Олігархічний булінг. Моніторинг токшоу 16–20 вересня 2019 року

Олігархічний булінг. Моніторинг токшоу 16–20 вересня 2019 року

25 Вересня 2019
3138
25 Вересня 2019
13:55

Олігархічний булінг. Моніторинг токшоу 16–20 вересня 2019 року

3138
Савік Шустер публічно з’ясовує стосунки з Ігорем Коломойським, «ОПЗЖ» маргіналізує захист України, Ілля Кива розкриває шокову правду про своє походження.
Олігархічний булінг. Моніторинг токшоу 16–20 вересня 2019 року
Олігархічний булінг. Моніторинг токшоу 16–20 вересня 2019 року

«Свобода слова» (ICTV), 16 вересня

Цього разу «Свобода слова» була, по суті, годинною пресконференцією «Слуги народу». Голова Верховної Ради та міністр закордонних справ заслуховували запитання за мотивами форуму YES та останніх політичних подій та інколи мали на них чіткі відповіді.

На запитання відповідали: Дмитро Разумков, голова Верховної Ради України; Вадим Пристайко, міністр закордонних справ України. Експерти у студії: Олександр Сушко, виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження»; Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»; Дмитро Васильєв, політичний консультант; Інна Кузнецова, «Радіо Свобода»; Петро Олещук, політичний коментатор; Світлана Матвієнко, Лабораторія законодавчих ініціатив, Українська школа політичних студій. Загалом шість чоловіків та дві жінки.

Першим запитанням до Дмитра Разумкова стало те, чи існує консолідована робота парламенту, враховуючи домінування монобільшості. Спікер вирішив «говорити цифрами» й нагадав, що деякі ініціативи отримують по 340 голосів. Також ведучий Вадим Карп’як поцікавився, чи, бува, не змінює «Слуга народу» ЦВК, щоби провести вибори на окупований територіях. Цю думку Разумков заперечив, а про використання ЦВК на інших виборах (наприклад, у Києві) ведучий чомусь не запитав. Інші запитання стосувалися продовження особливого статусу Донбасу (треба вивчати), зміни складу Конституційного суду (питання не стоїть), включення Іллі Киви до ТСК з розслідування нападів на активістів (це неправильно), закону про столицю, реформи децентралізації та змін різноманітних кодексів. Варто також виділити цитату Дмитра Разумкова щодо законопроєкту про імпічмент: «Треба було не забовтувати його, а приймати». Хоча, мета, здається, не у факті існування закону, а в якості механізму?

Найкраще запитання, яке пролунало до Вадима Пристайка, — це те, як зафіксувати виведення російських військ, якщо офіційно вони ніколи не заходили в Україну? Міністр сказав, що це питання розглядають. Крім цього, керівник МЗС (як пізніше зізнався, на ходу) вигадав «формулу Зеленського»: «Зробимо всі кроки, які ми можем зробити, відповідаючи на очікування нашого, у перше чергу, народу». Зокрема, йдеться про обміни, інформаційний вплив на окупованих українців, можливе будівництво мостів та спрощення пенсійного контролю. «Якщо ми найближчим часом не зможемо, всі ці заходи зложивши, ров’язати проблему, тоді ми повинні перейти до якихось нових інших радикальних заходів. На все про все у нас є від півроку до року. Формула Зеленського закінчується фразою про те, що в нас немає п’яти років, щоби продовжити переговори, в ході кожного дня ми будемо зранку прокидатися, читати, кого застрелив снайпер», — підсумував міністр. Також пан Пристайко пояснив, чому рідко звучить питання Криму, мовляв, зараз є багато інших справ (зокрема, врегулювання на сході України), але робота триває. Останнє питання стосувалося того, чи варто долучати США до переговорів, враховуючи складності з узгодженням уже наявних позицій та прихильність Трампа до Путіна. Вадим Пристайко визнав, що нинішні учасники перемовин не дуже радіють потенційному залученню нових партнерів через внутрішньополітичні причини (наприклад, Ангела Меркель може почуватися «непотрібною та не головною»).

Можливо, цей випуск «Свободи слова» минув без особливих сенсацій і його дуже складно було назвати «токшоу», та подібний формат усе ж має свої переваги. Принаймні, спокійне годинне інтерв’ю очільників держави з компетентними експертами — це точно краще, ніж піарні баталії на більшості інших програм.

«Пульс» («112»), 17 вересня

Черговий випуск «Пульсу» перетворився на годину (а точніше, чотири години) запитань до представників «Слуги народу». Деякі з них були цікавими, деякі — дивними, а деякі більше нагадували самопіар. Крім цього, «112» знову брехав про свої проблеми з ліцензією.

У студії зібралися: Нестор Шуфрич, Наталя Королевська та Олександр Колтунович, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя»; Ірина Верещук та Олександр Качура, народні депутати, «Слуга народу»; Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина». Політкоментатори: Дмитро Співак, Віктор Скаршевський, Дмитро Фіщенко, Михайло Чаплига, Віталій Журавський, Ростислав Балабан, Валентин Землянський. Та, неочікувано, Михайло Охендовський, ексголова ЦВК. Загалом 12 чоловіків та дві жінки

Спікером «передшоу» цього разу став Дмитро Співак, що зайвий раз доводить знущання «112» з українців. Цілу годину ефіру ведучі розмовляли з чоловіком, у якого немає ні владної посади (він ні на що не впливає), ні експертної компетентності (принаймні, нам її не оголошували), ні місця роботи взагалі (Співака титрували просто «громадським діячем»). Але канали Медведчука все одно кличуть його на токшоу. Чому? Тому що він може заявити в ефірі, що спалення будинку Валерії Гонтаревої — це бумеранг за те, що вона «сожгла дотла» вклади українців. Пізніше Співак також просував теорію змови, нібито ряд інцидентів із Гонтаревою (наприклад, ДТП) — це її спосіб отримати політичний притулок у Британії. Що екскерівниця НБУ на той момент уже заперечила. Крім цього, коментатор критикував Володимира В’ятровича, МВФ та злісні транснаціональні корпорації. Останні дії «слуг народу» Співак теж не оцінив: із претензіями до мера Києва, на його думку, треба йти до правоохоронців, а не на вибори; щодо розпуску ЦВК, то Співак вважає, що люди Порошенка просто зміняться на людей Зеленського.

Основна частина ефіру почалася з теми підпалу будинку Валерії Гонтаревої, і жоден гість не виступив на захист ексчиновниці. Нестор Шуфрич розповідав, що Гонтарева виграла від підпалу й може використати його для отримання притулку. Валентин Землянський натякав на аналогічну змову і стверджував, що хтось міг просто підігріти надто спокійну ситуацію у країні після зміни влади. Михайло Охендовський (серйозно, навіщо його покликали в ефір?) вирішив, що це штучний інформаційний привід, а в Україні з 2014 року панує атмосфера безкарності. Навіть Ірина Верещук закидала Гонтаревій потенційний пошук притулку. Звідки «слуги народу» взяли цю ідею, принаймні, можна пояснити.

Далі розмова у студії зайшла про мирні плани, а «112» знову перетворився на посольство російської пропаганди. Спочатку Нестор Шуфрич похвалив спірний план Штайнмайєра, а потім видав оце: «У Путина была воля закончить этот конфликт в 14-м году. По какой-то причине он ему был не нужен [...] Это был июнь 14-года. Решили решить этот вопрос в военный способ...». Насправді ж це стара брехня Шуфрича, яку він використовував ще в березні цього року. Мовляв, у червні 2014-го діяло перемир’я, але Порошенко просто так вирішив іти в наступ. Насправді ж це був контрнаступ у відповідь на збитий український вертоліт і штурм позиції сил АТО. Нових барв старій брехні додала Ірина Верещук, яка запитала в Шуфрича: «А хто вирішив?» — і на відповідь «Порошенко» просто кивнула головою. Серйозно?! Справа ж не в персоналіях, — не реагуючи на подібні слова Шуфрича, пані Верещук легітимізує думку про те, що мир в Україні зірвала Україна. Раніше народна депутатка переадресувала Шуфричу питання про те, наскільки США впливає на нашу державу. Сподіваємося, це така іронія, адже в інші моменти «слуга народу» ставилася до проросійського політика значно гостріше. Наприклад, запитувала, чи готовий він, у силу особистих знайомств, відстоювати перед Путіним український мирний план. А також ловила Шуфрича на маніпуляціях щодо формули Штайнмайєра. Михайло Охендовський тим часом розповідав, як казав іноземним делегаціям, що Україна, можливо, не збирається виконувати Мінські угоди. А Віталій Журавський переконував, що Україні варто провести референдум щодо мирного плану й дати проголосувати на ньому мешканцям непідконтрольних територій.

Відзначився пан Журавський і в обговоренні розпуску ЦВК. Екснародний депутат від Партії регіонів «аплодував» народним депутатам за «розстріл ЦВК» і стверджував, що через цю виборчу комісію у другий тур президентських виборів не потрапило «двоє достойників» — Тимошенко або Бойко. У парламент же, на його думку, комісія пропихнула «Європейську солідарність». Свою позицію Журавський аргументував якимись «реальними соціологічними обстеженнями». А нічого, що результати виборів збіглися з екзит-полом та опитуваннями авторитетних компаній (хоча, не знаємо, як щодо «реальних обстежень»)? «Слуги народу» коментували тему ЦВК (наприклад, навіщо знову обирати 17 членів?) класичним «бо зараз такий закон» та уникали самоочевидного запитання, то чому перед розпуском ЦВК не змінити спочатку правила? Хоча Олександр Качура пояснив подібну швидкість: «Немає часу зараз гратися. Нам треба зараз створити нову ЦВК, призначити, щоб вона працювала. Хто знає, що завтра буде? Можливо, будуть вибори якісь, дострокові в тому числі». Узагалі-то, якраз парламент, уряд та президент і мали би знати «що завтра буде», в тому числі вибори. У Нестора Шуфрича ведучі запитали, чому «ОПЗЖ» змінила позицію й проголосувала за зміну ЦВК. Політик у відповідь розповів про порушення з боку комісії, хоча Юрій Бойко всього тижнем раніше казав: «У нас лично нет претензий к действующему составу Центральной избирательной комиссии [...] Выборы прошли без существенных нарушений». Коли ж Шуфрич спробував апелювати до того, що на результати виборів вплинуло закриття дільниць у Росії, навіть ведучі пояснили, що там голосувало всього кілька тисяч людей.

Третьою масштабною темою програми стали розмови про бюджет. Точніше, як розмови. Картинка виглядає майже комічно: члени опозиції дістали листочки й, фактично, зачитали свої претензії до документу, інколи вставляючи фрази, на кшталт «бюджет господ народа» та «боротися з бідністю, а не бідними». Новому Кабміну закидали підходи Порошенка, не зменшення тарифів, не збільшення зарплат / пенсій, малі показники зростання, відсутність доходів від перекриття контрабанди, збільшення витрат на армію та інші гріхи. Ірина Верещук подякували за конструктивну критику, але також спростувала кілька маніпуляцій. Зокрема, ігнорування Шуфричем такого невеличкого економічного фактору, як війна. Також пані Верещук хочеться стоячи поаплодувати за її запитання до Михайла Чаплиги: «А в чому ви експерт?». Політикиня та коментатор увесь ефір обмінювалися уколами через манеру Чаплиги самовпевнено розкидатися недоведеними звинуваченнями. Тож під кінець народна депутатка не витримала й таки поцікавилися в Михайла В’ячеславовича, якого «112» титрує «політичним експертом», а хто він узагалі такий і чому коментує все підряд. Ось його відповіді: «У чому я не експерт, це в гінекології», «Я даю політичну оцінку», «Я як громадянин».

З іншого цікавого, Олександр Качура, посміхаючись, допитувався у Дмитра Фіщенка, чому той вважає Олександра Ткаченка кандидатом у мери Києва від «Слуги народу». Від авторів «Чому ви вважаєте, що будуть дочасні парламентські?» та «З чого ви взяли, що Верховну Раду очолить Разумков?».

Окремою темою програми став «тиск на свободу слову», який «112» угледів в історії зі своєю ліцензією. Одразу двічі протягом випуску ведучі вмикали нарізки з європейськими політиками, які розповідали про незалежні медіа та опозиційні думки. Але, по-перше, їхні промови стосувалися цінностей взагалі, а не конкретного випадку зі «112». По-друге, єдиний, хто все ж згадав канал — це пов’язаний із Кремлем Нейтан Гілл. По-третє, претензії до «112» взагалі ніяк не стосуються того, що кажуть в ефірі цього каналу. Мова лише про сумнівні схеми з ліцензіями на мовлення. Менше з тим, усі гості розпиналися в ефірі саме про переслідування та свободу слова. Наприклад, Дмитро Фіщенко вирішив, що через канали «цькують» Медведчука. Олександр Качура, член «Слуги народу», подякував ЗМІ за підтримку демократії та заявив, що держава має забезпечити журналістам незалежність.

Нагадаємо, що із шести народних депутатів на цій програмі троє презентували «ОПЗЖ». Сподіваємося, пан Качура мав на увазі забезпечення незалежності якраз від подібних ситуацій.

«Український формат» (NewsOne), 18 вересня

Канали Медведчука намагаються маргіналізувати захист українських інтересів. Будь-хто, хто згадує про російську агресію чи критикує формулу Штайнмайєра, одразу виявляться «Порошенком» чи іншим злісним агресором. Крім цього, власники NewsOne (інколи також відомі як «гості») маргіналізують декомунізацію і з надією дивляться у світле майбутнє після звільнення Володимира В’ятровича. Королевська та компанія нав’язують думку про те, що останні п’ять років були не більше, ніж прикрою помилкою й сьогодні Україна нарешті скинула із себе «галицьке» ярмо. Якщо ви чекали на реванш, то він уже тут.

У студії зібралися: Ілля Кива, Олег Волошин, Наталя Королевська та Віктор Чорний, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Данило Гетьманцев, Олексій Жмеренецький, Ірина Верещук, народні депутати, «Слуга народу». Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина». Політичні коментатори: Володимир Кацман, Андрій Пальчевський, Дмитро Співак, Юрій Молчанов, Михайло Чаплига. На правах журналістки: Анастасія Товт, «Страна.ua». Загалом 11 чоловіків і три жінки.

Старт програми збігся з активним розвитком подій навколо «мінування» Мосту метро в Києві, тож спочатку гості коментували цю ситуацію. Ілля Кива стверджував, що це Кличко довів людей, адже «погрузил Киев в наркопритоны, публичные дома. Уничтожил улицы, уничтожил инфраструктуру [...] Упыри выходят и навешивают на нас ярлыки». Іван Крулько бідкався, що ніхто не займається ветеранами. Олег Волошин жалівся, що «убивця Бузини» вже виправдовує мінера, і стверджував, що за «минулої влади» побратими відбивали своїх після найгірших злочинів. Загалом, гості безбожно піарилися. Прикро тільки, що в цьому піарі проскаскували й натяки на якісь кримінальні схильності військовослужбовців. Андрій Пальчевський, наприклад, стверджував, що чимало афганців вступили в бандформування. Пізніше цю думку заперечили як ведучий, так і глядачі, коментарі яких зачитав Василь Голованов.

Реальне обговорення вже традиційно почалося з критики парламентської роботи «слуг народу». Зокрема, Віктор Чорний із «ОПЗЖ» дістав неймовірний аргумент: «Мы немножко старше, лет так 15–20 в среднем, и прожили жизнь. Поэтому, когда мы говорим, что турборежим не нужен, то он точно не нужен». За такою логікою, Віктор Чорний мав би в усьому слухатися Петра Порошенка, адже той на два роки старший за члена «ОПЗЖ». Але найбільше уваги прикував до себе Ілля Кива. Він жалівся, що не встигає читати закони; розповідав, що всі ініціативи, які поки є парламенті, потрібні, аби загнати Верховну Раду «в стойло»; потім кричав про зовнішнє управління та політиків, які працюють на Сороса. У решті-решт Кива встав і запитав: «Кто из присутствующих захочет продать свою мать? А земля — это моя мать!» Що ж, це багато чого пояснює. Щоправда, тоді виходить, що майже всі країни у світі торгують матерями? І що «матір’ю» вважається лише земля сільськогосподарського призначення, а, наприклад, територія, де стоїть ваш будинок, — це так, просто ґрунт. І ще, щодо роботи «слуг», то Ірина Верещук наприкінці програми анонсувала, що надалі питання із кнопкодавами у партії будуть вирішувати за принципом «або ми, або вони».

Звільнення Володимира В’ятровича позитивно оцінили всі гості студії, а от його діяльність позитивно не оцінив ніхто. Навіть навпаки, Данило Гетьманцев стверджував, що рішення Інституту національної пам’яті були спрямовані на конфронтацію в суспільстві, а він сам «по-другому воспринимает» історію. Критикувала В’ятровича й пані Верещук. Дмитро Співак називав ексчиновника одним із головних розпалювачів ворожнечі, ненависником Висоцького, 8 березня та 9 травня, гуманітарним розколювачем України й усе в такому дусі. Виникало відчуття, що присутні у студії критикують не так самого В’ятровича, як його підхід до національної політики.

І далі це відчуття лише посилилося, адже розмова зайшла про мирні ініціативи. Усе почалося з виступу Олексія Жмеренецького, що тут же докорінно перебрехав Дмитро Співак. Пан Олексій підмітив, що різні люди розуміють під миром різні речі (повне повернення територій чи просто припинення вогню). Співак відреагував на це так: «Мир это двояко. Не, молодой человек. Мир это не двояко. Мир — это когда не гибнут люди. Нет второго значения слова мир». По суті, проросійський політик перекрутив запитання про умови досягнення миру, звівши його до популістського «коли не гинуть люди». А якщо люди лише отримують поранення чи не гинуть, бо не чинять спротиву під час агресії, — це теж мир? Також пан Олексій назвав формулу Штайнмайєра «троянський конем», який дозволить українцям вести контрпропаганду на Донбасі під час виборів. Дмитро Співак процитував цю фразу так: «Формула Штайнмайера — это полная чушь». Жмеренецький назвав терористами тих, хто захопив владу на сході України. Співак перекрутив: «Там вообще полный Донбасс террористов, их нада уничтожать». Нічого про знищення чи, тим паче, зарахування до терористів усього Донбасу, народний депутат не говорив. Також член «Слуги народу» стверджував, що коли на Донбас зайдуть представництва українських та міжнародних організацій, їх уже не можна буде звідти вигнати. Співак перебрехав ось так: «Когда зайдут туда наши войска...». Уся родзинка цієї карколомної брехні в тому, що між виступами чоловіків пройшло менше п’яти хвилин! Невже NewsOne настільки зневажає своїх глядачів, що думає, немов ті можуть забуте почуте п’ять хвилин тому? І невже після такої тотальної й деструктивної маніпуляції (адже Співак нав’язував жителям окупованих територій міфи Кремля) його «думку» й далі транслюватимуть аудиторії?

Із часом триколор замайорів ще сильніше. Наприклад, Юрій Молчанов (ще один випадковий ніхто) вирішив, що варто протидіяти не лише російській, а й українській пропаганді. Наприклад, телевізійним ефірам про те, що «Донбасс нужно обнести колючей проволкой». Якщо вам цікаво, це фейк про Юлію Тимошенко 2004 (!) року. Часи йдуть, а методи розколу країни в проросійських коментаторів не змінюються. Дмитро Співак додав, що й із розповідями про те, що «російськомовне населення — це другий сорт», теж треба боротися. Але хто говорив цю фразу, крім служок Медведчука? Віктор Чорний заявляв, що в «конфлікті» на сході немає чорного та білого, що треба знайти компроміс, що нам досить «убивать друг друга» і що «Донбас — это тоже Украина». Коротше кажучи, опезежешник, як міг, відводив увагу від російської агресії й натякав на громадянську війну. Наталя Королевська пізніше розповіла, що на неконтрольованих та контрольованих територіях Донбасу найбільше серед українських каналів дивляться NewsOne та «112» — саме звідси громадяни дізнаються «нашу» точку зору й це «самая лучшая контрпропаганда». Російська, так точно. Михайло Чаплига приєднався до соратників Медведчука й пожалівся, що називати терористів терористами — заважає обмінам.

Олексій Жмеренецький відповів на подібну цунамі маніпуляцій неоднозначно. З одного боку, нардеп «Слуги народу» обіцяв більше не називати терористів терористами й навіть трохи повиправдовувався за свої слова. З іншого боку, пан Олексій нагадав аудиторії, що у війні винна Росія, а не якісь ополченці. І, головне, попросив у присутніх популістів не повторювати слово «“мир” сто раз на хвилину», а коротко пояснити свою формулу для Донбасу: автономія, частина РФ, загалом, яка ціна миру? Ніхто (взагалі ніхто) навіть не намагався відповісти на це запитання. Королевська сказала Жмеренецькому, що він займається пропагандою війни Порошенка; заявила, що видно, що він не бував на фронті; й вирішила, що людям треба мир. Дмитро Співак назвав слова народного депутата «інформаційним вкидом». Ведучий Василь Голованов не зробив нічого, щоби його постійні гості відповіли на пряме запитання й перестали маніпулювати.

У передмові до шоу виступав Андрій Пальчевський, який розповів про завершення «галицького періоду»; те, що Порошенко мав закінчити війну ще в 2014 році; й те, що українці майже готові обміняти Крим на Донбас. Василь Голованов, нагадуючи про моніторинг Нацради, уточнив, що питання територіальної цілісності не може ставитися під сумнів і виноситися на обговорення. Якось так, хіба що з меншим сумом на обличчі, журналісти й мають контролювати гостей. Санкції працюють! В інший час Пальчевський ділився міркуваннями про дії президента та ситуацію з «мінуванням» Мосту метро в Києві.

У цій програмі дуже чітко простежувалася тактика двоюрідних кумів Путіна. Якщо хтось закликає до спротиву Росії — порівнюй його з Порошенком та називай агресором. Якщо хтось торкається питання національної ідентичності — порівнюй із В’ятровичем та називай розкольником. Якщо хтось розповідає про ідеологічне протистояння — бреши, що він має на увазі збройне. Якщо хтось хоче, щоб ти чітко розповів про своє власне бачення миру, — просто повторюй слово «мир». Сподіваємося, опоненти опезежешників швидко вигадають, що протиставити цій тактиці.

«Право на владу» («1+1»), 19 вересня

Цього тижня «Право на владу» було практично ідеальним токшоу. По-перше, весь ефір присвятили одній широкій, конкретній та актуальній темі — земельній реформі. По-друге, у студії зібрався збалансований склад із загалом компетентних та непопулістських експертів. І Юлія Тимошенко, але її маніпуляції інші гості постійно виправляли. По-третє, підтеми обговорення охопили як юридичний, так і прикладний вимір земельних змін. Але головне — за всю програму, за цілих 140 хвилин прямого ефіру на рейтинговому каналі ніхто не сказав слова «геноцид»!

Реформу обговорювали: Іван Слободяний, голова громадської спілки «Агропродовольча рада». Анатолій Ткачук, директор із науки й розвитку Інституту громадянського суспільства, ексзаступник міністра Мінрегіобуду. Григорій Шамрицький, фермер. Юлія Тимошенко, народна депутатка, «Батьківщина». Микола Кучер, народний депутат, група «За майбутнє». Олександр Дубінський, народний депутат, «Слуга народу». Олексій Мушак, екснародний депутат. Микола Стрижак, президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України. Денис Малюська, міністр юстиції. Тарас Висоцький, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Загалом 10 чоловіків та одна жінка.

Як ми вже зазначали, дискусія вийшла чіткою, професійною та прямолінійною і, якщо вас цікавить майбутнє українського обігу землі, її варто подивитися. Наприклад, Тимофій Милованов почав виступ із того, що ринок землі вже існує і треба просто зробити його прозорим та дати можливість фермерам отримати до нього доступ (зокрема, через доступні кредити). Знайшлася в чиновника й відповідь на те, а як же Конституція та гарантоване право на землю: по-перше, власність усе одно не отримати без хабара, по-друге, реалізації цього права заважає математика: на всіх землі просто немає. Не обійшлося також без емоцій, наприклад, коли чоловік розповідав про «власників» офіційно непроданої землі, ведучій Наталії Мосейчук довелося підійти й трохи заспокоїти міністра. А під час дискусії про функціонування ринку в пана Милованова вирвалося «та, блін, зачекай».

Наступною до мікрофона вийшла Юлія Тимошенко, і тут «Право на владу» виручило не співпраця із порталом «Слово і діло», а присутні у студії експерти. Зокрема, гості заперечили слова Тимошенко про прибутковість фермерства та середній розмір наділів, обсяг землі в державній власності, статистику «Євростату» й законопроєкт уряду про землю. Останнє було особливо веселим, адже виявилося, що «законопроєкт», який показувала всім Тимошенко, — це всього лише якісь рекомендації «закордонних радників». Крім того, лідерка «Батьківщини» кілька разів протягом ефіру наполягала, щоби влада запитала у власників землі, чи хочуть вони її розпродавати. На жаль, ніхто не пояснив пані Юлії, що це нелогічна постановка питання. Адже після скасування мораторію власники землі все одно зможуть вирішувати, чи хочуть вони її продати / орендувати / обробляти. Це наче запитати у вас, чи хочете ви мати можливість продати машину, щоби потім дати вам можливість вирішити, чи хочете ви продати машину. А ще в лідерки «Батьківщини» був документ із обличчями всіх гостей та їхнім бекґраундом. От вам і мінуси нових облич ;)

В інший час гості сперечалися про максимальний розмір наділів в одні руки (планується 0,5 % на рівні країни); походження покупців (планується продавати землю лише українським юрособам); розмір орендної плати; можливість продажу землі лише фізичним, чи й юридичним особам. Крім цього, у програмі було включення малого фермера, який розповів про свої проблеми, зокрема, щодо кредитів. Наталія Мосейчук також цікавилися питанням земельної реформи в ОРДЛО після реінтеграції, але Денис Малюська відповів, що це буде другорядним питанням.

Загалом, це видався цікавий та якісний ефір і було б дуже добре, якби до всіх реформ токщоу ставилися так само. Побільше профільних експертів та залучених до галузі людей, поменше крикливих популістів, конкретні запитання та різні точки зору — й, вуаля, на вашій програмі триває справжня конструктивна дискусія.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 20 вересня

 

Цього тижня «Свобода слова» була б відверто нудною: підпал будинку Валерії Гонтаревої актуалізував справу «Приватбанку», тож Савік Шустер зібрав у своїй студії майже всіх головних учасників цієї історії. От тільки після сотень присвячених «Привату» токшоу, розслідувань, інтерв’ю, публікацій та просто коментарів, ні в кого не лишилося нових фактів чи думок. На щастя (чи на жаль), останні двадцять хвилин програми сповна компенсували всю попередню нецікавість, адже стосунки із Савіком Шустером у прямому ефірі вирішив з’ясувати Ігор Коломойський.

У студії зібралися: Дмитро Наталуха, народний депутат, «Слуга народу». Сергій Соболєв, народний депутат, «Батьківщина». Соня Кошкіна, головний редактор Lb.ua. Роман Сульжик, член наглядової ради «Приватбанку». Томаш Фіала, генеральний директор інвестиційної компанії Dragon Capital. Сергій Фурса, політкоментатор. Олександр Данилюк, секретар РНБО, колишній міністр фінансів. У включеннях взяли участь Валерія Гонтарева, ексголова Нацбанку. Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Atlantic Counsil. Ігор Коломойський, олігарх, ексспіввласник «Приватбанку». Загалом вісім чоловіків та дві жінки.

Почався випуск зі включення Валерії Гонтаревої, яка заявила, що чорна смуга в її житті триває вже п’ять років, із моменту, коли вона вирішила очолити Нацбанк. В інший час пані Валерія жалілася на Коломойського та його «мразєй» (наприклад, медіакілера та, за сумісництвом, народного депутата від «Слуги народу» Олександра Дубінського), які безкарно «глумляться» над реформаторами. Савік Шустер запитав про сусідство з подібними персонажами у Дмитра Наталухи, але народний депутат від «Слуги народу» так і не відповів, сказавши лише, що вирази про «мразєй» йому неприємні. З іншим твердженням Гонтаревої, щодо головного підозрюваного Коломойського, частково не погодилася Соня Кошкіна: мовляв, в ексголови НБУ багато ворогів і вони розуміють, що зараз будь-які атаки можна буде звалити на олігарха. У відповідь Валерія Гонтарева навела приклади погроз та висловів Коломойського. Що ж до мотивації ексвласника «Приватбанку», то Гонтарева вбачає її в помсті або залякувані реформаторів.

Далі в ефірі з’явився сам Коломойський (тут ексголова НБУ вирішила покинути програму), який повідомив, що не відчепиться від нових власників «Привату»; пояснив, що держава винна йому, адже в банку лишалися його гроші; заявив, що його досі цікавить «Приватбанк», але якщо повернення установи спричинить проблеми на ринку, то «все продається». Також олігарх провів коротку дискусію з Томашем Фіалою з приводу проблемних кредитів «Привату». Звісно, якщо дискусією можна назвати щось, де лунають вислови на кшталт «свои подозрения оставьте своей супруге». Коли ж до мікрофона вийшов член наглядової ради банку й почав розповідати про схеми та порушення в установі, Коломойський кинув слухавку та попросив, щоб йому дзвонили тільки тоді, коли він буде говорити.

Протягом наступної години у студії мало що відбувалося. Олександр Данилюк розповів, у чому випробування «Приватом» для влади: незаангажованість, покарання винних та професійність дій. Це, до речі, був, мабуть, найбільш змістовний виступ ексміністра фінансів за всю програму, адже в інший час він заявляв, що карати треба винних, а люди з конфліктом інтересів не повинні брати участі у справі. Теперішні «позасудові розправи» Данилюк назвав загрозою нацбезпеці. Виступ Андерса Аслунда ніхто не почув через проблеми зі зв’язком. Сергій Власенко запитував, де розслідування проти Порошенка. Роман Сульжик жалівся на «збіг», через який за останні три місяці наглядова рада «Приватбанку» програла всі суди. Дмитро Наталуха зі «Слуги народу» стверджував, що збігом може бути й те, що «будинки починають горіти, у той час, коли людина шукає притулку політичного». Щоправда, притулку Гонтарева начебто не шукає. Соня Кошкіна майже дослівно переповіла свій матеріал про «золоту акцію» Коломойського у «Слузі народу».

Останній блок програми Савік Шустер приділив собі. Точніше, звинуваченням на свою адресу від Ігоря Коломойського: начебто Шустер брав гроші з гостей «Свободи слова» й тому з ним розірвали контракт на «1+1». Савік у прямому ефірі поговорив із мерами, які буцімто платили за свою участь в ефірах (природно, що обоє це заперечили) й анонсував позов до олігарха. Також глядачам продемонстрували фрагмент інтерв’ю Ляшка, де «радикал» стверджує, що «Свободу слова» зняли з ефіру через його участь. Після цього в ефір знову повернувся Коломойський й тут почався цирк.

Спочатку олігарх відверто тролив ведучого, запитуючи, чи Олександр Данилюк уже закінчив свій виступ, адже Коломойському обіцяли надати слово одразу після нього. Потім ексвласник «Привату» перейшов на рівень розмов «за гаражами»: «Вы имеете дело с людьми, которые тоже имеют отношение к некоторым шоу», «Вы для меня не ведущий. Вы просто модератор сегодня», «Конечно, я не смотрю вашу передачу. Я знаю, чего она стоит и как она стоит, и сколько она стоит». Далі Коломойський просто знущався: «О чем мы говорим? Данилюк закончил или не закончил? Мы будем комментировать Данилюка или есть какие то новые вопросы? Уже суббота наступила. А о чем он говорил в конце? Был, кстати говоря, я смотрел эпизод, там был приличный человек, говорил про тест для Украины».

Усе це нагадувало гру в одні ворота, де інтелігентний Шустер не може нічого протиставити шкільному хулігану Коломойському. Інші гості лише ніяково сміялися з жартів олігарха. Узагалі, ніяковість була, мабуть, головною емоцією у студії («Свобода слова» могла б її заміряти:), аж поки Шустер вдало не пожартував у відповідь. «Верните два миллиона триста тысяч долларов», — вимагав олігарх. «А вы 155 миллиардов», — парирував Шустер. Сміх аудиторії, очевидно, похитнув холодну самовпевненість Коломойського, тож далі він перейшов уже на особисті образи: назвав програму ботофермою, гостей — порохоботами, підтримку на екрані — маніпуляцією, а ще запитав, як там справи в Ахметова (якому належить канал «Україна»).

Третій акт театру абсурду почався зі введенням нового героя — Павла Єлізарова, який з’явився у студії разом із контрактом та закликав Коломойського не чіпати нову владу. Олігарх назвав Єлізарова та Шустера «жалкими взяточниками», Соня Кошкіна вирішила опублікувати та зачитати контракт уголос (хоча раніше нам казали, що цього робити не можна), і все це супроводжувалося вигуками про якусь офшорну частину договору, яку Коломойський обіцяв показати (й досі не показав). У цьому хаосі Савік Шустер і завершив токшоу.

Цей випуск мав би навчити українців кількох речей. По-перше, не варто присвячувати двогодинний ефір затасканній темі, якщо в ній немає достатньо нових фактів. По-друге, не варто з’ясовувати особисті стосунки по телефону, адже з цього ніколи не вийде конструктивної розмови й ваш опонент завжди зможе кинути слухавку (запитайте в Порошенка). По-третє, якщо хочете сперечатися з хуліганом на «його території», то або будьте готові до хуліганства у відповідь, або заготуйте залізні аргументи. Інакше він контролюватиме дискусію, а ви будете просто ніяково посміхатися. Хоча, взагалі, було би добре, щоб журналісти й політики просто не толерували подібну поведінку олігархів.

«Ехо України» (Прямий канал), 20 вересня

 

У «слуг народу» видався черговий невдалий тиждень: вони обманули виборців, вирішили виконувати вимоги Путіна, злякалися Олексія Гончаренка. Принаймні, так розповідали у студії «Еха України». Хоча чого ще можна очікувати від каналу з, судячи з усього, слоганом «пряма опозиція»?

У студії зібралися: Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Інна Совсун, народна депутатка, «Голос». Тарас Батенко, народний депутат, група «За майбутнє». Валерій Димов, керівник центру суспільно-інформаційних технологій «Форум». Ілля Несходовський, директор Інституту соціально-економічної трансформації. Дмитро Корнійчук, політкоментатор. Віктор Таран, політкоментатор. Євген Олейніков, експерт Економічного дискусійного клубу. Андрій Длігач, доктор економічних наук, футоролог. Тарас Козак, інвестиційний банкір. Загалом дев’ять чоловіків та одна жінка. Варто зазначити, що в цьому випуску склад програми значно оновився і з неї зникли найбільш істеричні коментатори. Прогрес!

Період до запрошення гостей у студію традиційно виявився для «Еха» насиченим на різноманітні шаленства. Матвій Ганапольський поміркував на тему того, чи є його програма «шоу» (адже він не танцює й не співає); потім співведучі пожартували про свою одружену колегу («це там вона одружена, а тут на роботі», «якщо він до тебе залицятися буде, то відразу — гарасмент, гарасмент! Треба щоб було як у житті»); далі Ганапольський сказав, що його асистенти — це не підставки для мікрофонів і не «слуги народу», а мають свою позицію; і, врешті, ведучий «Еха України» обіцяв повідомити рівно о 21:00, чи кидає він канал та йде на ZIK (ні). Трішки цього настрою перекинулося й на представлення спікерів. Наприклад, запрошуючи Олексія Гончаренка, Ганапольський заявив, що «слуги народу» бояться члена «ЄС» найбільше серед інших депутатів: Разумков хапається за голову, а «цей» (очевидно, Руслан Стефанчук) починає висмикувати бороду. Усе, мовляв, тому, що Гончаренко пам’ятає, «що було», й нагадує про це опонентам. Про Олексія теж усі пам’ятають.

Продовжилося «Ехо» традиційно: ведучий оголошував теми, а гості пояснювали, в чому вина Зеленського. Бюджет? Немає стратегії, немає доходів від переможеної корупції (натяк, що її планують залишити), немає закладеного економічного прориву, немає зростання зарплат освітянам до чотирьох тисяч доларів (давно спростована маніпуляція) і так далі. Деякі гості змогли виділитися особливо. Наприклад, Олексій Гончаренко приміряв на себе вакантну роль Олега Ляшка: «Залишіть селян. Де якась допомога на теля? На якусь рогату худобу?» Дмитро Корнійчук вирішив, що уряд спеціально вніс поганий бюджет, аби Зеленський міг розіграти шоу й захистити українців. Разом із тим слід зазначити, що оновлення гостьового складу позитивно вплинуло на програму і в ефірі було одразу кілька людей, які частково виправдали / похвалили бюджет. Наприклад, Інна Совсун зауважила, що певні невиконанні постанови попереднього уряду (збільшення зарплат вчителям на 70 %) просто нереалістичні й були прийняті під вибори. Ілля Несходовський пояснив, що в бюджет не можуть закласти те, чого ще немає, наприклад, доходів від бурштину чи реформи митниці.

Обговорення міжнародної політики, зокрема формули Штайнмайєра, теж складалося для Зеленського негативно: порівняння з Чемберленом, капітуляція, перетворення на об’єкт чужої політики, погана комунікація Офісу президента із МЗС та навіть виконання вимог Путіна. Щоправда, цього разу, знову ж, на відмінну від попередньої програми, Матвій Ганапольський став на захист адекватності. Коли Дмитро Корнійчук почав розповідати, що Зеленський виконає умови Путіна, а Валерій Димов заявив, що президент України не визнає присутності російських військ на Донбасі, — ведучий вступив із ними в дискусію й так і не погодився з гостями. Наприкінці програми присутні дуже коротко підняли тему законопроєкту про столицю: зійшлися на тому, що повноваження мера та голови КМДА не варто розділяти.

Крім тематичних блоків, у студії «Еха України» було ще кілька цікавих речей. Наприклад, покращилася збалансованість коментарів, які співведучі Матвія Ганапольського зачитують із соцмереж. Звісно, більшість відгуків досі збігаються з риторикою каналу, але озвучували також закиди Олексію Гончаренку щодо Партії регіонів і навіть — о боже! — про корупцію Порошенка. Хоча без маніпуляцій тут теж не обійшлося: Альона Курбанова зачитала питання про те, чи називав Зеленський Росію «агресором», і фактично вирішила, що ні, адже президент «хоче м’якої дипломатії» і «не дратувати РФ». Насправді, звісно, називав. «Рубрики» Курбанової теж еволюціонували не надто сильно. До «цитати тижня» увійшли лише фрази «слуг народу», наприклад, «зупиніть голосування» Дмитра Разумкова та про психічно хворих нардепів і «тваринок» від Андрія Богдана. Тут Курбанова пожартувала, що оскільки серед «слуг народу» є тваринки, Разумков наказує їм «сидіти». Крім того, співведуча некоректно процитувала Давида Арахамію: «“Слуги народу” не читають законів, вони на слово повірили “Європейській солідарності”». Насправді, Арахамія не казав нічого ні про читання законів, ні про «Європейську солідарність», лише що «деякі політичні сили навмисно внесли смуту, дезінформували багатьох депутатів». А ще пані Курбанова похвалила Макса Бужанського за те, що він «дозволяє собі дуже часто говорити правду». Мабуть, тепер «Ехо» ще й гумористична програма.

До речі, щодо гумору. В ефірі «Еха» продемонстрували заставку Прямого каналу зі слоганом (?) «пряма опозиція» та анонсували інтерв’ю з Кононенком у програмі «Щасливе інтерв’ю». Також Матвій Ганапольський пояснив, чому «слуги народу» не відвідують його програми: ходять туди, де «їм приємне скажуть». Хоча, судячи з токшоу, їм майже ніде не кажуть приємного. Наприкінці програми ведучий також обурився тим, що новий міністр інфраструктури скасував гіперлуп: «Я хочу сказати цьому міністру: тебе не буде, а гіперлуп в Україні буде». Думка, звісно, хороша: мовляв, не треба відмовлятися від інновацій та експериментів, але ж формулювання...

Здається, після попереднього випуску «Ехо України» відштовхнулося від дна й почало потрошку рухатися вгору. Сподіваємося, ця тенденція збережеться й токшоу перетвориться на майданчик для збалансованих, якісних дискусій.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3138
Читайте також
28.10.2019 10:30
Олександр Крумін
для «Детектора медіа»
4 342
07.10.2019 14:26
Олександр Крумін
для «Детектора медіа»
2 916
17.09.2019 19:56
Ярослав Зубченко
для «Детектора медіа»
3 471
22.07.2019 10:30
Олександр Крумін
для «Детектора медіа»
2 553
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду