Протягом жовтня суперечливі меседжі представників «Нашої України – Народної самооборони» свідчили про розбіжності всередині блоку та нагадували вже звичну для глядача манеру поведінки «НУ-НС» виносити все інформаційне «сміття» з хати. А от наприкінці місяця склалося враження, що провідні гравці в команді Президента не впевнені у доцільності створення коаліції з БЮТ і не відкидають можливості об’єднання з Партією регіонів.

 

З новими антибютівськими меседжами першим виступив Юрій Єхануров. На прес-конференції в Дніпропетровську 22 жовтня він відкрито висунув власній партії ультиматум:

 

 

При цьому Єхануров назвав цілий список законопроектів, які БЮТ має підтримати або ж навпаки – відхилити, якщо хоче успішного голосування по кандидатурі Тимошенко. Зокрема, БЮТ має дати згоду на скасування мораторію на продаж землі, прийняття нового закону про акціонерні товариства, змінити законодавство про державні закупівлі, внести президентські зміни до закону про Кабінет Міністрів, узгодити позиції про повернення втрачених вкладів у Ощадбанку СРСР протягом двох років та про реальні строки реформування Збройних Сил України, відмовитися від планів щодо ревальвації гривні.

 

 

Нагадаємо, що ще раніше приватний лист Єханурова – звернення до членів політради «Нашої України», в якому засуджувалося «плазування перед Юлією Тимошенко», був оприлюднений у «Свободі Савіка Шустера» 5 жовтня 2007 року. Тоді ще це виглядало як екстравагантна позиція ображеного екс-прем’єра і доказ «демократії» всередині «НУ-НС». Цього разу події розвивалися за іншим сценарієм. Слова Єханурова про неможливість створення коаліції з БЮТ з’явилися не лише на ТБ, а й були заздалегідь підготовлені для поширення й у друкованих ЗМІ (напр., у «Контрактах»). Крім того, меседжі заяви Єханурова були використані політологами, наближеними до регіоналів (Андрій Єрмолаєв, Дмитро Видрін).

 

Далі, 23 жовтня, стався витік інформації про те, що Секретар РНБОУ та кандидат у депутати Іван Плющ відмовився підписувати угоду з БЮТ зі схожих мотивів. Того ж таки дня Петро Порошенко повідомив деякі подробиці залаштункових ігор навколо коаліції «НУ-НС» та БЮТ:

 

 

Зокрема, Порошенко відверто вказав на причину того, чому коаліція в 228 голосів є надзвичайно крихкою: «Посад на всіх не вистачило – це вплинуло на стабільність коаліції» («Радіо Свобода»).

 

Зрозуміло, що одразу після демаршів Єханурова та Плюща прихильники коаліції з БЮТ та опоненти сценарію «широкої коаліції» розпочали контргру з метою дискредитації ініціаторів розриву з Тимошенко.

 

Та й керівництво «НУ-НС» вирішило скористатися з інформаційного резонансу навколо заяв Єханурова, щоби завдати удару по своїм суперникам у Секретаріаті Президента. Так, Юрій Луценко визнав існування проблем у блоці, вказавши на їх джерело в інтерв’ю «Газеті по-київськи» (25 жовтня 2007 року): «Єхануров грає свою гру, вловлюючи точку зору Банкової».

 

Отже, без підтримки ззовні Єхануров ризикував потрапити в політичну ізоляцію та стати офірним цапом, винним у дестабілізації переговорного процесу між «НУ-НС» і БЮТ. Проте вже 25 жовтня його тези отримали розвиток в заяві УРП «Собор», лідером якої є Анатолій Матвієнко: «Парафований проект угоди про коаліцію є, за оцінкою партії, деструктивним, оскільки заздалегідь закладає основу для майбутніх гострих конфліктів. Диктат і спроби перетягування канату неминуче призведуть до розвалу створюваної коаліції. А це буде означати зрадництво надій мільйонів громадян України».

 

25 і 26 жовтня у відповідь на заяву «Собору» з’явилися коментарі Миколи Катеринчука та Миколи Оніщука. На відміну від Луценка, вони намагалися перевести увагу від протиріч у блоці на інші об’єкти і врятувати ситуацію. З точки зору збереження цілісності іміджу блоку саме ці політики діяли найбільш адекватно. Зокрема, Катеринчук зробив «стрілочниками» суперників із Партії регіонів: «Усі члени блоку “Наша Україна – Народна самооборона” підтримають створення демократичної коаліції з БЮТ. Істерія про немов серйозні розходження – це інформаційна атака з боку Партії регіонів».

 

А Оніщук спробував перевести суперечності щодо законопроектів та угоди, про які говорили Єхануров і Матвієнко, з політичної у формально-юридичну площину: «Природно, що законопроекти, що повинні вже бути підготовлені, мають одержати політичну підтримку лідерів політичних фракцій або партій, і вони будуть обговорюватися на засіданнях фракцій перед їхнім внесенням у парламент».

 

Наприкінці тижня стало зрозуміло, що з допомогою Єханурова та Матвієнка ведеться інформаційна гра проти Тимошенко, яка (!) найбільше переваг дає не «НУ-НС» і не Банковій, а Партії регіонів. Тези про міжусобицю молодих лідерів та «старої гвардії» в «НУ-НС» були підтримані лояльними до ПР політологами-коментаторами Андрієм Єрмолаєвим та Дмитром Видріним. 28 жовтня Матвієнко, не криючись, виявив свої симпатії до «широкої коаліції»: «От найкраще для мене, я це казав з 2006 року, це попробувати усвідомити, що найкраща коаліція – це коаліція блоку Юлії Тимошенко, Партії регіонів і “Нашої України”. Це є об'єктивно найкраще» («Інтер», 28 жовтня 2007 року).

 

Інші інакодумці цього ж дня відкрито заявили про себе в підсумковому випуску «ТСН»: «Найбільше в угоді Анатолія Матвієнка не влаштовують великі повноваження місцевих влад. Це загрожує унітарності України, каже він. Юрія Єханурова – обіцянки виплатити за два роки борги радянського Ощадбанку. Юрія Кармазіна не влаштовує ліквідація призову з нового року. Однак всі троє твердять, що їх дії не спрямовані на розкол із БЮТ» («ТСН: Підсумки з Аллою Мазур», 28 жовтня 2007 року).

 

У свою чергу, тій частині «НУ-НС», яка намагалася дезавуювати ходи внутрішньої «фронди», бракувало єдності. Можна припустити, що кожен зі спікерів (Луценко, Катеринчук, Оніщук) піклувався не стільки про імідж блоку, скільки про здобуття прихильності лідерки БЮТ та водночас Банкової, що згодом за певних варіантів коаліції може конвертуватися у посади.

 

Так, Катеринчук вже 30 жовтня заявив про те, що голосування пакету з 12 законів виглядає неможливим, посилаючись при цьому на одного із соратників Тимошенко Йосипа Вінського. Він же в ефірі Першого національного 31 жовтня виступив проти обов’язковості запровадження імперативного мандату. Ще раніше проти цієї ідеї виступив Владислав Каськів (5 канал, 21 жовтня), а 25 жовтня доцільність імперативного мандату поставив під сумнів глава Секретаріату Віктор Балога.

 

У результаті навіть більшість членів списку «НУ-НС» станом на 29 жовтня вже слабко розуміли, що відбувається зі створенням коаліції з БЮТ. Про це красномовно свідчить коментар Ксенії Ляпіної інтерівським «Подробицям тижня» (28 жовтня 2007 року): «Результат буде, як то кажуть, на табло. Тут тільки Господь Бог може щось сказати. Але я переконана, що результат буде позитивний для помаранчевої коаліції».

 

Насправді, попри всі розмови про єдність лав «НУ-НС», вже станом на 1 листопада можна було нарахувати принаймні 10 майбутніх кандидатів у депутати (Єхануров, Матвієнко, Катеринчук, Костенко, Кріль, Петьовка, Плющ, Яценюк, Гриценко), які під тим чи іншим приводом виступили з критикою (м’якою чи гострою) політичних планів Тимошенко-прем’єр-міністра або Кириленка-спікера. Звісно, пересічні телеглядачі не сиділи біля телеекрану та не рахували прізвищ політиків, які ставили під сумнів участь у коаліції чи спільному голосуванні з БЮТ. Проте частоти їхніх заяв і цитат було достатньо, щоб посіяти серйозний сумнів у душах громадян. І як тут не пригадати рекламний ролик Партії регіонів, в якому одна з героїнь безапеляційно заявляє: «Помаранчеві ніколи не домовляться. Нік-коли!».

 

 

 

Оговтавшись від інформаційного удару, БЮТ зрозумів, що ще до початку президентської кампанії Секретаріат вирішив витиснути з Тимошенко будь-які поступки, на які вона піде заради посади прем’єр-міністра.

 

Зокрема, глава Секретаріату Віктор Балога розкритикував БЮТ за вимоги до Президента призначити головами місцевих держадміністрацій у 16 регіонах представників саме цієї політичної сили. Як привід була використана заява БЮТ про неврахування інтересів блоку при призначенні «губернаторів» Тернопільської та Івано-Франківської області (Микола Томенко). Балога назвав реакцію БЮТ «нервовою» і менторським тоном вказав Тимошенко на її місце, відмовивши їй, зокрема, в розумінні «логіки управління державою»:

 

«Прагнення політичних сил, особливо тих, що вибороли представництво у Верховній Раді, домогтися вигідних їм призначень, очевидне і зрозуміле. Проте така логіка нерідко розходиться з логікою управління державою.

 

Крім того, у новинах на провідних телеканалах («Інтер», «1+1») було зазначено, що Віктор Балога наголосив на неприпустимості тиску на Президента при підготовці кадрових рішень.

 

Зробимо невеликий «ліричний» відступ. Взагалі, «губернаторська тема», як зазначали автори у попередніх оглядах, стала індикатором рівня напруженості у відносинах між Президентом і політичними силами. Так, Банкова, скориставшись із приводу відзначення Голодомору, підготувала рішення про висловлення догани 4 губернаторам за незадовільну підготовку відзначення 70-х роковин Голодомору.

 

5 канал 26 жовтня повідомив про покарання голів Запорізької (Євгена Червоненка), Одеської (Івана Плачкова), Донецької (Володимира Логвиненка) та Херсонської (Бориса Сіленкова) областей. Це саме ті області, які раніше називалися Януковичем і віце-прем’єром Рибаком серед порушників, що зривають опалювальний сезон.

 

Отже, як і за часів Кучми, керівники держави починають активно використовувати телебачення для роздавання «чорних міток» опальним чиновникам. З цієї точки зору вже не можна назвати простим збігом називання одних і тих самих прізвищ політиками, які протягом року вели запеклу боротьбу за владу в країні. Йдеться про скоординовану кадрову та інформаційну політику в даній сфері.

 

Що стосується відносин Банкової та БЮТ, то тут також варто зазначити сенсаційний Указ Президента про проведення призову на строкову військову службу у 2008 році (24 жовтня 2007 року). Цікаво, що сам Глава держави утримався від коментарів, тоді як глава Секретаріату не втримався від прямого натяку на бютівську ідею скасування призову. Практично всі телеканали процитували іронічні слова із заяви Балоги:

 

 

По суті Банкова поставила Тимошенко перед фактом, що їй доведеться відмовитися від взятих на себе передвиборчих обіцянок, і скасування призова – це лише перша ластівка. Бо вже наступного дня Балога висунув нові вимоги до Тимошенко і таким чином продемонстрував, що Єхануров і Матвієнко говорили не лише від власного імені. Ось як це виглядало в подачі ICTV:

 

 

30 жовтня Балога вже виступив із заявою, яка мала дисциплінувати різні групи впливу у «НУ-НС». Так, глава Секретаріату нагадав лідерам партій, що входять до блоку, їхнє зобов’язання, дане раніше Президентові щодо об’єднання в єдину партію:

 

 

Проте, на відміну від соратників Тимошенко, лідери «НУ-НС» не мовчали і вирішили продемонструвати свою незалежність від Балоги:

 

 

 

 

Отже, Балога добровільно взяв на себе роль «поганого» хлопця, який виконує всю «чорну роботу» замість Президента. Тобто, атакує БЮТ і тримає в узді президентський блок, нагадуючи, хто є його реальним лідером і реальним центром влади. Ще зовсім недавно Балога виконував цю функцію у відносинах із Партією регіонів, чим змусив регіоналів вигадати байку про «засилля закарпатської мафії на Банковій» та про спроби Балоги перетворити Ющенка на маріонетку.

 

Глава Секретаріату пережив ці атаки, оскільки їхніми ініціаторами були вороги Президента. Однак цікаво буде подивитися, як довго зможе Балога виконувати свою роль, якщо Тимошенко або хтось із регіоналів стане прем’єр-міністром. Адже в такому разі глава президентської канцелярії може стати справжнім «громовідводом» і кандидатом на звільнення. Своїми заявами він уже встиг налаштувати проти себе більшість нашоукраїнців та самооборонців. Тож захищати його буде нікому.

 

Тим часом, Віктор Ющенко існував ніби в паралельному інформаційному просторі. Секретаріату вдалося відділити патрона від «розгардіяшу» в блоці завдяки вдалій організації останніх днів жовтня. Так, Президент запам’ятався зустріччю з Вексельбергом та отриманням від нього запевнення про гідне відшкодування постраждалим від вибуху в Дніпропетровську (по 100 тис. доларів на сім’ю) (22 жовтня 2007 року). Далі була поїздка до Харкова у зв’язку зі вшануванням загиблих у роки Голодомору і «розбір польотів» із губернаторами (23 жовтня 2007 року). Через три дні, 26 жовтня, Глава держави відбув до Батурина, де займався проблемами історичної пам’яті.

 

Протягом цих днів Президент продовжував зміцнювати свою позицію як лідер, який диктує рішення усім: і «помаранчевим», і «біло-блакитним». Під час візиту до Харкова Президент наказав «демократичній» коаліції налагодити співробітництво з Партією регіонів:

 

«Я переконаний, якщо Бог хотів послати Україні обставини, за яких політичні сили мали б можливість сісти за стіл і взяти на себе відповідальність за політичну стабільність, насамперед, в українському парламенті, він би кращого випадку й кращих результатів голосування не дав би. Це унікальна обставина, щоб ми вийшли із цих переговорів у новій якості.

 

У Батурині Віктор Ющенко знову підкреслює необхідність ведення діалогу з майбутньою опозицією:

 

 

Потім знову підтверджує свою орієнтацію на підтримку союзу БЮТ і «НУ-НС»:

 

 

У своєму інтерв’ю після офіційного оприлюднення результатів виборів Президент ще раз задекларував свою позицію:

 

1. Коаліція БЮТ і «НУ-НС» є пріоритетним сценарієм, оскільки Президент ще не забув, якими методами його суперники намагалися зібрати 300 голосів у березні: «На мій погляд, є одна відповідь: коаліція може бути створена в контексті коаліції демократичних сил. Щоправда, ця коаліція має перевагу в 3 голоси, й ці голоси легко вибити із строю демократичних сил. Б'ють по цьому, думаю і знаю, що б'ють. Від цього перспектива формування коаліції складніша, але переконаний: альтернативи цьому процесу зараз немає» («Інтер», 28 жовтня 2007 року).

 

2. Коаліція БЮТ і «НУ-НС» є цінною для Президента лише в тому разі, якщо вони знайдуть спільну мову з іншими фракціями – достатньо прозорий натяк на Партію регіонів: «Хтось думає, що на антагонізмі можна побудувати коаліцію, не спілкуючись більше ні з ким. А в рамках двох політичних сил це є велика помилка. Іншими словами ми говоримо про те, що незалежно від того, чи ви більшість чи ви меншість, ви перш за все є українці – вас повинні об'єднувати речі, які працюють на націю і на державу» («Інтер», 28 жовтня 2007 року).

 

3. В разі провалу коаліційних переговорів лідери БЮТ і «НУ-НС» муситимуть визнати свою відповідальність, а не перекладати її на Президента: «Формування коаліції не прерогатива президента – це прерогатива тих політичних сил, які пройшли в парламент» («Інтер», 28 жовтня 2007 року).

 

Отже, Віктор Ющенко ще раз продемонстрував: він не буде ставити палки в колеса коаліції БЮТ і «НУ-НС». Але особисто для нього провал такого варіанту вже не буде поразкою, як це було у липні-серпні 2006-го, оскільки в нього є завжди запасний варіант у вигляді коаліції з Партією регіонів.

 

Разом ыз тим, в інформаційному просторі з’явилися ознаки мовчазної згоди між Секретаріатом Президента та Кабміном. Так, 23 жовтня міжвідомча робоча група РНБОУ визнала стан видобутку вугілля в країні таким, що не відповідає потребам забезпечення енергетичної безпеки держави. 28 жовтня внаслідок аварії на шахті імені 50-річчя СРСР в Краснодоні гинуть 4 гірники. Здавалося б, немає кращої нагоди, щоби вказати уряду на його прорахунки у вугільній галузі, вказати їхню ціну у людських життях та послатися на негативні висновки РНБОУ. Принаймні, за таким сценарієм розгорталися інформаційні атаки проти членів Кабміну Рудьковського та Шуфрича в липні-серпні. Понад те, сам Ющенко у серпні (26 серпня 2007 року) під час передвиборчої поїздки до Нововолинську гостро критикував уряд за політику у вугільній галузі: «Президент зазначив, що неприпустимою є й ситуація, коли 1 мільйон тонн вугілля обходиться Україні ціною двох шахтарських життів. На переконання Віктора Ющенка, необхідно досягти європейського рівня безпеки видобутку вугілля» («1+1», 26 серпня 2007  року).

 

Однак цього разу з команди Ющенка не пролунало жодного критичного зауваження. Прикро, що такий зв’язок не побачили й журналісти, тим більше, не здивувалися з мовчання Президента, керівництва Секретаріату та РНБОУ. Майже ніхто не згадав (окрім ICTV), що ця шахта, що входить до складу ВАТ «Краснодонвугілля», належить олігарху та спонсору Партії регіонів Ринату Ахметову. Лише в новинах ICTV Ахметова було згадано, та й то лише в контексті заяви голови Незалежної профспілки гірників України, бютівця Михайла Волинця. Хоча всього лише кілька днів тому під час вибуху в Дніпропетровську одразу було вказано на власника облгазу (Віктора Вексельберга). Інформаційна ситуація навколо трагедії та стану вугільної галузі дуже нагадувала виконання положень «темнику»: «Коментар із теми відсутній».

 

Так само ЗМІ практично не приділили уваги темам корупції та зниження конкурентоспроможності України. Між тим, саме в останні дні жовтня США і ЄС дали українським політикам дуже чіткі сигнали:

 

1. 24 жовтня були оприлюднені висновки доповіді «Корупція, демократія та інвестиції в Україні» Атлантичної Ради США, зокрема, про те, що корупція в Україні настільки поширена, що може загрожувати економічному процвітанню та національній безпеці. Результати дослідження прокоментував екс-посол США в Україні Стівен Пайфер, відомий тим, що, перебуваючи на посаді заступника держсекретаря з питань Євразії, підтримував Ющенка і «помаранчеві» сили:

 

2. 26 жовтня інший екс-посол США в Україні Вільям Міллер, виступаючи на слуханнях перед впливовою лобістською групою конгресменів («Гельсінською групою») заявив, що «всі політичні конфлікти в Україні точаться навколо права контролювати економічні активи та фінансові ресурси. Уся політична еліта опинилася під впливом великих грошей».

При цьому Міллер зазначив, що «президент Віктор Ющенко віддає перевагу словам, а не діям у боротьбі з корупцією, а Тимошенко має «сумнівне олігархічне минуле».

 

3. 29 жовтня оприлюднений звіт групи країн – членів Ради Європи по боротьбі з корупцією (GRECO), в якому стверджується, що рівень корупції в Україні загрожує принципам демократії в країні.

 

4. 31 жовтня стало відомо, що у щорічному рейтингу конкурентноздатності економік країн у 2007 році, який складається експертами під егідою Всесвітнього економічного форуму, Україна за рік опустилася на 4 сходинки (з 69-го місця на 73-тє).

 

Хоча рейтинги ВЕФ і звіт GRECO не були заплановані для тиску на українських політиків – як заяви американців, проте разом із ними вони дали чітке позиціювання України на міжнародній арені. Зрозуміло, що формування «широкої коаліції» в цьому контексті і провал «помаранчевої» означало би продовження поширення корупції та ізоляцію країни. Звісно, в тому разі, якби ці дані були широко висвітлені в українських ЗМІ.

 

 

Партія регіонів останні десять днів жовтня намагалася демонструвати впевненість у своєму майбутньому. На тлі суперечностей, які почали розривати «помаранчевий табір», відхід у опозицію вже не здавався «кінцем світу». Принаймні, регіонали висловили готовність поборотися за владу і відмовитися від ходу з неприйняттям присяги. У цьому активно переконувала журналістів та телеглядачів Ганна Герман:

 

 

Продемонстрував рішучість і сам прем’єр-міністр. Усі підсумкові, інформаційно-аналітичні програми процитували такі меседжі Януковича, закладені у його статті в «Дзеркалі тижня»:

 

 

Водночас, Віктор Янукович нагадав Президенту, чим може загрожувати політична непоступливість з його боку:

 

 

У викладі «ТСН» заочна суперечка Президента і прем’єр-міністра виглядала вже таким чином:

 

 

Очевидно, головною метою Партії регіонів є легітимація позиціювання себе представником інтересів не менш як половини України. Бо тільки з цих позицій у них є шанс пропонувати свої послуги Президентові та створювати для нього і для себе (в очах своїх прихильників) зручний привід для поновлення співробітництва.

 

Іншою причиною демонстрації сили можна вважати медійні атаки з боку Комуністичної партії. Комуністи, відчуваючи, що досягнення згоди між Ющенком і Януковичем означатиме для них повернення в опозицію, намагаються відколоти частину електорату.

Так, 26 жовтня Леонід Грач від імені КПУ висунув низку вимог до Партії регіонів:

 

 

Хоча ці вимоги майже ніде не прозвучали, регіонали вирішили вдатися до превентивних кроків і нагадати, що саме вони залишаються головними захисниками України від НАТО та прихильниками російської як другої державної.

 

Проте, несподівано для ПР головним ньюзмейкером наприкінці місяця став не Янукович, а Юрій Мірошниченко. 29 жовтня він розвинув тезу прем’єра про необхідність об’єднання, висловивши думку про доцільність укладання нового Універсалу національної єдності. Ось які меседжі Мірошниченка поширили телеканали:

 

 

Про тему «нового Універсалу» забули практично на наступний день. По-перше, Мірошниченко є спікером «другого ешелону», єдиними перевагами якого є більш-менш поставлена українська мова та відносно молодий вік. Виголошення ключових меседжів йому не доручалося. По-друге, після численних звинувачень прем’єр-міністра Президентом у порушенні Універсалу важко було припустити, що на одні й ті ж граблі хтось наступить двічі.

 

Однак 31 жовтня, відповідаючи на запитання журналістів про можливість підписання нового Універсалу, Ющенко відповів однозначно: «Я це буду вітати». Крім того, Президент був по-справжньому щедрий з Партією регіонів:

 

 

Більшого подарунку від Президента, якому Тарас Чорновіл ще 10 днів тому був готовий висловити імпічмент, регіонали просто не могли отримати. Бо того ж таки дня ТБ повідомило про те, що троє членів «НУ-НС», Іван Плющ, Ігор Кріль та Василь Петьовка (двоє останніх одразу були пов’язані з главою Секретаріату Віктором Балогою) не підписали коаліційну угоду з БЮТ.

 

Партія регіонів наприкінці жовтня знову отримала «незалежне» підтвердження своїх меседжів про неминучість розпаду «помаранчевої» коаліції та утворення «широкої». В цій ситуації навіть демонстративна готовність Януковича слухатися в усьому Президента виправдовувала мету – руйнування довіри між Президентом і Тимошенко та довіри «помаранчевого» електорату до своїх провідників.

 

Так, на засіданні уряду 31 жовтня Віктор Янукович демонстративно висловив згоду з пропозицією Президента домовитися про ціни на російський газ на рівні 150-160 доларів за тис. кубометрів:

 

 

 

Іншим напрямком інформаційної кампанії Партії регіонів в останні десять днів жовтня була дискредитація «помаранчевих» лідерів, які намагаються протидіяти планам створення «широкої коаліції».

 

Так, зусиллями Михайла Чечетова та Ганни Герман з ім’ям Юлії Тимошенко намагалися пов’язати найгучніші скандали в енергетичній сфері. Герман в ефірі «Свободи слова» з Андрієм Куликовим звинуватила Тимошенко в тому, що через неї зростатимуть ціни на газ для України: «Російська сторона вимагає від України повернення боргів “Єдиних енергетичних систем України”».

 

На вимогу представника БЮТ Григорія Немирі підтвердити свої слова, Герман пообіцяла, що документи, які надійшли з Росії, оприлюднять протягом наступного тижня. Не виключено, що ця тема буде актуалізована вже після відкриття нового парламенту або провалу переговорів між Україною і Росією щодо цін на газ.

 

Чечетов, у свою чергу, пов’язав Тимошенко із «рейдерським» захопленням Кременчуцького НПЗ:

 

 

Того ж таки дня міністр економіки Анатолій Кінах пов’язав із захопленням Кременчуцького НПЗ подорожчання бензину:

 

 

Щоправда, вже 31 жовтня ця інформація була спростована на ТБ:

 

 

Отже, Партія регіонів таким чином намагалася вбити двох зайців: зняти з себе відповідальність за зростання вартості пального у країні та «перевести» стрілки на Тимошенко – головну конкурентку Януковича у боротьбі за прем’єрське крісло. Проте лояльність до Тимошенко одного з провідних телеканалів не дозволила розгорнути ефективну інформаційну атаку.

 

Найгучнішою ж інформаційною акцією регіоналів стала атака на Юрія Луценка із використанням колишнього головного свідка у справі Бориса Колесникова, донецького підприємця Бориса Пенчука.

 

На скликаній прес-конференції 30 жовтня Пенчук звинуватив Луценка у тиску й обґрунтував свою заяву необхідністю зупинити «цю людину» на шляху до влади:

 

 

Зі слів Пенчука, більшість звинувачень на адресу екс-голови Донецької облради були сфабриковані правоохоронцями. А самого Пенчука мало не силою правоохоронці змушували підписувати свідчення проти Колесникова:

 

Сам Пенчук заявляє, що його публічні звинувачення прокуратура може вважати офіційним зверненням, і порушувати кримінальну справу проти Луценка. І додає, що й сам також звернеться до суду із позовом проти екс-міністра» («ТСН», «1+1», 30 жовтня 2007 року).

 

Ось такий синхрон Пенчука могли побачити глядачі вечірніх подробиць «Інтера»:

 

 

Треба віддати належне телеканалу, ця репліка була збалансована реакцією самого Луценка:

 

 

Ця тема мала продовження під час «Свободи слова» з Андрієм Куликовим 2 листопада. Зазначимо лише, що Пенчук виглядав досить непереконливо і справляв враження людини, що бреше. Якби Луценко раптом з’явився посеред ефіру і дав відповідь регіоналам і Пенчуку, цей скандал швидко закінчився б. Однак тепер ця історія перетвориться на довгограючу платівку, яка може зіпсувати кадрові перспективи лідера «Народної самооборони».

 

Треба сказати, що тактика Луценка уникнення прямого зіткнення з технічними провокаторами на кшталт Пенчука, на думку ваших авторів, лише переконає технологів Партії регіонів частіше використовувати такі прийоми. До того ж, Луценко – на відміну від Тимошенко та Януковича – не має такого «тефлонового» рейтингу, якому не страшні жодні викиди компромату.

 

Володимир Литвин у оглядуваний період продовжив демонстрацію політичного «ступору», не дозволяючи собі ні порадувати, ні, навпаки, засмутити своїх виборців. Такою є, очевидно, ціна намагань одночасно претендувати на досягнення трьох цілей: забезпечити своєму блоку статус «третьої сили», прибутковість якого не раз демонстрували комуністи, отримати максимум персональних дивідендів у вигляді посад та інших приємних ресурсів, а крім того – «проскочивши між крапельками», зберегти електоральний потенціал до наступних виборчих битв.

 

Спроби вирішити таке багатофакторне завдання трохи нагадують рухи сороканіжки, яка задумалася, з якої ноги стартувати, і часом справляють дещо комічне враження – як-от заява керівника виборчого штабу блоку Литвина неоднозначно відомого Ігоря Шарова про те, що Блок Литвина «не зобов’язаний своїм проходженням у Верховну Раду жодній політичній силі, клану або олігархам... і має зобов’язання лише перед своїми виборцями».

Втім, час, очевидно, починає «піджимати» і надмірно передбачливого та обережного екс-спікера. Та й окремі особливо заможні виборці, перед якими Литвин, якщо вірити Шарову, таки має зобов’язання, не схильні запізнюватися на поділ ласого владного пирога. Тому цього тижня позиція Литвина стала вимальовуватися більш предметно. Зокрема, вельми показовою була висловлена ним в інтерв’ю журналу «Кореспондент» думка про те, що формування коаліції потрібно лише після обрання спікера, а також запевнення, що він не збирається «входити на умовах» в будь-яку коаліцію.

«Якщо хтось хоче широку коаліцію, потрібно разом визначити правила гри. А якщо хтось вважає, що він і так великий і лише тому до нього прийдуть здаватися, він помиляється», –  заявив Литвин.

 

Таким нехитрим способом Литвин дав зрозуміти переговірникам від фракцій-важковаговиків, що все ж продовжує розцінювати власну парламентську акцію за «чисте золото» і хоче гарантованого механізму власного призначення у випадку досягнення відповідних домовленостей. Справедливість такого припущення трохи згодом підтвердив і один з небагатьох спікерів блоку екс-спікера Михайло Сирота, який заявив в інтерв’ю «Радіо Свободі» про те, що у разі створення коаліції за участю блоку Литвина ця політична сила висуватиме кандидатуру свого лідера на посаду спікера парламенту.

 

Володимир Литвин один з найкраще підготовлених політиків, які б могли виконувати функції голови Верховної Ради шостого скликання», – сказав Михайло Сирота.

 

Сам Володимир Литвин паралельно – про всяк випадок – встиг зробити публічний «реверанс» у бік Партії регіонів, висловивши переконання, що Президентові в першу чергу варто запропонувати партії, що набрала найбільше голосів, сформувати уряд. «І якщо Партія регіонів не знайде підтримки в парламенті, хай намагається інша політична сила», – радив екс-спікер.

 

 

Медійна активність комуністів, яка й під час виборчої кампанії могла позмагатися хіба що з колегами із Соцпартії, тепер і взагалі вщухла.

 

Очевидно, досягнувши неочікуваного локального успіху на виборах, партія (чи, точніше, її керівна верхівка) відчули себе достатньо комфортно в ситуації, типовій для представників пролетаріату – які нічого не втрачають, але завоювати можуть весь світ. Весь не весь, але вміння і досвіду використовувати свою не надто чисельну депутатську «гвардію» для торгів різного роду і рівня комуністам не позичати. Ні під час епізодичної присутності у владі, ні в опозиції. Яка, до речі, для неї давно звична, на відміну від союзників-регіоналів.

 

Нинішня ситуація коаліціади, в якій КПУ не бере безпосередньої участі, очевидно, обумовлює філософсько-споглядальний характер поведінки комуністів. Вони обмежуються публічними заявами, спрямованими на те, щоб нагадати про себе все тим же союзникам – або закладаючи основу для пропагандистської роботи на майбутнє, як у вищезгаданій заяві Леоніда Грача, або підкреслюють вірність ідеям антикризової коаліції, як це зробив Петро Симоненко під час поїздки на Вінниччині.

 

Власне, саме інтерв’ю ТРК «Вінничина» стало єдиним джерелом меседжів лідера КПУ. Серед них більш-менш конкретною, хоч і дещо наївною за формою, була заява про те, що Комуністична партія України підтримає проведення позачергових виборів Київського міського голови.

 

«КПУ обов’язково підтримає ці вибори, оскільки ми з самого початку говорили, що в нас відбуваються дивні речі: православна столиця обирає своїм головою пресвітера американської церкви», – сказав Петро Симоненко.

 

За його словами, нинішнє керівництво Києва займається не вирішенням проблем жителів столиці України, а розподілом землі.

 

«Ми з вами стаємо свідками того, як знищуються не тільки архітектурні пам’ятки й історичні місця, але й забудовуються навіть дитячі майданчики й сквери», – наголосив лідер КПУ.

 

Очевидно, що подібну заяву можна було розцінити виключно як сигнал основним фігурантам боротьби за переділ київської влади про те, що комуністи зі своїм не дуже значним, але все ще існуючим електоральним потенціалом у столиці, готові активно долучитися до процесу.

 

Прикладний характер мала також заява про те, що КПУ не увійде до складу парламентської коаліції за участю фракцій Блоку Юлії Тимошенко та блоку «Наша Україна – Народна самооборона».

 

«Центральний комітет нашої партії прийняв рішення про те, що ми не ввійдемо до складу коаліції, у якій будуть фракції БЮТ або “НУ-НС”, навіть якщо вона буде сформована за участю колишніх партнерів по коаліції – Партії регіонів», – сказав Симоненко.

 

Лідер КПУ також додав, що його фракція не збирається підтримувати уряд, сформований коаліцією за участю «НУ-НС» або БЮТ, та голосувати за запропоновані такою коаліцією законопроекти.

 

Зауважимо, що цей «гімн принциповості» лідер КПУ завершив словами, які допускають надзвичайно широке тлумачення як союзниками так і опонентами: «Виключенням можуть бути лише закони, які принесуть користь суспільству та її громадянам», – додав Петро Симоненко.

 

Зважаючи на весь попередній досвід парламентської роботи комуністів, можна стверджувати, що ці слова означають лише одне – тендер на «суспільно-корисні закони» відкрито...

 

 

Ми не випадково винесли огляд медіаактивності БЮТ у кінець нашого тексту. Вся справа в тому, що остання декада жовтня стала періодом фактичного самоусунення Юлії Тимошенко та більшості партійних спікерів із інформаційного простору.

 

Завершивши свій зовнішньополітичний вояж зустріччю з Коліном Пауеллом, Тимошенко, очевидно, визнала за краще надати можливість висловитись і з’ясувати стосунки союзникам та опонентам. Образно висловлюючись, позірно перетворившись із суб’єкта дії на об’єкт обговорення (чим і пояснюється заголовок цього розділу).

 

Наслухатися потенційному прем’єру довелося багато чого. Настанови Президента щодо необхідності оперативного формування демократичної коаліції і його ж Указ, який фактично поставив хрест на одній з ключових передвиборчих обіцянок БЮТ.

 

Публічні заяви про необхідність внесення змін до коаліційної угоди між БЮТ і «НУ-НС» і незгоду з положеннями про імперативний мандат та пакетне голосування – з боку лідерів «малих» партій, що входять до пропрезидентського блоку. На додачу дехто з них звинуватив лідерів свого блоку в диктаторстві та угодовській позиції щодо пропозицій Тимошенко.

 

Заяви Юрія Єханурова про те, що з коаліційної угоди необхідно прибрати популістські та нереалістичні, на його думку, положення на кшталт повного повернення втрачених ощадних внесків населення.

 

Низку критичних зауважень з боку голови Секретаріату Президента та чергові звинувачення з боку регіоналів щодо того, що прихід лідерки БЮТ на прем’єрську посаду призведе до погіршення україно-російських відносин та підвищення ціни на енергоносії.

 

Підтримку інформаційного балансу взяли на себе союзники з блоку «НУ-НС», до яких долучилися кілька партійних спікерів. Зокрема, 29 жовтня президія партії «Народний Союз “Наша Україна”» підтвердила, що партія неухильно дотримуватиметься домовленостей із Блоком Юлії Тимошенко про створення демократичної коаліції.

 

«У зв’язку з цим президія розцінює будь-які заклики до переговорів про коаліцію з Партією регіонів як такі, що суперечать рішенням партії та Угоді про створення виборчого Блоку "Наша Україна – Народна самооборона"», – зазначалося в повідомленні прес-служби «НУ-НС».

 

Кандидат у народні депутати Андрій Шкіль (БЮТ) вважає, що перешкодити формуванню демократичної коаліції можуть тільки «марсіани». Про це він сказав в інтерв’ю газеті «Столичные новости» від 30 жовтня 2007 року.

 

«Не бачу підстав вважати, що буде не так. Звичайно, ми не можемо передбачити приліт марсіан на Землю. Звичайно, це може перешкодити створенню коаліції. Але я не Глоба, і навіть не політолог. Я політик. З упевненістю можу сказати: причин, з яких помаранчева коаліція не відбулася б, немає. Деякі передрікають зраду, якісь аномальні явища, але я цьому не вірю», – сказав Шкіль. Він підкреслив, що всі неузгоджені питання між БЮТ і «НУ-НС» вирішено.

 

Лідер блоку «Наша Україна – Народна самооборона» Юрій Луценко, виступаючи в ефірі «1+1», виключив можливість перегляду коаліційної угоди його політсили з блоком Юлії Тимошенко. «Нічого (з коаліційної угоди) викидати не будемо, переглядати – теж», – сказав він.

 

За словами Луценка, майбутня коаліція буде на рівні фахівців і експертів шукати шляхи для виконання передбачених угодою передвиборних обіцянок. Зокрема, Луценко зазначив, що з приводу призову в армію, оголошеного президентом Віктором Ющенком на 2008 рік, необхідно буде вислухати експертів блоку Юлії Тимошенко, що наполягають на можливості перейти на контрактну армію вже з наступного року.

 

Фактично, Юрій Луценко продублював ті аргументи, які кількома днями раніше висловив один із заступників Юлії Тимошенко Микола Томенко на своїй прес-конференції. Заступник лідерки БЮТ Микола Томенко вважає, що на сьогодні немає жодної підстави для перегляду положень коаліційної угоди між Блоком Юлії Тимошенко і блоком «Наша Україна – Народна самооборона».

 

«Переглядати угоду, яку ратифіковано і підписано на кожній сторінці – це буде нешанобливо стосовно наших виборців і наших партій», – сказав Томенко.

 

Він зазначив, що БЮТ із повагою ставиться до своїх партнерів – блоку «НУ-НС». Томенко нагадав, що парафуванню угоди про створення коаліції передувала «серйозна дискусія». Також він зазначив, що кожна сторінка угоди підписана лідерами двох блоків – Юлією Тимошенко і В’ячеславом Кириленком.

 

Заступник лідерки БЮТ висловив сподівання, що поки лідером «Нашої України» буде залишатися Кириленко, не буде потреби переглядати угоду. «В угоді все написано, все підписано, все ратифіковано», – сказав Томенко.

 

При цьому, за його словами, дискусію можна проводити, але з питання механізмів реалізації угоди: «Скажімо, яким чином профінансувати ту чи іншу програму. Тоді ми готові збиратися і думати, як знайти кошти, щоб ця витратна стаття була профінансована».  

 

Висловитись особисто протягом зазначеного часу (правда, через прес-службу) Юлія Тимошенко вирішила лише з питання імперативного мандату в місцевих радах, до чого її, очевидно, стимулювало несприятливе рішення з цього питання, прийняте Дніпровським судом м. Києва.

 

Лідерка БЮТ Юлія Тимошенко заявляє, що не дозволить скасувати закон про імперативний мандат: «Норма про імперативний мандат сьогодні діє і ми нікому не дамо її скасувати. Імперативний мандат – це створення новітніх політичних традицій України, перехід до чесної і відповідальної політики». Вона додала, що «зараз робляться спроби скасувати цей закон через суди, використовуючи корумпованих суддів».

 

«Це є намаганням повернути політику у вчорашній день, в кубло політичної корупції, створити умови для перекуповування, зради і шантажу депутатів місцевих рад», – зазначила Тимошенко.

 

Вона додала, що БЮТ у Верховній Раді 5-го скликання зареєстрував законопроект про звільнення суддів, причетних до корупції. «І ми на 100% гарантуємо відповідальність суддів, причетних до зупинення закону про імперативний мандат для депутатів місцевих рад», – наголосила лідерка БЮТ.

 

Вона також додала, що закон про імперативний мандат приймався з метою позбавлення корумпованих місцевих депутатів мандатів: «Є приклади, у тому числі і в місті Києві, де купка депутатів місцевих рад на чолі з мерами стали організованими злочинними угрупуваннями з руйнації і знекровлення місцевих бюджетів. Корупційним зловживанням із землею та комунальною власністю немає межі».

 

Як бачимо, єдина заява Тимошенко більше зорієнтована на забезпечення контрольованості свої партійних фракцій у місцевих радах і технологічно вписувалася в кампанію за дочасні вибори у столиці. Вона також побічно слугувала відповіддю на критику на адресу положень коаліційної угоди щодо імперативного мандату.

 

Коли і чим завершиться інфопауза Юлії Тимошенко – розгортанням нової інформаційної атаки на опонентів чи продовженням терплячого очікування й остаточним переходом «коаліціади» у «підкилимну» фазу – читайте в наступних текстах.