Викрадені діти чинять опір

Викрадені діти чинять опір

31 Липня 2023
1461
31 Липня 2023
14:00

Викрадені діти чинять опір

1461
Попри злочини та обробку, викрадені Росією діти не забувають, хто вони.
Викрадені діти чинять опір
Викрадені діти чинять опір

Репортаж із презентації фільму читайте тут, а рецензію Дмитра Десятерика — тут.

Спершу — закрита премєра, потім — інтрига в телесюжеті 5 каналу, а 25 липня Суспільне анонсувало офіційний показ документальної стрічки «Діти для Путіна», створеної в рамках проєкту журналістських розслідувань The Kyiv Independent. Авторами стрічки є журналістка Олеся Біда й режисер Віталій Гавура.

Епізодів очікується кілька, і під час зйомок цього епізоду знімальна група опитала понад 40 людей із різних регіонів України та окупованих територій. І дуже погано, що це не розвʼяже проблем, створених російською агресією в Україні. Так, завдяки англомовній версії про черговий російський злочин дізнається ширша аудиторія. Хоча ті, кому треба, підозрюю, й без того все знають і розуміють. Тим не менше, в майже годинній стрічці проглядається світло в кінці тунелю й погано прихований оптимізм.

Перше та головне: вдалося врятувати кількох дітей, насильницьки вивезених із Маріуполя. Але їх 20 тисяч, викрадення називається порятунком і автори не говорять — волають: зупиніть нарешті це. Проте, як на мене, порятунок бодай однієї дитини з полону дуже важливий. Однак є друга обставина, яка надихає. Діти, герої фільму, розуміють, що з ними відбувається. Що ніякий це не порятунок, а незаконне позбавлення волі. Й готові чинити цьому той опір, який можливий у їхніх обставинах і на який вони здатні.

Не варто виділяти зараз якусь одну дитину. Мужньо поводилися всі, кого вивезли в Донецьк і потім хотіли везти далі в Росії. «Ми нікуди звідси не поїдемо», — говорив кожен, навіть якщо не поранений і хворий із температурою. Далі діти виявляють максимальну уважність, фіксують усіх колаборантів, котрі з ними спілкуються, вміло розділяють друзів і ворогів. Точніше, друзі — це товариші не нещастю. Вороги — ті, хто довкола. Пасивний спротив, дуже віддалено нагадує рух Ганді. Хіба що навряд маріупольські хлопці й дівчата щось знають про засновника цього руху. А може, і знають. Бо виглядають ерудованими. Зрештою, інших би не викрадали, інші б не чинили опору.

Досить показово ілюструє сказане історія двох підлітків, Івана та Максима. Вони відмовилися їхати в окупований Крим. Не спокусилися «легендарною» ялинкою в Кремлі, хоча новорічні свята вже минули. Не повірили меру Донецька, який особисто пообіцяв гуртожиток і навчання за будь-яким фахом. «Порожні слова», — з дорослою впевненістю говорять маріупольські пацани, при цьому ще й знаходять у собі сили посміхатися.

У фільмі з’являється Микола Кулеба, дитячий обмудсман. Він промовляє в цілому правильні речі. Росія краде українських дітей, і не має значення, чим викрадачі це пояснюють. Та його обличчя говорить значно більше. Точніше, пан Кулеба мовчить про безсилля своє власне та безсилля українських державних і волонтерських структур перед тотальним російським свавіллям. Діти теж це розуміють. І в готовому фільмі після монтажу виглядає так, ніби існує негласна, на відстані, через сотні, а то й тисячі кілометрів обопільна домовленість: ми робимо все можливе для порятунку — а ми тримаємо рубежі.

Цікавою є структура стрічки. Інтерв’ю й аматорські кадри перемежовуються дитячими малюнками — або стилізаціями під них, це не має особливого значення. Так автори ніби вводять глядача у фільм, змушують подивитися на страждання та поневіряння дитячими очима, відчути сприйняття. Подібні прийоми використовувала, для прикладу, в документальній стрічці «Культурний код України: Схід» мисткиня Алевтина Кахідзе, хай паралелі між роботами зрілої людини та дитини досить умовні. Спільне в них — біль, розпач, пошук надії, сум за втраченим, бажання колись повернутися. Хіба дорослим у певному сенсі простіше: вони вільні робити вибір. Подобається він комусь чи ні — то інша розмова.

Важливою складовою «Дітей для Путіна» є історія Антона Білая, директора Маріупольського будівельного фахового коледжу. Він особисто забирав своїх вихованців-сиріт, бо не бачив можливості писати довіреності й делегувати комусь повноваження. З його слів, у перші дні вторгнення поряд із будівлею навчального закладу окупанти завдали двох авіаударів. Вибуховою хвилею вибило вікна та двері, пробило три отвори в покрівлі спортивного залу. Потім дітей розкидало, кого куди, та й дорослих теж. Але саме з паном Білаєм зумів звʼязатися Іван, один із вихованців. Після чого й почалася непроста одіссея Антона Вікторовича.

Здійснила подібну місію й Валентина Єрмачкова. Вже за кілька днів після важкої операції вона на перекладних поїхала до Донецька визволяти двох сестричок. Чому на перекладних — бо через тимчасово окуповану територію туди не заїдеш. Довелося робити гак через Європу, потім — Білорусь, і вже звідти пересідати на російський автобус. І вона, й Антон Білай, і кожен, кому вдалося витягнути з полону дітей, є очевидцями, свідками російських злочинів. Адже мало того, що по дітей приїздять рідні чи опікуни, загалом відповідальні особи. Українські документи там на дух не сприймають, і доводиться проходити пекельні кола, аби забрати своїх рідних. Причому пекельні — буквально: є епізод, коли колаборанти оформили всі папери лише тому, що почався обстріл і вони злякалися.

Так, в Україні дуже хочуть, аби вони боялися. Тільки переляк змушує викрадачів дітей іти на поступки. Хоча, на жаль, є зворотний бік переляку: злочинці можуть замітати сліди — і замітають їх. Тим не менше, кожен такий фільм, особливо розрахований на міжнародну аудиторію, на крок, гаразд, на пів кроку наближає процес повернення юних українців додому. Звісно, вони травмовані. Звісно, чимало пережили. Звісно, їх обробляє пропаганда. Але, як показують автори стрічки, призначені нібито для Путіна діти не забули, хто вони й звідки. Тому чинитимуть опір. Який зможуть.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1461
Читайте також
25.11.2023 14:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
1 330
27.08.2023 10:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
18 235
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду