Третього грудня учасники круглого столу «Створення системи суспільного мовлення в Україні: Європейські стандарти та українські реалії» вирішили поновити національну ініціативу «Суспільне мовлення».

Після провалу в парламенті законопроекту Андрія Шевченка «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» в червні 2009 року, процес впровадження суспільного мовлення (СМ) вкотре загальмувався. У вересні 2009 року пройшло засідання Ради національної безпеки й оборони України, присвячене цій темі, а також переходу на «цифру». Та більшу увагу РНБО приділило цифровому мовленню. Щодо суспільного, за словами Степана Гавриша, вирішили запропонувати уряду терміново прийняти концепцію СМ та затвердити конкретний план дій, однак СМ в Україні все одно з'явиться не раніше 2015 року. Втім, указу президента за рішенням РНБО й досі немає, а минуло вже три місяці...

Круглий стіл «Створення системи суспільного мовлення в Україні: Європейські стандарти та українські реалії» організували Центр суспільних медіа та проект ЄС і Ради Європи «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі». Судячи з його мети, учасники мали розробити пропозиції для подальшої роботи щодо ефективного утворення системи СМ. Де-факто ж це засідання стало нагадуванням про те, що вже зроблено, та поновленням процесу з того місця, на якому спинилися.

Приклади сусідів: проблеми та їх подолання

Європейські делегати Аке Петерсон (представник генерального секретаря Ради Європи з координації програм співпраці з Україною), Жозеф Мануел Пінту Тейшейра (голова представництва ЄС в Україні), лорд Ендрю Макінтош (рапортер з питань свободи ЗМІ ПАРЄ) висловили жаль, що в Україні до президентських виборів 2010 року так і не створена система суспільного мовлення, в якій назріла нагальна потреба суспільства. Проте Європа й досі покладає великі надії, що цей проект нарешті реалізується в Україні.

За словами лорда Ендрю Макінтоша, системи СМ в Південно-Східній Європі виявилися не самодостатніми. Зокрема Боснія і Герцеговина, Косово та Угорщина мають СМ, але мають і проблеми. Їхнє СМ базується на передплаті, що автоматично допускає до суспільних програм не всіх громадян, а лише здатних за них платити. Також СМ у цих країнах демонструє необ'єктивний підхід. «Це боротьба, яка ніколи не закінчується. Треба захищати інституцію СМ і тоді, коли вона вже створена», - резюмував лорд.

Про проблеми, на які наразилися вже після переходу на СМ, говорив і представник Грузії - лектор Кавказької школи медіаменеджменту і журналістики GIPA і Кавказького університету Звіад Корідзе. «За останні два роки у компанії суспільного мовлення двічі проводилися вибори генерального директора», - повідомив він.

За його словами, так само зазнавала змін і наглядова рада. Перший голова ради згодом став головою ЦВК на позачергових виборах президента. Двоє членів наглядової ради змінили свої посади на крісло міністра освіти і науки та керівника передвиборного штабу Михаїла Саакашвілі (а нині - лідера парламентської більшості). Не витримавши викликів, наглядова рада у січні 2008 року подала у відставку.

«Каменем спотикання став листопад 2007 року, коли був оголошений надзвичайний стан. Тоді на суспільному каналі пустили документальний фільм "Від листопада до листопада", у якому демонструвалися кадри, зняті прихованими камерами спецслужб, - про зв'язки опозиції з Росією. Мовник не лише пустив стрічку в ефір - у його титрах було написано, що це фільм його виробництва. Згодом генеральний директор зізналася, що навіть не дивилася фільм до ефіру. Це показало, що менеджмент не управляв редакційною політикою», - розповів Звіад Корідзе.

На думку грузинського медіаексперта, процес виборів нової наглядової ради у лютому 2008 року був незаконним, оскільки відбулася політизація ради. Під час весняних протестів 2009 року у Тбілісі громадяни продемонстрували свою недовіру до суспільного мовника, виставивши перед будівлею так званий «коридор ганьби».

«Громадські організації звернулися з проханням до політичних сил відмовитися від політизації ради. Але вони відмовили. Позавчора (1 грудня. - ТК) президент оголосив список з 24 кандидатів на 8 місць у наглядовій раді. Ми боремося, щоб суспільний мовник перестав бути пропагандистом», - наголосив пан Корідзе, додавши, що на подібні до грузинських виклики наразилися і прибалтійські суспільні мовники: в Естонії, приміром, за 10 років помінялося 12 директорів.

Минуле з українського досвіду

Народний депутат Андрій Шевченко нагадав присутнім, що у 2006 році була створена національна ініціатива «Суспільне мовлення». У 2007 році під декларацією про співпрацю підписалися Тарас Петрів (голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку  інформаційної галузі при Президентові України), Едуард Прутнік (тодішній голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України), Віталій Шевченко (тодішній голова Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення) й Андрій Шевченко (тодішній голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації).

У 2007 році учасники ініціативи визначили питання впровадження СМ, щодо яких вони досягли консенсусу. Наприклад, що базою для СМ має стати частотний ресурс і майно НТКУ, НРКУ, ОДТРК, а державне інформагентство «Укрінформ» не повинне входити до системи СМ.

Однак залишалися й непогоджені питання, яких було значно більше. Якою має бути глибина інтеграції телебачення і радіомовлення (кількість юридичних осіб, менеджмент)? Канал СМ має бути популярним чи нішевим - тобто йти шляхом британського BBC чи американського PBS? Чи потрібне іномовлення та чи має воно належати до СМ? Як бути з кіностудією «Укртелефільм»? Що має бути первинним - створення наглядової ради чи реєстрація юрособи? Хто має бути засновниками? Якими мають бути джерела фінансування? За якими принципами формувати наглядову раду?

«Ми повинні зараз говорити про перезапуск ініціативи, у якій беруть участь усі чотири гілки, а також громадські організації», - наголосив Андрій Шевченко. Він також заявив, що його законопроект про СМ, провалений у Верховній Раді, став жертвою політичного підходу.

Керівник Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова відповіла Андрієві Шевченку, що громадськість не припиняла свою роботу над впровадженням СМ. Ще в січні 2005 року була створена Коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення». «Ми три місяці працювали над проектом закону. Він був результатом палких дискусій і вийшов складним з точки зору організації, бо передбачав дворівневу систему контролю за СМ: велику громадську раду й адміністративну раду з досвідчених фахівців. Востаннє ми ці документи передавали РНБО цього року. Якщо буде відроджена національна ініціатива, не забувайте про нас і нашу роботу», - закликала вона.

Чомусь під час круглого столу дискусія зайшла в площину «бути чи не бути СМ», виходячи з того, чи потрібне воно взагалі українцям. «Ставити питання про готовність чи неготовність суспільства не можна, бо суспільство пішло вже далеко вперед», - узагальнив думки з цього приводу голова Нацкомісії з утвердження свободи слова при президентові Тарас Петрів. До речі, він же нагадав, що всі концепції СМ передбачають період впровадження тривалістю 6-8 років. Автоматично виникає запитання: ми чекатимемо так довго?

Погодилися, що довго чекати не можна. Але, як постійно наголошують всі адепти СМ, для реалізації цього проекту потрібна насамперед політична воля. Її вистачало поки тільки на рівні риторики й обіцянок перейти на СМ.

«Чому ми можемо піарити політиків і їхні ідеї і не можемо пропіарити СМ? Давайте розробимо стратегію маленьких кроків. Давайте хоча б щось робити, а не говорити, що суспільство цього не сприйме!», - мобілізувала колег помічниця народного депутата Володимира Ландіка Марія Лашкіна.

Ідеї на майбутнє

Питання фінансування СМ, визначене Андрієм Шевченком як ключове на сьогоднішній день, стало предметом обговорення в другій секції круглого столу. Лорд Ендрю Макінтош розповів, що Рада Європи визначає різні його способи: фіксований ліцензійний платіж за трансляцію, податок, державні дотації, абонентську плату та спонсорський дохід, спеціалізовані послуги з оплатою за перегляд та послуги на замовлення, продаж суміжної продукції, такої як книги, відео та фільми, та використання своїх аудіовізуальних архівів. «Я думаю, слід подумати про певний мікс», - запропонував він.

За словами Андрія Шевченка, національна ініціатива «Суспільне мовлення» свого часу дійшла згоди, що фінансування СМ має бути закріплене на законодавчому рівні, а схема фінансування повинна гарантувати максимальну незалежність. Довгостроковою метою СМ має бути відмова від реклами, а абонплату учасники ініціативи домовилися не розглядати як варіант.

Денис Ковриженко з Лабораторії законодавчих ініціатив презентував доповідь, у якій порівняв фінансування державних теле- та радіоорганізацій в Україні та суспільних мовників у Європі. У частині європейських країн прийнятною є абонентська плата за доступ до програм СМ. Максимальний її розмір - в Ісландії (346 євро на рік), мінімальний - у Румунії (12 євро на рік). Середня абонплата по Європі становить 40-50 євро на рік.

У ряді країн (Болгарія, Іспанія, Нідерланди, Латвія, Литва, Люксембург, Македонія, Португалія та інші) встановлене бюджетне фінансування СМ. Воно прописується окремим рядком у державному бюджеті, має цільовий характер видатків і не має обмежень граничного розміру фінансування. У деяких країнах мовникам напряму дозволено звертатися до бюджетного комітету парламенту. Натомість у нас, на думку Дениса Ковриженка, діє занадто багатоступенева модель фінансування державних мовників.

При державному фінансуванні СМ у Європі враховують такі критерії, як ступінь відповідності мовлення його місії, частка аудиторії, залучення інших коштів (приміром, доходів від власної господарської діяльності), ефективність використання персоналу.

Найпершими кроками щодо вдосконалення української системи бюджетного фінансування державного мовлення пан Ковриженко називає відмову від принципу «годино-рік», запровадження змішаної моделі фінансування, постійний контроль і аудит, щорічна публічна звітність державних телерадіокомпаній перед парламентом.

Директор Інституту медіа права Тарас Шевченко запропонував іще одну зміну - відмову від державного замовлення і повернення до окремого рядка в бюджеті на фінансування державного мовлення, скасованого у 2006 році. Він також підтримав пропозицію Дениса Ковриженка щодо обов'язкової звітності НТКУ і НРКУ перед Верховною Радою.

З приводу програмного наповнення майбутнього українського суспільного мовника лорд Ендрю Макінтош підтримав пропозицію, що зараз обговорюється в Грузії, - робити суспільний канал освітнім. Журналіст Ігор Слісаренко порадив звернутися до досвіду Куби, де 70% програм - це шкільне мовлення, та Південної Африки.

Тим часом заступник голови Держкомтелерадіо Микола Білоус під час круглого столу обстоював ідею, що комітет уже робить кроки на шляху до СМ. «Ми змінили підходи календарно-тематичного планування на 2010 рік, щоб максимально задовольняти потреби місцевих громад», «ми зацікавлені, щоб система СМ створювалася на базі державних мовників», «ми створили новий механізм - Канал територіальних громад», - постійно підкреслював він. Усім присутнім пан Білоус пропонував долучатися до роботи, в тому числі й до методики поліпшення ефективності роботи 10 тисяч працівників системи державного телебачення (це число шокувало лорда Макінтоша): наприклад, на НТКУ журналіст напрацьовує 15 хвилин ефіру на місяць.

Коли мова зайшла про резолюцію круглого столу, до неї внесли найбільш загальні пункти з обговорення, як-то: розпочати конкретні кроки по утворенню СМ, запропонувати кандидатам у президенти зробити СМ частиною своєї передвиборної риторики, окресливши строки і механізми (до виборів лишається місяць, але вирішили, що таке пропонувати ніколи не пізно), відновити національну ініціативу «Суспільне мовлення» або іншу спільну ініціативу, запропонувати парламентським політичним силам законодавчо зафіксувати незалежність СМ, проводити інформаційну кампанію за СМ («А то ми вже перетворюємося на клуб за інтересами», - пожартував Андрій Шевченко). Імовірно, до резолюції, яка зараз остаточно прописується, увійде й пропозиція Тараса Шевченка зобов'язати НТКУ і НРКУ щорічно оголошувати публічний звіт.

«Ідея нашого зібрання полягала не в знаходженні консенсусу, а в розблокуванні ідеї СМ, яка загрузла десь на владних рівнях», - підвів риску довгостроковий експерт проекту «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі» Ад ван Лун.