Про що змовчав Олександр Ткаченко

Про що змовчав Олександр Ткаченко

15 Червня 2020
4390
15 Червня 2020
17:30

Про що змовчав Олександр Ткаченко

4390
Вкладати приватні гроші у копродукцію з агресором — це не економіка, а колаборантство.
Про що змовчав Олександр Ткаченко
Про що змовчав Олександр Ткаченко

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловився за те, що знімати серіали у співробітництві з Росією цілком можна, й ніякої проблеми в цьому немає — зокрема, й правової. Мовляв, «це — економіка». На думку Ткаченка, державні кошти вкладати в такі серіали не можна, а приватні — хоч скільки завгодно, це є цілком звичайною й прийнятною річчю.

На думку міністра, «якщо продукт виробляється в Україні, українськими авторами, українськими режисерами, українськими акторами і навіть російською мовою – я вважаю, це на благо як індустрії, так і економіки». Натомість «просувати українські ідеї та українські наративи можна виключно українською мовою».

Ба більше: й акторів російських, яким заборонено в'їзд до України через їхню підтримку російської агресії, теж цілком можна показувати — це ж, мовляв, не в'їзд.

От із останньої тези й почнімо розбирання польотів думки пана міністра.

Почнімо з запитання: у який спосіб кіноактор спілкується з аудиторією? У який спосіб він здобуває популярність? У який спосіб він впливає на публіку? Він впливає на аудиторію через екран, у даному разі телевізора. Він може взагалі ніколи не приїздити до країни, де є популярним, і жодного разу не бувати в ній — але, менше з тим, бути популярним.

А тепер уявімо, що на українських екранах з'являтиметься який-небудь Охлобистін. Чи знатимуть глядачі, буває він в Україні чи ні, заборонено йому в'їзд чи дозволено? Ні, і їх це навіть не цікавитиме. Головне — він буде на екранах. А потім дізнаватимуться, що він палко підтримує окупаційні «республіки», а Україну вважає за фашистську. А його товариші, що мерехтітимуть на екранах, підтримують Путіна та «русскій мір». Отого й буде цілком досить, пропаганда працюватиме на повну котушку: «Вони — популярні актори, й вони підтримують Путіна».

Тепер — про «українські ідеї та наративи», які варто знімати українською мовою. У пізньому СРСР було чітко зрозуміло: українська мова може лунати лише у фольклорно-етнографічному контексті. Хіба що, ше в українському історичному. У будь-якому іншому — тільки російська. Саме в такий спосіб радянська пропаганда навіювала переконаність у буцімто «неповноцінності», «обмежених можливостях» української мови. То дуже хотілося б дізнатися: «українські ідеї та наративи» пана Ткаченка чимось відрізняються від суто радянського пропагандистського підходу? Чи мають розмовляти українською мовою Ромео й Джульєтта — а чи тільки баба Палажка та баба Параска?

На особливу увагу заслуговує проблема спільної продукції з Росією, яка нині перебуває в завислому стані, й було вже чимало випадків, коли під виглядом копродукії на українські екрани намагалися випустити російські фільми та серіали. До речі, канал «1+1» ще за часів керівництва ним паном Ткаченком, не раз докоряв цим іншим телеканалам. Але зараз, судячи зі слів Ткаченка, для нього саме копродукція — лише «економіка», абсолютно нормальна річ. Міністр каже, що державні кошти у співробітництво з Росією вкладати не можна, а приватні — скільки завгодно. Та чи розв'язує це проблему присутності російської продукції на українських екранах під виглядом копродукції, а чи навіть у її межах?

В Україні всі найпопулярніші телеканали, що показують кіно й серіали, є приватними. У Росії більшість теж є номінально приватними, але насправді одержавленими. І головною метою російських державних і номінально приватних каналів є російська пропаганда. Шановні українці, вкладаймо свої кошти у російську пропаганду — саме так звучить пропозиція Ткаченка. Бо російські серіали теж несуть у собі пропаганду — ще небезпечнішу, ніж усілякі соловйови-скабєєви, бо неочевидну, приховану в деталях. Таку, яку непомітно зчитує підсвідомість глядачів.

За великим рахунком, «вкладати приватні гроші у співробітництво з агресором» — це називається не економіка, а колаборантство. Уявімо собі подібну картину під час Битви за Британію 80 років тому. Уявімо, що Велика Британія не бачила б ніякої проблеми у вкладанні приватних коштів у спільне з гітлерівською Німеччиною виробництво контенту для радіо. Завдяки радіо Німеччина була б у кожному британському домі — своя, близька, звична й рідна. Сприйняття Німеччини як жорстокого агресора було би підмінено сприйняттям її як країни, «де живуть такі самі люди, як ми». Велика Британія з тріском програла б війну.

Пан Ткаченко пропонує залишити Росію в кожному нашому домі. Українські актори, хай і в головних ролях, теж цілком можуть грати росіян за російськими сценаріями. І що активнішою буде копродукція, то більшого козиря отримуватиме російська пропаганда. Замість країни Путіна й «зелених чоловічків» Росія вже сприйматиметься як країна, де «живуть такі самі люди, як ми». Сприйняття країни-агресора буде розмито остаточно. Чого Росії тільки й треба.

Тепер про те, що «Росія — це великий ринок». Той факт, що через шість років після початку російської агресії й через ті самі шість років, як Україна задекларувала євроінтеграцію, для нашого телебачення російський ринок так і залишається єдиним світлом у віконці — цей факт, окрім прикрості, викликає величезний подив. Бо для багатьох наших телеканалів і справді зовнішній світ вичерпується Росією.

Так, серіали, зняті в Україні для Росії, не треба перекладати, бо можна одразу знімати «на общєпонятном язикє». А це — дешевше, зрозуміло. Однак, чи не проглядає за цим вкорінене ще з 1990-х золоте правило пострадянського бізнесу — вкладати якомога менше, а прибуток отримувати якомога більше, а якість продукту — річ неважлива?

Є ще один нюанс. В українсько-російських серіалах та телефільмах не було жодних ознак, що події відбуваються в Україні. У них не було прапорів, не було жодних атрибутів конкретних міст, не було загальновпізнаваних краєвидів, не було автомобільних номерів та вивісок установ, які вказували б на Україну. Не було нічого від України. Натомість усе було знято так, щоби глядачі бачили «нашу страну — бывший СССР». А точніше кажучи, щоби апріорі сприймали місце дії як Росію.

Серіали, зняті в Україні й продані в Росію — гаразд, можна дискутувати. Серіали, у яких українські телеканали знімають в Україні Росію й для російських глядачів, маючи саме їх за цільову аудиторію — таку ситуацію навряд чи можна назвати нормальною. Хоча б із того міркування, що таким чином Україна перетворюється на інформаційний додаток до Росії. «Украина — моя кухня, здесь я ем». А ще з того міркування, що задля популярності в російської аудиторії автори матимуть велику спокусу вставляти до тих серіалів стереотипні, ходульні образи «хохлів» із російських анекдотів. А потім, за компанію, цю гидоту демонструватимуть і наші канали нам же самим.

А ще українські села, маленькі міста незрівнянно цивілізованіші, охайніші та мальовничіші за російські. Тож знімати Росію в Україні — це вводити глядачів в оману, показуючи їм таку «Росію», якою вона насправді не є. Нашим глядачам зокрема. Але потім не варто дивуватися, що чимало українців будуть переконані: он, мовляв, як воно добре в Росії. Навіть не підозрюючи, що насправді бачать Україну. У перших серіалах тих самих «Сватів» це є дуже виразним: явно українські сільські краєвиди — а розмовляють усі російською мовою, згадуючи в розмовах російські міста й інші деталі суто російського контексту.

«Миодіннарод» — от що досі навіювали спільні українсько-російські телекіновитвори. Зі слів пана Ткаченка не випливає, що тепер буде якось інакше, а отже, він не проти, щоби так воно було й надалі, бо це — «економіка»? Пригадуючи, що більшість каналів (а тим паче «поведених на серіалах» каналів) у нас — олігархічні, робімо висновок, чия саме економіка.

І насамкінець: дуже важко припустити, що сам Олександр Ткаченко не розуміє всього викладеного вище. То невже це був цинічний розрахунок, що всього цього не збагнемо ми?

Фото: Олексій Темченко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4390
Читайте також
18.06.2020 11:25
Світлана Остапа
«Детектор медіа»
1 833
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Taras
1496 дн. тому
"дуже важко припустити, що сам Олександр Ткаченко не розуміє всього викладеного вище" Все він прекрасно розуміє, просто він кінчений п...дер який ще довго буде нам відхаркуватися.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду