Комісія з журналістської етики має бути політично й ідеологічно незалежним органом – Володимир Мостовий

Комісія з журналістської етики має бути політично й ідеологічно незалежним органом – Володимир Мостовий

1 Грудня 2016
5068

Комісія з журналістської етики має бути політично й ідеологічно незалежним органом – Володимир Мостовий

5068
Голова Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики» про питання, які розглянуть загальні збори організації 2 грудня 2016 року
Комісія з журналістської етики має бути політично й ідеологічно незалежним органом – Володимир Мостовий
Комісія з журналістської етики має бути політично й ідеологічно незалежним органом – Володимир Мостовий

16 вересня 2001 року – у річницю зникнення Георгія Гонгадзе – під час установчих зборів журналістської ініціативи «Журналісти — за чисті вибори» було вирішено створити Комісію з журналістської етики. Згодом звернення ініціативи стало основою Етичного кодексу українського журналіста. Збори засновників відбулися в квітні 2002-го, а статут було зареєстровано лише 5 березня 2003 року. На базі ВГО КЖЕ було створено відокремлений орган – Комісію з журналістської етики, яка розглядала скарги на порушення журналістами Кодексу журналістської етики. Оновлення членів Комісії з журналістської етики відбувалося на так званих з’їздах підписантів кодексу. Загальні ж збори членів ВГО КЖЕ жодного разу з 2002 року не проходили.

2016 року ВГО «КЖЕ» пережила важкі часи. Сталася низка подій, які поставили під сумнів легітимність комісії, діяльність відокремленого органу була заблокована на кілька місяців. Це призвело до ще більш катастрофічної ситуації з фінансуванням, яке практично всі 15 років залежало від грантів.

Володимир Мостовий, який 15 років очолював як ВГО «КЖЕ», так і відокремлену Комісію з журналістської етики, переконаний, що важливість того, що має робити комісія, важко переоцінити. Особливо тепер. Водночас він готовий скласти з себе повноваження голови. Про те, які основні питання мають бути вирішені на загальних зборах 2 грудня, про зроблене і плани, читайте в нашому інтерв’ю.

– Пане Володимире, 2 грудня ВГО «Комісія з журналістської етики» вперше з 2002 року проведе загальні збори засновників. Це викликало чималий інтерес громадськості загалом та журналістської спільноти зокрема. Чому саме зараз ви вирішили перезавантажити ВГО КЖЕ?

– По-перше, існує суто формальний привід, оскільки, як відомо, всі громадські організації мають провести перереєстрацію своїх статутів у зв’язку з прийняттям нового Податкового кодексу і підтвердити свій неприбутковий статус.

А по-друге, я не пам’ятаю такого складного періоду в житті журналістської спільноти України, коли в наших корпоративних організаціях відбувалося б стільки розколів, скандалів тощо. Тому нові часи ставлять нові вимоги до організації. Крім того, за 15 років, а це величезний період, перед журналістами постали нові виклики. Нові реалії в професії пов’язані із ситуацією в АТО, і окупацією Криму, усвідомленням необхідності відмежування журналістики від пропаганди, розуміння того, що це антиподи, бо широкому загалу здається, що це споріднені речі.

Комісія з журналістської етики має виконувати роль суб’єкта контролю за дотриманням стандартів і правил професійної поведінки. Без цього все це перетворюється на договір про наміри. Потрібен бути контроль і певна відповідальність. Тим більше, як ми знаємо, є закони писані і неписані, ми якраз розглядаємо те, що неписане, але має бути святим в нашій роботі. Тому з цього приводу теж, мабуть, у нас буде розмова на загальних зборах.

– У західних країнах є аналогічні комісії, до них звертаються споживачі інформації щодо дотримання журналістами професійних стандартів. У деяких країнах діяльність цих комісій регулюється законом, наприклад, в Литві. Як ви дивитеся на те, щоб врегулювати діяльність і нашої комісії законом?

– Я був би двома руками за. Але існує суто наша вітчизняна специфіка. У нас підходи до функціонування журналістики і журналістів дуже політизовані, в зв’язку з цим бувають вельми кон’юнктурні. Зробити саме так, як у країнах старих демократій, не знаю, чи вдасться.

– В їхніх законах прописаний механізм фінансування: частина йде з державного бюджету, частина – від медіахолдингів чи великих медіа.

– Так. Скажімо, в тій же Німеччині 30% діяльності Ради з преси фінансується з бундесбюджету. В деяких країнах – 50%. Є такі, в основному це країни тоталітарні, де держава фінансує повністю. Але тут ми можемо нарватися на вкрай небажаний стан, коли за це треба буде «відробляти», а Комісія, на мій погляд, має бути органом незалежним в політичному й ідеологічному плані.

Я бував у шведській, британській, німецькій, польській та інших комісіях, і не знаю жодної, навіть на пострадянському просторі, яка взагалі не мала би ніякого фінансування, в тому числі членських внесків.

Нам не раз казали: «Ви себе покажіть, а донори знайдуться, дадуть гроші». Показати себе можна, скажімо, в межах якогось видання чи телеканалу, де можна досягти угоди між трудовим колективом і власником, здійснювати заходи по редакційній політиці. Це можна робити і без грошей. Але якщо це всеукраїнська громадська організація, якій потрібно узагальнювати досвід, приймати прецедентні рішення, то на все це потрібні кошти, скажімо, на той же юридичний супровід. І я абсолютно впевнений, що підходи мають змінитися, бо жити на одні гранти теж важко. Треба знайти якийсь механізм, можливо, частково фінансувати і з державного бюджету. Я думаю, що від держави може бути не більше 30%, водночас співфінансувати має і галузь.

– Саме від цього здебільшого залежить стабільність організації?

– У всякому разі, на моє переконання, це не останній аргумент. Стабільність залежить від усвідомлення не тільки журналістами, але й суспільством, необхідності й корисності для суспільства існування таких органів. Коли цим будуть перейматися в суспільстві, то буде ефект. А так, це буде просто закритий клуб.

– У західних країнах ці комісії досить поважні й авторитетні. Чи вдалося ВГО КЖЄ досягти такого рівня популярності і довіри і серед українських медійників, і серед українських глядачів, читачів, слухачів? Якщо ні, то що, на ваш погляд, варто зробити в першу чергу, щоб Комісія стала більш авторитетною?

– Ми активно співпрацюємо в межах так званої мережі Ради Європи саморегулюючих пресових рад східноєвропейських країн (окрема мережа для пострадянських країн). І там ми маємо досить високий авторитет. У всякому разі ми піонери у справі медіаосвіти, а саме у підготовці журналістських кадрів. Все-таки з ініціативи нашої комісії був зроблений і випущений підручник, практики, навчальний посібник із підготовки до державного іспиту з журналістської етики.

Річ у тім, що журналістську етику викладають у профільних вузах на початкових курсах, і коли студенти закінчують вуз, то вже не пам’ятають, про що йшлося на першому курсі. І це стимулює, аби закріпити одержані знання. Також ми зараз боремося за те, щоб збільшити кількість годин із журналістської етики, і щоб це був наскрізний предмет під час всього навчання у вузі. Тут у нас досить високий авторитет.

Інша річ, що ми перші десять років існування комісії проводили часто виїзні засідання, круглі столи, семінари за рахунок грантів від Ради Європи, ОБСЄ і посольств США, Великобританії, Німеччини. Все крутилося довкола обговорення змісту підручників, також велася робота з викладачами факультетів журналістики. А потім якось ці програми і фінансування трохи згорнулися. Дещо менше роботи стало проводитися з практикуючими журналістами. Я вважаю, це наш значний недолік, бо тільки тримаючи руку на пульсі журналістського життя не тільки в Києві, а й в регіонах, ми можемо розуміти тенденції розвитку сучасної журналістики в Україні.

– Що ще вдалося зробити за останні роки?

– Вдалося, як на мене, зробити досить важливу справу – об’єднати кодекси етики. Бо Комісія журналістської етики мала свій кодекс, а Національна спілка журналістів України свій, і це не було на користь розвитку саморегуляції. Зрештою цей процес був досить тривалий, ми кілька років зводили докупи всі пропозиції і прийняли спільний Кодекс, який було затверджено і НСЖУ, НМПУ. У зв’язку з цим виникла нова ситуація – комісія одержала легітимізацію у більшості журналістської спільноти. Коли тільки зародилася КЖЕ, досить поширеним було твердження «хто це такі, скільки вас там є?». Спочатку підписантів Кодексу було кілька сотень, а перед прийняттям спільного кодексу вже десь за дві тисячі. Підтримка НСЖУ, яка налічує до 20 тисяч членів, і в статуті якої прописано, що умовою прийняття до Спілки є визнання Кодексу, а також НМПУ та корпоративних галузевих об’єднань, формально зробила нас найчисельнішою організацією.

На загальних зборах ми хочемо поставити перед нашими засновниками завдання: переглянути таке наріжне поняття, яке нині у нас існує - це індивідуальне членство. Ми хочемо, щоб нашими членами офіційно були й юридичні особи, в тому числі головні наші журналістські галузеві організації. Є пропозиція, щоб представники цих організацій мали квоту у відокремленому підрозділі ВГО КЖЕ – Комісії журналістської етики (яка розглядатиме скарги) – третину членів комісії. Ще третина – це мають бути загально визнані громадські авторитети (не  журналісти), і третина має обиратися серед журналістів на загальних зборах.

 – Тобто є ВГО КЖЄ, яка обиратиме на загальних зборах окремий орган – Комісію журналістської етики?

– Так, виділений орган. Я би не хотів, щоб власне комісія з 15 членів (чисельність визначать загальні збори) займалася оргдіяльністю ВГО. Вона має займатися розглядом скарг. Прийняттям рішень, рекомендацій, займатися профілактичною роботою тощо.

– Основною метою діяльності Комісії, відповідно до діючого статуту, є сприяння формуванню культури професійної та чесної журналістики, утвердженню принципу свободи слова в Україні, становленню довіри до ЗМІ тощо. Чи вдавалося КЖЕ виконувати основну мету?

– Якщо відкинути останній рік, то ми досить активно цим займалися чотирнадцять з п’ятнадцяти років. Представники комісії об’їздили всі обласні центри. Насамперед зустрічалися з групами місцевих журналістів, які вводили нас в курс справ щодо існуючих конфліктів у медіа з владою, з силовими структурами, правоохоронними органами тощо. Потім зустрічалися з губернаторами, мерами обласних центрів, і намагалися з’ясувати, де корінь проблем, про які кажуть місцеві журналісти, і націлити місцеву владу на вирішення цих проблем, і водночас показати, що у журналістів є підтримка з центру.  

– Які ще питання будуть розглядатися на загальних зборах?

– З 2002 року чимало членів ВГО вибуло з сумних (померли – Ред.) й інших причин, тому нам слід оновити і склад ВГО КЖЕ, і правління. А також внести зміни до статуту.

–Чи часто виникають такі ситуації, які потрібно врегульовувати КЖЕ? Чи є статистика досудового врегулювання конфліктних ситуацій?

– Можна назвати навіть кілька таких ситуацій. Наприклад, свого часу до нас звернулося керівництво агентства УНІАН у зв’язку з тим, що редакції газет і деяких телеканалів часто використовують їхню інформацію без посилань у біжучому рядку, новинах тощо. Ми тоді, крім того, що прийняли рішення, ще й провели зустріч із керівництвом кількох каналів, газет. І у всякому разі на той час посилання почали робити.

Статистика не велася. Додам, що у нас взагалі згідно зі статутом і положенням не приймалися на розгляд скарги, які вже подані до суду. Але будь-яка із тих, які ми розглядали, могла дійти до суду. Ми не тільки розглядали порушення у конкретних  передачах, газетних статтях, ми намагалися й узагальнити якісь негативні явища й тенденції. Наприклад, коли ЗМІ під час виборів видавали по 600 посвідчень «кореспондентам», які давали їм доступ до виборчих дільниць. Або щодо використання заборонених засобів, зокрема підслуховуючої апаратури тощо.

– Чи багато скарг надходило?

– Не дуже багато. Якщо брати пострадянський простір, діяльність інших цих комісій, ми десь всередині. У нас за рік (рік на рік не приходиться) виходило близько сорока скарг, які розглядалися. Приходило більше, але були такі, які поза нашою компетенцією, або вже передані до суду, ми їх відхиляли. Цього року в силу ряду причин розглянули приблизно 12 скарг.

Була у нас 2014 року одна знакова подія, коли ми подали скаргу в «Общественную коллегию по жалобам на прессу» на діяльність телеканалу «Росія 1» та її ведучого Дмитра Кисельова в зв’язку з висвітленням подій на Майдані. Вони консенсусно прийняли рішення про те, що їхня діяльність («Росії 1» і Кисельова) не має нічого спільного з журналістикою, що це є пропаганда. І дали досить розгорнутий коментар на восьми сторінках.

У цьому ключі я би хотів звернути увагу: хотілося би саме з метою профілактики порушень етичних професійних стандартів мати, як роблять у деяких комісіях, й у нас розгорнуті коментарі вчених-медійників. При чому не один коментар, а хоча б два, незалежні один від одного. Якщо в нас іде рішення максимум на дві-три сторінки, то в інших країнах на 50-ти. І от розвивати профілактичну роботу: пояснювати,  у чому саме порушення, як цього уникати, а не просто фіксувати. Але ці рецензії за кордоном платні, над ними працюють рецензенти, професори, завідувачі кафедр, а ми не маємо змоги навіть оплатити дорогу членам комісії до регіонів.

– Уточніть для читачів і для журналістів, кого все-таки стосується журналістська етика? Бо в сучасному світі так багато зараз з’явилося тих, хто називає себе журналістом.

 -Журналістська етика, на мій погляд, стосується саме людей, які професійно зайняті в галузі журналістики. Вони несуть відповідальність за те, що поширюють певну інформацію. Блогер відповідальності не несе. І всі ці історії в соцмережах, на які, до речі, дуже часто плюють і професійні журналісти. Особливо це стосується сайтів, коли справа йде на секунду, перефразовуючи наше професійне прислів’я: «Слово не горобець, не спіймаєш – вилетиш». Якийсь сайт дав новину першим, а якийсь дав другим, зате з коментарем, іншою точкою зору, більш професійний матеріал, але попереду буде перший, і посилатися будуть на нього.

Це те, чим в першу чергу відрізняється професійний журналіст від блогера, він має нести відповідальність за свої матеріали. Журналістика – соціально-відповідальна професія, а не ідеологічно-відповідальна.

Є дуже талановиті блогери, але в багатьох країнах вважається, що журналіст – це той, хто більше половини своїх доходів має саме від журналістської діяльності. Ти можеш бути агрономом, лікарем, будь-ким, але якщо маєш більше половини доходів від своїх публікацій, можеш себе кваліфікувати як журналіст.

– Чи буде на загальних зборах підніматися питання про національну прес-карту?

– На цих зборах таке питання не виносили, може, під час самих зборів хтось внесе на розгляд. Але я не прихильник того, щоб саме Комісія видавала прес-карти, їх мають видавати емітенти, це має бути НСЖУ або інші журналістські організації.

– Ви говорили про зміни формування комісії. Тобто треба буде трансформуватися з громадської організації в спілку. Доведеться вносити зміни до статуту?

– Ми послали запит в Міністерство юстиції, поки відповіді немає.

– На вашу думку, збори, які відбудуться 2 числа, знімуть питання легітимності КЖЕ, які виникли після так званого з’їзду, який був у квітні проведений?

– Я думаю, що тут ми маємо розставити крапки над і. Все-таки, я вважаю, що більше в цьому відношенні роль відіграє наступний з’їзд, а не цей. Бо нам потрібен зовсім інший устрій Комісії. Потрібно, щоб до неї входили й представники юридичних організацій.

Коли з самого початку тільки зароджувалася комісія, пропонували вступати редакціями. Але я був проти того, аби зганяти силоміць, як до колгоспу. Це справа кожного журналіста – вступати чи ні. Бувало таке, коли ми в якійсь області пропонували підписати кодекс, а до мене підходили журналісти і казали: «Я цілком поділяю кодекс, але підпишусь після виборів». Кон’юнктура дуже править бал. А після цих виборів що буде? А там ще одні вибори будуть. Ми живемо в країні перманентних виборів. Тому це абсолютно безпринципна позиція, і розраховувати на якесь дотримання кодексу етики українського журналіста тут не доводиться.

– Ви залишитеся на посаді голови ВГО КЖЕ?

– Категорично ні. Це вже непристойно 15 років очолювати організацію:).

Фото: Павел Довгань

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5068
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду