Джинса - «не українське слово», стверджує в одному з недавніх інтерв'ю дружина Віктора Пінчука Олена Франчук, коментуючи тезу про засилля замовних матеріалів на каналах групи StarLightMedia. І додає: «В українському інформаційному просторі вона є скрізь. У нас є мета - зробити так, щоб усе працювало правильно. Будемо прагнути ставати дедалі кращими». Що ж, принаймні, за підсумками останнього моніторингу, телеканали, які належать до групи Пінчука, втрачають лідерство за кількістю матеріалів, що мають ознаки замовності. Найкращі ж результати у 5-го каналу, в ефірі якого не було виявлено жодного підозрілого сюжету чи повідомлення.

Але, наприклад, на «Інтері» для замовних матеріалів у випуску «Подробиць» навіть виділили окрему рубрику. За підсумками того ж моніторингу, цей телеканал посів перше місце за кількістю порушень (41 матеріал), не набагато відстали від нього Новий канал (40 матеріалів) та ТРК «Україна» (39).

Ми вже обговорювали ту суперечність, що існує між інтересами суспільства (отримувати повну, актуальну, збалансовану інформацію про політичні події та про виборчі програми кандидатів) і кандидатів (донести до виборців якомога більше рекламно-агітаційних меседжів). Бачимо, що виборча кампанія стрімко наближається до розв'язки, а тим часом наглядові органи дають зрозуміти, що не збираються всерйоз стежити за дотриманням пункту 10 статті 64 Закону «Про вибори Президента України»: «Включення до інформаційних теле- та радіопрограм передвиборчих агітаційних матеріалів кандидатів на пост президента України або політичної реклами забороняється. Політреклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така». Тому ще раз повертаємося до того, чи потрібне «висвітлення передвиборчої боротьби», й як воно відрізняється від проплаченого піару в новинах.

Закон не дає чіткого визначення «агітаційних матеріалів», тому доводиться виходити з попередньої практики та здорового глузду. Перш за все, це репортажі з агітаційних поїздок, мітингів, зустрічей, конференцій і тому подібних заходів, метою яких є залучення голосів виборців на користь певного кандидата. Ці події не мають жодного значення ані в політичному, ані в суспільному контексті, тому їхнє висвітлення нічим, окрім бажання прорекламувати кандидата, виправдати не можна. Крім того, безсумнівним зразком агітації є відтворення передвиборних обіцянок кандидатів. А також це улюблений жанр наших журналістів, який незмінно постачає їм пункти рейтингу - персональні звинувачення кандидатів на адресу своїх суперників.

То що ж тоді показувати в новинах, запитають спантеличені журналісти? До того ж ситуація з лідерами перегонів у нас неоднозначна: окрім кандидатського, всі вони мають інший статус - народного депутата чи державного високопосадовця. У таких випадках слід звертатися до пункту 3 статті 58 згадуваного Закону: «До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій) про дії кандидатів на пост президента України, пов'язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією або законами». Тут журналістам доведеться піднапружитися й ознайомитись із офіційними посадовими обов'язками та повноваженнями перших осіб держави і народних обранців.

Якщо в сюжеті особа, яка поєднує статус чинного президента і кандидата в президенти, відкриває виставку або виступає на свою підтримку, це явна агітація, адже такі дії до повноважень голови держави не належать. Аби бути подалі від гріха, журналістам у такій ситуації варто утриматися і від будь-яких оцінкових суджень на адресу кандидатів-посадовців і їхніх програм.

Можливо, новини, позбавлені видовищних сценок із кандидатами-благодійниками, кандидатами-рятівниками і кандидатами-громадськими обвинувачами, видадуться комусь прісними. Однак той передвиборний карнавал, який влаштовують нам нині в інформаційних програмах, окрім порушення закону містить серйозну загрозу для суспільства.

Отар Довженко, для газети «Известия в Украине»