Побачив я днями сюжет в «комерційних» новинах, де пан Кушпітовський (нагадаю - керівник дійсно української компанії «Зінтеко») говорить, що на дитячому Євробаченні ми маємо справу з «вітчизняним продуктом». Мене це дуже зацікавило.

Для довідки: станом на 19 листопада 2009 року поняття або терміну «вітчизняний продукт», закріпленого на рівні законів, постанов уряду тощо,  не існує. Існує тільки нагальна потреба у такому визначенні, зокрема й в царині гуманітарній. Всі спроби унормувати цю проблему виявляються марними протягом багатьох років. Причина зрозуміла: мова йде про мільярди. Про мільярди, які мають лишатися в Україні і працювати на нашу культуру. Оскільки не маємо коректних і зрозумілих визначень, отримуємо злобійоване олігархами дикунство.

Пригадуєте: під назвою блокбастеру «Термінатор» покласти титром «Я повернуся!» або їхнє недолуге «F...k» переозвучити нашим «Чорт»  і, вуаля, вийшов «вітчизняний телепродукт»! На стільки-то відсотків. Найвеселіше те, що це не «стьоб», а короткий авторський виклад рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Діючого рішення! Але я про Євробачення. Створення видовища, яке розгорнуто для отримання якісного і сучасного телевізійного продукту, - справа відповідальна. Давайте спробуємо розібратися з «вітчизняним» в цій сфері.

«Там» (у мене під рукою,точніше у «файлі» перед очима - інформація про Канаду) одним з головних показників того, чи можна вважати певний твір (продукт) вітчизняним, є обсяги участі у його створенні креативних співробітників (продюсера, сценариста, режисера, актора, композитора тощо) певної країни. По-друге, жорсткі вимоги існують для витрачання коштів на створення продукту. Зверніть увагу: гроші мають бути витрачені не на супутні «забави»! В нашому випадку це - два повномасштабні телевізійні концертні події (генеральна репетиція 20 листопада та фінал 21-го). «Там» вимагають, щоб 75% коштів, виділених на виробництво, були витрачені вдома. Зазвичай, фірма-виробник також має належати громадянам «тої» держави. В нашому випадку і того простіше - Національна телекомпанія використовує бюджетні кошти. І крім цього «фірма-виробник» - найпотужніша телевізійна компанія в 46-мільйонній країні.

Як ви вже зрозуміли, на дитячому Євробаченні головним виявляється уміння володіти англійською мовою, оскільки керують всім закордонні дяді і тьоті. Їх можна вирізнити за ходою і пихою. «Наші», яких можна вирізнити по новеньким фірмовим «дутим» жилетикам з гордим написом «Перший національний» на спині, бігають і забезпечують. Забаганки та забави. Різні. Різних. Можливо (нагадую пошепки: комерційна таємниця!), мова йде про спільне виробництво. Або його вітчизняну форму. Специфічну. От «там» доволі все зрозуміло: творчий внесок повинен відповідати фінансовому. Вніс 20 гривень зі 100 гривень загального бюджету події - несеш 20% фінансової відповідальності,  забезпечуєш 20%  складової творчого результату. До того ж - 20% коштів виробництва повинні бути витрачені «вдома». Перевіряю свої записи: гуманітарний віце-прем'єр країни перед низкою телекамер назвав суму (керівники НТКУ до сановного вуха, вочевидь, з «комерційною таємницею» не добігли) - 35-37 мільйонів. Це загальний бюджет дитячого Євробачення в Києві. Риторичне запитання: хлопці-вікінги, ви скільки гривень в бюджет події внесли? «Тс-с-с-с! Комерційна таємниця!» - гримає на мене внутрішній голос.

Про супутні події дитячого конкурсу згадувати не буду: моя думка про абсолютну нецікавість до них європейського телевізійного керівництва не змінилася. Це місцеві веселі забави. Я знаю, про що ви подумали, але скажу на захист: їхня вартість на «мєстєчковость» явно не тягне! Розповісти про «тотальний інтерес до таких подій преси» не дозволяють факти. Дістаю свій євровізійний фірмовий зелененький блокнотик. Перекидаю сторіночки, ага, ось: станом на вечір 18 листопада приїхали колеги з Білорусі, Бельгії, Греції, Німеччини,Грузії, Казахстану, Молдови і аж один представник британських ЗМІ. Всього «хочуть» отримати акредитаційні посвідчення 215 осіб. Скільки з них колег з районної газети «Смерть капіталізму» Голопупівського району точно не скажу. Але левова частка журналістів все ж таки розуміють: головні події - на арені Палацу спорту в Києві. Інше - цяцянки! Розуміють це і організатори «культурної програми». Для прикладу, екскурсія Києвом для акредитованих зарубіжних журналістів запланована не на 16 листопада, а все ж таки на 20-те. І основні пресові конференції розпочнуться 19-го, саме тоді і під'їде основна маса колєг.

Отож, поближче до головного місця шоу. На сцені готувалися до виступу танцюристи арт-компанії «А-6». Цікаво було спостерігати, як поруч юрмилася дрібнота з колективів «Пульс» та «маленької» студії «А-6».Через деякий час карапузи не витримали і почали гуртом мавпувати рухи «великої» команди підтримки Ані Лорак. Єдине, що поки що точно зрозуміло: англомовний «вітчизняний» виступ чарівної панянки  буде наймасовіший. Поки зі сцени на неї стрибали танцівники, очі шукали цікавіших дієвих осіб. Через деякий час вдалося перехопити між телефонними розмовами та роздачею команд пана Кушпітовського, якого я вже згадував на початку. Запитав, а що ж він конкретно мав на увазі, коли говорив напередодні про «вітчизняний продукт». Виявилося, що українська команда забезпечує практично все для створення видовища: світло, звук, телекомунікації, сцену. Не обійшлося і без креативу. Скажімо, встановили додатковий підвісний світловий майданчик під стелею, що важить декілька тон, має 22 керованих прилади та 3 потужні гармати, що «заповнюватимуть всю залу», - ось ця ідея і її втілення «наші». Основні вертикальні елементи сценічної декораційної конструкції (рушники) буржуазією були заплановані на стояках. Таке рішення практично вбивало ефектний показ «на прострілах» через сценічний майданчик. «Наші» в електронному вигляді спочатку запропонували, а потім спокійно виготовили гнуті екрани та сценічні конструкції на підвісах. Буржуазія радісно потерла руки і швиденько все скинула до «буку» - згодиться для авторської сторінки. Власної. Про подібну і таку ж спокійну роботу з операторськими рухомими системами я вже детально писав.

Я розумію, і у вас уже виникає запитання: а вікінги нам навіщо? Про це та про інше запитати у свого співрозмовника я вже не втиг. Скориставшись потужністю звучання чергової фонограми, пан Кушпітовський вхопив мобілу, і зник у службовій зоні. Туди журналістів пускають вкрай неохоче. Також я я хотів поцікавитися: а хто кого наймає на роботу? І хто кому гроші платить?  Адже, погодьтеся, це теж важливі нюанси для визначення ваги „вітчизняного". Поки що я переконаний: це ми ( в нашому випадку-НТКУ) мали наймати на роботу! Кого завгодно! Припустимо, супер-пупер закордонного режисера та декілька його помічників, яких так сильно хотіли бачити функціонери європейської мовної спілки, НТКУ мало взяти в найм! І цифрову пересувну телевізійну станцію можна було б спокійно виняйняти напряму. Без закордонних посередників. Чи так і зробили?

До речі, зайшов на сайт тої фірми, яка забезпечила це «залізо». Дрібненька німецька фірмочка, яких по Європі десятки. Інформація з сайту примусила мене піти до зали і відшукати заявлену німцями 12-ту камеру в тракті. Для цього прийшлося видертися на самий верхній ряд Палацу спорту. Знайшов! Хлопці-іноземці коректно виконують контрактові умови. Принагідно нагадаю: в 2005 році НТКУ могло подібну 12-камерну (а можливо і потужнішу, адже долар був інший) машину спокійно придбати! І уже 5 років спокійно працювати на високому рівні і  творити будь яке видовище. Замість цього група ентузіастів гордо відрапортувала про нечуваний випадок - повернення до бюджету невикористаних  10.000.000 грн. Є над чим подумати.

А доволі фахова та видовищна робота багачисленної та різної за віком та складом хореографічної команди пана Андрія Єрьоміна наштовхнула ось на що. Маю інформацію, що багато країн не надіслали до Києва своїх представників через фінансову кризу. Нагадаю, приїхали представники 12 країн плюс ми. Для професіонала-телевізійника (та й державника, який має право на проведення події, що може зацікавити десятки мільйонів закордонних телеглядачів), логічно було б замислитись: що можна було зробити для того, щоб збільшити зацікавленість в Європі до події? Пригадую пафосний публічний заклик від конферансьє-президента: «Давайте зберемося і будемо працювати на імідж!» Отож, про імідж.. Вірніше про «працю». Логічно і професійно було би запросити приїхати до Києва делегації з «проблемних» європейських країн маленьким складом-3-5 осіб: учасник, тато(або мама) та керівник. При цьому професіонал  гарантував би, що в Україні буде повністю забезпечено творче вирішення кожного номеру. І на додачу, зекономивши на супутніх гульках, повністю гарантувати зебезпеченння побутових умов (готель та харчування).

Найголовніше, звичайно ж, як те все буде на екрані. Пан Єрьомін впевнено повідомив, що з хореографічною підтримкою все буде елементарно. Впевненості додала і  інформація з мого архіву, виколупана з потоків «води» від тимчасового керівництва Першого національного: танцюватимуть та співатимуть на супутніх подіях дитячого Євробачення близько 700 дітей!  Команда «А-6» із зарубіжними партнерами приблизно так і працює: на готову фонограму здійснюється постановка, все записується на відео, закордонний партнер все передивляється та вносить зміни. І лише потім, за 3-5 днів, на «живе спілкування та репетиції» вилітає десант з Києва. В такий простий спосіб  Україна мала реальну нагоду отримати надійних партнерів в Європі та додаткову і вдячну закордонну аудиторію та «пресу». Я знаю, що буде сказано: «так ми ж тільки про це і говорили, а от клята буржуазія...» Щоби поставити жирну крапку, я готовий першим оприлюднити копію офіційного факсу від керівництва НТКУ до будь кого на цю тему і відповідно копію факсу з ввічливою відмовою. Чекатиму!

На закінчення про деякий психологічний дискомфорт, який завдають вбиті кимось у голови колег з НТКУ певні стереотипи. Один, очевидно офіційно затверджений (ой, здається, знаю ким!) «перл» першим мені оприлюднив  пан Олександр Дмитренко, директор з виробництва публіцистичних програм НТКУ:  всі (!?) порівнюють дитяче Євробачення в Києві з московським, помпезно нафтогазовим. Саме тому не оприлюднюються факти технічного плану: в штуках, метрах, кіловатах, люксах і т.п. Пан Дмитренко впевнено заявив, що це «нікому не цікаво».  Доволі дивний підхід, погодьтеся, адже в журналістських докуметах чітко зазначено: коли «No foto and video», а коли «yes». Тобто спокійно можна все і кругом зафільмувати і порахувати. Від найнятих дівчаток і юнаків та плазм до банерів на фасаді Палацу спорту. А потім, скориставшись інтернетом, підрахувати. Тим більше мова йде про бюджетні кошти в тому числі, тобто мої. Другий стереотип «комерційна таємниця». Основний позитив від пана Дмитренка: якщо гроші, що пропонувалося НТКУ заплатити за взяте в оренду перевищували вартість 1 штуки предмету, «це» купувалося. Суттєво тому, що «заїхали» до Палацу спорту ще 5 листопада. Вартість одного дня оренди перемножина на 15-17 днів: «два на ум пашло». Ну, а «це»- звісно ж, комерційна таємниця. Сподіваюся, йдеться  не про туалетний папір і щось в компанії таки залишиться.

А про найвеселіший стереотип «ми на дітях не заробляємо» трохи згодом.

Фото - novynar.com.ua