24 грудня 2015 року сталася, без перебільшення, епохальна подія в суспільному житті України. На жаль, недостатньо оцінена не лише суспільством у цілому, а й навіть професійним середовищем — журналістським. Нарешті після 15 років розмов, дискусій, після купи відхилених проектів, Президент підписав закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

Минув рік, та загальний інтерес до роздержавлення преси не настільки підвищився, щоби адекватно відповідати значущості процесу, що розпочався. Можливо, він губиться на фоні актуальних подій, реформ, які, що б ми не казали, відбуваються в Україні досить наступально. А можливо, це був рік всього лише млявих підходів до справи, до реальних, видимих читачеві  змін у місцевій пресі. Про загальнодержавні газети поки що не йдеться: «Урядовий кур’єр» і парламентський «Голос України» не поспішають на вільні хліби, а ті одинадцять видань міністерств і відомств, що виявили бажання роздержавитися на першому етапі, не роблять погоди на медійному ринку.

Що ж відбувалося (і не відбувалося) в 2016-му в регіональному й місцевому сегменті преси? І чого нам очікувати в 2017-му?

Рік пройдено, попереду — ще два

Отже, реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший — упродовж одного року з дня набрання чинності цим Законом, другий — упродовж наступних двох років. Виходить, у газетярів залишилося часу — до 31 грудня 2018-го, щоб остаточно й безповоротно розлучитися із владними співзасновниками. І не тільки юридично, а й організаційно, фінансово і, головне, ідеологічно, позбавившись їхнього прямого впливу на редакційну політику.

Перший рік — так званий пілотний проект, у якому зголосилися взяти участь 233 видання із 667 комунальних друкованих ЗМІ (за медіакартою Держтелерадіо станом на 15 січня 2014 року). Це майже 40 %, якщо виключити із загального списку газети Криму та окупованих територій Донеччини й Луганщини. Красномовний показник налаштованості редакційних колективів на реформування!

Однак, що ж буде з тими 60 %, які не виявили бажання йти в «пілот»? Адже саме трудовий колектив редакції має пріоритетне право у визначенні способу реформування і протягом трьох місяців із дня набрання чинності цим Законом на загальних зборах повинен був прийняти рішення щодо своєї участі в реформуванні друкованого засобу масової інформації та редакції й подати засновникам (співзасновникам) відповідну пропозицію. У разі якщо трудовий колектив не повідомив про свою участь у реформуванні протягом строку, визначеного Законом, засновники приймають рішення самостійно. А саме — вийти зі складу засновників друкованого ЗМІ та редакції з подальшою приватизацією майна редакції.

Як повідомив у травні сайт НСЖУ, впродовж перших трьох місяців дії Закону близько 550 трудових колективів комунальних видань прийняли рішення про свою участь у реформуванні та подали пропозиції владним співзасновникам. Виходить, переважна більшість із 667 зареєстрованих. А скільки і які конкретно редакції віддали право вирішувати свою долю владним засновникам і будуть приватизовані без участі трудових колективів? Точних даних я не знайшла, та, за підрахунками, теж не так мало виходить: навіть якщо не рахувати тих, що залишилися на окупованих територіях Криму та Донбасу, — десь із півсотні.

Оскільки складення, ведення та оновлення зведеного переліку об’єктів реформування за законом має здійснювати Держкомтелерадіо, своїм наказом від 7 грудня 2016-го голова Комітету доручив упродовж 2017–2018 років постійно оновлювати цей перелік і розміщувати його на офіційному сайті.

І вже в першому півріччі, якщо наказ буде виконано, ми ознайомимося не тільки з узагальненими результатами першого етапу, а й із відповідними інформаційно-аналітичними матеріалами. А також із моніторингом процесу реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій із метою забезпечення їх функціонування, збереження назви, цільового призначення, мови видання й тематичної спрямованості. Хотілось би сподіватися й на те, що участь державних інституцій не обмежиться тільки моніторингом.

Віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко 16 грудня на всеукраїнській нараді з питань реформування комунальних газет, організованій НСЖУ та Держкомтелерадіо, заявив: «Ми зацікавлені в тому, щоб реформовані ЗМІ були міцними, і, на мою думку, вони мають плекати українську мову. Знаю, що у впровадженні реформи є багато підводних каменів: економічних, фінансових, майнових, юридичних. Думаю, Держкомтелерадіо має підготувати список проблемних питань, які потребують першочергового рішення, та направити в Кабмін».

Олег Наливайко, голова Комітету, пояснює: «Критикують Держтелерадіо за те, що ми затягнули перший етап. Не можу з цим погодитися. Так, відповідна постанова Кабміну мала бути прийнята в серпні, але ті документи від редакцій, що ми отримали на 1 липня, в більшості вимагали доопрацювання, редакції пізніше довозили нам необхідне, і ми місяць втратили на цьому. Наступна втрата темпу (приблизно місяць) — коли ряд видань звернулись до нас зі скаргами на те, що засновники не приймають рішень про свій вихід. Спочатку було одинадцять таких рад, потім — сім. І вже на останньому етапі виявилося, що редакції подали свої документи з купою технічних помилок (в реквізитах і навіть назвах)».

Варто зазначити, що й у 2016-му Держтелерадіо не тільки збирав необхідні дані від редакцій-пілотників і допомагав усувати помилки в документах. Уже в січні відбулося перше засідання створеної комітетом разом із медійними організаціями робочої групи, доопрацьовано дорожню карту реформування «15 кроків до свободи». І протягом року збиралася група, й фахівці Комітету неодноразово надавали конкретну допомогу редакціям.

І до наради редакторів 16 грудня на замовлення Комітету юристами Української асоціації медіабізнесу та Інституту розвитку регіональної преси були підготовлені детальні покрокові рекомендації.

«Перший етап роздержавлення преси не відбувся через пасивність та правову необізнаність редакторів», — вважає Олександр Дяченко, керівник юридичного відділу Української асоціації медіа бізнесу.

Можливо й так, редактори невеликих районних газет не обізнані в багатьох юридичних тонкощах, але після участі в уже згадуваній нараді 16 грудня виникає чимало резонних претензій, зокрема до Мін'юсту, Фонду держмайна, представники яких не змогли відповісти на більшість запитань редакторів. А тим часом із 1 січня 2017-го почався масовий другий етап реформування (після фактично проваленого першого), і структурам Мін'юсту, Фонду держмайна доведеться вирішувати багато питань, пов’язаних із реєстрацією припинення юридичних осіб — редакцій та новостворених юридичних осіб, передачею майна, оформленням передавальних актів.

На думку медіаюриста Інституту розвитку регіональної преси Людмили Опришко, підстав для перенесення другого етапу реформування без внесення змін до закону немає. Фактично і «пілотники», й усі інші редакції будуть реформуватися паралельно. 2016 року, каже пані Опришко, процес було тільки запущено. Навіть редакції-лідери ще в процесі перетворення. Вони зможуть його завершити не раніше січня 2017 року.

Це пов'язано зі значною затримкою у прийнятті постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі», ухваленій лише 23 листопада 2016 року. До того ж чітко проявився саботаж реформи з боку місцевих рад, про що свідчать непоодинокі факти. Чимало випадків, коли редакції друкованих ЗМІ вимушені були в судовому порядку захищати свої права.

Колючки на шляху реформ

«Саботаж», — таке визначення діям (чи бездіяльності) з боку саме місцевих рад дає медіаюрист. Справді, проблем із держадміністраціями в процесі реформування значно менше. І в списку ворогів реформування преси, оприлюдненому НСЖУ в травні 2016-го, тільки прізвища голів і депутатів рад. Чому?

Однією з причин є великий інтерес керівників і депутатів рад до майна й приміщень редакцій. Особливо приміщень, хоча вони лише передаються в оренду на пільгових умовах, але ж на 15 років, і за цей час багато чого може статися. Скажімо, іванківська районка (Київська область) «Трибуна праці» вже 50 років розміщується в центрі селища в старовинному ошатному будиночку, що зусиллями редакції й особисто редактора за допомоги симпатиків видання якісно відремонтоване. На п’яти сесіях іванківські депутати не ухвалювали рішення про вихід зі співзасновників. Кілька судів довелося пройти редакції, й лише в новорічному номері — під ялинку редактор Павло Смовж повідомив: «Друкуємо в своїй газеті рішення райради про її вихід із співзасновників "Трибуни праці". Що рік грядущий принесе районній пресі й нам теж ?..».

Судячи з усього, принесе він дуже багато клопоту редакціям, бо кожній доведеться самотужки вирішувати складні питання. Як каже юрист Української асоціації медіабізнесу Олександр Дяченко, «ніхто вам не дасть пам’ятку з готовими зразками. Ви всі різні, кожен окремий випадок індивідуальний».

Уже проявилися проблеми з організаційно-правовими формами нинішніх редакцій. Деякі з них зареєстровані як комунальні підприємства, деякі не перереєстровувалися й залишилися редакціями, а деякі найбільш активні стали редакційно-видавничими комплексами, й навколо них уже почалася судова тяганина (новобузька районка «Вперед»). Виходить, ті редактори, що не користувалися дотаціями засновників, а заробляли кошти на випуск газети ще й додатковими послугами, тепер можуть опинитися в найгіршому стані. До речі, Олександр Дяченко вважає, що треба з цих комплексів виділити власне редакцію. Але ж не від нудьги газетні менеджери шукали різних заробітків, а тому що суто газетний бізнес у нас майже нереальний.

Із тими ж приміщеннями неможливо винайти єдиний алгоритм. Одні редакції, як-от «Трибуна праці», розміщуються в окремих будівлях, і ці будівлі в них на балансі. Дехто ділить їх з друкарнями, або з тим, на що ці друкарні перетворилися під час приватизації. Дехто, як, скажімо, обласні «Вісті Рівненщини», «Вінниччина», розміщується в адмінбудівлях відповідних рад. Дехто — у приміщеннях, що належать різним державним чи комунальним установам. Досить переглянути медіакарту Держтелерадіо — базу даних комунальних друкованих засобів масової інформації, щоби переконатися: ситуації справді дуже різні.

Однак закон каже однозначно: «Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій». Що, на жаль, не виключає в майбутньому конфліктних ситуацій від сусідства влади і її «контролера» — незалежної газети.

Будуть проблеми й із майном і погашенням боргів редакцій. А борги є в багатьох. Засновники ж замість того, щоб, як вимагає закон, ліквідувати заборгованість із податків та обов’язкових платежів, заробітної плати та виконати інші фінансові зобов’язання відповідно до законодавства, будуть, напевно, тиснути, щоби редакції розплатилися коштами, що надійдуть за нову передплату, або й за рахунок продажу майна. Однак їм забороняється проводити операції, наслідком яких може стати відчуження майна редакцій для погашення заборгованості. І доходами майбутніх періодів (передплата) не варто погашати минулі збитки. Тож доведеться редакціям поборотися за те, щоби новостворені юридичні особи починали з чистого аркуша.

«Треба провести семінар для керівників обласної, районної ланки влади, бо від їхніх дій значною мірою залежить успіх реформування. Попросимо колег з європейських країн розповісти, як взаємодіють з пресою  органи влади в Литві, Польщі, інших країнах», — розповідав Олег Наливайко на вже згадуваній нараді. Справді треба, тільки чому цього не зробили раніше? Бо поки що реформування комунальної преси відбувається не завдяки, а всупереч настроям і діям (бездіяльності) влади.

«Ми разом із медіаспільнотою повинні зараз підготуватися і внести зміни в закон за підсумками першого етапу реформування. Ми бачимо вже багато помилок. Рада Європи робила нам експертизу цього закону, але він приймався досить швидко. Одна з проблем пов'язана з тим, що рішенням засновників звільняються редактори, вносяться якісь кадрові зміни, вилучається майно, є відкрите перешкоджання виконанню своїх обов'язків місцевих влад, які не голосують за вихід обласних чи районних рад зі складу засновників. Тому в закон необхідно ці зміни внести», — наголосив Олег Наливайко під час засідання колегії Держтелерадіо.

Про необхідність внесення змін кажуть і медіаюристи, проекти готуються, обговорюються.

Про що співають фінанси, або Заглянемо в майбутнє

Усі організаційно-правові питання будуть-таки врегульовані рано чи пізно й перед редакціями постане найболючіша проблема — фінансова. Як її можна вирішити в країні, де видавництво періодики фактично не є бізнесом?

Не так багато самодостатніх комунальних видань, що й нині працюють без підтримки владних засновників. Та й тим буде ще складніше в 2017-му.

По-перше, де взяти кошти на підвищену мінімальну зарплату й податки на неї?

По-друге, Укрпошта починає кампанію підвищення тарифів на доставку періодики. На 40 відсотків! Нові ціни на доставку діятимуть (якщо уряд затвердить) із липня.

Радше за все, зростуть ціни й на папір та друк. Отака арифметика.

На що ж розраховувати? На те, що регіональна та місцева влада дотримається вимог закону й саме з реформованими редакціями укладе угоди на висвітлення своєї діяльності, передбачивши у своїх бюджетах певні суми? Як позитивний приклад європейської культури владних інституцій наводять Львівську облраду, що заклала 500 тисяч гривень у бюджет-2017 на підтримку тих газет, що йдуть на реформування на першому етапі.

Ну а ті, хто йде на другий етап, мають час на передишку й розраховують на дотації від засновників. Наприклад, Запорізька міськрада планує фінансувати комунальну газету «Запорозька Січ» на мільйон гривень. Три мільйони гривень заплановано на друковані ЗМІ Київрадою.

Держтелерадіо розробило проект постанови Кабміну про надання допомоги виданням, що реформуються. Спільна думка з НСЖУ — надати всім по 50 тисяч грн. Та чи підтримає Мінфін?

Зауважмо, за законом фінансування друкованих засобів масової інформації та редакцій із державного та місцевих бюджетів через три роки припиняється.

Так чи інакше, але уряд змушений буде звернутися до досвіду європейських країн, які заради збереження плюралізму встановлюють певні системи державної підтримки місцевих і регіональних медіа. Але це — завдання на майбутнє. А вже не сьогодні-завтра кілька десятків газет просто помруть. На цю думку наводить простий аналіз накладів: у багатьох менше двох тисяч примірників.

І ось тут переходимо до цікавого питання — інвесторів. Мабуть, таки знайдуться (чи вже, можливо, й хтось із кимось домовився) бажаючі профінасувати видання як інструмент політичного впливу. Подібна практика в нас поширена: чимало приватних газет не самоокупні, однак виходять не один рік. Про те, що процес пошуку інвесторів уже йде, може свідчити конфлікт у Монастирищенському районі Черкащини навколо газети «Зоря», де райрада настійливо рекомендувала редакторові взяти у співзасновники спілку товаровиробників, а редактор нібито самостійно знайшов якусь приватну структуру аж у Чернігові. Думається, як тільки піде масова реєстрація нових юридичних осіб, ми дізнаємося багато несподіваного.

Виникнуть і колізії, пов’язані з територіальною реформою, створенням об’єднаних громад, у яких буде потреба в інформаційному обслуговуванні.

Можна заглянути й у більш віддалене майбутнє, скориставшись досвідом східноєвропейських сусідів. Пригадую, років десь п’ятнадцять тому делегація НСЖУ, що перебувала в Польщі, в Люблині якраз натрапила на збори акціонерів — співробітників редакції місцевої газети «Люблінський кур'єр». Польський колега в неформальному спілкуванні повідав: «Будемо продаватися… Німецькому капіталу. А що, бізнесменів з нас не вийшло, та й без інвестицій нічого хорошого не світить. А так — хоч якусь копійчину додому принесу, доньці на квартиру буде».

Минули роки, й німецьким концернам належить 90 % місцевої преси й регіональних інформаційно-публіцистичних інтернет-порталів Польщі. Концентрація — і зло, і благо. В умовах, коли тиражі друкованої періодики падають в усьому світі, вигідно й технологічно централізувати виробництво, коли, скажімо, медіаконцерн Verlagsgruppe Passau видає вісім тижневиків у шести регіонах Польщі. Але при цьому забудьте про плюралізм.

Та чи зацікавляться нашими районками західні інвестори? Певні спроби робила свого часу норвезька «Оркла», однак вона пішла з ринку.

Одне можна сказати точно: ми стоїмо на порозі великих змін.

Фото: wallpapersafari.com