Якими б не були офіційні мотиви зняття Мамчака, всім, хто хоч трохи знайомий із севастопольськими реаліями двох останніх десятиліть, добре зрозуміло: керівник української флотської телерадіокомпанії давно вже став знаковою постаттю в місті й заважав будувати «нову стабільну країну» самим фактом свого перебування на посаді (навіть у разі, якби він замовк і більше нічого не сказав в ефірі та не написав у газетах). Відставки Мамчака з посади очолюваної ним із моменту створення в 1994 році ТРК «Бриз» (наказ міністра вийшов у грудні 1993 року, реально «Бриз» було конституйовано наступного року) вимагали всі ліві та проросійські (що, власне, майже те саме) політичні організації міста з того ж таки 1994 року. На нього регулярно скаржилися офіційному Києву командувачі російським Чорноморським флотом, скільки їх перебуло на цій посаді за 16 років. Біля приміщення ТРК «Бриз» на вулиці Бастіонній не раз влаштовувалися галасливі маніфестації проти «бандерівського засилля в місті російської слави». Ну, а які дзвінки слухачів певного ґатунку лунають під час прямих ефірів «Бризу», - це я мав сумнівне задоволення чути на власні вуха, беручи участь у таких програмах під час відвідин міста чи дивлячись їх як глядач.

І от нинішнє керівництво Севастопольської міської державної адміністрації, яке вже кілька місяців вимагало усунення Мамчака за звинуваченнями у «розпалюванні ворожнечі між братніми народами» та всіх інших подібних гріхах, домоглося свого; схоже, керівництво Міністерства оборони одержало вказівку щодо керівника «Бризу», як то кажуть, «по партійній лінії». А якщо партія скаже «треба», то хіба генерали не скажуть «єсть»?

При цьому біографія Мирослава Мамчака якщо і мала якесь значення, то тільки в негативному сенсі. Справді: пройшов службовий шлях від матроса до капітана 1-го рангу, був учасником далеких морських походів, став одним із перших офіцерів Чорноморського флоту, які склали присягу українському народові. Мамчак стояв біля витоків створення Військово-морських сил України, організовував випуск газети «Флот України» і роботу телерадіокомпанії «Бриз». Крім статей, пише тексти пісень і сценарії фільмів. Видав друком науково-популярну книгу про флотоводців України, в якій представлено багато маловідомого навіть для істориків матеріалу. Одне слово, людина активна, патріотична і професійна.

Звісно, Мамчак - не стільки журналіст, скільки пропагандист. Але це зумовлене не його суб'єктивними бажаннями, а об'єктивною ситуацією в місті. За роки незалежності України в Севастополі з'явилося 10 філій вишів Російської Федерації (на місто з населенням 378 тисяч), зокрема потужна філія Московського університету, елітна російська гімназія, представництво Москви в Севастополі, два десятки відверто антиукраїнських газет, що продукуються в друкарні Чорноморського флоту Російської Федерації, тощо. Є безліч проросійських громадських організацій, за якими стоять потужні фінансові фонди «Москва-Севастополь», «Москва-Крим» тощо. Це все ще більше посилило специфічні настрої населення, серед якого як ніде багато радянських офіцерів-відставників. Києвом же не створено жодної школи з викладанням усіх дисциплін українською мовою. Жодного справді об'єктивного місцевого незалежного ЗМІ, а разом із тим відсутність у продажу більшості київських газет. Багато років точаться розмови про відкриття в Севастополі філії Києво-Могилянської академії, а зрушень немає. І тепер, очевидно, змін на краще не треба чекати.

Одне слово, Київ не зробив за всі ці роки майже нічого, щоб підтримати тих людей, які забезпечували в Севастополі хоч якийсь статус-кво. І що цікаво: за президентства Леоніда Кучми, якого незліченну кількість разів опозиційна преса лаяла «парторгом», ТРК «Бриз» й особисто Мирослав Мамчак були більш-менш захищені від агресивних нападів. Бо ж воно й справді - секретар парткому великого військового заводу хоч у загальних рисах мусив розуміти значення ідеології та цінувати професійних військовиків. А от завгар... Та не будемо надто багато про сумне. Бо ж справа не тільки в першій особі (хоча від особистості Верховного головнокомандувача в усіх справах, пов'язаних із військом, залежить надзвичайно багато), а й у загальному контексті, у загальній політичній ситуації.

А те, наскільки загальна ситуація впливає на українське військо та його ЗМІ, легко побачити на прикладі вже згаданої газети «Флот України». Зайдіть на сайт видання і порівняйте статті теперішнього «Флоту...» з відповідними радянськими виданнями 30-річної давнини. Дуже багато схожого, хіба лише «дорогого Леоніда Ілліча» та «мудрої партії Леніна» немає. Навіть назви статей спливли з глибин часу: «Ключі від неба - в надійних руках», «Об'єкт вивчення - партизанська спадщина», «"Наука перемагати" актуальності не втрачає...» (до речі, хтось читав ті писання Суворова? Ну, просто дуже актуальні рядки там, особливо враховуючи досвід воєн в Іраку та Афганістані: «Береги пулю на три дня, а иногда и на целую кампанию, когда негде взять. Стреляй редко, да метко, штыком коли крепко. Пуля обмишулится, а штык не обмишулится. Пуля - дура, штык - молодец! Коли один раз! Бросай басурмана со штыка: мертв на штыке, царапает саблей шею. Сабля на шею - отскоча шаг, ударь опять! Коли другого, коли третьего! Богатырь заколет полдюжины, а я видал и больше». А як інша «мудрість» узгоджується з міжнародним правом: «Святая добычь! Возьми лагерь - все ваше. Возьми крепость - все ваше»?). В радянські часи подібна преса використовувалася замість супердефіцитного туалетного паперу; а яка користь від неї сьогодні? Суцільна шкода, бо вояк будь-якої армії - це, так би мовити, «професійний націоналіст», готовий уміло захищати свою державу зброєю, кулаками і зубами, якщо буде потрібно, до останньої краплини крові. А яку готовність і який професіоналізм формують у сучасного військового моряка статті про актуальність рубання бусурман (цікаво, хто це такі? турки? кримські татари?) шаблями по шиях?

А ще недавно «Флот України» був справді цікавим виданням. І не тільки недавно - навіть за часів Леоніда Кучми. У цьому легко переконатися, бо існує електронний архів газети. Дуже хотілося б помилитися, але я глибоко переконаний (і це право поки що гарантується Конституцією України), що ТРК «Бриз» після звільнення Мирослава Мамчака остаточно перетвориться на щось аморфно-мляве, на лагідний вітерець, який приємно лоскотатиме можновладців та їхніх лакеїв у генеральських та адміральських мундирах...

А тим часом, імовірно, в Севастополі при штаб-квартирі Чорноморського флоту Росії буде відкрито філіал створюваного медіахолдингу «Звезда», який об'єднуватиме всі засоби масової інформації, що відносяться до Міноборони РФ. Передбачається, що цьому медіахолдингу підпорядковуватимуться радіо- й телестудії Чорноморського флоту РФ, а також севастопольська газета «Флаг родины».

Потрібні коментарі?