Колишньому прем'єр-міністру Іспанії Хосе-Марії Аснару Лопесу казково поталанило. Це, далебі, не абищо - бути запрошеним у неділю ввечері на головний - Перший, Національний! - телеканал однієї з найбільших країн Європи. Та ще й у ролі головного героя політичного ток-шоу! Будучи членом ради директорів News Corp., сеньйор Аснар був начуваний про телевізійний ринок східноєвропейських країн і знав, якою шаленою популярністю користуються там великі державні ефірні канали, фінансовані казково багатими нафтогазовими монополіями.

«Напевно, цей Перший національний - щось подібне, - думав Хосе-Марія Аснар, прораховуючи наперед, яку користь принесе ефір його авторитету в низці міжнародних громадських організацій, де він працює відтоді, як п'ять років тому завершив політичну кар'єру. - Треба буде знайти в інтернеті відео й розіслати посилання по всіх моїх контактах. А ну ж бо, погляньмо...»

Розклавши на колінах свій портативний комп'ютер, Аснар запитав молоду симпатичну перекладачку, що сиділа поруч із ним на задньому сидінні посольського авта:

- Чи не допоможете мені знайти адресу веб-сайту цього телеканалу? Я хотів би знайти записи шоу, на яке мене запрошують...

- Це шоу, - на диво серйозним тоном відповіла дівчина, - має свій окремий сайт.

- Ого! - здивувався екс-прем'єр Іспанії, якому було добре відомо, що навіть такі потужні телекомпанії, як CNN чи Fox, зазвичай не тримають окремих веб-сторінок для своїх шоу, обмежуючись розділами на офіційному сайті. - Бачу, це справді серйозне шоу. Що ж, погляньмо...

Провівши низку пошукових маніпуляцій, дівчина нарешті передала йому комп'ютер, на якому було відкрито сайт http://bulava.in.ua/ .

- ...Це... жарт? - розгублено запитав Аснар після хвилинної паузи. - Що тут написано? Де відео? Чому воно все... таке? Це українська мова?

- Російська. Тут написано: «кого з кандидатів у президенти ви хочете бачити на наступній передачі?». І перелік прізвищ. Це опитування. Віртуальне.

- Ах, звісно, я знаю, багато людей у колишньому Союзі розмовляють російською. То в цьому шоу будуть брати участь кандидати у президенти? Вау! - Хосе-Марія Аснар  не міг повірити, що справді опиниться у студії такого престижного шоу в центрі уваги. - То ми будемо дискутувати з сеньйором Януковичем, сеньйорою Тимошенко...?

- Е-е-е...  Знаєте... Я мушу вас про дещо попередити, -  затинаючись, промовила перекладачка. Її перебив співробітник посольства, що їхав на передньому сидінні.

- Ми майже приїхали, - сказав він, указуючи на дивну будівлю з загостреним дахом, що височіла попереду на тлі темного неба й разюче нагадувала (Аснарові аж защемило в серці) славнозвісний хмарочос Газпрому в Москві. - Це - Національна телекомпанія України.

До початку ефіру було 20 хвилин, й Аснар почав непокоїтись. Зайшовши до будівлі телекомпанії, вони мусили надовго затриматись біля віконця перед турнікетом - перекладачка пояснила, що  їм виписують перепустки. «Бояться терористів, - здогадався Аснар, роздивляючись пошарпані стіни й графіті біля телефону-автомату. - Що ж, слушно. Я десь читав, що в їхній країні останнім часом активізувались сепаратисти, а в горах повсюди тренувальні табори ісламських бойовиків...». Потім молода жінка довго вела їх неосвітленими коридорами (економія електроенергії, здогадався Аснар, і це теж розумно - з їхніми-то енергетичними проблемами!), і нарешті завела до гримерної, де іспанцеві мали навести передефірний марафет. Сидячи перед дзеркалом, іспанець із здивуванням розглядав людей, які сновигали довкола. Звісно, за роки політичної та громадської діяльності Аснар побував у країнах, значно бідніших й екзотичніших за Україну, проте навіть там центральні телеканали зазвичай були острівцями цивілізації, хайтеку та голлівудських усмішок. Тут він бачив щось схоже на кінохроніку 80-х.

- Навіщо ці люди вбралися в історичні костюми? - поцікавився він у перекладачки, коли в гримерну зазирнули двоє молодиків у чудернацькому вбранні. - Тут знімають кіно?

Звернувшись до однієї з яскраво розмальованих жінок, що юрмились у гримерці, перекладачка вислухала її відповідь та пояснила іспанцеві, що ці люди зображають українських лицарів пізнього середньовіччя - козаків, і що вони теж братимуть участь у програмі. У спантеличеного Аснара, на жаль, не було часу з'ясувати подробиці - їх запросили до студії. Йдучи темним коридором, він явно почув попереду стукіт шабель і крики фехтувальників.  Жорстокі національні розваги не дивували сина країни корид, однак невже їм дозволяють вимахувати холодною зброєю в присутності таких високоповажних панів, як сеньйор Янукович або сеньйора Тимошенко? Либонь, безпекою публічних осіб тут не дуже переймаються.

Чекаючи перед зачиненими дверима серед штабелів поламаних меблів та освітлювальної апаратури, Аснар вслухався в оплески та звуки незрозумілої мови, що лунали зі студії. Нарешті чоловічий голос вимовив і його ім'я: зазвучала урочиста музика, двері прочинились, і огрядна жінка, - напевно, продюсер, - зробила жест, який можна було зрозуміти як запрошення пройти всередину. Рушивши вперед, іспанський гість оторопів: обабіч дверей виструнчились лицарі-козаки, зімкнувши свої шаблі над проходом, і саме під клинками необхідно було пройти. Мурашки пробігли Аснаровою шкірою, й він подумав, що програма щойно почалась, а він уже має досить місцевого колориту.

Однак те, що він побачив у студії, остаточно відібрало в Аснара мову. Декорації нагадували щось середнє між картинами Ієроніма Босха та описами галюцинацій після вживання ЛСД. У стилістиці оформлення найдивовижнішим чином поєднувались елементи античності, класицизму, бароко, української етніки, вікторіанської епохи, техно-дискотеки тощо. По стінах студії були розвішані плазмові екрани, на яких періодично виникав і рухався логотип програми, схожий на етикетку російської горілки. Декорації були щедро оздоблені гербами, різноманітною ліпниною й різьбленням. У блискучій дзеркальній підлозі відображались вогні софітів, а також трибуни, оформлені у вигляді селянських возів із великими колесами; на них сиділи люди, вдягнені хто в строгий костюм, хто в мішкуватий светр, хто в сорочку з розстібнутим коміром, а хто в національний український одяг. Національна сорочка була й на одному з ведучих - поважному літньому чоловікові, який стояв за невеличкою пласкою стійкою-кафедрою у формі античної колони. Говорив цей сеньйор на прізвище Макаров ліниво, аж складалося враження уповільненого звуку. За його спиною ритмічно зблискувала брудно-помаранчевими вогниками арка, зроблена з лампочок ялинкової гірлянди, всередині якої знаходилось щось схоже на неякісну імітацію кам'яного муру з візерунком чи гербом. Інша ведуча, молода приваблива дама, була вбрана в синю блузку та чорний жилет із брунатною краваткою.

Гостей запросили сісти на розцяцьковані важкі стільці: посередині сів Аснар, ліворуч - перекладачка, а праворуч усівся похмурий козак із довгим пасмом волосся на виголеному черепі, величезною шаблею та не меншими вусами. «Напевно, якийсь ватажок цих лицарів, - подумав іспанець, швидко обмінявшись поглядами з воїном. - Чув, що у колишньому СРСР популярні мілітаристські рухи, але я не думав, що настільки».

Посеред студії на невеличкому столику лежала булава - символічний сенс цього предмету Аснарові пояснили ще в момент запрошення на ефір - і якась книжка в оздобленій палітурці. Поруч стояли величезні барабани, а при них - лицарі-козаки, готові барабанити паличками з великими червоними кулями на кінцях.  Інші козаки хаотично пересувалися студією з оголеними шаблями, й Хосе-Марія Аснар ще раз подякував долі за те, що його політична кар'єра давно завершена, тож і замахи йому навряд чи загрожують.

Кого у студії точно не було, так це сеньйори Тимошенко, сеньйора Януковича, а також Ющенка, Литвина та інших відомих йому українських політиків, які претендували на пост Президента. Як здогадався Аснар, політиками були тут семеро чоловіків із яскравими прапорцями та шаликами, що сиділи за довгим столом праворуч від нього, на тлі стіни їдучо-помаранчевого й рожевого кольору, однак їх він бачив уперше. Тим часом на екранах почали демонструвати відеоролик, із якого Аснар, слухаючи тріскотню перекладача у вусі, із приємністю дізнався про себе багато нового, зокрема те, що «його майбутнє як політика європейського масштабу ще попереду».

По завершенні відеокліпу ведучі звернулись до гостя: жінка запитала, чи готовий він, вислухавши всіх учасників програми, висловити свою думку, а чоловік - чи можна зробити якийсь висновок на основі дискусії. Обидва запитання спантеличили Аснара, адже йому здавалося, що організаційні моменти, а надто питання, що стосуються філософської концепції телепрограми, варто було обговорити до ефіру. Списавши непорозуміння на труднощі перекладу, Аснар вирішив, що найлегше буде відповісти «так»; його репліку ніхто не переклав, натомість ведучий - високоосвічена, либонь, людина! - сам перейшов на іспанську і сказав «так, дякую!».

Поки ведучі говорили щось своєю мовою та дивились відео, що описувало скрутну економічну ситуацію в Україні, Аснар намагався непомітно примружити очі, аби захиститись від агресивного блимання світла й зображення на екранах. Він відразу вирішив, що не намагатиметься розібратись у тонкощах обговорюваних тем, оскільки знав, що всі східноєвропейські країни мають одні й ті самі проблеми - корупція, бідність і не пускають до Європи.

Далі почали виступати люди з прапорцями - політики. Аснар не відразу зрозумів, чому ведучий сказав «Юлія Тимошенко», звертаючись до огрядного вусаня з біло-червоним прапорцем, і мусив прислухатись до перекладу. Виявилось, самих кандидатів у студії немає, а присутні люди в костюмах - лише їхні представники. «Авжеж, - подумав іспанець, - у цій країні люблять давню історію, а в середні віки під час поєдинку лицарів зброю подекуди схрещували й зброєносці». Кожен із представників говорив близько хвилини, після чого козаки-барабанщики вибивали дріб, і мікрофон відключався. Ведучи зачитували з папірців якісь цитати, на які представники відповідали надзвичайно емоційно, раз у раз повторюючи прізвища своїх кандидатів. А найполум'яніший з них, схвильований молодик у білому шалику, - якщо перекладач нічого не переплутав, - закликав голосувати проти всіх.

Аснар перестав слухати й навіть трохи задрімав. Прокинутись його змусило слово «Іспанія»: ведучий дав слово нервовому молодому чоловіку в біло-синій (колір сеньйора Януковича! - згадав іспанець) футболці. Юнак привітався з Аснаром іспанською й почав плутано розповідати про те, що має намір поїхати до Іспанії, де працюють його рідні. Дослухавши до твердження, що між українцями й іспанцями нема різниці, зокрема одна голова, дві руки і дві ноги, екс-прем'єр розгублено зиркнув на перекладачку: вона зашарілась. Юнак подякував Аснарові за те, що його батьки поїхали до Іспанії нелегально, але прем'єр допоміг їм легалізуватись, і чомусь заговорив про їжу, вживши знайоме слово jamón. Люди навколо почали плескати, й один із козаків заніс до студії кошик, із якого перелякано визирало живе рожеве порося в марлевій пов'язці.

- Що це? - пошепки запитав Аснар у перекладачки. - Вони хочуть мене образити? Чи я повинен це з'їсти... зараз? - Він здригнувся, уявивши, як похмурий козак просто перед камерами позбавляє життя бідолашну істоту, розбирає тушку й простягає гостеві на кінчику шаблі криваву скибку м'яса...

- Подарунок, - прошепотіла перекладачка, - усміхайтесь.  

Те, в який спосіб виявляють гостинність у цій країні, починало відверто дивувати Аснара, однак він вирішив бути ввічливим до кінця й навіть хотів узяти тваринку на руки, раз уже в політичних шоу тут заведений цирк. Однак ведучі закомандували, аби порося віднесли геть. Назвавши те, що відбулось, «несподіваним жартівливим поворотом у серйозному політичному ток-шоу», ведуча знов передала слово представникам політиків, не давши навіть подякувати за подарунок.

Тривала друга година ефіру, а єдиним словом, яке вимовив Хосе-Марія Аснар, досі було «так» на початку програми. Він уже почав вірити у те, що не лише вдасться цілим і неушкодженим покинути цю студію, не постраждавши від козаків із їхніми свинями в масках, а навіть не доведеться нічого казати. Однак ведучий, вислухавши черговий істеричний спіч молодика «проти всіх» у шалику, оголосив, що настав час спілкування з гостем. Перше ж запитання остаточно завело Аснара в глухий кут: «що з того, що ви почули в цій студії, найважливіше для того, щоб українці відчули себе європейцями?».

«Дорогі сеньйори! У вас вельми незвичайна країна, але не думаю, що варто сприймати це як комплімент. Я багато чув про Україну, й тепер зі здивуванням переконуюсь, що все це правда. Я не знаю більшість політиків, про яких ви говорили тут сьогодні, але добре знав сеньйора Кучму, бачив події 2004 року і сподівався, що після цього у вашій країні щось змінилось. Коли я йшов сюди, я хотів порадити вам чимскоріше здолати корупцію та впорядкувати ваші закони, а коли внаслідок цього зросте економіка й люди почнуть жити краще, знову проситися в Європу. Поглянувши на цю студію й на те, що ви в ній виробляєте, мені хочеться порадити вам хіба що поступово зменшувати дози тих наркотичних речовин, які ви, ймовірно, регулярно приймаєте. Інакше ви не лише не відчуєте себе європейцями, але незабаром перестанете почуватись людьми. Якщо це - головна програма вашого центрального національного каналу, мені страшно уявити, сеньйори, якими є інші. Якщо хочете знати відповідь на запитання, коли ви будете в Європі, передивіться своє власне шоу, й ви все зрозумієте. І ще: дякую, але мені не потрібне ваше порося. Не люблю хамон», - неодмінно сказав би їм Хосе-Марія Аснар, якби не був людиною стриманою, вихованою і ввічливою.

Але, звісно, натомість він сказав (його перекладав місцевою мовою той самий хрипкий нерозбірливий голос, який він чув у навушнику до того) щось на кшталт: Україна й так є Європою, а для того, щоб бути членом Європейського Союзу, треба вживати необхідних заходів. Судячи з того, як розгублено поводився ведучий, чи то хід Аснарової думки, чи переклад не був до кінця зрозумілий українцям. Він спробував уточнити свою думку, однак лише почав плутатись сам.

Наступним запитанням було «як подолати бідність і безробіття?». І тут, щоб нікого не образити, довелось викручуватись, засвідчуючи свою повагу до українських політиків, і закликати українців виконувати свої обов'язки й не сподіватись на швидкий результат.

Не забарилось і запитання про те, чи слід чекати на вступ України в ЄС. «Ми бажаємо вам тієї ж долі, яку мали ми, - плутано розпочав Аснар і затнувся, відчувши суворий погляд козака, - але ми не можемо зробити за вас вашу роботу». Здогадавшись, що на нього тут починають ображатись, він швиденько додав, що, безперечно, підтримує вступ України до ЄС і НАТО, але вимагати відповідних кроків від влади повинні самі українці. Козак не відводив погляду. «Чого він хоче? - думав іспанець. - Що я роблю не так?».

- Що ви будете робити з цією дитиною? - раптом суворо запитав ведучий.

Запала гнітюча тиша.

«Дитиною? - гарячково думав Аснар. - Він має на увазі перекладачку? Вона, зрештою, не така й юна... Але, можливо, в цій країні якийсь надто високий віковий ценз для міжстатевих стосунків? Вони підозрюють мене в порушенні закону?  Я тридцять один рік у шлюбі, нічого я не збирався з нею робити... Що відповідати?»

- Що робитимете з поросям!? - нарешті пояснив своє запитання ведучий. Аснар заусміхався з полегкістю й відповів, що дуже любить тварин. Справді, в цю мить порося видавалось йому  духовно найближчим з усіх присутніх у студії.

Програма добігла кінця, й Аснар зітхнув із полегшенням. Із-за лаштунків вийшов козак із булавою в руках - не золотою, а дерев'яною, всіяною великими шипами. Це був подарунок іспанському гостеві й запорука того, що дорогою назад, минаючи темні захаращені коридори Національної телекомпанії України, він у разі чого матиме чим оборонити своє життя й життя свого нового маленького друга, якого, напевно, доведеться відпустити на волю десь у Києві. Заграла урочиста музика, на дзеркальну підлогу вибігли козаки й почали вимахувати батогами й шаблями, зриваючи в аудиторії ріденькі оплески.

Після того, як камери було вимкнено, підбігла жвава ведуча в брунатній краватці. Вона говорила швидко, аж перекладачка ледве за нею встигала:

- Дякуємо вам, що приїхали! Дякуємо, що прийшли. Вибачте, якщо щось не так, - заливалась ведуча, чиє слов'янське ім'я не втрималось у пам'яті гостя. - Ви знаєте, це в нас перший ефір, перший... - тут перекладачка не впоралась і довго добирала слово, аж нарешті знайшлася: ojuela! - Це в нас перша ojuela, буде краще, ми вас ще обов'язково коли-небудь запросимо.

- Гаразд, - відповів колишній прем'єр-міністр Іспанії Хосе-Марія Аснар Лопес, і рушив до дверей, затиснувши під пахвою дерев'яну булаву. В кошику радісно кувікало порося.

(Усі цитати й переживання сеньйора Аснара, наведені в цьому тексті, є плодом авторської фантазії.)

Фото - media.photobucket.com