Перший півфінал конкурсу пісні «Євробачення-2012» став доконаним фактом. До фіналу вийшли представники Албанії, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Кіпру, Молдови, Росії, Румунії та Угорщини. Не пройшли представники Австрії, Бельгії, Ізраїлю, Латвії, Сан-Марино, Фінляндії, Чорногорії та Швейцарії.

І, як на мій погляд, із цими результатами можна було цілковито погодитися. Особисто я, хіба що, пошкодував, що припинили змагання австрійці «Тракксхіттац». Вони цілком могли б замінити у фіналі або «циганщину» молдованина Паші Парфенія, або грекиню Елефтерію Елефтеріу, що виконала свою пісню нерівно, невпевнено й якось механічно, без харизми. Утім, виступ австрійців був якраз таким, про які зазвичай пишуть: «Або перемога, або повний провал». Це був виступ-провокація. Цього разу підтримки вона не здобула.

І Греція, й Молдова цьогоріч виявилися в дуже вигідному становищі. Уже як Європейська мовленнєва спілка поділяє країни на групи, як уже ретельно стежить вона за тим, щоби звести до мінімуму сусідське голосування! А в підсумку Греція з Кіпром та Молдова з Румунією виявилися в одному й тому самому півфіналі. Не треба бути політологом-прогнозистом, щоби здогадатися, кому кожна з цих країн віддала перше місце.

У другому півфіналі буде й зовсім неочікуване: аж так старанно мудрувала ЄМС над тим, аж так старанно намагалася розвести по різних півфіналах найбільш злісних сусідів, що п'ять із шести пост'югославських країн опинилися в одному півфіналі й отримали можливість досхочу голосувати одна за одну. На цьому тлі виступ в одному півфіналі представників Норвегії та Швеції залишається майже непомітним.

«Сусідський пасьянс», який розкладала й так і не змогла розкласти ЄМС, призвів іще до одного наслідку: перший півфінал став відчутно слабшим, ніж обіцяє бути другий. Перша половина видовища була відверто нудною й лише ближче до кінця набрала обертів. Особливо яскравих пісень та виступів, утім, однаково не було.

Вкотре довелося переконатися: сценічні виступи можуть разюче відрізнятися від демонстраційних записів. Аж до того, що не мати між собою майже нічого спільного - ніби одну й ту саму пісню виконують геть різні артисти. Окрім грекині дуже розчарували ще швейцарці «Сінплас» - ті самі, що з'являлися три місяці тому в ефірі «Шустер live», та до певної міри росіянки «Бурановские бабушки»: сценічного колориту в їхньому виступі було незрівнянно більше, ніж енергії й драйву.

Натомість албанка Рона Нішліу своїм фантастичним голосом зробила з геть ніякої пісні ледь не шедевр. Власне, пісня як така перетворилася на вставки між карколомними вокалізами співачки. Кращими від очікувань видалися й ірландці «Джедуард»: у запису їхня пісня просто не привертала до себе уваги й дуже програвала минулорічній запальній Lipstick; на сцені енергія та невсидющість цих конкурсних enfants terrible зробили-таки свою справу. Треба віддати належне: ірландці врахували основну претензію до себе, й цього року, на відміну від минулого, вже не здається, що пісню виконують не так солісти, як бек-вокалісти.

...Особисто для мене однією з головних інтриг конкурсу в Баку було: чий приклад наслідуватимуть азербайджанці - Москви 2009 року чи минулорічного Дюссельдорфа? Як виглядатиме конкурс візуально, які завдання поставлять перед собою його організатори: приголомшити помпезністю й гігантоманією, як у Москві, а чи створити щось модерно-фантастичне на самій межі нереального?

Виявилося (й змусило з полегшенням зітхнути): азербайджанці взялися наслідувати німців. І досягли в цьому неабияких успіхів: картинка вийшла настільки фантастичною, що подеколи видавалася просто нереальною. Проглянувши вісімнадцять конкурсних виступів, так і неможливо було зрозуміти, як виглядає сцена сама по собі: здавалося, конкурсанти якимось незбагненним чином тримаються в повітрі просто на потоках різнобарвного світла, що ллється звідусіль.

На сцені було троє ведучих, один із них - переможець минулорічного конкурсу Ельдар («половинка» дуету «Ель енд Ніккі»), що розмовляв французькою.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, зауважу: заставки між виступами (чи, як їх звуть, «посткарди», тобто «поштові листівки») вийшли невдалими. Організатори намагалися втиснути в них більше інформації, ніж вони можуть потягнути. Тож і вийшло змазано. Спочатку на екрані лише на мить - у буквальному розумінні, на мить - з'являлися конкурсанти, що виступатимуть. Потім - якийсь краєвид, на тлі якого напис: «Azerbaijan» або «Baku» - й під ним ще щось, дрібніше. Треба було дуже уважно придивлятися, щоб прочитати, що воно таке. А це були гасла: «Баку - місто культури», або «Баку - місто джазу», або «Азербайджан - земля друзів», або «Азербайджан - свята земля».

Знову ж таки, не претендуючи на істину в останній інстанції, зауважу: вбачалося в цьому щось від радянської пропаганди, на кшталт: «СРСР - космічна держава» або «Москва - столиця балету». Можна зрозуміти прагнення азербайджанців якомога більше розповісти про свою країну, але тут це виглядало не надто доречним, якимось надлишковим. І не надто сприймалося.

Але й це ще було не все: далі в заставках були якісь характерні краєвиди, або архітектурні споруди, або сценки з життя. Підписи, що це таке, були вже й зовсім дрібними, та й, до того ж, неконтрастними на загальному тлі - майже білим по білому. Ще й вигулькували на одну-дві секунди. Загалом же складалося враження, що повноцінний документальний фільм про Азербайджан розрізали на епізоди й використали замість посткардів.

Ще й під час голосування (а цьогоріч воно розпочалося лише після виступу останнього конкурсанта) показали ці посткарди разом («суперпосткард») - це й справді виглядало як документальний фільм. А в кутку екрану прокручувалися номери конкурсних виступів - тож глядачів ніби провокували голосувати залежно від того, чи сподобалася їм відповідна заставка.

Були й дві нарізки конкурсних виступів. Тут треба віддати належне організаторам: нарізки дуже вдалі, бо включали найбільш виграшні моменти пісень, їхні характерні особливості. От тільки здалося, що лунали не конкурсні виступи, а записи.

Вели трансляцію Тімур Мірошниченко й Таня Манжос. Загалом добре: коротко розповідали про чергового учасника, іноді Мірошниченко вставляв якесь іронічне зауваження. Манжос подеколи заносило кудись далеко, та й узагалі з'являлася вона в ефірі якось надто вже нерегулярно й не завжди доречно.

Коли на сцені мали з'явитися конкурсанти під номером 14, на ведучих ніби зійшло друге дихання. Ентузіазм аж випромінювався з екранів. А як же детально, як піднесено ведучі розповідали про артистів! Що то були за конкурсанти? Російські «Бурановские бабушки», хто ж іще? Як нам було сказано, «найулюбленіші у Росії, та що там у Росії - в усій Європі!»

Коли «Бабушки» пройшли до фіналу, Манжос поділилася своєю радістю: «"Бурановские бабушки" у фіналі - ура! Давайте зітхнемо з полегшенням!» Особисто я очікував від «Бабушок» більшого, та й узагалі: звідки пані Манжос так уже знала, що всі, мов один, українські глядачі тільки й уболівають за росіянок?

Так, у цьому півфіналі Україна не голосувала. Але ж у фіналі голосуватиме! Й нам цілковито відверто підказали, за кого треба голосувати, - за Росію. Та ні, не підказали: нам ледь не наказали за неї голосувати!

Запам'яталися деякі репліки ведучих. Манжос: «Баку - місто контрастів». Свіженько так. «Цигель-цигель-ай-лю-лю», напевне, приберегли для коментування другого півфіналу? Воно, звісно ж, загальновідомий факт: «закордонні» кадри «Діамантової руки» знімали саме в Баку. Але повсякчас відсилати до цього фільму - чи це не штамп?

Мірошниченко: «Завдяки перемозі дуету "Ель та Ніккі" Баку стало...». «Отелло рассвирепело и задушило Дездемону», одне слово.

І ще коментатори: «Каспійське море, звісно, невеличке...». Портативне таке. Кишенькове. «Але дорогоцінне».

...Залишається додати, що це вчергове був тріумф англійської мови. Навіть представники Сан-Марино Валентина Монетта та Чорногорії Рембо Амадеус співали англійською. Представниця Албанії співала албанською й латинською (так оголосив Мірошниченко, на слух нічого латиноподібного не було розібрати - мабуть, це була албанська латина), представники Румунії «Мандінга» - іспанською, представниця Фінляндії Пернілла - шведською, представниці Росії - англійською та удмуртською (голосів фінів та угорців їм через це додалося?), представники Австрії - німецькою. Ото й були всі винятки.

Що ж, а ми чекаймо на другий півфінал.

Фото -  www.morkofka.com