Добре відомо, хто експортує цей не дуже ідеальний образ. Нещодавно пройшли трагічні роковини Катинскої трагедії. Польща (і не лише вона) з непослабною надією очікувала, як поведе себе російська сторона, що скаже особисто Путін про вбивць понад двадцяти тисяч польських офіцерів в 1940-му році.

Раніше він усіляко ухилявся взяти відповідальність, як кажуть, від імені нинішнього російського керівництва за звірства своїх колишніх колег.

Державні лінгвісти дуже добре попрацювали над промовою російського прем`єра.

По-перше, був знайдений загальний концептуальний маневр втопити польську трагедію в радянських розправах ще часів громадянської війни.

По-друге, самі репресії було цілковито списано на режим як такий. Жодних згадок про головних винуватців, а точніше - на найголовнішого з них.

І знову, навіть у такий, здавалося б, очевидний і відповідальний момент Путін примудрився не назвати Сталіна. Як беріг диктатора раніше, так і продовжує підставляти йому свою спину тепер. Відтак, трагедія не має конкретних убивць. За все відповідає режим.

Без Сталіна - інша історія

Панічно бояться правди, що цей режим був зітканий і зцементований буквально кількома людьми, якщо їх можна віднести до людської категорії. Сталін, Молотов, Ворошилов, Каганович, Берія і, ймовірно, ще кілька реальних супостатів. Решта належала до табору свідомих або сліпих виконавців.

У цій головній банді, можливо, усіх можна було замінити, і режим від цього не став би людським. Але якщо не було б Сталіна, то, напевно, сам режим був би на порядок іншим.

Звірств не уникнули б, однак ніхто з інших не тягнув на епохальних характер кривавості. Парадокс, але самого Сталіна ось уже протягом років відокремлюють від влаштованої ним бойні. Роблять йому певну політико-косметичну операцію.

Навіть про Леніна вже давно призабули, оскільки в ньому нема сталінської харизми твердої руки, державної сили. Ленін - це, всього-навсього, революція. А Сталін - це щось набагато «більше і святіше». Це - батьківщина(!?).

При чому тут Україна?

І як це комусь не здасться дивним, відлуння сталінської харизми досить помітно проявляється в Україні.

То тут, то там виринає тема Сталіна в різних формах: від політичних дискусій до буквального гранітно-базальтового відображення його душі і постаті.

Колишні радянські, а теперешні українські ліві якось визнають слушним, чому в сучасній Німеччині назвуть божевільними спроби спорудити десь у Мюнхені чи Франкфурті пам`ятник Гітлеру. Та й самі українські комуністи не наважилися б запропонувати Гітлера тим же жителям Запоріжжя. А чомусь сталінську глибу якось прийняли. В особі Сталіна не вбачають жодних злочинів. Приймають лише загальну характеристику, на зразок путінської, що криваві справи робив режим.

Самого Сталіна і досі далеко не всі ототожнюють з убивствами. Гітлера - так. Сталіна - ні. І, здавалося б, запоріжці - не Путін. А результат той самий. Якщо не отямляться і не станеться дива, то до Дня Перемоги в Запоріжжі може з`явитися триметровий Сталін. Майже в два рази більший від реального. Автори цього експерименту вже знають, що не всім він до вподоби. Гранітний вождь буде під цілодобовою опікою камер зовнішнього спостереження.

Чи запросять Путіна на відкриття? І станеться історична зустріч двох вождів на не зовсім привабливій для обох незалежній території.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Олександр Народецький, «Радіо Свобода»

Фото - www.radiosvoboda.org