішило з’ясувати, хто це такі і чим займаються, і за допомогою експертів (за збігом — своїх політичних однодумців) продемонструвало зв’язки фактчекерів із ультраправими — гнітюча.

Прикро, коли одна структура й без того не надто потужного громадянського суспільства атакує іншу через примарні ідеологічні розбіжності (Євген Федченко — нацист, ха-ха). Тим більше, що в цих структур насправді набагато більше спільного, ніж відмінного.

Принаймні, мені так завжди здавалося — у «Заборони» як організації більше ціннісно спільного зі StopFake, ніж із виданням «Страна.uа», яке «викрило» StopFake в тому самому ключі та з тими самими аргументами ще 31 березня. А 1 липня продовжило тему в матеріалі з промовистим заголовком  «Facebook и нацисты. Как и почему цензоры соцсети блокируют критику ультраправых в Украине», використавши вже й дописи шеф-редакторки «Заборони» Катерини Сергацкової.

Такі конфлікти завжди розколюють спільноту. Наприклад, я випадково — чесно, зовсім випадково, — знаю, що у грудні 2018-го «Заборона» мала намір співпрацювати із StopFake у спільному проєкті перед виборами, який так і не відбувся. А тепер, напевно, співпраця між ними не складеться :)

Ще гірше те, що дискусія, яка виникає в соцмережах та в інших комунікаційних вимірах навколо таких конфліктів, не допомагає народженню істини, а тільки радикалізує частини загалом адекватного проукраїнського середовища, атомізує його. І вже не лише медіа та навколомедійні громадські організації (і «Заборона», і StopFake є і тим, і іншим, як і «Детектор медіа»), а й їхні читачі та друзі їхніх читачів починають гризтися та ділитися на прибічників «агентів Кремля» та «пособників неонацизму».

Вони часто визначаються, на чий бік ставати, навіть не розібравшись у ситуації, не прочитавши аргументації, не прочитавши взагалі нічого, крім заголовків і підводок у фейсбуку. Хтось — тому, що особисто знає учасників конфлікту. Хтось — тому, що чув про них щось хороше або погане. Хтось суто за ключовими словами: погано/добре пишуть про правих — отже, хороші/погані.

Одним із мотивів, аби стати на бік обвинувачення в цьому конфлікті, є довіра до якісного медійного контенту «Заборони» — репортажів, документальних сюжетів, глибоких і нестандартних досліджень, більшість яких не має політичного підтексту й не просуває жодних прихованих ідей. І навпаки — ненависникам неможливо довести, що політично заангажовані випади цієї команди не анулюють і не перекреслюють усі круті й професійні речі, які вона робить.

І особливо засмучує те, як легко поєднуються ці речі, які мали би бути несумісними: якісна журналістика (а «Заборона», на мою думку — одна з найблискучіших медійних команд в Україні) і відверта політична пропаганда.

Хоча редакція видання й декларує: «…мы сейчас должны защитить пространство профессии, журналистики, и периодически бить себя по рукам, чтобы не высказываться как активисты. Сегодня это суперважно – сохранять профессиональную позицию, в которой ты готов услышать обе стороны, готов предоставить слово разным людям. Не для того, чтобы сбалансировать мнение, а для того, чтобы разобраться в том, что происходит».

Та коли на видноколі з’являються «ультраправі», ці правильні підходи не працюють, і професійна команда якісного ЗМІ поводиться як Рокі з мультсеріалу про Чипа і Дейла, коли бачив сир. «Заборона» непогано захищається від критики, але тут навряд чи матиме що заперечити — ніяким «різним людям» слова видання не надало. У матеріалі про StopFake є позиція лише їхніх однодумців — ненависників ультраправих, які борються з «нацистами» в різних площинах: правозахисній, дослідницькій, активістській. Одна сторона.

Хоча підозрюю, що чимало колег із медійно-експертного середовища охоче відповіли б колегам на запитання, чи є StopFake праворадикальним ресурсом і чи бачимо ми в їхній роботі якісь ознаки «нацизму». Але нас ніхто не питав.

Пропозиція «надати майданчик для висловлення позиції» самому StopFake вилилась у те, що коли ця організація відповіла на закиди «Заборони», та обмежилась посиланням на цю відповідь у врізі до чергової порції наїздів-виправдань. Трохи не так я уявляв «майданчик для висловлення позиції».

Пару років тому вже доводилося писати про аналогічну ситуацію, щоправда, з іншим медіа — «Громадським». Повторюся: політична боротьба не є функцією журналістики. Нам не варто й не можна бути ніякими -істами – тільки журналістами. Всі інші ізми потрібно вміти лишати за порогом редакції.

Від себе (це ж блог) скажу, що історії про музичні групи, які заперечують Голокост і прославляють нацистів, та інших персонажів, описаних у матеріалі «Заборони», викликають у мене огиду та обурення. Не розумію, чому все це толерують правоохоронні органи. Я б не дружив із такими людьми і не тиснув би їм руки.

А ось професійним і пасіонарним журналістам, які вчаться і, сподіваюся, врешті навчаться розмежовувати свої політичні погляди та журналістську роботу, — потисну охоче. Тільки після карантину :)

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9714
Читайте також
26.06.2020 11:40
Іра Рябоштан
«Детектор медіа»
1 696
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Helga
1603 дн. тому
Це якесь "вибіркове правосуддя". Як тільки хтось пише погано про неонацистів (ох, радикалів-радикалів) - одразу треба щоб був чіткий фактчекінг, щоб різні думки, виваженість і таке інше. А ось коли про лівих якісь статті виходять в "проукраїнських" медіа, то можна одразу навалити купу кліше, ксенофобії, образ й іншого, й ніхто слова кривого не скаже. Подвійні стандарти, нє?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду