Микита Потураєв вирішив для себе давно, що не ходитиме на канали Медведчука та всі ті, які не дотримуються професійних стандартів. До цього ж він закликав і своїх колег по монобільшості, але вони «збунтувалися». Потураєв погоджується з експертом «Детектора медіа» Ярославом Зубченком, що українські олігархічні медіа вдало знищують рейтинг «Слуги народу». І «слуги» думають, що з цим робити. Водночас пан Потураєв зазначає, що «слуги» не збираються купувати якийсь телеканал.

Окрім того, що пан Потураєв став головою парламентського комітету — після того, як Олександра Ткаченка парламент обрав міністром культури та інформаційної політики, у липні він ще й очолив Кіровоградський обласний осередок партії «Слуга народу» і контролює місцеві вибори в цьому регіоні. До того ж він є постійним членом так званого страткому (комітету стратегічних комунікацій), який створили в Офісі Президента України, на чолі якого заступник глави ОПУ Кирило Тимошенко.

Після того, як Микита Потураєв очолив Комітет, у ньому з’явилося двоє голів підкомітетів від опозиції: «ЄС» і «ОПЗЖ». До того представників опозиції в керівництві Комітету не було.

Микита Потураєв воліє, щоб турборежим у парламенті вже закінчився, й запевняє, що монобільшості нічого не загрожує й у неї великі плани на осінь. А ті, хто пророкує розпад, — мовляв, просто непрофесійні політичні аналітики.

Щодо багатостраждального законопроєкту про медіа, який пан Потураєв називає «мій закон», голова Комітету каже: «Я буду битися за ту редакцію, яка зараз є».

Фото: 112.ua

Пророцтва про розпад монобільшості — смішні

– Микито, не важко суміщати головування в парламентському комітеті й підготовку до місцевих виборів? Як відомо, ви нещодавно очолили Кіровоградський обласний осередок партії «Слуга народу».

– Важкувато, звісно, було останнім часом. Бо є комітетські навантаження, є робота в парламенті, є Кіровоградський регіон. Але зараз, коли ми (народні депутати. — Авт.) пішли у відпустки, то буде трохи легше. Відпустки як такої в мене не передбачається, але, можливо, з’їздимо на тиждень на Азовське чи Чорне море. А так весь вільний час проведу на Кіровоградщині.

– Турборежим у парламенті вже закінчився?

– Та ні. Чого тільки варті ухвалення законів про землю і гральний бізнес. Але ефективність парламенту дещо впала. Якби всі народні депутати займалися законотворчою діяльністю, а не блокуванням заради блокування, то зробили би більше. Зараз у нас є періоди, коли ми намагаємося пробиратися крізь законодавчий спам. Наприклад, коли ми розглядали у другому читанні проєкт про гральний бізнес, нам довелося ставити на повторне голосування всі поправки, підтримані комітетом. Такого раніше не було, і все це затягувало процес ухвалення законів. Через ці блокування ухвалення законів ми потім знову змушені працювати в турборежимі. Я розумію, що всім треба своїх 5 хвилин слави. Для мене як для піарника це ясно. Але як політтехнолог і комунікаційник я абсолютно не розумію: яких політичних балів додає обговорення і виступи щодо тих проєктів, по яких уже всі потиснули руки й домовилися? Тим паче, що виступи часто навіть не стосуються закону, це просто декларування всоте політичної позиції.

– Тобто ви плануєте й надалі працювати в турборежимі?

– Не хотілося б.

– А деякі політичні експерти кажуть, що турборежим закінчився, монобільшість скоро розпадеться і з ухваленням законів у вас будуть проблеми.

– Вони це кажуть з осені 2019 року. Мені дивно, що вони не розуміють, що вже смішні зі своїми пророцтвами. Вони весь час роблять якісь прогнози, які ні разу не здійснилися. Навіть секти, які пророкують кінець світу на якусь конкретну дату, перебудовуються, якщо потім цього не відбувається. А тут одне й те ж.

– Так це ж така традиція в Україні: приходить до влади більшість, а через рік починає втрачати свої рейтинги.

– Ну, не завжди. Приміром, БПП прекрасно проіснувала всі роки в парламенті до кінця каденції в коаліції. Партія регіонів теж була більш-менш монолітною до кінця Майдану. Просто в нас катастрофічно знизилася якість політичної аналітики, а через це якість політичних прогнозів.

– Ну це ж правда, що у фракції «Слуга народу» є кілька груп, одну з яких контролює Разумков, ще одну — Коломойський?

– Я не згоден, що є групи, які хтось контролює. Це хибне визначення — «група Разумкова», «група Коломойського», і хибне визначення стосунків. Навіть якби ми припустили, що є люди, які контролюються Коломойським, то таких людей дуже-дуже мало. Не хочу називати конкретні прізвища. Але якщо стверджувати, що є люди, які контролюються Коломойським, а я цього не стверджую, то вистачить пальців однієї руки, щоб їх перелічити. Що стосується інших груп, то немає як такої групи Павлюка чи групи Разумкова. Просто існують люди, які прийшли до Володимира Зеленського, коли він ще сам не визначився, чи піде у президенти. Це було восени 2018 року. Таких людей небагато. І звісно, що цих людей зв’язують близькі або приятельські стосунки. Тобто це не просто якась парламентська група. Бо туди входять, наприклад, Ірина Венедіктова, яка нині генеральний прокурор і відносить себе в першу чергу до команди президента, а не до якоїсь групи. Там Міша Радуцький, Даня Гетьманцев, Сергій Бабак, Діма Наталуха, там я. Тобто там люди, які були експертами і найпершими приєдналися до штабу, які їздили з агітаційними поїздками. І там, звісно, й Діма Разумков, який був нашим головним публічним спікером під час президентської й парламентських кампаній.

Я завжди кажу: депутата не можна запхати у скафандр і вимкнути йому радіозв’язок. Депутат така сама соціальна істота, як і будь-яка людина. У всіх нас є коло спілкування. У депутатів воно широке. До нього входять і люди, з якими ти спілкувався до того, як тебе обрали, так і ті, з якими в тебе склалися відносини в парламенті. І спілкування з усіма цими людьми впливає на твою точку зору.

Наприклад, які б у мене були непрості стосунки із Сашею Дубінським, але я проголосував за закон, автором якого він був. Це закон, який дозволяє на два роки продовжити мораторій на вилучення майна, квартир у першу чергу, в людей, які свого часу взяли під це валютні кредити й не можуть сплатити борги банкам. У мене спочатку не було остаточної позиції щодо цього закону, але я поспілкувався з людьми і зрозумів, що це добрий закон і його треба підтримувати. Тобто ми всі спілкуємося, і це впливає на нашу позицію.

– Раніше в інтерв’ю ви говорили, що є радником команди президента. Ви ще досі радите команді? Яким чином це відбувається?

– Зараз є велика політична команда, і я відповідаю за певні комунікаційні речі. У мене ніколи не було статусу радника: ні штатного, ні позаштатного. У нас є неформалізований стратком, тобто комітет стратегічних комунікацій. До страткому входять як постійні члени люди з Офісу президента, люди з Верховної Ради і Кабміну. Якщо є необхідність, ми запрошуємо людей з інших органів влади. Головує в страткомі заступник глави ОПУ Кирило Тимошенко.

– А Михайло Подоляк туди входить?

– Час від часу долучається. Даша Зарівна теж час від часу. Юля Мендель та Ірина Побєдоносцева (керівниця департаменту інформаційної політики Офісу президента. — Авт.) — завжди. І ми з Женею Кравчук (народна депутатка. — Авт.), а також Ірина Чеботаєва й Ірина Твердовська від уряду. Стратком завжди збирається по понеділках.

Ми — правляча партія, і взяли на себе відповідальність за те, що відбувається і в парламенті, і в уряді, і з президентом. Тому ми займаємося напрацюванням комунікаційних політик, напрямків у цих політиках та їх узгодженням. Ми, по-перше, звіряємо графіки, що в кого відбувається. Координуємо позиції між собою, намагаємося зробити так, щоб була максимальна синергія в комунікаціях. Щоб ми доповнювали, а не заважали одне одному. Щоб у нас не перетиналися сюжети й події. Я не вірю у one voice policy (політика одного голосу. — Авт.), яка модна й популярна на заході, і у нас є багато адептів цієї ідеї. В рамках одного міністерства це допустимо, але коли ти говориш про комунікацію різних гілок влади, то в тебе ніякої one voice policy бути не може. Координація може бути, щоби взаємно підсилювалися меседжі й підтримувалися івенти, щоб не суперечили один одному.

Фото: Центр демократії та верховенства права

Закон про медіа не ухвалили через сильний спротив

– Комітет гуманітарної та інформаційної політики не виконав план на третю сесію. Це пов’язано з коронавірусом чи у запланованих до розгляду законопроєктів не було шансів бути ухваленими?

– Через коронавірус, через блокування роботи і втрату часу. У нас є кілька напрацьованих до ухвалення законопроєктів, які готові до розгляду в залі (по дітях і про доступ до публічної інформації, зокрема), але ми не встигли проголосувати навіть постанову про пам’ятні дати. Разумков сказав, щоб ми вибрали два «червоні» проєкти, які не можуть чекати. Ми винесли два: про фінансування на період COVID таборів «Молода гвардія» й «Артек»; про індексацію стипендій для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Звісно, можна було б більше встигнути розглянути, але довелося перенести на осінь.

Крім того, через коронавірус нам довелося дуже швидко напрацьовувати додаткові проєкти, які не планувалися. Наприклад, №3377 про підтримку креативних індустрій. Дякуючи Олександру Ткаченку, цей закон був швидко ухвалений і підписаний президентом. Також проєкт про 7 % НДС для культурних продуктів. Ініціатива була нашого комітету, але внесений у парламент він від президента. Тут ще велика подяка Юлі Ковалів, яка разом із командою з уряду долучилася до напрацювання тексту.

– Кілька запитань по законопроєкту про медіа. Планувалося в рамках турборежиму до кінця листопада 2019-го ухвалити проєкт у першому читанні. Не вдалося. І на цій сесії не вдалося. Цей законопроєкт із 2012 року напрацьовується-напрацьовується і ніяк не вийде навіть на перше читання. Хоча вже тричі був зареєстрований трьома парламентами поспіль. Чому?

– Тому що є спротив, і зараз він став іще сильніший, якщо порівнювати з минулими роками. Тому що зараз він прямо зачіпає безпекові інтереси проросійських медіа в Україні, тому вони здіймають великий галас щодо цього закону. Друга причина полягає в тому, що цей закон починає регулювати онлайн-медіа, а частина цих медіа просто не хоче жодної регуляції.

– Деякі громадські організації й журналісти виступили категорично проти ухвалення цього проєкту. Частина медійних організацій — навпаки — за. Але з вимогою звузити надто широке регулювання інтернету, яке передбачено наразі в законопроєкті. Чи зважатимете ви на ці вимоги між першим і другим читанням?

– Я буду битися за ту редакцію, яка зараз є. Звузити — це значить відмовитися від регулювання взагалі. Ця дискусія вже в тупику. Я не бачу, що там ще можна звужувати. Там добровільна реєстрація. Звузити можна тільки в той бік, щоби хтось випав із регуляції. Такого не буде. Тому що в ситуації, коли інтернет заробляє вже стільки, як радіо і телебачення, а регуляції немає, то це ситуація нерівноправної конкуренції.

– Як президент ставиться до законопроєкту про медіа?

– Не знаю, позитивно, наскільки мені відомо. Цей проєкт стояв у плані від початку.

– У Комітеті гуманітарної та інформполітики більшість у фракції «Слуга народу». Але у вас є кілька членів, які суголосно голосують з «ОПЗЖ» здебільшого з політичних питань. Це нормальна ситуація?

– Я сам голосую разом з «ОПЗЖ» по законах, які напрацьовують тандем Рябуха-Павленко.

– Це проєкти по дітях. А я говорю про більш політичні питання, про мову, приміром.

– Це проєкт Бужанського, і він не про мову, а про освіту. Це не свідчення того, що вони підтримують «ОПЗЖ», а свідчення того, що вони підтримують Макса Бужанського. А в Комітеті Гетьманцева (Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики — Авт.) всі голосували за антиколомойський закон по банках. І що? У парламенті триває політичний процес.

– Що змінилося в комітеті з вашим обранням головою?

– Після того, як я очолив комітет, створив підкомітет із розвитку гуманітарної сфери в умовах децентралізації і запропонував його очолити представнику «ОПЗЖ» Олександру Качному. І він його очолив. А Гео Лерос із власної ініціативи залишив посаду голови підкомітету з питань культури, запропонувавши головою представника «ЄС» Миколу Княжицького. Як би я не ставився до опозиції, але якщо вона є в нашому комітеті, то має бути представлена на рівні керівництва комітету. Бо керівництво фактично за нами: я — голова, Євгенія Кравчук і Павло Сушко — заступники. Зараз у комітеті все збалансовано. Представниця депутатської групи «За майбутнє» Ірина Констанкевич обіймає посаду першої заступниці, а представник «Батьківщини» Олександр Абдуллін — посаду секретаря комітету, і двоє голів підкомітетів від «ЄС» і «ОПЗЖ».

Ми працюємо стабільно. У громадському рейтингу комітетів наш комітет один із найдисциплінованіших.

– Які плани на наступну сесію?

– Треба робити нову редакцію закону про рекламу, закон про туризм.

– А зовнішня реклама? Був раніше напрацьований проєкт.

– Треба подивитися. Можливо їх об’єднати з законом про рекламу. Ви ж знаєте, я прихильник об’єднання.

Маємо розглянути законопроєкт про зміни до закону про Суспільне мовлення задля підвищення ефективності його роботи. Також ми хотіли запропонувати, щоб Кабмін підготував до розгляду ще один законопроєкт про питання, пов’язані з майном ПАТ «НСТУ». Ми планували це зробити в квітні, але через коронавірус усе відклалося.

Фото: "Укрінформ"

– А чи будете напрацьовувати новий законопроєкт про протидію дезінформації? Чи можемо про нього забути?

– Не забуваймо. Але я хочу спочатку уважно ознайомитися з німецьким та французьким законами, які регулюють ці питання. Хоча вже є інформація, що французький визнали у них неконституційним. Але головне — те, про що я попереджав від початку: це буде.

– А хто буде напрацьовувати? Ваш комітет, чи можливо, як і раніше, Мінкульт?

– Подивимося. Або ми, або разом, не має значення. Тут важливий процес. Важливо проаналізувати європейські напрацювання, подивитися, що вони хочуть зробити. Взяти старий текст Бородянського. На мій погляд, там проблема полягала в тому, що, можливо, його треба було поділити на два окремі закони. Тому що є питання про інформацію, дезінформацію та маніпуляцію. І є питання про діяльність журналістів (про самоорганізацію, про участь у співрегулюванні тощо).

– Найбільше всіх налякала можлива норма про сім років кримінальної відповідальності.

– Звісно, має бути покарання, але я не переконаний, що має бути кримінальна відповідальність за маніпуляцію інформацією. Фінансова, адміністративна, але не кримінальна. Якщо є загроза інтересам національної безпеки, то СБУ сама чудово впорається з цим. Кейс мого колишнього друга Кирила Вишинського — прекрасний тому доказ. Якщо людина веде підривну діяльність проти безпеки держави, то СБУ має всі механізми, на основі чинних законів, цьому перешкодити.

– Чи є в комітету співпраця з Міністерством культури та інформполітики?

– У нас постійна співпраця.

– Олександр Ткаченко оголосив про перезапуск каналу іномовлення. І цим знову займатиметься Держкомтелерадіо. Тобто спочатку нова влада говорила, що Держкомтелерадіо треба ліквідувати, але оскільки для цього треба вносити зміни до Конституції, то ви передумали. Фактично повернулися до 2013 року, коли Держкомтелерадіо контролював діяльність каналу іномовлення УТР? Навіщо було ліквідовувати UATV, щоби створити канал «Дом», а потім знову відроджувати іномовлення?

– У міністра своє бачення цього процесу. Олександр Ткаченко продовжує втілювати ідею попередника, Володимира Бородянського, щодо створення агенцій, які будуть втілювати політики, напрацьовані міністерством. Тобто стратегічна архітектура реформи залишається такою ж: міністерство — як координуюча структура для цілої низки державних агенцій. На мій погляд, це дуже правильно. Якщо зараз Олександр Ткаченко хоче використати Держкомтелерадіо як іще одну державну агенцію, не створюючи нову, то чому б ні, це абсолютно доречно.

Щодо ліквідації UATV, то я ніколи не чіплявся за бренди, які нічого не варті. Якщо продукція під цим брендом не користується жодним попитом. Треба бути реалістами, говорячи про наше іномовлення, попит на нього виміряти було неможливо. Якщо його перезапускати, то неважливо, під яким брендом, можна й під старим, можна й новий придумати, не має значення. Головне зробити з максимальною ефективністю це з тими грошима, які на це є. Я дуже ціную роботу тих редакцій UATV, які виробляли продукт різними мовами. Але там зараз починати треба не з контенту, а з угод з іноземними кабельними операторами. Це бізнес, і не можна до цього ставитися інакше, ефективність його вимірюється лише аудиторією і більше нічим. Все решта — це даремно витрачені кошти платників податків. Звісно, Ткаченко сам буде вирішувати, як там рухати це питання. Але я починав би з того, що залучив у ролі консультантів (не обов’язково у штат) людей, які мають вдалий досвід розповсюдження своїх каналів за кордоном у кабельних мережах. І такі приклади в Україні є. Я таких людей знаю, з ними варто було би поспілкуватися.

Ще була ідея робити платну контентну платформу з українським контентом. Для цього треба говорити зі Світовим конгресом українців, щоб вони стали промоутерами такої платформи. Треба витратити певні гроші, послати людей по діаспорах. СКУ — поважна стара організація, але також треба говорити і з новими діаспорами. Я переконаний, що вони могли б за невеликі гроші дозволити собі платні підписки. Взагалі платні підписки — це світовий тренд. Якщо ми вже зараз платимо за інформацію, наприклад, я плачу «Новому времени» за підписку, зараз іще, може, на «Українську правду» підпишусь. Те, що здавалося фантастикою ще п’ять років тому, вже реальність. Але треба починати говорити з потенційними аудиторіями, з користувачами, проводити соціологічні опитування за кордоном.

Наші люди теж до цього прийдуть. Знаю, що наш комітет із цифрових трансформацій готує зміни до законодавства і буде значно жорсткіше держава ставитися до піратства. Насправді піратський контент тримає нашу індустрію в жебрацтві. І це небезпечно ще й тому, що на цих платформах дуже багато російського контенту, у відкритому доступі. Борючись із піратським контентом, ми автоматично зможемо боротися з російським продуктом. Це буде на користь нашій індустрії, це буде на користь встановленню нормальних відносин зі світовими виробниками контенту.

Я погодився на певні зміни стосовно мови в проєкті про медіа, які стосувалися адаптації контенту. Але не на всі. Я пояснював колегам, які стоять на патріотичних позиціях, що ми можемо 50 разів написати, що «вони зобов’язані», але коли 40-мільйонна країна сплачує (міжнародним платформам. — Ред.) менше, ніж три країни Балтії, то скільки ти не напиши про адаптацію на українську мову, нічого не отримаєш. Коли почнемо сплачувати, коли станемо цікавим ринком, тоді зможемо вже висувати свої умови. Ми й так їх достатньо висунули у проєкті про медіа. До речі, й зустрічалися з ними і знаходили компроміс.

– Навіщо комітет дозволив створити таку величезну громадську раду у складі понад 100 осіб, яка фактично тепер не може зібратися? Ви позбавили самі себе експертних висновків громадської ради. На комітеті не чути голосу громадської ради.

– Я готовий як до перезавантаження громадської ради, так і до перезавантаження відносин із громадською радою. Готовий у вересні зустрітися з усіма підгрупами громадської ради.

– Як ви думаєте, чому народні депутати так мало знають про реформу Суспільного мовлення, сприймають її дуже спрощено і вузько, зводячи все до рейтингів одного каналу? Що треба зробити, щоб вони знали більше?

– На жаль, Суспільне поки що не змогло стати потужним медійним гравцем, і це все. Все, що від нас залежить, ми робимо. Силоміць я нікого в ефір Суспільного не зажену, ані як член страткому, ні як голова комітету. Звісно, якби можна було всі комерційні канали закрити років на десять, щоб Суспільне виросло і зміцніло, як свого часу ВВС у Великій Британії. А потім уже повертати приватних мовників в ефір. Але ситуація така, яка вона є. Люди не дуже обізнані, тому що воно не є фактором, який впливає на їхнє політичне, чи особисте життя.

Те, що в Суспільного після сплати боргу цього року залишилося трохи більше 50 % фінансування, то в такій ситуації 2020-го опинилася практично вся культура і креативні індустрії. Сподіваюся, що наступного року ситуація буде краща.

Фото: скриншот ефіру програми "Право на владу"

«Згоден з тим, що українські олігархічні медіа вдало

знищують рейтинг “Слуги народу”»

– Ви перша владна партія з часів «Нашої України», яка не має «свого» телеканалу. Чи не збираєтеся ви купити якийсь телеканал?

– Ні, не збираємося.

– Тоді можливо будете посилювати ютуб-канали?

– Так. Ми вже це робили, але ж віддали 70 млн свого фінансування на боротьбу з коронавірусом, тому ця робота трохи загальмувалася.

– Не маючи жодного каналу, ви на всіх токшоу, які подекуди схожі на собачі бої, не маєте переваги.

– Це правда. Моя позиція (вона навіть не лише моя) дуже проста: взагалі перестати ходити на всі канали, які не дотримуються журналістських стандартів. Це стосується не лише каналів Медведчука. А ходити туди, де є більш-менш зважена позиція. Насправді вона є більш-менш на трьох токшоу: «Свобода слова» (ICTV), у Шустера («Україна») і у «Право на владу» («1+1»). Ну і ходити на Суспільне.

– Експерт «Детектора медіа» Ярослав Зубченко написав, що українські олігархічні медіа вдало знищують рейтинг «Слуги народу».

– Я читав цей матеріал і повністю згоден з автором. Я до таких же висновків остаточно прийшов ще пів року тому. Ви ж бачите, що відбувається. І про перехід кількості в якість я попереджав. Він стався відповідно до законів діалектики. Коли щодня з ТБ на тебе ллється-ллється-ллється, це в якийсь момент спричинить якісні зміни. Вони вже сталися, ми почали втрачати рейтинг. Зрозуміло, завдяки яким медіа це відбувається.

– Як донести до колег вашу думку, що не треба ходити на ці канали? Ви можете якось вплинути на своїх колег, можливо, стратком порадить? Окрім того, «СН» презентує себе в цих медіа іноді дуже дивними людьми. Наприклад, Качура, який обмінюється компліментами з Добкіним, Юрій Камельчук, який виступає проти вакцинації від коронавірусу. Це все не додає вам плюсів. У вас у фракції хтось контролює, хто ходить на які телеканали?

– У нас був період, коли ми порекомендували не ходити. Але потім частина депутатів просто здійняла бунт, що ми маємо ходити. І не дослухалися до наших рекомендацій. Тепер це неконтрольована ситуація.

– Але це ж призвело до падіння рейтингу? Канали завжди так працювали: посадять людину, а навколо десять опонентів, які завалять її питаннями і звинуваченнями.

– Ми про це постійно говоримо. Стратегії тут не треба, треба просто перестати туди ходити.

– Як ви їх можете змусити це робити, якщо вже раз не вийшло?

– Цікаве запитання. Ми обговорюємо цю проблему.

– Ви згодні з цією цитатою з колонки Ярослава Зубченка «Як олігархічні медіа перемелюють рейтинг “Слуги народу”»: «Спілкування нової влади з медіа та українцями, взагалі, практично не відрізняється від часів “попередників”. Такі ж теплі ванни для президента на токшоу. Така ж недовіра до розслідувачів. Таке ж уміння домовитися про інтерв’ю під вибори. Такі ж взаємовигідні стосунки з олігархічними каналами»?

– Не згоден. У президента просто часу не вистачає, щоб їздити на телеефіри. Тому, коли він приїздить на якесь токшоу, в нього є трохи часу, щоб відповісти на запитання, і він їде. Стосовно відносин з олігархічними каналами, а які в нас є інші? Крім Суспільного, можливо, кілька невеликих каналів — і все.

Щодо розслідувачів, то хто в нас ставиться до них негативно?

– Ну навіть на пресконференції президент критикував Михайла Ткача, наприклад.

– Можливо, це було не дуже коректно. Але я насправді дивлюся ці програми, і от у Бігуса є фактаж і є розслідування, а у Ткача тільки бачу, що він переслідує якісь машини і робить із цього якісь висновки під тривожну музику. Тому я не зовсім розумію, де там розслідування.

– Стратком бачив рекомендації щодо проведення пресконференцій перших осіб держави та організації пулів, які підготувала Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при президентові України?

– Ні, насправді до підготовки пресконференції стратком мав опосередкований стосунок. Це проєкт ОПУ.