Вчора ТК опублікувала детальний аналіз аналіз того, як українські телеканали висвітлювали перебіг другого туру виборів. А сьогодні ми пропонуємо вашій увазі дві репліки - Павла Кнура та Олеся Кульчинського. Ми попросили наших позаштатних авторів у вільному режимі та на свій смак обрати серед вечірніх спецпроектів на різних каналах те, що їм було б цікаво, та висловити про побачене свої суб`єктивні враження «непрофесійних» телекритиків. 

Ніч першого туру виборів 2004-го я провів в радіорубці народного радіо «Ніко». Тоді ця розважальна мережева станція волею долі була включена в інформаційну війну contra omnes і засівала значні простори щирим помаранчевим словом. Поміж випусками новин ми пропонували слухачам повідомляти про порушення на дільницях, ділитися емоціями та піднімали бойовий дух вірних музичними творами з революційною риторикою. Тоді слівця на кшталт «екзит-пол», «фальсифікації», «карусель» тільки-но входили у вербальний банк українців. Зате тепер будь-який вітчизняний глядач міг абсолютно вільно спостерігати ефір 7 лютого, не зазираючи до словника. Хоча сумніваюсь, що який-небудь француз адекватно сприйняв би всі лексичні тонкощі контенту. Але для загартованих українців наповнення телевізійних ефірів, присвячених другому туру, було передбачуваним. Репортажі з виборчих дільниць, штабів та ЦВК, статистичні дані, повідомлення про порушення, коментарі перших осіб та експертів - такий набір кочував із спецвипусків новин до ток-шоу і назад.

Звісно, за емоційною напругою вибори-2010 з минулими президентськими перегонами порівнювати годі. Пануюче у суспільстві розчарування позбавило подію патетичних фарб. Відтак дзеркало процесу на блакитному екрані було лискуче-холодним, втім, так, як і належить. Пристрастям, які вирували у штабах кандидатів, не суджено було інфікувати ефір. Занурившись у телепотік, я з неабиякою радістю помічав, що за п'ять років наші канали стали іншими. Більшості журналістів подобається позиція «згори», і вони напрочуд добре її опанували. Різноманітні редакції м'яли інформаційне тісто виборів як душа бажає. Темники, упередженість, гру у ворота одного з кандидатів, здавалося, навіки відсічено косою старенького Хроноса. Журналісти розповідали про перебіг голосування так гарно, твердо й неупереджено, ніби співали епічний гімн своїй кількарічній незалежності. Їхні дії та робота цілком вкладались у вселенську формулу - «достатньо для цього дня своєї турботи», «живи зараз» - і душа моя співала з ними разом. Нервова система телевізійників зовсім не резонувала в такт реальній загрозі - з приходом будь-якого з кандидатів ефірній демократії можуть швидко скрутити голову. І коли багатоканальний хор зливався в багатоголосся, у моїй душі оселилася непідробна гордість за журналістське плем'я, виплекане в короткий постреволюційний термін.

Відмінності в ток-шоу було помічено лише в деталях, але вони, як відомо, вирішують усе. «Ніч виборів» з Євгеном Кисельовим відрізнялася від тотожної ночі з Савіком Шустером набором експертів. Суб'єктивно шоу Шустера мені припало до душі більше - можливо, зіграла роль постать красивої Фролової, яка стояла біля карти, а може, Петро Мага, що відповідав за висвітлення наших виборів у закордонній пресі. Неонова карта нашої республіки у центрі інтерівської студії додавала балів Кисельову, але в боротьбі телевізійних варягів-найманців мої особисті симпатії були на користь бородатого конунга. 5 канал розчарував синхронами у виконанні стажерів, неміряно довгими рекламними блоками з пані Мілявською та анонсами програм власного виробництва, теж немаленькими за хронометражем. Воно і зрозуміло: керівництво каналу настільки втомило власне героїчне минуле, що презентувати щось яскраве та конкурентоздатне їм було не до снаги. А ось колишній співробітник помаранчевого ветерана Роман Скрипін традиційно показав вищий пілотаж у вечірньому спецпроекті на каналі ТВі. В міру в'їдливі та саркастичні Скрипін, Віталій Портніков і Ко за емоційною подачею, нестандартністю та свіжістю рішень і режисури найбільше вразили своїм спецпроектом. Очевидно, не лише мене, оскільки сюжет каналу з Віктором Павліком у головній ролі наступного ж дня обійшов усі соціальні мережі та тематичні сайти.

Щодо новинних репортажів, то витягнути з цьогорічних виборів якусь сенсацію журналістам було важко. Були повідомлення про замінування кількох виборчих дільниць (які згодом не підтвердилися), про смерті учасників комісій на виборчих дільницях, що теж не були прямими наслідками процесу голосування. Ще десь викрали печатку. Ну хіба це накал пристрастей в порівнянні з вікопомним 2004-м? Скучно, братіє! Нервову посмішку викликали розтиражовані сюжети про голосування обох кандидатів. В промовах вони дали волю фантазії і розтеклися в епітетах і поетизмах. Їхні промови можна було поміняти місцями і фактично нічого би не змінилося. Складалося враження, що постголосувальні тексти вони замовляли в одного спічрайтера. Виявилося, що обидва політика проголосували за нову, сильну, красиву та щасливу Україну. Звісно, головною телезабавкою 7 лютого були екзит-поли. Треба віддати належне: на відміну від попередніх років, похибки соціологів були незначними. Однак їхня робота слугувала для політиків непоганим бойовим плацдармом, а для телевізійників - тим солодким льодяником, який можна обсмоктувати довго і нудно. Благо, що центрів, які займаються екзит-полами, у нас вистачає - битву за відсотки у прямому ефірі гарантовано.

У день виборів набагато більше задоволення принесла кохана Мережа. Там люди обговорювали поїдання бюлетеня в Полтаві, малювали на бюлетенях фалоси у масовому порядку, вправлялись у бойовій магії на адресу обох кандидатів і почувалися набагато розкутіше, ніж затиснуті в піджаки та формати телеведучі. Не виключено, що така неупередженість, розкутість і демократичність ефіру в день виборів залишиться неймовірним прецедентом в нашій історії. Звісно, цього б дуже не хотілося, але чи збережеться такий status quo - залежить від нас.

Фото - www.gigamir.net