«Ось тут приблизно стояв автомобіль». Валентина Теличенко показує рукою на бульвар Лесі Українки біля будинку номер сім неподалік центру української столиці. Пізно ввевері 16-го вересня 2000 року тут сталися події, що призвели до найгучніщого політичного скандалу в історії незалежної України. Підрозділ МВС, що займався так званим «зовнішнім спостреженням» викрав, а потім убив журналіста Георгія Гонгадзе.

Насправді події почалися значно раніше, каже Теличенко, яка представляє в суді інтереси вдови загиблого від рук мілції журналіста - Мирослави Гонгадзе. «За Георгієм здійснювали стеження - наприкінці травня і на початку червня 2000 року. Потім воно було припинено - після того, як Георгій кілька разів чітко побачив, що за ним ведеться спостереження і звернувся з відкритим листом до генерального прокурора».

31-річний Гонгадзе тоді був відомим у Києві політичним журналістом, хоча в Україні загалом його прізвище мало хто знав. Навесні 2000 року він заснував одну з перших в Україні інтернет-газету «Українська правда», у якій писав критичні матеріали про тодішнього президента України Леоніда Кучму та його оточення. Але загрози режиму Кучми Гонгадзе не становив. «На той час інтернет в Україні був у зародковому стані», - каже Сергій Лещенко, журналіст «Української правди», який прийшов працювати в інтернет-видання незадового до зникнення його засновника.

«Касетний скандал» шокував українців 

Про те, що сталося з Гонгадзе 16-го вересня 2000 року, Україна дізналася через кілька років, коли були затримані безпосередні учасники подій.

«План був такий: коли Георгій вийде з під'їзда, щоб зупинити таксі й поїхати додому, під'їхати на своєму автомобілі», - розповідає Теличенко. Так і було зроблено. Коли Гонгадзе сів на заднє сидіння у підставний автомобіль Hyundai Sonata, його скрутили працівники міліції в цивільному і відвезли в ліс під Києвом. Там їхній начальник Олексій Пукач нібито особисто убив зв'язаного Гонгадзе - задушив паскою.

Через кілька тижнів у іншому лісі знайшли обезголовлене тіло. Були підстави припускати, що це тіло Гонгадзе. Почалися чисельні судово-медичні експертизи, розслідування тривало повільно, аж поки в Україні не вибухнула політична бомба. У підручниках історії ті події називають «касетним скандалом» або «Гонгадзе-гейтом». 

28-го листопада 2000 року лідер опозиційної Соціалістичної партії Олександр Мороз оприлюднив у парламенті записи, що нібито були таємно зроблені в кабінеті президента Кучми. Записи поганої якості, але можна почути прізвище «Гонгадзе». Голос, схожий на президенита, обурюється критичними статтями журналіста і наказує його покарати. Щоправда, наказу вбивати Гонгадзе на так званих «плівках Мельниченка» немає. Микола Мельниченко - це колишній охоронець Кучми, який нібито робив записи у кабінеті президента. Він стверджує, що був один.

Зміна президента прискорила розслідування

«Касетний скандал» спричинив в Україні глибоку кризу, каже київський політолог Володимир Фесенко: «Ця подія, яка спочатку сприймалася як локальна криза, після оголошення плівок Мельниченка стала точкою відліку кризи режиму Кучми і початком нового політичного етапу розвитку України». Почалися протести з вимогою відставки президента, виник рух «Україна без Кучми», одним із лідерів якого був Мороз. На Майдані в центрі Києва виросло наметове містечко «антикучмістів». 

Але протести не стали масовими. На вулиці Києві вийшли кілька тисяч людей, а не десятки тисяч, як це було пізніше в 2004 році під час «помаранчевої революції». Президент Кучма заперечував причетністть до вбиства Гонгадзе і втримався при владі.

Під час його правління розслідування справи Гонгадзе гальмувалося, каже Валентина Теличенко. Натомість коли президентом став Віктор Ющенко, на початку 2005 року були затримані троє безпосередніх учасників убиства. «Як тільки з'явилася політична воля, так і затримали... Розкрити цей злочин можна було ще в 2000-му році», - каже представниця вдови Гонгадзе. Троє міліціонерів визнали свою провину, і їх було засуджено на довгі терміни позбавлення волі. Влітку 2009 року,  в останній рік правління президента Ющенка, був затриманий і ймовірний безпосередній убивця - Олексій Пукач. Суд над ним має незабаром розпочатися.

Іноземні спецслужби чи внутрішня політика?

Незадовго до 10-ї річниці зникнення Гонгадзе стало відомо, хто нібито був замовником гучного убиства. За даними ЗМІ, Пукач назвав замовником колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який за офіційною версією закінчив життя самогубством після «помаранчевої революції».

Навіть якщо припустити, що наказ вбити Гонгадзе дав Кравченко, то постають питання - чи справді це так і навіщо міністр це зробив? Валентина Теличенко припускає, що Гонгадзе було вбито не без участі російських спецслужб. «Саме тоді Рося проголосила військову доктрину, в якій сказано, що Україна перебуває в сфері пріоритетних інтересів Росії... Побачивши, що український президент потроху віддаляється  від Росії, і намагаючись взяти його під контроль, я не виключаю, що було вирішено його скомпроментувати», - каже Теличенко, За її словами, вбивство критичного журналіста мало посилити ефект на суспільство.

Журналіст «Української правди» Сергій Лещенко сумнівається в цій версії. «Можливо, це була якась спецоперація з метою посилити вплив одних політиків і знизити вплив інших на президента Кучму, - каже Лещенко. - Я думаю, якби це були спецслужби, результат був би більш чіткий. Тут немає цілісного сценарію. Я в такий сценарій не вірю».

Записи Мельниченка не цікавлять слідство

Теличенко критикує той факт, що справу Гонгадзе розглядають окремо від записів у кабінеті президента Кучми. «Не можна не пов'язувати ці плівки з убивством», - каже вона. Лідер соціалістів Мороз дотримуєься схожої думки: «Тут немає сумнівів, що ці справи треба розглядати разом».

Однак записи в кабінеті президента Кучми не є доказом у справі про вбивство журналіста Гонгадзе. Одна з причин - те, що немає оригінального пристрою, яким вони робилися. В тому, що записи справжні, в Україні мало хто сумніваається. Це довели численні експертизи. Але хто, окрім Мельниченка, прослуховував українського президента і за яких обставин - невідомо. Цю справу не розслідують.

Роман Гончаренко, «Німецька хвиля»

Фото - «Німецька хвиля»