Звертає на себе увагу та обставитна, що прем'єра ця пройшла через кілька тижнів після завершення прокату стрічки росіянина Володимира Бортка „Тарас Бульба", який тривав у нас протягом квітня. Щоправда, офіційні представники Національної кіностудії імені Довженка, де знімався фільм, заперечують, ніби разовий показ у Москві української стрічки являв собою таку собі відповідь української держави „російському Чемберлену".

Речниця кіностудії Валентина Шкляр нагадала, що фільм про Богдана Хмельницького почав зніматися років десять тому і був завершений лише в 2007 році. „Тому про яку відповідь на фільм „Тарас Бульба" може йтися?", - зазначила вона. За її словами, про суперництво між двома кінострічками не йдеться, про політику - так само. Просто, мовляв, у такий спосіб київські кінематографісти вирішили відзначити в Москві 80-ліття кіностудії ім. Довженка.

Однак із тим, що прем'єра „Богдана-Зиновія" є всього лише кінематографічним „мєждусобойчиком" під горілочку на фоні ювілейних тостів, заважає погодитися офіційна заява українського дипломатичного представництва в Білокам'яній.

„Цей захід, - ідеться у заяві посольства України в Росії, - сприятиме подальшому розвитку дружнього діалогу між кінематографістами України і Росії, їхньому кращому взаєморозумінню, зокрема, в питаннях втілення в мистецтві історичного минулого народів двох сусідніх держав і послужить подальшому розвитку і зміцненню дружніх зв'язків між діячами культури обох країн".

Отже, побічно в заяві все ж таки визнається, що без „Тараса Бульби" тут не обійшлося. Недаремно в її тексті робиться наголос на питання „взаєморозуміння в питаннях втілення в мистецтві історичного минулого". Та ще й „народів двох сусідніх держав" - як тут не згадати заяву Володимира Бортка, нібито українці і росіяни - „один народ".

Підтвердженням нашого припущення може служити, гадається, і коментар міністра культури і туризму Василя Вовкуна, який характеризував «Тараса Бульбу» як «заказуху», спрямовану як проти України, так і Польщі. Коментар був даний за два з половиною тижні до московської прем'єри «Хмельницького». Так що скоріше за все в чиновницьких колах уже тоді думали, чим же відповісти росіянам.

Відповісти реально виявилося нічим. Українська версія «втілення в мистецтві історичного минулого», за великим рахунком, рівновартісна російській. Хоча на «Тараса Бульбу» було витрачено $25 млн, а на «Богдана-Зиновія» 12 млн грн - трохи менше, ніж склали касові збори з прокату «Бульби» по Україні. Критики вже досить познущалися і над «Тарасом» (причому російські - не менш ніж українські: чого лишень варта знущальницька фраза тамтешнього кінознавця Романа Волобуєва про «спробу запустити томиком класика в сусіда по комуналці»), і над «Богданом», котрий, до речі, з тріском провалився і на Каннах, і у вітчизняному прокаті.

Докладно зупинятися на цьому нема сенсу.

Зазначимо лише, що якщо з «Тараса Бульби» регочуть в місцях орацій про «Русскую землю» і при спаленні головного героя живцем, то в «Богдані-Зиновії» хохмових моментів на порядок більше. То Володимир Абазопуло (він же Богдан Хмельницький) грозиться, що скоро ледь не вся Європа вчитиме українську (з якого дива, питається?). То Ярема Вишневецький постає в образі істеричного фарбованого блондина - якоїсь суміші «емо» з «готом». То «корефанське» спілкування українського гетьмана з татарським ханом як із рівним собі.

То піша атака крилатих гусарів (важкої кавалерії, яка ніколи пішака не воювала) на козацький редут - мабуть найсмішніша сцена в українському фільмі.

З обох явних кінематографічних «лаж» російська все ж таки має одну перевагу - до історичної реконструкції Бортко підійшов більш ретельно, ніж його український колега. Але й тільки того. Наші ж чиновники вирішили протиставити російській кінопропаганді історико-ідеологічну «страшилку», екранізовані за державні гроші найбільш розхожі національні міфи про ту епоху.

Але «заплакані очі України» (вдаючись до слів Хмельницького-Абазопуло) не можуть бути цьому виправданням. Можна по-різному ставитися до Росії і її історії, але там і своїх «заплаканих очей» вистачало - навіщо їм іще наші? Зрештою, треба якусь гідність мати...

Фото: proUA.com

Юрій Рудницький, proUA.com