Можливо, дається взнаки набутий народними депутатами досвід, а можливо, учасники медіаринку почали краще розуміти сферу регулювання переформатованого минулого року монобільшістю Комітету з питань свободи слова та звертатися до нього з правильно сформульованими зверненнями. Так чи інакше, але протягом першого півріччя 2020 року комітет потроху перетворювався із місця розгляду малоцікавих за межами професійної спільноти скарг вузького кола журналістів на перешкоджання їхній діяльності на суб’єкта законодавчої ініціативи, який усе частіше прагнув впливати на державну політику в сфері медіа, а інколи — й на політику в ширшому сенсі.

Перш за все, слід зазначити, що комітет веде послідовну роботу щодо опрацювання результатів парламентських слухань на тему «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення», проведених у листопаді минулого року. Для цього було створено робочу групу, яку від комітету курує голова підкомітету з питань прав громадян на інформацію Тетяна Циба та до складу якої входить, зокрема, й «Детектор медіа».

Нагадаємо, в рекомендаціях за підсумками парламентських слухань Верховній Раді пропонувалося визначити правовий статус інтернет-ЗМІ та журналістів інтернет-ЗМІ. Також рекомендувалося поняття «журналіст» і «журналістська діяльність» привести у відповідність до європейських стандартів у цій сфері, замінивши/виключивши ознаку «систематичності» такої діяльності. На думку авторів рекомендацій, це потрібно, щоб охопити захистом також і тих, хто несистематично займається журналістикою та зазнає втручання. Також щоби постраждалим не потрібно було доводити намір перешкодити їхній систематичній, а не будь-якій журналістській діяльності.

Крім того, рекомендувалося передбачити в законодавстві України, що вчинення кримінальних правопорушень у зв’язку із перешкоджанням реалізації права на свободу вираження є обставиною, яка обтяжує відповідальність; збільшити строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за правопорушення, вчинені стосовно журналістів у зв'язку з їхньою професійною діяльністю; виключити із кримінальних і перенести до категорії адміністративних правопорушень діяння у формі незаконної відмови в наданні публічної інформації на запит журналіста тощо.

У відповідь на ці рекомендації робоча група готує законопроєкт, який депутати незабаром збираються зареєструвати. Варто також нагадати про вже наявний законопроєкт №3633, який передбачає внесення змін до Кримінального кодексу України та посилення кримінальної відповідальності за злочини проти журналістів. Цей законопроєкт 11 червня подав голова Комітету з питань молоді та спорту Андрій Кожем’якін. Комітет з питань свободи слова підтримав його на своєму засіданні 1 липня, рекомендувавши прийняти за основу та в цілому та не бачачи проблеми в тому, щоби за потреби узгодити норми цих двох документів, якщо в обох виникнуть перспективи бути проголосованими.

Власний медійний законопроєкт за це півріччя подав і голова Комітету з питань свободи слова Нестор Шуфрич. 18 лютого він зареєстрував законопроєкт №3079 «Про внесення змін до частини восьмої статті 72 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” щодо забезпечення свободи слова та вираження поглядів». Зараз ця норма говорить про те, що телерадіоорганізація не несе відповідальності за заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, розв’язування агресивної війни або її пропаганди тощо, висловлені гостями в судії прямоефірних програм, крім випадків, коли працівниками телерадіоорганізації не було вжито заходів щодо припинення правопорушення у прямому ефірі. Нестор Шуфрич у своєму законопроєкті пропонує прибрати цю вимогу для ведучих припиняти правопорушення. Щоправда, 16 квітня, під час розгляду документа Комітетом з питань свободи слова, автор сам зняв його з порядку денного через «складність і контраверсійність цього питання» і фактично відмовився від його подальшого просування, а комітет одностайно ухвалив рішення розробити спільний законопроєкт за участі своїх членів.

«Але я хотів би дійсно, можливо, посилити цей пункт: поставити залежність покарання до притягнення до відповідальності самого носія тієї інформації, яка може стати причиною покарання. Тобто це абсурд: журналістський колектив страждає за позицію однієї особи, до якої немає претензій у правоохоронних органів, тому що всі ті підстави, які можуть стати основою для якихось каральних заходів до каналу, все це абсолютно виписаний злочин. Це не адміністративні порушення, це злочини, кримінальні злочини. Тому дивно, що до особи, яка, на думку Нацради, скоїла кримінальний злочин, крім Нацради, ні у кого немає претензій. Це не нормально», — пояснив можливий майбутній вектор руху голова комітету: відповідати за заклики в ефірі має не тільки медіа, а й автор закликів. На практиці це би означало, що Нацрада значно довше, ніж зараз, реагувала би на ефіри мовників типу «Інтера», «112 Україна», NewsOne чи ZIK.

Під час свого останнього в півріччі засідання від 15 липня комітет пригальмував і проходження поданого 26 червня головою Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микитою Потураєвим та його колегами законопроєкту №3749 «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” щодо здійснення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення наглядових повноважень у період дії обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Автори законопроєкту запропонували на час карантину дозволити Нацраді проводити позапланові безвиїзні перевірки ліцензіатів.

«Є загальне рішення не проводити перевірки під час ковіду, і воно стосується всіх органів влади. А тут таки протискується можливість перевіряти навіть в умовах ковіду. <…> У Нацради сьогодні є всі повноваження перевіряти. От вони поїхали перевіряти “112 Україна” і нічого їх не зупинило», — аргументував свою позицію Нестор Шуфрич.

У результаті комітет вирішив перенести розгляд цього законопроєкту на своє наступне засідання у вересні з запрошенням авторів для пояснення позиції щодо необхідності законопроєкту. А якщо не прийдуть чи не нададуть пояснення в інший спосіб – то повернути їм документ на доопрацювання.

Звісно, як і раніше, протягом півріччя Комітет з питань свободи слова розглядав звернення журналістів. З-поміж частих гостей, які регулярно звертаються до комітету як до майданчику вирішення своїх проблем, варто виділити інформаційне агентство «Шарий.net», щоби показати, наскільки послідовно, на всіх фронтах воно просуває себе та порядок денний політичної сили свого лідера. 15 січня в комітеті за участі заступника міністра внутрішніх справ України Антона Геращенка розглянули і взяли до відома інформацію про напад на представників цього медіа, який відбувся 24 грудня 2019 року біля приміщення Київського апеляційного суду. 19 лютого «Шарий.net» поскаржився на те, що його співробітників двічі не пустили на пресзаходи за участю міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського, у зв’язку з чим агентство написало заяву до поліції. У відповідь комітет вирішив звернутися до Кабміну й Мінкульту з вимогою завчасного та вмотивованого інформування журналістів щодо відмови їм в акредитації, за наявності законних на це підстав, а також до Нацполіції з проханням перевірити обставини розслідування заяви «Шарий.net». 1 липня «Шарий.net» звернувся за роз’ясненням стосовно реєстрації інформаційних агентств та правового статусу журналістів та отримав його від секретаріату комітету. У проміжку між цими подіями «Шарий.net» ще встиг сходити на пресконференцію президента Володимира Зеленського та буквально вирвати у нього відповідь на своє запитання. От якби таке завзяття регулярно використовувалося для чогось корисного, то, можливо, зараз не Ілон Маск, а Україна запускала би комерційні польоти до космосу.

«Рєдко, но мєтко» звернувся до Комітету з питань свободи слова телеканал «1+1»: 6 лютого (тобто вже наступного дня після самої події, на яку поскаржився мовник) комітет розглянув питання про обшук співробітниками Служби безпеки приміщення редакції телевізійної програми «Секретні матеріали» у справі про прослуховування прем’єр-міністра Олексія Гончарука, яке, ймовірно, вплинуло на подальшу відставку його та майже всього Кабінету міністрів. За результатами розгляду питання комітет одностайно вирішив:

- обшуки в офісі «Секретних матеріалів» та в помешканнях журналістів програми визнати перешкоджанням професійній діяльності журналістів;

- звернутись до Служби безпеки з проханням дослідити обставини справи щодо обшуку в будівлі телеканалу «1+1»;

- звернутись до усіх компетентних органів, які мають право на проведення слідчих дій, з рекомендацією, щоб під час здійснення слідчих дій, які застосовуються до журналістів, а також приміщень, в яких здійснюється медійна діяльність, уникати дій, які можуть розцінюватись як перешкоджання професійній журналістській діяльності.

А «Ера-медіа», яка торік судилася з НСТУ, бо не хотіла йти з ефіру суспільного мовника всупереч його редакційним планам і договору з чіткою датою закінчення правовідносин між мовником і продакшеном, цього року спробувала натиснути на НСТУ через Комітет з питань свободи слова. 2 липня комітет присвятив цьому питанню окреме засідання, під час якого, зокрема, дуже показовими були деталі з приводу ціни: минулого року НСТУ платила «Ері-медіа» за всі випуски її програми 200 тис. грн. на рік, цього року «Ера-медіа» зажадала більше 5 млн грн., але коли справа дійшла до твердого закінчення співпраці, то «Ера-медіа» була готова навіть на менше 200 тис. грн. Таким цінним для її власника, народного депутата Андрія Деркача був регулярний доступ до ефіру загальнонаціонального мовника.

Комітет зрештою одностайно ухвалив рішення надіслати звернення до президента Володимира Зеленського з проханням розглянути звернення колективу «Ера-медіа» та сприяти у збереженні робочих місць журналістів «Доброго ранку, країно!» на «UA: Перший». Невідомо, як президент країни може сприяти збереженню робочих місць на незалежному мовнику для людей, які на цьому мовнику і не працювали. Добре, що завдяки зусиллям членів комітету, зокрема Сергія Швеця та Тетяни Циби, зі звернення принаймні мали прибрати закиди про політичні мотиви та цензуру в країні, з якими першопочатково прийшов на комітет менеджмент «Ери-медіа».

Цей випадок можна було би сприймати просто як анекдот, якби не той нюанс, що наприкінці цього та на початку 2021 року добігатимуть кінця каденції спочатку членів наглядової ради, а потім і голови правління НСТУ. НСТУ — ласий шматок медіаринку, над яким багато хто, в тому числі у владі, хотів би встановити контроль. Тому можна спрогнозувати, що подібні спроби знайти слабину в НСТУ найближчим часом можуть виникати на різних рівнях та в різних інстанціях.

А от із чим у Комітету з питань свободи слова цього півріччя, можна сказати, не склалося — так це з обговоренням головного галузевого законопроєкту «Про медіа». Комітет звертався до цього питання на початку року, коли був готовий перший варіант тексту, і влітку, коли був зареєстрований доопрацьований варіант. Але всі обговорення проходили мляво, без участі яскравих і вагомих фігурантів. Мабуть, це тому що, як часто буває з багатьма медійними питаннями, законопроєкт «Про медіа» швидко перестав бути суто цеховим питанням і натомість перетворився на питання великої політики, яке нині вирішується на найвищому рівні керівництва держави.