Репортаж «Детектора медіа» з прем’єри фільму «Діти для Путіна» читайте тут.

В українському англомовному виданні The Kyiv Independent у березні цього року започаткували відділ розслідувань воєнних злочинів. До команди увійшли провідні журналісти Данило Мокрик та Олеся Біда, а очолила розслідування Євгенія Моторевська. «Діти для Путіна» («Uprooted») є їхнім першим фільмом. Прем’єра відбулася в київському кінотеатрі «Жовтень»; наступного дня фільм було розміщено на ютуб-каналі The Kyiv Independent.

Стрічка, автор(к)ами якої є Олеся Біда та режисер Віталій Гавура (його попередня картина «Чачьо» відзначена рядом нагород), викриває механізм насильницької депортації українських дітей у Росію та на тимчасово окуповані території України. Під час розслідування команда опитала понад 40 людей із різних регіонів.

• Читайте також: Викрадені Росією з України діти: геноцид під прикриттям турботи

У фільмі паралельно показано історії кількох дітей, яких окупанти намагалися вивезти з розбомбленого Маріуполя в Росію.

Так, Каріна, Олександр і Данило Коронкіни потрапили під обстріл. Сашко був сильно поранений і не міг ходити.

Мати Софійки та Насті Кучугуріних загинула на очах у дівчат.

Старшокласники Максим Бойко та Іван Матковський намагалися виїхати на підконтрольні території, але окупанти затримали їх.

За Коронкіними виїхала їхня бабуся, за Софійкою та Настею — старша сестра Валентина Єрмачкова, сама ще майже дитина (19 років), за Максимом та Іваном — їхній опікун Іван Білай. Возз’єднання родин відбувалося з колосальними перешкодами. Усіх дітей обманом, маніпуляціями або погрозами намагалися змусити погодитися на вивезення на територію Росії. Але принаймні ці історії завершилися добре. Біда та Гавура не забувають про дітей, яким пощастило набагато менше, — а таких, за лише офіційними підрахунками, 20 тисяч. Правозахисники ж переконані, що цифра може сягати 100 тисяч.

• Читайте також: «Обміни не такі масові, тому що вони примусять росіян визнати, що ці діти викрадені», — керівниця організацій допомоги дітям про депортацію

Олеся та  Віталій так само розкривають подробиці про групу дітей (так звану «групу 31»), яких торік у травні вивезли до Росії та досі не повернули в Україну. Розслідувачі The Kyiv Independent з’ясували, що серед них є ті, хто хоче повернутися, однак не може цього зробити.

Автор(к)и не тільки інтерв’юють своїх героїнь і героїв, але й ілюструють почуте анімацією, уривками з російської пропаганди, кадрами хроніки зі знищеного Маріуполя. Загалом, в Олесі та Віталія вийшов інформативно насичений, захопливо вибудований фільм, розрахований насамперед на іноземну авдиторію, що вкрай важливо з огляду на масштаб проблеми.

Наша розмова з Олесею Бідою відбулася наступного дня після прем’єри в «Жовтні».

— Олесю, як починався цей проєкт?

— У березні The Kyiv Independent запустив відділ розслідувань воєнних злочинів. Я раніше працювала майже п’ять років на «Громадському», звільнилася на початку 2023-го й від першого дня приєдналася до команди Жені Моторевської та Данила Мокрика. Ми спершу були втрьох, а потім добрали ще людей.

— І одразу взяли в роботу тему дітей?

— Так, власне, я прийшла з певними тематичними пропозиціями, і однією з них була депортація дітей до Росії. Я раніше займалася цією темою на «Громадському».

— Яким був внесок Віталія Гавури в цю роботу?

— Віталій був на всіх етапах виробництва. Кожне інтерв'ю відбувалося за його плануванням. Ми з ним придумували, як усе буде, працювали разом над структурою. Візуальні рішення, настрої фільму — теж внесок Гавури. Режисер тут не формальна людина, як часто це буває.

— Виходячи з вашого дослідження: як працює механізм викрадення дітей?

— Якщо ми зосередимося на Маріуполі, то тих дітей, які залишилися самі, дуже часто знаходили та вивозили працівники російського МНС. Наприклад, сестер Кучугуріних вантажними машинами вивезли спершу в Новоазовськ, це був такий проміжний пункт, а далі вони потрапили в Донецьк. Інших героїв виявила місцева лікарка на окупованій території та викликала соціальну службу з окупованого Донецька. Я знаю ще історію, як вивозили групу з 17 дітей із Маріупольського санаторію: місцевий лікар намагався евакуювати малих до Запоріжжя, але його зупинили на блокпості в Мангуші. Наступного дня там з’явилася так звана радниця керівника з прав дитини терористів на Донеччині Елеонора Федоренко, призначена окупантами. Вона приїхала з камерами та розповіла, як вони рятували малечу, діставали по підвалах. Ясно, що через війну діти опинялися на вулиці і їх просто викрадали. Збирали в Донецьку в лікарнях і потім вивозили далі.

Олеся Біда, Євгенія Моторевська, Данило Мокрик

— Були якісь відмінності по регіонах?

— Якщо ми говоримо про Харківщину і Херсонщину, то росіяни стверджують, що це не депортація, що все було добровільно. Там батьки писали такий собі формальний дозвіл на те, що вони не проти, щоб їхня дитина поїхала відпочити кудись у табір на окуповану територію чи в Росію. Мовляв, ось документи, ось підписи.

А в Маріуполі, власне, й не було кому підписи ставити. І вони це подають під приводом порятунку дітей. Але небезпека минула й потрібно знаходити родичів цих дітей, встановлювати контакти чи хоча би передати імена тих, кого ви вивезли. Цього не відбувається.

— Глуха мовчанка?

— Саме так. Коли випливають певні списки, ми самі починаємо дивитися про кожну дитину, хто вона, де вона зараз і де перебувала до того, шукаємо активні номери телефонів, контакти родичів, соцмережі. Дізналися про цей список із 31 дитини — окей, ми його опрацювали, але від росіян системної передачі імен, прізвищ, особистої інформації немає.

— Я так розумію, здебільшого процес рухають волонтери та благодійні фонди. А держава залучена?

— Так, є фонд Миколи Кулеби Save Ukraine, є «СОС Дитячі містечка» й «Українська мережа за права дитини», де працює Дар'я Касьянова, вона займається випадками Маріуполя дуже активно. У Кулеби більш-менш налагоджена система, вони розуміють, як діяти. Деякі моменти розв’язуються за сприяння Міністерства реінтеграції або за сприяння Офісу омбудсмана: наприклад, швидко оформити документи без них неможливо. Оперативність дуже впливає. На один день затягнеш — і сильно зростає ймовірність, що росіяни передумають або дізнаються, що за дитиною їде опікун, і почнуть її переміщати. Тому так, є сприяння, але я не бачу системної державної політики. В нас немає міністерства повернення депортованих дітей. Потрібно нарешті брати на себе відповідальність. Ось є уповноважена радниця президента зі справ дитини, здається, така посада в Дар'ї Герасимчук. Але її публічно майже не видно, вона нічого не коментує, не говорить.

• Читайте також: Суспільне покаже розслідування The Kyiv Independent «Діти для Путіна»

— Я взагалі вперше чую про її існування.

— Ми не згадували її у фільмі, бо я не бачила підстав для цього.

— А чому так? Це ж кричуща проблема.

— (З посмішкою) Я не впевнена, що можу коректно відповісти на це питання в публічній розмові.

— Який сюжет вас найбільше зачепив?

— Це, звісно, історія Валентини та її сестер. Ми недарма запросили її на показ у Києві. І тут випадок фантастичної цинічності колаборантів: вони знали, що за Софійкою і Настею з Маріуполя їде їхня сестра — і при цьому намагалися одну з них передати в сім'ю на окупованій території. Тобто всупереч усім правилам: їде законна опікунка, а до дівчинки присилають прийомну родину знайомитись. А по-друге, сестричок хотіли просто розлучити. Дикий цинізм.

— Ви у фільмі розповідаєте, як викраденим дітям у Росії промивають свідомість і вони дуже скоро зрікаються своєї країни. Це ж, по суті, яничарство: викрадають дитину і перетворюють її на ворога своєї батьківщини.

— Це так. Я знайшла список учасників військово-патріотичного табору «Авангард», і в ньому був Пилип Головня. Це той самий хлопчик, якого уповноважена при президентові Російської Федерації з прав дитини Марія Львова-Білова, оголошена в розшук Міжнародним кримінальним судом, взяла під свою опіку. Тобто вони тепер вирощують із нього російського патріота.

Фото: Анастасія Власова