Журналістські розслідування в Україні – жанр відносно молодий. Але вже зараз існує декілька телевізійних проектів розслідувань, а десятки штатних і позаштатних журналістів друкованих та електронних медіа працюють у цьому напрямку. Утім, навіть посівши свою нішу в багатьох медіа, становлення жанру журналістського розслідування супроводжується низкою професійних та етичних проблем, які потребують обговорення у медійному середовищі.

 

Саме цьому був присвячений круглий стіл «Журналісти в епоху нових медій: від одиночних розслідувань до колективної дії або один в полі не воїн?» організований 21 квітня Західноукраїнським медіа-центром «Нова журналістика», Київською незалежною медіа-профспілкою та «Детектор медіаю».

 

Одна з ключових тез, що пролунали в ході дискусії – недостатні бюджети проектів журналістських розслідувань. Як зазначив автор і ведучий програми «Агенти впливу» («Інтер») Артем Шевченко, «дозволити собі потужні журналістські розслідування можуть лише дійсно багаті медіа». З огляду на недофінансування, українські розслідування поступаються якістю як західним, так і російським аналогам.

 

Колега і конкурент Артема, ведучий програми «За вікнами» (СТБ) Богдан Кутєпов зазначив, що вважати саме телевізійні розслідування провідними у цьому жанрі не зовсім правильно: «Нам ще далеко до тих розслідувань, які проводять ті ж самі колеги з друкованих видань. Вони просто мають більше часу на це. У телевізійного проекту, грубо кажучи, конвеєрний цикл виробництва, і вдосталь часу на розслідування його творці мають хіба що до запуску. Але плюс телебачення в тому, що воно має більшу аудиторію. Розгромний матеріал у газеті прочитає менше людей, отже, він викличе менший резонанс».

 

За словами Богдана Кутєпова, на противагу проблемі минулого – забороненим темами – сьогодні гостро стоїть проблема відсутності реакції на журналістські матеріали. «Та все ж добре, - каже він, - що з’являються такі проекти. Ми справді віримо в те, що якимось чином змінимо ситуацію в країні. Результату можна досягти, тільки не думаючи про рейтинги і якісь режисерські «фішки». Я впевнений, що подібні проекти надалі трансформуватимуться, ставатимуть серйознішими і масштабнішими».

 

Не згоден Артем Шевченко: мовляв, телебачення – це насамперед видовище, і журналістські розслідування не можуть бути винятком. «Дуже великий ризик, як на мене, перейти етичну межу й перетворитись на «прокурорів», які намагаються вирішувати чиїсь долі, - каже він. – Ми можемо впливати у той чи інший спосіб, але не завжди і не кардинально. Все-таки медіа відображають дійсність та інформують, а не виносять вироки». На його думку, не слід прагнути допомогти абсолютно всім. «Ми все ж таки вибираємо найцікавіші з телевізійного погляду історії, які можуть бути привабливими для якомога більшої кількості глядачів. Критерій не в тому, чи допоможемо ми конкретній людині, хоча ми маємо це на увазі, - на першому місці те, щоб програму побачили й оцінити», - вважає Артем Шевченко.

 

Він також торкнувся етичних питань. «Ми маємо на увазі розслідування саме в журналістському сенсі. Коли ми використовуємо спеціальні засоби, ті ж приховані камери, то робимо це з дещо іншим змістом та іншим рівнем юридичної відповідальності. Зараз, до речі, багато людей приносять власноруч відзняті матеріали. Що з цим робити?», - каже він. Справді, можливості сучасної техніки дозволяють будь-кому документувати події, водночас полегшуючи роботу самим журналістам. Учасники круглого столу визнали, що нові медіа, зокрема Інтернет, значно полегшують пошук інформації, допомагають знайти людей, здатних надати документи, конфіденційну інформацію тощо. Проте виникає й проблема достовірності отриманих даних. Адже саме в Інтернеті можна стати об’єктом «зливу» і навіть бути використаним третьою стороною у власних інтересах. Тут не обійтись без допомоги фахового юриста.

 

Ще одне дискусійне питання: чи може проект журналістських розслідувань мати спонсора? Чи не впливає це на неупередженість журналіста? На думку Богдана Кутєпова, це накладає певні обмеження, але в цілому припустимо. З цим погодились не всі. Наприклад, представник бюро журналістських розслідувань «Каховський плацдарм» Сергія Цигипа вважає, що «спонсор для таких проектів – те саме, що й «спонсор» для правоохоронних органів».

 

Його колишній земляк Максим Біроваш (газета «Бізнес») розповідає: «В мене готується сигнальний номер журналу журналістських розслідувань. Журнал дуже якісний у поліграфічному плані, відповідно, є й спонсор. Але є певні обмеження щодо матеріалів». Артем Шевченко запропонував провести дослідження на фокус-групах із метою визначити рівень довіри до проектів журналістських розслідувань, які мають спонсора.

 

«У газеті «КоммерсантЪ» відділ розслідувань та рекламний чітко розмежовані, - каже незалежний журналіст Матвій Нікітін. – На одній шпальті теоретично може бути і реклама певного бренду, і розслідування діяльності компанії, якій він належить. Можливо, вихід у цьому?».

 

«Світ дуже тісний, - заперечує Мар’яна П’єцух із журналу «Новинар». – Сьогодні цей бренд не особливо турбують теми розслідувань, а завтра ти можеш зачепити у них інтереси його партнерів… У мене був випадок, коли спонсором нашого видання був один відомий оператор мобільного зв’язку. Журналістка написала статтю про незаконне будівництво у центрі Львова, яке порушувало вимоги ЮНЕСКО. Виявилось, що спонсор мав опосередкований стосунок до будівництва; все закінчилось скандалом, спонсор відмовився від співпраці з нами, а журналістку мало не звільнили».

 

Голова КНМП Михайлина Скорик торкнулась етичного аспекту «перевтілення» журналістів під час розслідування. Два приклади – відома спроба «пограбування» банку за участю знімальної групи Нового каналу та матеріал Дмитра Драбика («Інтер») про продаж водійських прав, спровокований журналістом, - дають абсолютно різне розуміння цієї практики. В останньому випадку все закінчилось порушенням кримінальної справи проти людей, які займались незаконною діяльністю, тоді як в історії з Новим каналом справу порушили проти журналістів, які фільмували хуліганську витівку «Товариства придурків».

 

«Дмитро Драбик вчинив етично правильно: не переступаючи межу, просто показав, як воно все є, - каже Михайлина. – Потім була реакція на кшталт «навіщо він підставляв ці автошколи, тих нещасних інструкторів, для яких це єдиний хліб?», але це вже інша справа».

 

«Це як хірург: коли він починає задумуватись, що оперувати людину боляче, що буде кров, він стає філософом, а не лікарем», - додав Богдан Кутєпов.

 

Михайлина Скорик радить усім журналістам добре подумати перед тим, як «змінювати професію». «У принципі, купівля прав – це участь у корупційних діяннях, і журналіст має розуміти, що робити у разі, якщо саме тебе впіймають на корупції і висунуть тобі обвинувачення. Є таке правило, що журналіст має бути на місці пожежі за 5 хвилин до її початку. Справді, з одного боку, треба вміти прогнозувати цю ситуацію, а з іншого – самому краще не створювати пожежу, якщо палій не прийшов», - каже вона.

 

Незалежний журналіст Андрій Марусов, відомий розслідуванням діяльності Тендерної палати, зазначив, що журналіст може перевтілюватись, часто вимушено, і на громадського діяча. Це трапляється у випадку, коли власне громадські організації, покликані відстоювати певні професійні чи суспільні інтереси, нічого не роблять. Він навів приклад власних розслідувань у сфері державних закупівель, коли йому самому доводилось неодноразово збирати прес-конференції, тоді як численні громадські організації, що працюють із бізнесом, здавалося б, зацікавлені у вирішенні наболілого питання, відмовчувались. Одні – через острах, інші – через особисту зацікавленість їхніх керівників.

 

Журналістські розслідування у регіонах залишаються найскладнішими і, як свідчить практика, найбільш небезпечними. Про події у Новій Каховці на Херсонщині «ТК» вже не раз розповідала. . Керівник бюро журналістських розслідувань «Каховський плацдарм» Сергій Цигіпа, побиття якого чомусь так неохоче розслідує міліція Нової Каховки, відзначив важливість професійної солідарності та розголосу у ситуації, якщо здоров’ю чи життю журналіста загрожує небезпека.

 

«Після того, як про мене багато розповідав місцевий телеканал, з’явились матеріали на «Детектор медіа», сюжет на «1+1», перше питання, яке виникло у Новій Каховці щодо цього – скільки ти заплатив?, - розповідає він. – Якби в мене справді були такі потужні спонсори, то я б для початку вставив собі вибиті зуби». Згодна з ним і Ніна Чевела з телекомпанії «САТ Плюс» (Слов’янськ, Донецька область). За її словами, завдяки втручанню колег, зокрема круглому столу, проведеному «Детектор медіаю» у Слов’янську, журналістам вдалося перемогти у судовій боротьбі мера міста, який намагався стягнути з телеканалу 80 тисяч гривень.

 

Проте завершити цю історію на оптимістичній ноті не вдається. На запитання побитого за свою професійну діяльність Сергія Цигипи – «Чим мені, колишньому активісту Помаранчевої революції, за нинішнього режиму краще працюється, ніж за Кучми?» - колеги так і не знайшли відповіді. Вони зійшлися на тому, що розслідування Сергієвої справи буде лакмусовим папірцем для діяльності правоохоронців і влади в цілому. До речі, Херсонська обласна державна адміністрація поки що ніяк не відреагувала ні на ситуацію із побиттям журналіста, ні на оприлюднений «Детектор медіаю» запис виступу мера Нової Каховки, який відкрито погрожує журналістам.