18 лютого у порядку денному урядового комітету з питань гуманітарної та соціальної політики промайнуло питання «Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку». «Промайнуло як марево і як марево щезло»: було тут же знято з розгляду. Як прокоментували тиждень тому «ТК» у комунікаційному департаменті Кабміну, - до наступного засідання урядового комітету. Проте цього тижня питання про Концерн на Комітет не виносилося. Як натякнули «ТК», питання про перепорядкування КРРТ певним зацікавленим особам вдалося загальмувати і, подейкують, найближчим часом воно офіційно розглядатися не буде. Маймо на увазі: поняття «найближчого часу» в умовній українській реальності є так само умовною категорією.

 

Ініціатором питання про перепорядкування КРРТ є Мінтрансзв’язку. Його аргументи викладені на кількох аркушах протоколу узгоджень із відповідними державними органами. Основний аргумент: Концерн РРТ є типовим оператором телекомунікацій. Щоправда, далі іде перелік, кому саме надає послуги Концерн: «НТКУ, НРКУ, практично усім телерадіоорганізаціям загальнонаціонального, регіонального та місцевого рівня – як не важко помітити це все телераідопартнери КРРТ, а далі іде тільки одне словосполучення, що не стосується телерадіосфери – операторам зв’язку».

 

Як повідомили «ТК» в Держтелерадіо, 96% трансляційних послуг телерадіокомпаніям різних форм власності в Україні надає саме Концерн (з них 66% належить самому Концерну, а решта перебуває в нього на обслуговуванні). При такій залежності від інфраструктури КРРТ цілком зрозуміло, чому Держкомтелерадіо категорично заперечує проти перепорядкування: «Монопольне становище Концерну РРТ потребує контролю з боку державного органу, на який покладено функції формування державної інформаційної політики…».

 

На це Мінтрансзв’язку відповідає низкою економічних аргументів. Як відповіли «ТК» у прес-службі Міністерства: «Починаючи з жовтня 2007 року, Концерн РРТ  був вимушений надати державним телерадіокомпаніям послуг майже на 10 млн.грн. за відсутності підписаних договорів на здійснення трансляції державного телерадіомовлення, що складає близько 25 % загального обсягу фінансування. Це має наслідком погіршення фінансового стану Концерну РРТ та робить неможливим збереження у належному стані підприємством телекомунікаційної інфраструктури розповсюдження телерадіомовлення в Україні. Тобто повторюється ситуація, яка вже мала місце протягом 1997-2001 років». В коментарі є роз’яснення: «…з 1997-2001 борги замовника робіт із розповсюдження телевізійних сигналів (Держкомінформу) перед Концерном РРТ склали більше 120 млн. грн. Відбулася руйнація технічної інфраструктури Концерну РРТ (зношеність телевізійних веж досягла 70%)».

 

Натомість Держтелерадіо наводить зовсім іншу математику:

 

 

Щодо заборгованості за трансляції державних мовників, то Держкомтелерадіо аргументує: йдеться не про проблеми в Комітеті, а про проблеми державного бюджету: «Виникнення заборгованостей попередніх періодів (кінця 1990-х) є наслідком відповідного рівня виконання державного бюджету, що, очевидно, згідно з бюджетним законодавством не є компетенцією головного розпорядника коштів, незалежно від того, який орган ним є;

 

Аналогічну думку – що із неплатниками легше працювати в рамках однієї системи –  висловив і генеральний директор КРРТ Анатолій Антоненко, і додав: «Концерн РРТ – не футбольний м’яч, який треба перекидати при кожній зміні уряду».

 

Щодо «кожної зміни уряду» – то тут шановний директор вдався до гіперболи, але і четверте перепорядкування за період незалежності – це теж чимало.

Історія Концерну така: у 1972 році була утворена Республіканська виробнича технічна дирекція радіозв'язку, радіомовлення і телебачення Міністерства зв’язку України, яка у 1992 році була перетворена у Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (КРРТ).

 

У 1995 році КРРТ було передано до сфери управління Міністерства інформації (надалі перетворено у Держкомінформу, а потім у Державний комітет з питань телебачення та радіомовлення).

 

У 2001 році Концерн РРТ було повернено до сфери управління Центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку, на той час Державного комітету зв’язку та інформатизації.

 

26 червня 2007 року Концерн РРТ вилучено із сфери управління Мінтранс зв’язку (без його згоди), та передано до сфери управління Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення.

 

І останній економічний аргумент Мінтрансу, між іншим, також пов’язаний із «неплатежами» державних компаній. Мінтрансзв’язку, посилаючись на ст. 8 («Про захист економічної конкуренції») Закону «Про ТБ і РМ», пише: «Всупереч укладеним угодам між оператором і телекомпаніями, практично відбувається фінансування одних телевізійних за рахунок трансляції інших (мається на увазі державних за рахунок комерційних)… В подальшому такий стан може мати негативні наслідки  висловлення недовіри Концерну РРТ комерційними телерадіокомпаніями та поступову відмову від використання його інфраструктури».

 

Із запитанням, чи можлива ситуація, щоб комерційні мовники відмовилися від послуг КРРТ, ми звернулися до посадової особи, яка відповідає за розвиток мереж великого українського телеканалу (вона воліла залишитися неназваною) і дістали категоричну відповідь: «Нісенітниця». Мовляв, жоден комерційний канал не пожертвує жодним передавачем на вежах і щоглах КРРТ.  Адже нині ТБ перебуває в умовах такого жорсткого дефіциту радіочастотного ресурсу, що на конкурсах розмітають навіть найнепривабливіші частоти. Адже кожен передавач – це які не які, а GRP; а GRP – це гроші каналу.

 

Як бачимо, на кожен економічний аргумент знаходиться свій контраргумент. Тож логічно припустити, що справа не в боргах, не в захисті чесної конкуренції і навіть не в неплатниках. Судячи з усього, боротьба ведеться не так за те, щоби опікуватися Концерном задля його економічного процвітання, як за програму переходу з аналогового мовлення на цифрове. (А цю програму втілюватиме, безумовно, без чотирьох відсотків монополіст – КРРТ).  Тож треба думати, боротьба  ведеться за бюджети на освоєння цієї програми та ті вигоди, які отримають в майбутньому власники цифрової інфраструктури трансляції телерадіосигналу.

 

Причому Мінтранс обґрунтовує свою позицію так:

 

 

Відтак: «Виходячи із повноважень Мінтрансзв’язку, наявності кваліфікованих фахівців, здатних забезпечити ефективне оновлення інфраструктури мовлення у стислі терміни, та враховуючи те, що Концерн РРТ є оператором телекомунікаційної мережі і не надає інформаційних послуг, повернення Концерну РРТ у підпорядкування до Мінтрансзв’язку забезпечить стабілізацію його фінансового стану, сучасний технологічний та технічний розвиток, забезпечить реалізацію Концепції державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення».

Натомість – переконані в Держкомтелерадіо – цифрову програму має втілювати саме їхнє відомство, на підставі того, що воно відповідає за державну інформаційну політику. Також в Держтелерадіо наполягають на перегляді статусу Комітету в питанні впровадження цифрового мовлення (скромна роль співвиконавця Держком не влаштовує), а також вносять низку пропозицій щодо того, аби в дофінансуванні проекту цифрового переходу взяли участь також і комерційні організації – мовляв, держава не потягне, задорого:

 

 

Забавно, але і ті, що втілюють державну технічну політику, і ті, що відповідають за не менш важливу політику інформаційну, висувають на свій захист один і той самий риторичний аргумент, так би мовити «аргумент у дусі часу»: «забезпечення інформаційної безпеки України».

 

Облущивши риторику, є всі підстави думати, що КРРТ сьогодні став об’єктом інтересу. Оскільки при переході на цифру прибутки приноситимуть не так сам канал мовлення (цифровий ресурс є менш обмеженим, ніж аналоговий) і комерційні збори від прямої реклами (з розвитком веб-ТБ і TV on demand – це джерело прибутку мілітиме), як вироблення телевізійного контенту та (увага!) експлуатація технічних засобів передачі контенту. Тобто: говоримо КРРТ , а маємо на увазі –  майбутні цифрові мережі. Отже, на думку вашого автора, йдеться не так про доцільність перепідпорядкування – Мінтрансу чи Держтелерадіо, як про те, кому дістанеться трансляційна інфраструктура цифрового мовлення. У відомствах ця боротьба виражається як «Мінтранс проти Держтелерадіо», у програмних документах – як боротьба «Концепції державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення» і «Плану розвитку телерадіопростору». В прізвищах… Прізвища звично не називаються.

 

Першим дзвіночком, що ознаменував початок боротьби за цифру в олігархічно-чиновницькому маштабі, було рішення Господарського суду Київської області (Вишгород), яке забороняє Нацраді проводити конкурс на мовлення на загальнонаціональному каналі мовлення цифрової багатоканальної телемережі МХ-4 і призупиняє її рішення від 16 січня, згідно з яким компанія «Українська цифрова телемережа» («УЦТМ») призначається провайдером програмної послуги на загальнонаціональний канал МХ-4.  Другим дзвіночком – історія з Концерном, третьою… Поживемо –  побачимо.

 

Тимчасом Тарас Петрів, голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, вважає,  що в даній ініціативі з підпорядкування КРРТ ідеться не так про інтереси держави і не стільки про інтереси безпосередньо олігархів, скільки про амбіції окремих чиновників: «Майже щороку ми бачимо потуги різних міністерств перепідпорядковувати окремі  об’єкти». На думку пана Петріва, в данім випадку основна проблема – не підпорядкування Концерну, а його ефективна робота, запорука якої – вчасне державне фінансування. Відтак, переконаний наш співрозмовник, урядові варто було би зосередитися на фінансовому, а не юрисдикційному питанні.

 

Голова асоціації «Укр-ДВБ-Форум» Олександр Саломаха також характеризуєрухи довкола КРРТ  як «бажання чиновників, що помінялися при владі, забрати до себе назад Концерн РРТ». Пан Саломаха погоджується із тим, що «ігри чиновників»  пов’язані передовсім із програмою цифрового мовлення. А от щодо того, як би мала в ідеалі вирішуватися доля Концерну, то версія Олександра Саломахи така – по-перше, виділення галузі зв’язку з підпорядкування Мінтрансу: «На сьогодні вироблена єдина позиція громадських організацій, що працюють в галузі ТБ і зв’язку, ініціювати виділення зв’язку із Мінтрансу в окремий Комітет з інформатизації та зв’язку. Адже сьогодні ця галузь, в якої такі стрімкі темпи розвитку, не може бути дочірньою у перевізників». По-друге, акціонування підприємства таким чином, що контрольний пакет лишається в держави, але в підприємство допускаються приватні інвестори, які забезпечують гідний рівень технічного розвитку Концерну.

 

На сьогодні відомо, що планується заслухати питання про КРРТ і на засіданні РНБОУ, присвяченому проблемам інформаційної безпеки. Про це «ТК» повідомив Тарас Петрів, зазначивши, що таке засідання, імовірно, відбудеться на наступному тижні.

 

У Кабміні з рішенням розважливо не поспішають – думають. Думати і справді є про що, адже йдеться про курку, яка нестиме золоті яйця і яка сьогодні  належить державі.

 

Як відповіла «ТК» Наталія Дніпренко, заступник директора Департаменту комунікацій влади та громадськості, завідуюча Відділом сприяння розвитку громадянського суспільства, «проект постанови, ініційованої Мінтрансзв’язку, не містить достатньо обґрунтованих контраргументів розробника щодо зауважень Держкомтелерадіо». Між іншим,  у європейській практиці є приклади, коли установи, аналогічні КРРТ, у формі державних холдингів підпорядковуються напряму урядові.  А от  в нашій ситуації рішення або в бік одного відомства, або в бік іншого означатиме тимчасовий фавор або тої, або іншої групи інтересів. Адже, на мою думку, це той класичний український випадок, коли про державну доцільність дій жодної зі сторін насправді не йдеться...