«Свобода слова» (ICTV), 1 лютого

На ICTV цього тижня пройшлися питаннями національної безпеки. Але без особливих деталей.

Безпекою переймалися: Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України. Ірина Верещук, народна депутатка, фракція партії «Слуга народу». Михайло Забродський, народний депутат, фракція партії «Європейська солідарність». Сергій Рахманін, народний депутат, фракція партії «Голос». Олексій Арестович, спікер української делегації тристоронньої контактної групи по Донбасу. Ігор Смешко, лідер партії «Сила і честь», голова СБУ (2003–2005 рр.). Сергій Лещенко, член наглядової ради АТ «Укрзалізниця». Загалом сім гостей (шість чоловіків та одна жінка).

Найзмістовнішою частиною ефіру став виступ Дмитра Кулеби. Зокрема, міністр прокоментував російський форум «Русский Донбасс» на окупованих територіях: назвав подію «інформаційною пробою ґрунту». Також Кулеба казав, що Україна готова до нових амбіцій із США, й санкції проти Дубінського цьому не завадять. Стверджував, що напруга у стосунках із Угорщиною була високою і її пом’якшили, наскільки могли. Натякав, що Україна, Молдова та Грузія рухаються до якогось нового об’єднання. Обговорював зі Смешком та Забродським статус «основного стратегічного партнера поза НАТО». Міністр нагадав, що цей статус не означає гарантій безпеки. Олексій Арестович стверджував, що форум «Русский Донбасс» — це не просто інформаційна операція, а частина виправдання чи навіть підготовки до війни.

Далі гості перейшли до реформи СБУ. Ігор Смешко доводив, що запланові зміни знищать службу. Він жалівся, що СБУ реформують непрофесіонали; розповідав про погану кадрову політику; описував порушення прав людини в новому законопроєкті про Службу безпеки. Ірина Верещук казала, що документ іще обговорюють, і закликала подавати свої ідеї. Сергій Рахманін нагадував, що ЦРУ свого часу було створене фахівцями з інших галузей. Сергій Лещенко розповідав, як СБУ тисла на бізнес. І у фіналі шоу ятрив тему Сергія Семочка та реабілітації Медведчука в часи Порошенка.

Також на програмі згадали про конфлікт у Збройних силах: позови топових військових проти міністра оборони. Усі гості зійшлися на тому, що проблема полягає в дублюванні функцій. Та анонсували, що над цим уже працює профільний парламентський комітет оборони та розвідки. Олексій Арестович окремо похвалив комітет, мовляв, там навіть членів «ОПЗЖ» змусили працювати на інтереси України. Також Арестович сказав, що конфлікт намагаються прибрати з публічної площини.

Можливо, глядачі не дізналися про жодну з цих проблем достатньо глибоко. Але вони точно отримали лаконічну та конструктивну оглядову екскурсію.

Пульс («112»), 2 лютого

Два з половиною роки тому «Детектор медіа» випустив огляд першого ефіру «Пульсу». Сьогодні його смішно читати з багатьох причин. Наприклад, токшоу обіцяло запрошувати не «поверхнево скандальних медіаперсон, [...], а змістовних і таких, що мислять». А потім їхнім головним гостем став Пальчевський. Проте справді весело стає від цього фрагмента дворічної давнини: «Ведучі втрутилися тоді, коли гості вдруге заговорили про зв’язки "112" із Віктором Медведчуком. Модератори розповіли глядачам та гостям, що прозора структура власності є на сайті каналу, й попросили не вважати канал чиєюсь "територією кормлєнія", а журналістів — "обслуговуючим персоналом"».

Останній випуск «Пульсу» на каналі «112» закінчився всього за кілька хвилин до доленосного рішення РНБО. Гості та ведучі ні про що не здогадувалися й лишалися собою. Токшоу померло як жило. Жалюгідною помийкою.

Останніми гостями «Пульсу» стали: Володимир Кальцев, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олександр Качний, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина». Віталій Журавський, ексрегіонал. Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Ганна Герман, ексрегіоналка. Марина Ставнійчук, заступниця голови Адміністрації Януковича. Дмитро Співак, ведучий «112». Валентин Землянський, фігурант бази замовних псевдосоціологів. В останні хвилини на каналі, який займався «інформаційним тероризмом», було двоє «слуг народу»: Олена Мошенець та Олексій Жмеренецький. Загалом 11 гостей (сім чоловіків та чотири жінки).

Прощальний ефір відкрила Олена Бондаренко, яка більшість часу цитувала слогани платних мітингів: Конституція рушиться, інтелект «поріцається», проституція легалізується, монополісти поглинають слабких. Інші теми тижня ексрегіоналка коментувала з таким же рівнем «експертизи».

Наприклад, вона критикувала виключення Олександра Дубінського із фракції «Слуги народу», адже, мовляв, Держдеп уже впливає на склад парламенту. Засуджувала владу, бо та тримається за монополію на обміни полоненими. Та, власне… це функція держави, а не пересічного кума Путіна? Закликала до повернення суверенітету через федералізацію. Парад суверенітетів! І зверталася до виборців, які не знають, за кого голосувати: «Чем не нравится оппозиционная партия "ОПЗЖ"? Чем не нравится Партия Шария?». Можливо, кадровим складом, політичними програмами, риторикою, бекґраундом, непрозорим фінансуванням, зв’язками з Росією, підтримкою агресії проти України, маніпулятивним піаром, історією голосувань, ставленням до журналістів, участю в корупційних схемах (за даними журналістських розслідувань).

Ведучий Павло Кужєєв також обурювався політичними династіями. (Судячи з усього, модератор описував сина Наталі Королевської?): «Дітей, даруйте на слові, впихують у районні адміністрації, районні структури управління. Щоб вони там заматєрєлі, набралися досвіду. І потім уже можна сина чи доньку піднімати вище: до рівня міста, області, а там, можливо й Києва».

Ще в цьому блоці цитували крики Вадима Рабіновича. Там було щось про «діти мають бути тільки у зелених». І державницьку позицію Медведчука щодо санкцій України проти китайських компаній: «Чіткий сигнал всім потенційним інвесторам обходити Україну стороною через її повну залежність від зовнішнього управління [...] корупції [...] незахищеності інвестицій [...] слабо прогнозованої політики влади стосовно іноземного капіталу». Типова боротьба за інтереси держави на «112».

Наступним гостем програми був Дмитро Співак — тільки на каналах Медведчука так часто інтерв’ювали власних співробітників. Більшість часу шоумен говорив про вакцини. Він жалівся на китайський «фуфломіцин». Кидав виклик владі: вона щепиться китайською вакциною, а Співак поруч — російською. Роздмухував теорію змови про вже вакцинованого прем’єра Шмигаля. Разом із ведучими рекламував російську вакцину. Засуджував «слуг народу» за те, що вони піддалися зовнішньому впливу і «здали свого» Дубінського. Закликав українців не бути «тєрпілами», а потім одразу — не тягатися з Китаєм. Та піарив Віталія Кличка на залученні IKEA в Київ, мовляв, компанія побачила нульову толерантність до корупції. Господи, сподіваємося, що Кличко не опустився до купівлі Співака.

До речі, про піар. Павло Кужєєв наводив дані соціологічного опитування щодо виборів у Верховну Раду. За словами ведучого, «ОПЗЖ» — беззаперечна лідерка. Вона на 1,9 % випереджає «Слугу народу» при максимальній похибці в 1,9 %.

Останньою гостею останньої передмови «Пульсу» стала Ганна Герман. Ви помічали, що всі, хто працює з нею, погано закінчують: Янукович, Пол Манафорт, тепер от Медведчук… У розмові Ганна Герман журила чиновників, яким перед людьми не соромно за великі премії. Сказала людина, яка ходила на могилу Шевченка в Chanel. Також поплічниця Януковича хвилювалася, аби «ОПЗЖ» не розчарувала виборців, коли прийде до влади. Далі цитуємо, бо таке неможливо переказувати серйозно: «Я дуже боюся, щоб вони не набрали у список невідповідних людей, нечесних людей. Які зруйнують довіру. Тому що це останній шанс довіри сьогодні до політичної партії в українського народу». По-перше, у списку «ОПЗЖ» буквальний кум Путіна. По-друге, його баланс довіри -38 %.

Хоча Герман активно працювала над тим, щоб цей рейтинг став кращим. Наприклад, переконувала: «По суті, всіх людей, яких було визволено в Україні, було визволено за його [Медведчука] стараннями». Цікаво, що навіть деяких людей, який не було визволено, не було визволено саме стараннями Медведчука. Також Герман зарахувала Медведчука до когорти сильних лідерів, яким готова була довірити порятунок України навіть із «диктаторськими задатками». Інші прізвища: Бойко, Тимошенко та Аваков.

Ганна Герман — вісниця кінця

Останні дві години у студії панував груповий крик. Опозиціонери послідовно висміювали членів «Слуги народу», а ведучі не могли чи не хотіли з цим нічого зробити. Для початку на «Пульсі» критикували ідею зменшення кількості нардепів до трьох сотень. Віталій Журавський називав такі зміни узурпацією влади президентом. Ведуча казала, що таким чином ми йдемо на поводі в суспільства. Цікава демократична концепція. Олександр Качний стверджував, що меншою кількістю нардепів легше керувати. І тому «ОПЗЖ» в січні це підтримала? Також Качний критикував «слуг» за неетичну поведінку у Верховній Раді: «Люди не стояли спинами [...], люди не пили кофе в столовой». По-перше, у вас Ілля Кива у фракції. По-друге, в середньому на пленарних засіданнях реєструють 40 % членів «ОПЗЖ».

Десь на цьому моменті зв’язний ефір закінчився. Далі Олексій Жмеренецький наводив економічну статистику, а його перебивали криками про диплом. Жмереньцький наводив інфографіку «Слово і діло», а йому кричали, що там працюють такі ж діти, як він. «Слуги» заперечували, що Офіс президента диктував їм виключення Дубінського, а Качний просив не брехати. Також на шоу волали про зарплати в «Нафтогазі». Кричали на «слуг», коли ті говорили про «Нафтогаз». Розповідали, що зброю в Україні хочуть легалізувати для американських компаній. Сварилися про корупцію на дорогах. Казали, що телеграм-канали звинувачують у роботі на Росію, бо вони критикують владу. Члени монобільшості відверто ображалися на колег. Але єдиним, кого проросійські гості хвалили, лишався Дубінський. П’ять годин білого шуму могли принести вам значно більше користі, ніж це токшоу.

Ми дуже хотіли процитувати останні моменти «Пульсу» повністю, лишити їх в історії. Але там лунали самі одночасні крики. Тому не пожалійте хвилини часу й подивіться, в якій агонії гинув «112». Запрошення в ефір некомпетентних крикунів, підставки для мікрофонів замість ведучих, тотальний партійний контроль над редакційною політикою довели токшоу до того, що воно почало розкладатися ще до закриття каналу.

Останній кадр «Пульсу»

Як епілог хочеться процитувати слова Дмитра Співака, які той озвучив за чотири години до кінця: «Сегодня замечательный день [...] Каждый из нас должен сегодня само как-то обновиться [...] Давайте самообновляться. Саморазвиватся. Самоочищаться от этой всей мерзости и мракобесия».

«Право на владу» («1+1»), 4 лютого

«1+1» провів перше і, мабуть, найкраще токшоу на тему каналів Медведчука цього тижня. Адже сюди запросили максимум осіб, відповідальних за інформаційну політику, й не дали представникам пропагандистів захопити програму (привіт, Шустере!). При цьому рішення РНБО ще й ліквідувало якусь внутрішню цензуру серед коментаторів. На телебаченні нарешті почали прямо говорити балакунам та колаборантам, що вони балакуни та колаборанти.

Правду шукали: Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики. Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ. Леся Забуранна, народна депутатка фракції «Слуга народу». Микола Княжицький, народний депутат із фракції «Європейська солідарність». Юрій Бойко, співголова фракції «Опозиційна платформа — За життя». Нестор Шуфрич, голова комітету ВР зі свободи слова, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Кіра Рудик, голова партії «Голос». Тарас Батенко, співголова депутатської групи «За майбутнє». Ольга Герасим'юк, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів. Сергій Щербина, головний редактор інтернет-порталу «РБК-Україна». Дмитро Гордон, засновник інтернет-видання «Гордон». Остап Дроздов, журналіст. Дмитро Співак, ведучий Медведчука. Загалом 14 гостей (одинадцять чоловіків і три жінки).

Відкрив вечір Олександр Ткаченко. Міністр одразу прямо та жорстко описав ситуацію: медіа Медведчука — це не медіа; цитувати канали Медведчука — цитувати фейки; ідеться про інформаційний тероризм; Україна закрила медіа Кремля так само, як Британія закрила медіа Китаю.

Відповідати на це викликався Дмитро Співак — маскот каналів Медведчука. Глядачі зі стажем могли задатися питанням: навіщо кликати в ефір справжнього токшоу некомпетентного балакуна? Підозрюємо, що це був хитрий план «Плюсів»: ніхто краще Співака не дискредитує закриті медіа. За першу хвилину свого спічу він устиг: попросити ведучу розповісти про одужання від коронавірусу (вона відмовилася), прокоментувати назву програми, скаламбурити про тему ефіру, пожартувати про напіввагітність, вжити вислів «понос с элементами запора». Після цього Співак звинуватив Ткаченка у відсутності доказів. Заявив, що міністр працює на спецслужби США, бо цитує посла США. І вирішив, що його власні програми викривають «коррупционные нарывы». Ага, ось він коментує цитату Віктора Ляшка про презервативи.

Власне, Ткаченко так і сказав Співаку, що той актор розмовного жанру. Пропагандист у відповідь почав перебивати міністра. На хвилину «1+1» почало дорівнювати «112». Але Наталія Мосейчук стримала пристрасті. Також партійні медіа захищав Юрій Бойко. Він доводив, що всі журналісти цих каналів не могли бути агентами Кремля, і в багатьох із них «нормальна» позиція. Що таке нормальність, за стандартами «ОПЗЖ», питання відкрите. Сергій Щербина закликав апелювати не до контенту, а показати докази фінансування терористами. Дмитро Гордон заявляв, що канали Медведчука — це поліцаї та колаборанти, й вони діють згідно з доктриною гібридної війни. (При цьому на «Наш» Гордон спокійно ходить, хоча туди взагалі включають терористів.) Крім того, Гордон називав Медведчука та Порошенка однією командою й казав, що вони разом керували каналом «112».

Микола Княжицький, звісно, не міг пробачити такого удару. Він пояснив, що «112» не закрили раніше, бо Медведчук купив його під час виборчої кампанії. І закинув Гордону, що той сам працював на каналах кума Путіна. Гордон відповів, що не отримував на каналі «112» грошей, та і взагалі міг сам купити цей канал. Також блогер заявив, що назавжди покинув медіа, як тільки ним почав керувати Медведчук — у травні 2019-го. Тут хочеться нагадати і Княжицькому, й Гордону, що Медведчук почав контролювати «112» ще влітку 2018-го.

Вони пізно помітили Медведчука

Узагалі, Княжицький підтримував рішення РНБО, але також уколов владу питанням, чи означає воно початок послідовної проукраїнської політики. Мовляв, є ж ще правки Бужанського до закону про мову чи призначення Шкарлета міністром освіти. Тут Наталія Мосейчук попросила патріотів не сваритися, а то їх консолідує лише Медведчук.

Арсен Аваков під час свого виступу професійно ухилявся від запитань про документи й факти. Казав, що попередньому керівництву держави для закриття пропагандистів забракло політичної волі. Та відповідав на питання Дмитра Співака, чи не бентежить його, що Дмитро Разумков утримався під час голосування за санкції. Міністр сказав, що в нас демократія й це нормально.

Далі слово взяв Юрій Бойко й, мабуть, це було найбільш сюрреалістичне інтерв’ю представника «ОПЗЖ». Він виправдовувався за співи Рабіновича у Верховній Раді та жартував про темники Медведчука. Не відповів, але був змушений вислухати запитання про колектив ZIK, який звільнився після купівлі каналу Козаком. А ще опоненти щосили намагалися зліпити з Бойка патріота, як заповідав Давид Арахамія. Олександр Ткаченко, наприклад, питав, що тримає Бойка з Медведчуком, який усе одно не бере його в Москву. Член «ОПЗЖ» аж розсміявся від несподіванки. Арсен Аваков називав Бойка українським політиком. Наталія Мосейчук запитувала про складну ситуацію у фракції, мовляв, там є два крила й одне з них лишилося без каналів. Можливо, це такий хитрий план із розділення «ОПЗЖ», але тут треба бути обережним. Адже насправді Бойко катався в Москву.

Юрій Бойко сміється зі спроб виставити себе патріотом

По темі програми представник «ОПЗЖ» стверджував, що закриття каналів розкололо країну. І казав, що не чув від цих ЗМІ «провокацій, закидів, фейків, ворожої пропаганди». Та ось сам Юрій Бойко на «112» каже, що це Порошенко почав війну на сході України. А ось підбірка для гурманів. Наталія Мосейчук ще запитувала, чи планує «ОПЗЖ» шантажувати владу газом. Дмитро Співак використав це, аби дати Бойку пас із критикою «Нафтогазу». Пізніше Бойка замінив Шуфрич і сказав, що ми вимагаємо від журналістів Медведчука забагато: вони не встигають реагувати на слова гостей. По-перше, тоді навіщо взагалі журналісти? По-друге, навіщо такі гості?

Також на програму включалася Ольга Герасим’юк. Голова Нацради докинула критики на адресу каналів Медведчука: нівелювання професії журналіста, нівелювання експертної думки, запрошення замовних піарників. Також пані Герасим’юк нагадала про численні попередження від Нацради на адресу цих медіа. У суперечку з чиновницею вступив Дмитро Співак, «хитрий план» «1+1» ще раз себе виправдав. Ведучий Медведчука назвав опонентку Олічкой (за що йому прилетіло) й обурився, що Нацрада звинувачувала його в антисемітизмі. На жаль, ми не знайшли подібних звинувачень на сайті Нацради. Крім того, Співак доводив, що єдина оцінка для ведучих — це рейтинг. І сперечався з Герасим’юк про популярність каналів кума Путіна: спочатку доводив, що вони перемогли весь інформаційний простір, а потім визнав, що вони втрьох менш популярні, ніж «Плюси». Та якщо все ж уявити, що логіка Співака правильна, то, за підсумками 2020-го, ведучі «112» удвічі гірші, ніж ведучі каналу ТЕТ. Так, ТЕТ ще існує.

Сергій Томіленко був присутній у студії, але говорив мало. Він знову засудив санкції проти каналів Медведчука, апелюючи до свободи слова, української реєстрації, відсутності доказів, відсутності вироків, неспівмірності рішень влади, недовіри владі, потенційного зловживання санкціями. Короче кажучи, чого завгодно, аби тільки відволікти увагу від змісту мовлення пропагандистів. Хоча Томіленко окремо й уточнив: ідеться про захист прав каналів, а не адвокацію контенту. Тут постає філософське питання: чи не дорівнює телеканал своєму контенту? Також голова НСЖУ запропонував набрати в Нацраду кращих людей. І заперечив, що регіональні осередки відмежувалися від його позиції. У Києві та Львові вважають інакше.

В інший час Леся Забуранна піарила Зеленського. Ця народна депутатка, мабуть, взагалі найпрямолінійніша піарниця серед «Слуг народу», просто подивіться, це ж звучить наче нередагований темник: «Я дійсно щиро рада і щаслива, що нарешті в нашій країні з’явився президент Володимир Зеленський, який проводить послідовну політику щодо припинення війни з Росією». Остап Дроздов називав працівників Медведчука «медіапроститутками, яким все-одно в кого брати… інтерв’ю». Нестор Шуфрич казав, що не може назвати Росію агресоркою, адже вона друга торгівельна партнерка України. А потім ці люди доводять, що їхні канали не виправдовують російську агресію. Також Шуфрич кричав щось про партію №1 та звинувачував опонентів у втраті українських територій. Цікаво, якщо Росія — не агресорка, то як тоді Україна втратила території?

Оскільки життя — біль, то повноцінний виступ біля мікрофона мав і Дмитро Співак. Він розповідав вірші про клізму. Повторював, що безпартійний (це після шести партій). Стверджував, що американські куратори спочатку змусили Зеленського підписати указ про санкції, а тепер будуть його ним шантажувати. Ставив маніпулятивне питання, куди подіти глядачів каналів Медведчука: за колючий дріт? Зазвичай до жертв злочину претензій немає.

Чи вартувало закриття каналів Медведчука такого? Питання

Загалом, у «Плюсів» вийшов хаотичний, але різносторонній ефір. Глядачі могли зрозуміти з нього, в чому проблема проросійських медіа. І почути заперечення принаймні деяких маніпуляцій про тиск на свободу слова. Для повного щастя не вистачало хіба відеоприкладів пропаганди, чіткіших акцентів від чиновників та адекватніших представників каналів Медведчука. Хоча останніх ніколи не вистачало й на самих цих каналах.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 5 лютого

Після закриття каналів Медведчука «Свобода слова» виявилися найкращим майданчиком для пропагандистів, щоб озвучити свої маніпуляції. Складно сказати, хто в цьому винен: пасивна модерація Савіка Шустера, непідготовлені проукраїнські гості, відсутність на токшоу конкретних відеоприкладів пропаганди. Хай там як, ближче до кінця ефіру брехня поплічників Медведчука звучала значно частіше та яскравіше, ніж критика на їхню адресу.

У студії сварилися: Олексій Данілов, секретар РНБО України. Олексій Резніков, віцепрем'єр-міністр, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, член РНБО. Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України. Антон Геращенко, заступник міністра внутрішніх справ України. Леонід Кравчук, президент України (1991–1994). Арсеній Яценюк, лідер партії «Народний фронт», прем'єр-міністр України (2014–2016). Міхеіл Саакашвілі, голова Виконавчого комітету реформ, президент Грузії (2004–2013). Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Микита Потураєв, народний депутат, «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Олег Волошин, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Андрій Парубій, народний депутат, «Європейська солідарність», спікер Верховної Ради України (2016–2019). Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя», голова Комітету ВРУ з питань свободи слова. Андрій Білецький, лідер партії «Національний корпус». Дмитро Гордон, засновник інтернет-видання «Гордон». Світлана Крюкова, заступниця головного редактора інтернет-видання «Страна.ua». Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.нет». Тетяна Даниленко, журналістка. Діана Панченко, блогерка ютуб-каналу NewsOne та ексведуча каналу. Олесь Доній, колишній народний депутат. Загалом 19 гостей (16 чоловіків і три жінки).

Ефір можна було розділити на три частини: офіційна позиція профільних чиновників, політичні оцінки, російська пропаганда. Найгучніше позицію держави озвучив Олексій Данілов. Він сказав, що всього в Козака не три, а вісім каналів. Нагадав, що Україна раніше вже накладала санкції на більше тисячі своїх громадян. Анонсував продовження бенкету. Та озвучив середню офіційну зарплату на медіа Медведчука: 5 тисяч гривень. Мабуть, як тролінг Данілов навіть запропонував роботу звільненим журналістам із підвищенням зарплати на 20–25 %.

Леонід Кравчук звинувачував канали та фракцію Медведчука в маніпуляціях, мовляв, вони перекидають усі порушення домовленостей на Україну та мовчать про брехню Росії. Також голова української делегації в ТКГ заперечував інформацію про полонених Медведчука. Без власних каналів «ОПЗЖ» вже не може зібрати для обговорення кума Путіна виключно прихильників. Арсен Аваков тим часом нагадував усім, що війна триває. Натякав на підозріле фінансування каналів Медведчука. І знову називав Юрія Бойка українським політиком.

Арсеній Яценюк розповідав, що канали Медведчука — це не засоби масової інформації, а засоби масового інфікування, посилаючись на моніторинг, зокрема й «Детектора медіа». Та піднімав питання, звідки у власників медіа стільки грошей на їх утримання. Андрій Білецький закликав прийняти закон про колаборантів і дотиснути «ОПЗЖ». А потім у рекламі виправдовувався, чому сам ходив на їхні канали: бо «площадка». Юрій Бутусов пояснював, що санкції наклали не проти ЗМІ, а проти прибічників Путіна. Тетяна Даниленко нагадувала, що в каналів Медведчука 40 санкцій за фейки від Нацради.

Дмитро Гордон тим часом плутався у причинах, чому свого часу покинув проросійські медіа. На «1+1» напередодні Гордон розказував, що полишив канал «112» у травні 2019-го, коли Медведчук начебто почав його контролювати. Цього разу він заявив, що розповідав про контроль Медведчука ще у 2018 році. А у травні 2019-го перестав ходити на «112», бо Медведчук почав їздити у Москву. Насправді, зустрічі кумів почалися в березні.

Пропагандисти відповідали на все це фейками, які, на жаль, мало хто заперечував. Тож частину з них заперечимо ми.

Хоча, у принципі, можна було обійтися й без цих прикладів. Адже люди Медведчука пронесли пропаганду прямо на «Свободу слова». Волошин маніпулював неоголошеною війною та здачею Криму. Панченко брехала, що їй ніколи не вказували, про що говорити на каналі Медведчука. Світлана Крюкова дискредитувала критиків каналів. Кілька разів пропагандисти порівнювали «тиск» на себе із «тиском» на Шустера в часи Порошенка. Ведучий просив цього не робити.

І все ж певні речі в українському медіапросторі змінилися. Олег Волошин почав говорити, що на сході України вже тільки «большинство» громадян України. Юрій Бойко раптом обмовився про зміни Мінського процесу. Нестор Шуфрич фактично визнав, що в нього є якийсь конфлікт із Тарасом Козаком із приводу появи на каналах.

Загалом, проблема «Свободи слова» полягала в тому, що з якихось причин тут непропорційно багато часу отримали фейки пропагандистів. І не всі з них були спростовані. Виглядало так, немов посланці Медведчука добре приготувалися до риторики опонентів. А от українські гості не завжди могли підібрати слова. Тож глядачі отримали радше виставку маніпуляцій, ніж розбір ситуації.

«Ехо України» (Прямий), 5 лютого

На Прямому теж намагалися обговорити закриття каналів Медведчука, але натомість глядачі три години слухали істерики ведучого Матвія Ганапольського. Прямо на початку токшоу вийшло відеозвернення Володимира Зеленського, у якому президент закидає Порошенку: «На каналах ярого борця з російською пропагандою і її агентами цих самих агентів в останні три дні показують частіше, ніж рекламу вашого нового масла "Рошен"». Працівник Прямого не став терпіти такого удару по начальству.

Фоном для Ганапольського слугували: Олексій Гончаренко, народний депутат, фракція «Європейська солідарність». Інна Совсун народна депутатка, фракція «Голос». Ольга Василевська-Смаглюк, народна депутатка, фракція «Слуга народу». Олександр Ковальчук, народний депутат, «Слуга народу». Тетяна Плачкова народна депутатка, фракція «Опозиційна платформа — За життя». Вікторія Гриб, народна депутатка, «Опозиційний блок». Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту». Тарас Чорновіл, політичний коментатор. Загалом вісім гостей (четверо чоловіків і чотири жінки).

Ефір не задався із самого початку, коли Матвій Ганапольський намагався сформулювати вступне слово. Він чи то мав на увазі, що це завдяки Прямому заблокували канали Медведчука. Чи то звинувачував владу в переслідувані опозиційних ЗМІ. Чи то закидав «слугам» лицемірство, мовляв, вони прибігають на Прямий, коли їх виганяють із інших каналів. Хто його знає, що ведучий хотів сказати, але тон у нього був точно не задоволений.

Ще гіршою ситуація стала, коли Ганапольському прямо під час ефіру процитували звернення Зеленського. Перший істеричний монолог тривав п’ять хвилин. Ведучий казав, що Зеленський у неадекваті. Пропонував вигнати представницю «ОПЗЖ». Закидав президенту, що той закрив канали «ОПЗЖ» і їм тепер немає де говорити. Кричав на представницю «Слуги народу». Грубив їй, коли вона намагалася говорити про ТСК по каналам Медведчука. Кричав Зеленському із телевізора, що ЗМІ — не «95-й квартал». І навіть згадав канали Медведчука в контексті свободи слова.

Зеленський, тікай з городу

І цей приступ був далеко не єдиним. Майже одразу ведучий назвав Зеленського «нешановним президентом». А ще за годину його знову накрило на цілих сім хвилин. Ганапольський навіть не відпускав двох гостей (із «ОПЗЖ» та «Слуги народу»), поки вони не вислухають його монолог. Цього разу модератор розповідав, що в нього є правило не згадувати про «95-й квартал» у контексті Зеленського. Але тепер він може порушити його, адже шостий президент нагадав п’ятому про масло Roshen («до речі, непогане», — прорекламував Ганапольський). У якийсь момент працівник Прямого повернувся спиною до гостей і пішов кричати про Зеленського упритул до співведучих. Лунали вислови про масло Roshen із дупи. Виглядало так, наче Ганапольский захопив заручників.

Вам гості не заважають?

Ще пізніше ведучий знову згадав про цю цитату, сказав, що не буде повторювати свою промову й повторив. А потім знову згадав про образу та розповів про нове масло Roshen. Також він просто повчав гостей. І вперше дав слово «слузі народу» через майже годину після початку програми. Хоча, логічно, представниця влади мала би першою пояснити рішення влади. Подібну поведінку не дозволяли собі навіть ведучі на каналах Медведчука. Це кричуще порушення журналістських стандартів. Не для цього глядачі вмикали токшоу. І, головне, це лицемірна позиція. Так, вислів Зеленського маніпулятивний й абсурдний. Але, на жаль, він цілком типовий для української політичної боротьби. Що б там не вигадував собі Ганапольський, Порошенко постійно нагадує Зеленському про «Квартал». А на Прямому обраного лідера держави називають «говнокомандувач».

Треш у виконанні ведучого могли би переважити гості. Але з цим не дуже склалося. Тетяна Плачкова весь ефір розповідала про порушення процедур, відсутність вироків та політичні мотиви влади щодо закриття каналів. А опоненти безуспішно намагалися завести представницю «ОПЗЖ» у пропагандиський кут. Наприклад, Олексій Гончаренко просив Плачкову оцінити виступ Киви на російському телебаченні. Народна депутатка відповідала, що а) це ж не заборонено, б) вона його не бачила. Також Гончаренко сварився з Ольгою Василеською-Смаглюк із приводу ТСК по каналам Медведчука, яку не підтримала «Європейська солідарність».

А Тарас Чорновіл тим часом… ох. Пам’ятаєте, Петро Порошенко колись сказав: «Зрадофілам» хоч тризуб над Кремлем постав — скажуть, що криво». Останні два роки це було слоганом каналу Прямий. Але ж є якась межа. Тарас Чорновіл заявив, що мотивацією для блокування каналів міг бути договорняк Зеленського з Путіним.

Після цього у студії провели коротке включення із Гео Лєросом із приводу буцімто схем Деркача-Татарова. Показали рекламу, у якій Порошенко стверджує, що хтось називає фракцію «ЄС» «спецназом опозиції». І ще годину мусолили інтерв’ю Зеленського для HBO.

Оскільки ні експертів-міжнародників, ні хоча б незалежних коментаторів у студії не було, ця частина програми виявилися звичайний обміном політичними позиціями. Олексій Гончаренко казав, що Зеленський своїм інтерв’ю приніс шкоду Україні. Олександр Ковальчук переконував, що американські глядачі побачать у президентові «cool guy» (крутого чувака. — Авт.). Також Зеленського критикували за слова про те, що він не здав би Крим. Мовляв, це лицемірно від людини, яка тоді нічого не зробила для захисту держави. Тарас Чорновіл як завжди відпрацьовував найбільше: натякав, що це Зеленський злив записи Байдена-Порошенка; розповідав, що Зеленський зник із політичної карти світу; називав Зеленського інфантильним; казав, що не сприймає Зеленського президентом. Олександр Ковальчук у відповідь нагадав ексрегіоналу, що його президент утік у Росію. Шах і мат.

У самому фіналі програми гості коротко обговорили майбутнє монобільшості. Олександр Ковальчук обіцяв показати фільм про свою роботу. А Матвій Ганапольський заявив, що в питанні каналів Медведчука Прямий «обрав питання права». Виникає тільки питання, навіщо глядачам обирати Прямий?

Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Токшоу №1» («Україна 24»), 3 лютого

Гості: Давид Арахамія, Святослав Юраш, Микита Потураєв, Людмила Буймістер, народні депутати, «Слуга народу». Юрій Бойко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Ярослав Железняк, народний депутат, «Голос». Світлана Крюкова, заступниця головного редактора інтернет-видання «Страна.ua». Дмитро Гордон, засновник інтернет-видання «Гордон». Олеся Бацман, головна редакторка інтернет-видання «Гордон». Політичні коментатори: Дмитро Співак, Сніжана Єгорова, Юрій Молчанов, Дмитро Раїмов, Валентин Гладких. Загалом 15 гостей (11 чоловіків та чотири жінки).

«Український формат» (NewsOne), 3 лютого

Токшоу не вийшло, бо більше немає де.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.  Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.