Скільки разів можна вбити людину? Колись давно найпоширенішою у соцмережах відповіддю було п’ять разів — якщо у людини є чоловік чи дружина, двоє дітей і собака. Для українців кількість власних смертей вже обчислюється десятками тисяч. Обставини більшості з них ми навіть не знаємо, але деякі такі болючі, що будуть згадуватися до нашого останнього разу.

Цього тижня російська ракета влучила в дім багатодітної родини у селищі Радушне біля Кривого Рогу. Загинули вісім дітей і двоє дорослих. Частина родини просто зникла разом із будівлею, бо пряме влучання балістики не залишає шансів знайти навіть рештки тіл.

Через день Росія вдарила по Києву, де загинули щонайменше дев’ятеро людей. Більшість із них не встигла добігти до укриття. Російське чудовисько шукає відповідь на запитання, скільки разів треба вбити країну, щоб вона здалася.

Не знайде. А якщо маєте сумніви, дивиться український ютуб. Жартую, звісно — ютуб тут ні до чого. Але дивитися все одно варто, бо цікаво та корисно. Особливо цього тижня, коли вперше за тривалий час у суспільно-політичному сегменті з’явилося відео-мільйонник.

Інтерв’ю з колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим на каналі «Української правди» вийшло у четвер, а за два дні вже перетнуло межу в мільйон переглядів. Разом із багатотисячною протестною ходою за реформи в оборонці у Києві й інших містах 31 липня виглядає як переконливий доказ того, що сама по собі «урядово-кадрова» криза, яка вилилася у вуличні протести, не розсмоктується.

Але проблема в тому, що півторагодинне інтерв’ю колишнього міністра, що він його дав головній редакторці «УП» Севгіль Мусаєвій і керівнику команди розслідувань «УП» Михайлу Ткачу, містить багато інформації для розуміння причин кризи (це переважно про спробу Федорова реформувати систему закупівель зброї та незацікавлених у процесі виробників, про що розмовляли і минулого тижня), але не надто допомагає уявити, що робити далі. Очолити протести Федоров, здається, не готовий.

— Ви не очікували, що люди вийдуть? — спитала Севгіль.

— Ні, я пресбрифінг планував, я навіть не думав, що будуть протести.

— Чи було у вас бажання вийти на площу біля театру Франка? — уточнив Михайло Ткач.

— Та ну-у, я ж вам казав… У мене було єдине бажання — якось подякувати людям. Я не знаю, як себе вести в таких ситуаціях, чесно скажу. Я просто щиро хотів подякувати цим людям, усім. І тим, хто вийшов, і тим, хто не вийшов. Сказати, що як мінімум там, де лунало моє прізвище, що я вас точно ніколи не підведу і не зроблю так, щоб ви потім жаліли, що ви взагалі вимовляли моє прізвище або нашої команди, де б я не був і чим би не займався. Але ці мітинги, вони більше, ніж про мене. Вони про в цілому продовження руху до реформ, про антикорупцію, про комунікацію з суспільством. І тут потрібно зараз добре попрацювати і парламенту, і уряду, і президенту для того, щоб зробити певні висновки і не допускати подібних ситуацій, а побудувати різні платформи для комунікації з суспільством, — відповів Федоров.

У політику колишній міністр оборони, за його словами, не збирається, образ ні на кого не тримає, імена людей і назви організацій, що ставили йому палиці в колеса за часи роботи в Міноборони, не називає, розмови тет-а-тет із Зеленським переказувати не хоче та назагал досі відчуває себе частиною команди президента.

— Я думаю, поки в нас немає крапки в цій історії, вона не поставлена. Мені важко сказати, що я вже в якійсь іншій команді чи поза командою. Я думаю, що, можливо, вона поставлена, я про це не знаю, але так не відчуваю поки, — підбив підсумки гість «Української правди».

Ну і запевнив, що готовий повернутися на посаду та продовжити реформи, що почав.

Тобто, здається, люди чекатимуть 18 серпня, коли народні депутати повернуться з канікул — перепрошую, перерви у пленарних засіданнях — і дивитимуться, кого ж запропонує Володимир Зеленський на посаду міністра оборони. Тоді й будуть вирішувати, що робити, якщо це буде не Федоров. Такий, виходить, план.

Але у будь-якому разі інтерв’ю Федорова, повторюся, містить купу інформації для роздумів. Деякі блогери навіть присвятили окремі огляди розмові «УП» з колишнім міністром оборони. Як, наприклад, народний депутат Ярослав Железняк на своєму каналі «Залізний нардеп». Він проаналізував факти й емоції та подивився на все з позиції політика.

— Частина, яка стосувалася не політики, а якраз бачення підходів про тендери, про штучний інтелект і дрони, мені значно більше сподобалася. Напевно, тому що я просто дуже зашорений уже в політику, або тому, що, чесно говорячи, не почув конкретних прізвищ і навіть обвинувачень, — попередив Железняк.

Але в цілому аналіз вийшов позитивний. За добу відео подивилися вже 19 тисяч разів.

Пояснювати незрозумілу позицію Федорова щодо протестів узявся український військовий і банкір Андрій Оністрат в інтерв’ю на Liga.net.

— Просити людей, щоб вони далі виходили — це стріляти собі в ногу. Просити, щоб вони розійшлися н— е дуже правильно, адже він же їх не просив виходити. Тому для мене його позиція абсолютно зрозуміла, і я вважаю, що він ідеально говорив, — висловив думку Оністрат.

Взагалі обкладинку цього відео прикрашає напис “Бійка за 90 мільярдів”. Я вже зраділа, що хтось нарешті обговорить чутки про розпил 90-мільярдного європейського пакету допомоги для української оборонці та роль у цьому Федорова — чи то як каміння спотикання для нечесних виробників, а може й, навпаки. Бажано з конкретними іменами. Але гість вдався до абстракцій.

— «Дуже багато людей оточили Міністерство оборони і мене як міністра, тому що ми почали перебудовувати багато різних процесів всередині», — процитував ведучий Дмитро Глєбов Федорова з відео «Української правди» та продовжив — Михайло Федоров не назвав цих людей, але очевидно, що ви можете сказати про це ширше. Хто оточує Міністерство оборони та міністра?

— Уявіть собі, що ми відкриваємо супермаркет «Сільпо» або там «Гудвайн» на перехресті Банкової і Інститутської. І там ставимо приховану камеру, хто туди заходить. Там буде багато різних людей, але ви там з якоюсь періодичністю зустрінете абсолютно весь склад Верховної Ради, Кабміну, Нацбанку і всього, що там відбувається навколо. Приблизно така ситуація з Міністерством оборони. Зараз вже п'ята хвиля заходу в цей грошовий потік, — відповів Оністрат.

— 90 мільярдів чи навіть більше? — спробував конкретизувати Дмитро Глєбов.

— Та він збільшується насправді. Кожен рік він збільшується, збільшується, збільшується. Фізично це такий супермаркет, який купує абсолютно все.

Журналіст зробив ще одну спробу отримати конкретні відповіді та нагадав, що Сєвгіль Мусаєва і Михайло Ткач під час інтерв’ю прямо згадували народних депутатів Давіда Арахамію та Данила Гетьманцева як можливих лобістів інтересів окремих компаній.

— За вашими інсайдами, вони якось пов'язані з оборонними компаніями і інтересами, які б могли бути представлені в Міністерстві оборони?

— Ну, по Гетьманцеву не знаю. Арахамія… я чув, що він до чогось має стосунок, але я не готовий стверджувати, тому що це чутки, — закрив тему гість.

Ну чутки так чутки. Рано чи пізно їхня кількість перейде у якість, тобто стане новиною. Закон журналістики.

За пів дня інтерв’ю подивилися вже 19 тисяч разів.

Обурене суспільство зосередилося на тому, що президент не надав зрозумілих пояснень причин звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони. А от головний редактор «Цензор.нет» і військовослужбовець Юрій Бутусов в інтерв’ю на Liga.net звернув увагу на те, що і відставка Головнокомандувача Олександра Сирського теж відбулася зненацька.

— Почався «картонковий» Майдан — і за три дні головнокомандувач раптово, без попередження був звільнений. Це не був плановий процес. Ніхто не готував передачу справ, поступову інтеграцію нового головнокомандувача. Жодних претензій і вимог до Сирського не було висунуто. Я вас можу запевнити, що нема не тільки публічних, але й якихось закритих службових матеріалів. Наприклад, які зауваження у нас були до його діяльності. Завдання новому головнокомандувачу визначені абсолютно формально. Якогось глибокого відпрацювання стратегічних завдань, висновків — що він має змінити — всього цього в нього немає. Зараз у систему, яку п’ять років будував Сирський і за яку він відповідав, кинули нового головкома з абсолютно іншим стилем, баченням управління. Зараз ідуть важкі бої за Костянтинівку, ворог на околицях Дружківки, повністю фактично захопив Покровськ, Мирноград, перебуває у декількох кілометрах від Слов’янська. Ситуація не те що важка, вона критична, — сказав Бутусов.

Гість Liga.net попередив, що задля збереження стратегічно важливих міст Донеччини, а ще й Козачої Лопані на Харківщині, де також ситуація на межі, потребує головнокомандувача з «екстраординарними не тільки морально-вольовими та професійними якостями, а ще й з організаторськими, адміністративними якостями, з наявністю великої команди компетентних відповідальних людей із різних галузей». І на додаток удачі.

— Чи зможе це зробити Драпатий? Такий виклик, як перед ним — командувати Силами оборони у мільйон двісті, з річним бюджетом під 70 мільярдів доларів — мабуть, одиниці людей на планеті можуть винести. Подивимося, як це вдасться Михайлу Васильовичу, — сказав Бутусов.

Особливого оптимізму в його голосі не відчувалося. За чотири дні відео подивилися майже 31 тисячу разів.

Але повернемся до лідерів ютубу. Мільйон переглядів — це доволі рідкісне досягнення, але, здається, цього тижня в українському суспільно-політичному ютубі може визначитися не один, а два рекордсмени. У потилицю відео «Української правди» дихає інтерв’ю командира Третього армійського корпусу, бригадного генерала Андрія Білецького американській блогерці Лори Лумер. Авторка виклала інтерв’ю на своїй сторінці у Rumble, а у ютубі розмова була опублікована на каналі «Трійки». За день у ютубі бесіда набрала майже 627 тисяч переглядів.

Назагал вояж Лумер в Україну — точно тема для окремої розлогої бесіди. Вона прогостювала у нас днів десять: приїхала, за її словами, 18 липня, а перший допис про перетин польського кордону у зворотному напрямку з’явився у її соцмережах 30 липня. За цей час, окрім Білецького, вона взяла інтерв’ю у президента Володимира Зеленського, тимчасового виконувача обов’язків Міністра оборони України Євгена Хмари, голови Київського безпекового форуму, колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка й у заступника голови Національної поліції України та начальника кримінальної поліції Андрія Небитова.

Головним завданням Лумер, здається, було розвінчати негативні стереотипи щодо України, її президента й армії, що панують серед американських консерваторів і поширюються російською пропагандою, а також пояснити українцям, чому США не дасть нам грошей для боротьби з російською агресією.

Частину розмов з українськими діячами Лумер обіцяла опублікувати на своєму ресурсі пізніше. Поки що Яценюк лише розповів у етері «Еспресо», про що йшлося в інтерв’ю, а за Хмару виступила пресслужба Міноборони.

Розмова з Зеленським стала доступною минулого тижня, а з Білецьким — ось зараз. У мережі вже порівняли інтерв’ю блогерки з президентом і генералом не на користь першого. Комунікаційниця Ярина Ключковська припустила, що відповіді Зеленського скувала нерідна англійська мова, тоді як Білецький вільно відповідав на питання українською. Ну і ще командир «Трійки», на її думку, був краще підготовлений до незручних запитань блогерки. Тут заради справедливості варто сказати, що засновник «Азова», якого з 2014 року звинувачують у нацизмі, расизмі чи ще якомусь -измі, вже навіть уві сні мав би навести з сотню аргументів, чому це наклеп. А Зеленський навряд чи часто відповідає, чи є Дональд Трамп найкращим президентом усіх часів і народів.

Хай там як, але інтерв’ю з Білецьким справді вийшло зразковим. Не лише тому, що генерал мав спокійні аргументовані відповіді на всі питання авторки, а й через саму Лумер. Вона здивувала обізнаністю і назагал поводилася як притомна журналістка, а не екзальтована блогерка, чого в принципі також можна було очікувати. Вона, до речі, заради розмови з Білецьким приїхала до Харкова, що варто окремої поваги.

Щоправда десь наприкінці інтерв’ю американська гостя видала доволі слизький спіч про «глобальну загрозу ісламу та мусульманських мігрантів», але співрозмовник вдало звів тему до відповіді про те, як російська пропаганда експлуатує на Заході тему боротьби з «ісламським джихадом» і до злочинів кадирівців.

Але в іншому бесіда була цікавою та пізнавальною, і не лише для американських підписників Лумер.

— Нашивки «Азову» схожі на есесівські — мають вигляд блискавок і дуже нагадують символіку, яку використовували члени СС у нацистській Німеччині…, — сказала вона.

— Те, що ви бачите на старому азовському шевроні, — це монограма, яка означає «ідея нації». Це дві перші літери двох слів — «ідея нації». Ця символіка застосовується в Україні з XVI сторіччя. Це символіка багатьох аристократичних і козацьких родів деяких територій, — відповів співрозмовник.

— На мою думку, якщо хтось не хоче, щоб його називали нацистом, він не повинен мати емблему, дуже схожу на блискавки з логотипу нацистських СС. Тому моє питання: чи думаєте ви, що колись настане час, коли шеврон «Азову» змінять, щоб виправити цей образ?

— Так, я прекрасно розумію контроверсійність через певну схожість знаків. Але водночас це історія, яка існує в Україні понад триста років. «Ідея нації» — це одне з ключових гасел українських патріотів, українських націоналістів; як поняття воно існує понад сто років. Тому, коли брали за основу неформального шеврона «Азову» саме «ідею нації» — а потім він був значною мірою змінений, — брали саме це, а не хотіли створити ілюзію схожості з СС, СА чи чимось іще.

Така сама символіка є гербом кількох міст Бельгії та Північної Німеччини. Чи варто було, можливо, підійти до символіки обережніше? Можливо. Чи варто в усьому бачити не те, що воно символізує, а якісь тригери? Я не певен. Те, що Гітлер їв виделкою або був вегетаріанцем, не робить виделку чи вегетаріанство поганою річчю.

Наостанок Білецький продемонстрував майстер-клас дипломатії.

— Яке повідомлення ви би хотіли передати американському народові?

— Навіть якщо Америка не буде допомагати зовсім, ми будемо вдячні та продовжимо боротьбу, — відповів генерал.

Може і справді Білецький підготувався до інтерв’ю краще, ніж Зеленський. Тільки не кажіть про всяк випадок президенту.