«Детектор медіа» продовжує проект «Моніторинг ролі ЗМІ та політичної реклами у виборах-2010» у рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа». Складовою проекту є аналіз публічних заяв, політичних програм й агітаційних меседжів кандидатів. Детальніше про сам проект можна прочитати тут.

Ющенко і його Супер-его

Не лякайтеся. Мова піде не про «Супер-его» в тому розумінні, яке запропонував Фройд. І ми не застосовуватимемо психоаналіз для розкриття дитячих страхів та дорослих неврозів чинного глави держави на матеріалі його участі у «Великій політиці» Євгена Кисельова.

Просто це не можливо з тієї причини, що решта учасників, в цілому адекватних журналістів з адекватними питаннями, не намагалися загнати Віктора Ющенка у глухий кут. На емоційному рівні програма пройшла за повним домінуванням Президента. Ніхто не наважився (не зміг) обеззброїти Ющенка «злим» гострим запитанням чи реплікою. Хоч заради об'єктивності варто сказати, що ефір не перетворився і на «теплу ванну» для Президента, коли він розслаблявся і дозволяв собі замість динамічних, влучних відповідей розповідати 40-хвилинні лекції.

Це був підготовлений передвиборчий виступ, який продемонстрував усі вади і переваги Супер-его Ющенка - втілення ним його ж власного уявлення про ідеального главу ідеальної української держави. Тобто, з одного боку, меседжі й відповіді викликають повагу, відгук та розуміння. З іншого, не можна позбутися відчуття неадекватності від порівняння сказаного Президентом і зробленого ним же за останні п'ять років.

Ми побачили Президента, який з допомогою різних незручних питань самостійно намагається вийти з глухого кута, куди сам потрапив під кінець свого суперечливого правління. Справді, якщо є стільки реальних і віртуальних досягнень президентства, то чому рівень довіри співвітчизників до влади, як слушно зазначив Олександр Дубинський з WeeklyUa, впав за цей же час з «+50» до «-90».

Хоч Віктор Андрійович і любить парадокси, але тільки не тоді, коли вони торкаються його. Тож у високому рівні недовірі влади, як виявилося, винна «недолуга конституційна реформа», за яку в грудні 2004 року майже у повному складі голосувала його фракція. Реформу, яку він не спромігся скасувати у перший рік повноважень. В економічних негараздах винувата Тимошенко, яку він однак двічі призначав прем'єр-міністром.

Тим не менш, Президент багато разів і досить вдало апелював до почуття людяності в авдиторії. Розповів, як у перший рік повноважень щовихідних лягав на операційний стіл, щоб мати змогу виконувати повноваження з наступного понеділка. Як йому несоромно дивитися в очі російським керівникам за всі слова, сказані на захист національних інтересів країни. Як люди самі 17 січня мають усвідомити власну відповідальність за вибір не Президента країни, а майбутнього України. Про те, що між Януковичем і Тимошенко немає істотної різниці і як обидва не один раз планували поділити країну та владу на двох, абсолютно не рахуючись з інтересами людей.

Але в цілому гарну картинку поламало останнє запитання. Автор і не сподівався, що таку пастку Президенту насамкінець може приготувати журналіст пропрезидентської «України молодої», та ще й після такого довгого лояльного вступу про заслуги Ющенка в утвердженні свободи слова.

Леся Шовкун запитала про те, як могло так статися, що вищі державні нагороди отримали такі діячі,  як екс-Генпрокурор Михайло Потебенько та есдеківська маріонетка з розколу руху та дискредитації самого Ющенка Богдан Бойко.

Було видно, як запитання захопило Ющенка зненацька. Він щось почав плутано говорити про необхідність створити фільтри для Президента, що такі укази підписуються «десятками» і тому можливі помилки. Насамкінець, пообіцяв їх виправляти.

Ось ця маленька брехня і породила в автора велику недовіру до всього сказаного Ющенком протягом ефіру. Адже як може Президент виправити ці помилки, якщо позбавити державних нагород можна лише за рішенням суду і то в якості додаткового покарання за вчинення злочину.

Тобто справедливість відновлено вже ніколи не буде. А Ющенко сам собі збудував скляний дах, вище якого йому не піднятися до свого ж уявлення про справжнього лідера. Виходить, що головна проблема Ющенка була не в тому, що він говорив речі далекі від істини, а що він сам знаходився у полоні власних ілюзій.

Тимошенко: що ви хотіли знати про Армагедон, але боялися запитати

Якщо Віктор Ющенко заплутався у власному самообмані, то Юлія Тимошенко продовжувала демонструвати дива виплутування з тяжких ситуацій. Власне, цій драматичній постановці під назвою «Батьківщина в небезпеці, але я її врятую» і було присвячене інтерв'ю прем'єрки, яке глядачі 5-го каналу побачили 25 листопада.

Його можна умовно розділити на дві частини. Перша, і найменш цікава, стосувалася переговорам з Путіним і майбутнім цінам на газ. Тимошенко просто закликала покластися на її слово, що в 2010 році все буде гаразд, як і в 2009 році. В принципі, можна було б і повірити, якби все дійсно так і було. Але ж у 2009 році Україна щомісяця платила за газ лише завдяки підтримуючим кредитам Міжнародного валютного фонду та дзвінкам європейців, які змушували Ющенка відкривати скарбницю Нацбанку, щоб продати необхідну валюту Нафтогазу. Навіть якщо хтось про це згадає, то на тлі вбивчо простих і прямолінійних тез Тимошенко, йому просто не повірять.

Друга частина була присвячена епідемії грипу та тезі, що лише додатковий мільярд гривень, виділений парламентом на вакцинацію, врятує ситуацію. Найбільше вразило використання Тимошенко мерзенного прийому із залякуванням глядачів кількістю смертей:

«коли ми подивимося прогнози на сайті ВООЗ відносно України, то ці цифри не те, що вражають, вони вбивають. Там найоптимістичніший розвиток пандемічних процесів для України, як і для всіх інших країн світу, це 12 млн. захворівших, оптимістичний прогноз - 35 тис. смертей. 35 тисяч смертей від пандемічного грипу - це в 10 разів більше, ніж середній рівень смертності під час сезонного грипу в попередні роки. Це найоптимістичніший прогноз, а є ще гірший прогноз для України і для кожної країни...»

«...Я хочу сказати, що якраз цей 1 млрд. грн., який точно порахований, і складає всього 30% від потреби, яку потрібно, щоб підготуватися до другої хвилі пандемії, парламент прийняв більше, ніж 400 голосами. Президент наклав вето. Я хочу запитати, чому? Невже ми не розуміємо, що кожне життя, кожної дитини, а цей пандемічний вірус б'є по молодим людям, по дітям і по вагітним жінкам, невже кожне життя цих людей не варте підпису Президента? Люди вважають, що сльоза дитини багато чого варта. А життя дитини?»

Слова Тимошенко нагадали цинічні заяви Путіна після Бесланської трагедії, коли смерть сотень дітей була використана для чергового «закручування гайок» по всій країні, зокрема скасування прямих виборів до місцевої виконавчої влади.

Тимошенко ще раз перейшла грань між відповідальною політикою і політикою маніпулювання.

Але в цілому все було бездоганно. Це було інтерв'ю людини, яка знає, чого хоче і переконана в тому, що це - найкраще для країни. Слов'янська душа в часи смути відчуває сильну тягу до такої впевненості та сили. Завдання-мінімум прем'єрка виконала.

Отже, все добре, крім одного. Своїм інтерв'ю Тимошенко нав'язувала глядачам одні теми, і замовчувала інші. Газ, грип та зловісні наміри ворогів організувати відставку затулили проблеми із виплатою зарплат бюджетникам, необґрунтованим і неконтрольованим зростанням ціна на всі ліки та медикаменти, зволікання уряду з поверненням заощаджень вкладникам збанкрутілих банків, примарність перспектив ухвалити бюджет на наступний рік та гарантувати мінімальний соціальний захист для населення.  Як і те, що відповідальність за це лежить великою мірою саме на ній.

Подивимося,  як Тимошенко буде далі викручуватися і що з того вийде.

Янукович: картина «тваринним маслом»

Ефір куликовської «Свободи слова» з Віктором Януковичем показав, який дрібничку (рос. «безделушку») можна отримати на виході,  якщо спробувати поєднати непоєднуване: «теплу ванну» для головного спікера та вільну дискусію. Ця оцінка, в першу чергу, стосується результату, який отримали на виході замовники такого ефіру. Очевидно, прагнули вони досягти цілковитого єднання «народу» з «Лідером» у боротьбі проти «антинародної влади», через яку на народ посипалися всі нещастя у вигляді зростання цін, безробіття, тощо.

Але не зовсім так сталося, як гадалося.

Першу посмішку викликали сентенції Януковича про «зростання роздрібних цін на "масло тваринне"», «хліб з різної суміші». Варто зазначити, що ці фрази з вуст Лідера «регіоналів» не звучали б так кострубато, якби вони були елементами його повсякденної мовної практики. А так виглядало, що Янукович просто не дуже вдало переказує текст, до розуміння смислу якого йому так само байдуже, як до теорії імовірності.

Зовсім зруйнувала ідилічну картину репліка професора Могилянки Олексія Гараня.

Куликов: Олексій Гарань, Школа політичної аналітики Києво-Могилянської академії.

Гарань: Вікторе Федоровичу, я, чесно кажучи, під враженням тих діаграм, які ви показали, і які, очевидно, готували вам ваші радники. Мене просто дивує, наскільки радники можуть підставляти свого лідера... Тому що якщо ми подивимося... Навіть якщо ця діаграма є справедливою, то елементарно... цифри тут, оцей стовпчик, він мав би бути не тут, а він мав би бути отут от... Тобто, інакше кажучи, не витримані в пропорції. Розумієте? Воно красиво на табличці... Те саме - з ростом цін на цукор. Тобто, там пропорції абсолютно не витримані. Розумієте, воно може гарно грати на папері, але цифри, які тут проставлені, не відповідають тому, що тут показано... Більше того, тут зазначено: уряд Януковича, 2006-2007рік... Шановні друзі, але тут ви бачите теж падіння. Розумієте? Таке саме падіння, про яке ви говорите і приписуєте іншим урядам. Тому, ви знаєте, я не хочу з вами вдаватися в полеміку стосовно цих цифр... Я бачу тільки, що уряд Януковича так само відповідає за це падіння, як і всі інші. Це по-перше. А по-друге - що все-таки мені прикро за команду, яка вам радить, і, чесно кажучи, підставляє вас. І це вже не вперше. Дякую.

Куликов: Зрозуміло.

Янукович: Давайте я відповім на це питання. Ми, на жаль, з вами не знайомі, я не знаю ваш рівень...

Гарань: Я - професор, так само, як і ви. Ви - професор, і я - професор.

Хто не бачив цього в прямому ефірі, багато втратив. Зал просто «порвало» від сміху, і Янукович міг лише кисло посміхатися, слухаючи овацію на адресу учасника, який просто нагадав публіці, хто насправді перед ними стоїть - той самий «Проффесор».

Не просто лідер потужної політичної сили, а марнославний завгар, якого розпад СРСР, бандитська революція 1990-х і правління Кучми поставили на верхівку суспільства. Тепер і йому, і його численній челяді доводиться докладати неабияких зусиль, щоб приховати цю правду. Але помилок зроблено вже чимало, і ці помилки люди не забувають.

Очевидно, Віктор Федорович якимись фібрами душі відчув настрій авдиторії, і вже не міг їй цього пробачити. Не дивно, що реакція залу на дотепну репліку Гараня вибила «проффесора» з накатаної політконсультантами колії. Остапа, що називається понесло...Янукович вирішив за всяку ціну показати, що він не такий, яким є насправді, а інший.

Але вийшло ще гірше. Янукович втратив відчуття контакту з авдиторією: він не реагував на запитання, а лише відбував програму.

Розповідаючи про «тяжку економічну ситуацію» і «політичні підходи» до підвищення заробітної плати чи бюджету, Янукович раптом збивається на спогади про з'їзд «Єдиної Росії», яка приймає «посткризову програму»...

Далі, питання ведучого: «Куликов: Пане Янукович, зважаючи на те, що сьогодні системна криза в Україні сягнула апогею: всеосяжна корупція знизу доверху, визначальний вплив політиків і грошей на судову систему, правоохоронні органи і силові структури контрольовані протиборчими політичними силами, вся державна система працює не на потреби економіки і громадян, а на самозабезпечення... На цьому тлі соціально-економічні розділи програм кандидатів у Президенти виглядають, м'яко кажучи, утопічними. Якщо Президентом України стане Віктор Янукович, які будуть першочергові заходи для якісної зміни становища і подолання системної кризи, і чи не знадобляться для цього надзвичайні повноваження?»

Здавалося б, гарний пас екс-прем'єру для удару по опонентах і розповіді про план рішучих дій. Натомість все, на що спромігся Янукович, це сказати, що в основі всього лежить «інноваційно-інвестиційна модель розвитку країни», яка запрацює або коли в парламенті буде коаліція, або після позачергових виборів, якщо такої коаліції не буде. І що в «регіоналів» є програма, яка захистить людей, починаючи з другого півріччя 2010 р.

Так само були пропущені без змістовної відповіді запитання ведучого про співпрацю Януковича з Тимошенко та Ющенком. Лише після рекламної паузи Януковича вочевидь привели до тями, і він заспівав пісню про майданну владу, яка нічого не зробила для людей, які її обрали.

На цьому тлі Янукович вже позиціонував себе як «хлопця з народу» і водночас «досвідченого керівника»:

«Мені не потрібно крісло заради крісла чи заради влади. Я її напився в своєму житті з молодих років - я працював керівником з 26 років, і по сьогоднішній день працюю. Тобто, я знаю, що таке влада, що таке команда, яка повинна бути дисципліна, який повинен бути порядок, і хто як повинен працювати і нести відповідальність за свої дії. Оце для мене цілком зрозуміло».

«Я впевнений в тому, що всі ці роки переконали суспільство, людей, і, - я сказав би так, - відкрили очі, врешті-решт, в якій ми живемо країні, і що нам потрібно. Тому якщо ми всі ці роки виживали різними засобами, - і кожна людина, кожне підприємство, сім'я, - то ми виживали не завдяки цій владі, а, скоріше за все, всупереч. І мені це знайомо в моєму житті - я також через це проходив. Тому я хочу сказати, що наша країна сильна тим, що сильні люди, працьовиті люди... І сьогодні люди не різняться в регіонах нічим один від одного - всі хочуть нормально жити, набридла вже всім ця колотнеча, яка була всі ці п'ять років. Тому єдина заслуга помаранчевих - те, що вони об'єднали сьогодні країну всю в цьому питанні - тобто, проти себе. Оце їх заслуга. І зараз стоїть питання одне: знайти можливість, - а ми знаємо, як це зробити, - щоб всі працюючі люди отримали робоче місце. Потім - зробити, щоб на цьому робочому місці людина отримувала нормальну заробітну плату, щоб вона могла утримувати свою сім'ю і нормально жити. А держава повинна забезпечити пенсіонерів, людей, які не здатні працювати - інвалідів, багатодітні сім'ї...»

В цілому завершення було непоганим і відповідало очікуванням прихильників головного регіонала. А от до сердець тих, хто вагається, Януковичу того дня достукатися не вдалося. З власної вини.

Отже, короткі висновки. Якщо у випадку з Ющенком це була неадекватність сприйняття незручної реальності, у Тимошенко - неадекватність сприйняття власної непогрішності на тлі зроблених помилок, то в Януковича - це була неадекватність двічі судимого рецидивіста, який вважає, що світ йому багато чого винен за роки, змарновані за гратами. В Януковича ці емоції очевидно посилювалися ще й образою за роки, змарновані в опозиції.

Далі буде.