У 2007 році я була однією з міжнародних тренерів, що викладали європейським вченим комунікацію науки в різних її проявах – від того, як спілкуватися з журналістами, до пітчингу своїх ідей можновладцям. І один з модулів називався Communicatitg Risk. Про те, як вчені мають коментувати щось, що викликає паніку й істерику.

Розбирали ми його тоді на прикладі «пташиного грипу», теж завезеного з Китаю.

Отже, якщо ви – лікар, епідеміолог чи вірусолог і вас запросили на передачу чи беруть коментар, основні правила, щоб не викликати у людей паніку, такі:

• не замовчуйте правду, бо це сприяє росту недовіри і поширенню паніки;
• оперуйте тільки підтвердженими фактами;
• порівнюйте цифри про нове і невідоме з чимсь відомим і давно знайомим.

Як це мало б виглядати у випадку з коронавірусом:

• смертність така-то, це співставно з такими-то відомими вам хворобами (кір, грип, щось іще, що передається повітряно-крапельним шляхом);
• смертність серед дітей – 0%, тоді як від кору – N%;
• один хворий на коронавірус заражає стільки-то людей, тоді як один хворий на грип може заразити цілий автобус;
• коронавірус належить до тієї ж групи захворювань, що і ось такі звичні для нас хвороби (перелічити, які). Це не чума;
• засоби запобігання – такі самі, як при всіх ГРВІ: уникати контакту, масочний режим, миття рук;
• в Україні немає жодного підтверджено випадку коронавірусу (якщо є – повідомити, як ці люди лікуються і гарантувати, що вони ізольовані);
• закуплено достатню кількість захисних матеріалів для медиків (? );
• для карантину достатньо добре ізольованого закладу, він у нас є (?), у медперсоналу є все необхідне (?), у разі прояву клініки хворих прийме така-то інфекційна лікарня (?). Вона регулярно приймає хворих на грип, кір і пневмонію, а отже, пристосована до крапельних інфекцій;
• наразі ліків немає, але є симптоматична терапія (?). Насправді, від багатьох вірусних хвороб (назвати, яких) теж немає єдиного протокольного препарату, їх теж лікують симптоматично.

Так люди розуміють, про що взагалі мова. Вони не вірусологи, і мають право цього не розуміти, а де немає інформації – виникає страх і паніка.

Наразі, на жаль, ми не бачимо ні комунікацій, ні порівнянь, ні роз'яснень. А журналісти радісно роблять трафік на показі картинок з Китаю, де лікарі в протичумних костюмах, і люди сприймають цю хворобу як чергову чуму.

До речі, влада Китаю теж винувата в такій паніці. Бо якщо інфекція не дуже заразна і вибірково летальна, то чому тоді людей не випускають на вулицю, в супермаркет тощо? Атипова пневмонія була, здається, заразніша (поправте мене, якщо не так), і тоді ми бачили просто натовпи китайців у респіраторах. А тут дійсно «протичумні» скафандри. Це дуже насторожує і призводить до такого сприйняття небезпеки. А знаючи здатність влади Китаю приховувати інформацію, підозри дійсно мають ґрунт.

Чому люди бояться літати літаками? Бо кожна авіакатастрофа потрапляє в новини. А насправді в рази більше людей гине в автокатастрофах. Але далеко не кожна аварія потрапляє в новини. Ось вам і феномен людського страху. А найкраща протиотрута – грамотна і вчасна комунікація.

Джерело: Facebook