У 22 році, коли почалися перші при повномасштабці операції когнітивного впливу, я в одній публічній дискусії говорив: схожі на пошук міток (пам’ятаєте їх?) провокації працюють, бо є реальні проблеми, ситуації чи брак інформації, які вони експлуатують. А ще — особливості людської психіки. Оці два компоненти того, що ми називаємо ІПСО, нам треба запам’ятати: реальні проблеми й людська психіка.

Я тоді доволі інтуїтивно спирався на свою практику в медіа та політичному консалтингу. А ще на свої знання з психології та комунікацій. Практичних навичок когнітивних війн було малувато, хоч і є в нас гарна книга Георгія Почепцова під назвою «Інформаційні війни». Але навіть здоровий глузд підказує, що важко продати валянки африканцям, сніг ескімосам чи підняти людей на бунт, якщо нема проблеми, яка для них нестерпна чи не лякає. А от якщо цю проблему створити або роками не розв’язувати...

Мені тоді приватно відповідали й коментували: ти не експерт, це все класичне ІПСО, тут нема чого обговорювати, люди мають сидіти по домах і не вестися, а мітинги треба заборонити. І все мине.

Окей, минув тільки час. Виявилося, що всі зусилля зі схоластичної, сухої медіаграмотності (я сам особисто з пів сотні тренінгів і лекцій провів для сотень людей про це) розбивалися об чергове «ІПСО». Або об чергову маніпуляцію або наратив у медіа чи соцмережах. Зокрема в тому-таки досі не обмеженому телеграмі.

Не через те, що медіаграмотність не працює. Вона якраз працює дуже добре, даючи хоч і не надто поширену, але іншу, практичнішу і спокійнішу думку та логіку й аналіз на противагу емоціям. А через те, що поряд із нею є проблеми, які системно і довго не розв’язують. І які породжують постійну фрустрацію та емоції в людей навколо. І ті ж самі психічні особливості, від яких ми нікуди не подінемося.

За ці роки виявилося, що людська психіка, психіка натовпу, емоції все так само можуть бути набагато сильнішими, ніж логіка, здоровий глузд і цінності. Що у 14-му, що у 22-му, що зараз, що у ХІХ столітті, що до Христа, що в палеоліті. Особливо у стані перманентного виснаження, стресу, страху, болі й тривоги, який супроводжує суспільства у війні.

Нейронаука це давно вивчила й обґрунтувала. Що у натовпі ми можемо втрачати індивідуальні риси та розчинятися в екстазі колективності. Згадайте футбольний матч або концерт. Еволюційно в групі ми були більш захищені, ніж поодинці, тому правота чи неправота мають менше значення для виживання. Має значення сама група, сильна вона чи ні, лідер — харизматичний він чи ні та чи можна за ним піти, і стихійні спільні дії, які приносять ілюзію захищеності, впливу та значущості. І пофіг, кого місити, за чи проти кого кричати й за ким іти.

Є і конкретні експерименти з соціальної психології — той же дослід Аша в різних модифікаціях, коли люди під впливом думки групи говорили на біле чорне, або експеримент Мілгрема, коли люди йшли на жорстокі вчинки через тиск, прохання, заклик чи навіть натяк авторитета, лідера. І ще є проста нейробіологія молодого віку: префронтальна кора, що відповідає за контроль поривів і логіку, формується лише до 25 років, тож емоції шкалять, хочеться показати себе, а досвіду наслідків і кари за протиправні вчинки ще нема.

Є навіть теза, що такі групи можна штучно створити й наділити їх певними рисами («патріоти», «ухилянти», «зумери», «читачі тредсу», «волелюбні українці» тощо) — і вони діятимуть за наданим взірцем, просто щоб бути й відчувати себе частиною чогось спільного. Це і називається референтна група. Наявність соцмереж із їхніми ехокамерами чи інформаційними бульбашками, створеними завдяки алгоритмам, котрі підсовують лише те, що людина читає, можуть давати безмежні можливості для появи таких груп і створення соціальних моделей поведінки, вигідних ворогу. Це все ми не змінимо, хай би як хотіли.

Тепер же, на п’ятому році повномасштабної війни, ми достатньо вивчили й повторили ці допір суто наукові, теоретичні методи на багатьох реальних прикладах в Україні з реальними убивствами, нападами, протестами. Та згадаймо ті самі Нові Санжари й протести проти розміщення наших людей із Китаю на початку пандемії коронавірусної хвороби — з чого вони почалися і як тривали. Це ж ілюстрація всього, про що ми говорили вище.

А зараз, після всіх цих подій, я нарешті можу послатися на конкретних дослідників когнітивної війни та когнітивних впливів, які ці викладки адаптували до реалій і до воєнного часу, а не лише описали психологічно.

Наприклад, російський і радянський воєначальник Олександр Свєчін і його робота «Стратегія» 1926 року. Він протиставляв війну «на сокрушеніє» противника війні «на ізмор». Ось вам цитата: «В случае ожесточенного сопротивления неприятеля, победа потребует уничтожения, усилиями на этих трех фронтах борьбы [збройний, економічний і політичний], самих материальных предпосылок возможности сопротивления неприятеля». І ще одна: «Война представляет арену действия не только вооруженных сил… [а є ще й] ожесточенной схваткой на политическом фронте, а также борьбой на экономическом фронте... Разлагающее действие на государственность… осмысливает войну на измор».

Є така підозра, що ті, кому ми приписуємо всі ці «ІПСО», добре знайомі зі «Стратегією» Свєчіна. Недарма її зараз навіть на курсах геополітики вивчають у вишах. Та що казати: знаєте, де я цю книгу скачав от щойно? На сайті однієї нашої військової організації, в розділі навчальної літератури. Бо це справді класична праця, яку сварто вивчати.

Якщо ж не подобаються цитати з «методичок» — ось вам вислів Ліддел Гарта, британського військового й дослідника:

«Дезорганізація психологічної та фізичної рівноваги противника має бути життєво важливою прелюдією його повалення». Це з його книги «Стратегія непрямих дій». Він там, власне, всю цю війну проти тилу і його єдності й обґрунтував. Стратегія непрямих дій Ліддел Гарта розглядає якраз психологічну дезорганізацію противника як передумову його поразки. Її мета — не обов’язково знищити сили ворога, а порушити його фізичну та морально-психологічну рівновагу, після чого він може розпастися або чинити лише слабкий опір.

Вам не здається, що зараз у нас усе відбувається точно як книжка пише? І щоб у вас не було жодних сумнівів у цілеспрямованості цих дій наших ворогів, наведу ще одну цитату від них же:

«И сами “правила войны” существенно изменились. Возросла роль невоенных способов в достижении политических и стратегических целей, которые в ряде случаев по своей эффективности значительно превзошли силу оружия. Акцент используемых методов противоборства смещается в сторону широкого применения политических, экономических, информационных, гуманитарных и других невоенных мер, реализуемых с задействованием протестного потенциала населения. Все это дополняется военными мерами скрытого характера, в том числе реализацией мероприятий информационного противоборства и действиями сил специальных операций», — стаття і доповідь начальника Генштабу Росії Герасимова, 2013 рік.

«Активное информационное противоборство, дезориентация общественного мнения в отдельных государствах и мирового сообщества в целом; стремление сторон к дезорганизации системы государственного и военного управления», — це вже з воєнної доктрини Росії в розділі про риси сучасних війн.

Зрештою, наші партнери американці теж мають схожі підходи: згідно з їхньою доктриною, мета інформаційних впливів — не просто змінити думки аудиторії, а вплинути на її поведінку та рішення. Їхній інформаційний вплив (у своїй доктрині вони використовують термін MISO — military information support operations, тобто операції військової інформаційної підтримки, це аналог наших ІПСО) має на меті змінити або підтримати такі сприйняття, установки й поведінкові чинники цільової аудиторії, які приведуть до бажаної поведінки чи рішення. Що у війні, що поза нею.

Тож усі ці ІПСО, MISO, «непрямий вплив», «информационное противоборство», «ізмор» — цілковито реальні підходи, що експлуатують вразливості людської психіки, про які я писав вище та про які раз по раз нагадують соціальні психологи. Ми читаємо й дивимося лише те, в що віримо самі, ми легко піддаємося впливу натовпу і харизматичних одиниць, емоції затуляють нам розум, а багаторазове повторення змушує нас у щось повірити.

Але саме відсутність багатьох потрібних кроків для протидії з боку держави (наприклад, обмеження пропаганди й дезінформації в тому ж телеграмі або з боку корисних ідіотів Кремля), безкарність провокаторів, колаборантів незалежно від віку чи статусу, а ще наш пресловутий український «протестний потенціал» роблять можливості цієї експлуатації направду безмежними для ворога. І наслідки дій конкретних персонажів, груп і держав — непрогнозованими. Одне діло — фрустроване суспільство, а зовсім інше — таке саме суспільство, якому ще вказали на винних. Недарма «винними» зараз виявилися не просто військові, а один із найуспішніших підрозділів Сил оборони.

Згадаймо недавні фантазії про індусів. Цілковито інспірована кампанія, з вуличними написами, інфохвилями в соцмережах, дезінформаційними відосиками в тіктоку, телеграмі й тредсі, де сидить найменш критична і найбільш вразлива аудиторія, а ще є брак модерації. Але базується вона, по-перше, на конкретних психологічних вразливостях (багаторазове повторення, віра в щось, що нібито приховують, ехокамери) та на наявності реальної нерозв’язаної та непрокомунікованої, непоясненої проблеми — депопуляції. Тобто саме ті два компонтенти, які я просив вас запам’ятати на початку.

Або напади на ТЦК чи ветеранів, спровоковані, з одного боку, численними відео в соцмережах, а з іншого — нерозв’язаною проблемою мобілізації. Або протести проти вимкнень електрики — пам’ятаєте їх? — теж із цілком реальними приводами, провокаторами і вигаданими поясненнями, на кшталт «продажу нашої електроенергії за кордон».

Або той смішний «Майдан за мир» і хвиля дописів у соцмережах про це. Тепер ясно, для чого він був? Не для майдану як такого, це було б дуже прямо і топорно. А для системного впливу на думки мас у соцмережах, збурення емоцій, розгону депресивних думок і пошуку готових до дій одиниць.

Ось ці одиниці і з’явилися на Борщазі та вже відпрацьовують, користуючись цією ж накрученістю в соцмережах людей і нерозв’язаністю реальних проблем, які ці протести експлуатують. Ми буквально танцюємо на граблях усі ці роки. Мова в моєму тексті саме про події на Борщагівці — але і не тільки, якщо й після неї знову нічого не зміниться.

Найкумедніше (якщо тут узагалі може бути щось кумедне), що конкретний випадок може і не бути інспірованим ворогами. Це слідство покаже. Проте в тому й полягає ціль кампаній впливу: наситити цільову аудиторію негативними емоціями через соцмережі, мобілізувати напряму або «втемну» харизматичних провокаторів у будь-яких образах і костюмах, хоч медсестри, хоч із прескартою. Вони самі все зроблять, використовуючи психічні особливості людей, зберуть масовку з молоді з «тіктокерською» освітою або персонажів узагалі без неї — і, нічого спеціально не роблячи, з попкорном стежити, як «воно усе горить». Щоб ми самі це зробили. Зсередини.

P.S. Коли я перевіряв автентичність наведених у цьому тексті цитат, пошук підкинув мені ще одну — з магістерської роботи Андерса Суварі, офіцера Збройних сил Естонії. Він навчався в американській Військово-морській академії в Каліфорнії й у дисертації під назвою The Russian Federation’s Use of Non-State Actors in Hybrid Operations in Europe написав так:

«Суперечності та розколоте суспільство в країні-цілі є основою, на якій Росія може вибудувати кампанію війни нового покоління й обрати її елементи — недержавних акторів — для проведення цієї кампанії».

Він захищався у 2021 році, проте повномасштабне вторгнення в Україну блискуче підтвердило висновки естонського офіцера. Росія використовує наявні суперечності й розколи, вже давно не вигадуючи нічого про «мальчіков у трусіках». Нема потреби. Ми все це робимо за них, щоразу наступаючи на ті самі граблі. Точніше, часто не робимо те, що мали би, раз по раз гасячи пожежі.

І замість убитих у черзі за гуманітаркою в школі в Комишувасі, заміст удару по хоспісу та трьох зруйнованих електростанцій ми обговорюємо Борщагівку. А Аліса Вайдль, німецька подруга Путіна з «Альтернативи» розказує про 14-річного бранця, якого хтось там десь «катував»… Бранець тим часом в доброму гуморі записує нові тіктоки.

Тож профілактика таких проблем і суспільних «розломів» їх доланням, протидія емоційному збуренню людей достатньою комунікацією, робота зі свідомими та несвідомими провокаторами — це і є та проста, але водночас дуже складна боротьба з інформаційними впливами ворога. Як писав дослідник Марк Галеотті у 2024 році в звіті для Британії про дії Росії, «мета — параліч через розкол: використати будь-які доступні Росії засоби, щоб поглиблювати наявні лінії розколу й посилювати популістські та деструктивні голоси».

У цьому і полягає робота держави у внутрішній політиці в цій новій когнітивній війні, а не гасити пожежі та просто чекати, коли воно розсмокчеться. Бо само воно вже не розсмокчеться. Не той у нас противник.