14:00
Середа, 22 Серпня 2018

Тимошенко «лякає», Порошенко «заспокоює»

Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу (липень — серпень 2018 р.
Тимошенко «лякає», Порошенко «заспокоює»
Тимошенко «лякає», Порошенко «заспокоює»

Read in English

ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 року можна прочитати тут, за травень — червень — тут, за липень — серпень — тут, за вересень — жовтень — тут, за листопад — грудень — тут, за січень — лютий 2018 року — тут, за березень — квітень — тут, за травень — червень — тут.

Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу в липні — серпні 2018 року зафіксував такі тенденції:

  • Президент обіцяє залучити іноземну допомогу для поліпшення життя на Донбасі. Уряд починає задумуватися про «єдину стратегію відновлення Донбасу».
  • Керівник МВС намагається розпочати діалог із мешканцями Донбасу про прийнятні умови мирного врегулювання.
  • «Опозиційний блок» розгортає пропагандистську кампанію, націлену на внутрішньо переміщених осіб.

Президент обіцяє захищати й відбудовувати Донбас

Протягом липня — серпня Президент Петро Порошенко згадував Донбас переважно в контексті зміцнення Збройних сил (13 повідомлень), необхідності запровадження миротворчої місії ООН (10 повідомлень) та нагадування про постійну військову загрозу та руйнівні наслідки російської агресії та окупації (6 повідомлень).

Важливим досягненням цього періоду стало визнання питання війни на Донбасі важливим пунктом порядку денного відносин України та ЄС. Порівняння тексту заяви за результатами 20-го Саміту Україна — ЄС (9 липня 2018 р.) і текстів спільних заяв 17-го та 18-го самітів (на 19-му саміті спільної заяви не було) свідчить про те, що з кожним роком Україні вдається все більше конкретизувати роль ЄС у мирному врегулюванні та закріплювати думку про відповідальність Росії за військові дії та втрати серед мирного населення.

Зокрема, важливо, що окремий пункт заяви був присвячений вирішенню соціально-економічних проблем мешканців Донбасу, які постраждали внаслідок конфлікту. Два найважливіші меседжі української влади та керівництва ЄС:

  • «Ми домовилися про нагальну потребу надавати нашу підтримку найбільш уразливим категоріям людей на сході України, включаючи внутрішньо переміщених осіб»;
  • «Ми привітали поточні ініціативи, в тому числі держав — членів ЄС, щодо надання цільової допомоги містам та районам у регіоні, враженому конфліктом».

Однак Президенту і його команді знадобився майже місяць, щоб донести нову інформацію безпосередньо до громадян, які проживають на Донбасі. Так, лише 26 серпня під час робочого візиту до Авдіївки Петро Порошенко розповів, як саме ЄС братиме участь у підтримці місцевих мешканців: «Ми вже декілька разів обговорювали з лідерами Європейського Союзу програму встановлення окремими країнами своєрідного патронату над визначеними містами і селищами Донбасу. Нехай Німеччина візьме відповідальність за Краматорськ, нехай Греція — за Маріуполь, нехай Велика Британія — за Волноваху. Нехай інші країни візьмуть Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Авдіївку».

Окрім того, під час відвідин Авдіївки Президент іще раз звернувся до громадян, які залишилися на окупованих територіях, із обіцянкою їх звільнити. Наступний розгорнутий меседж стосувався мешканців контрольованих територій: «А подивіться, що відбувається за лінією зіткнення: тотальне безробіття; середня заробітна плата шахтаря 12 тис. рублів — це біля 5 тис. грн.; шахти закриті; безпека на нульовому ріні… Рівень життя дає можливість чітко розібратися про відповідальність тих, хто повівся на манівці і дешеві обіцянки російських окупантів».

Свої слова він спробував підкріпити «гарними символами» піклування держави про «звичайного українця», який живе на Донбасі: словами про будівництво автошляхів, нарощування виробництва на Авдіївському коксохімічному комбінаті, повернення студентів для роботи на Донбасі.

Однак треба визнати, що тема Донбасу залишається важливою для Порошенка насамперед як ілюстрація його роботи на посаді Президента. Зокрема, під час церемонії урочистого підняття Державного Прапора України у Дніпрі Порошенко більшу частину промови присвятив досягненням і помилкам ведення війни на Донбасі.

Важливо, що саме в цей момент Президент запропонував широкій аудиторії дивитися на події в регіоні як на «чергову повномасштабну російсько-українську війну», а не «заколот сепаратистів». Саме цим хибним уявленням Порошенко спробував пояснити, чому сталися прорахунки в 2014 році й чому обіцянку «завершити АТО за години, а не місяці» не вдалося виконати.

Таким чином, на нашу думку, по-перше, Президент продовжує посилювати у своїй комунікації тезу про те, що неприпустимо покладати на всіх місцевих мешканців усю відповідальність за події 2014 року. Проте дуже важливо розуміти, чи ця лінія Президента поділяється не всіма іншими посадовцями та політичними силами. Наприклад, таке ставлення важко узгодити з ініціативою «Народного фронту» щодо закону про колаборантів.

По-друге, з початку цього року Порошенко звертає увагу на відповідальність влади за вирішення соціально-економічних питань Донбасу і розглядає це як важливий інструмент формування прихильної громадської думки місцевих мешканців, у тому числі на окупованих територіях, про дії української влади. Проте його слова мають підкріплюватися конкретними діями центральної та місцевої виконавчої влади. Із цим, як побачимо нижче, виникають проблеми.

По-третє, Президент чітко показує, що він ніколи не погодиться пов’язати питання звільнення Донбасу із поступками на користь вимог Росії. Навпаки, як це Порошенко підкреслив під час участі у програмі ICTV «Свобода слова», головною політикою лишатиметься зміцнення оборони Донбасу і стримування агресора. Напевно, це єдиний меседж Президента, який достатньо підкріплений фактами. Водночас залишається питання, чи робить влада достатньо зусиль, у тому числі в комунікаційній сфері, щоби пояснити місцевим мешканцям, чому такий варіант найбільше відповідає їхнім інтересам.

Гройсман і статистика: не вміємо говорити, будемо рахувати

Улітку прем’єр-міністр Володимир Гройсман нечасто згадував Донбас порівняно з попередніми періодами. Із п’яти повідомлень три стосувалося соціально-економічних питань і два — безпекових. І знову змушені стверджувати: комунікація про Донбас і з Донбасом виконується командою прем’єр-міністра формально і примітивно.

Нашу увагу привернули слова прем’єр-міністра під час наради з питань реалізації проектів відновлення й розвитку Донбасу про необхідність «Єдиного цілісного комплексного плану відновлення Донбасу». Гройсман в оточенні міністрів запропонував «провести ревізію всіх наявних проектів на предмет їх необхідності і відповідності потребам людей». Виходить, що до липня 2018 року влада витрачала кошти держбюджету без такого бачення чи витрачала їх зовсім за іншими пріоритетами. Після заяви Гройсмана запитань може стати більше, ніж відповідей, а це зовсім не сприяє ефективній комунікації влади на Донбасі.

Через місяць, 31 липня, з’явився новий пост від імені Гройсмана щодо «ініціативи розвитку сходу». У повідомленні повторювалися цифра запланованих видатків на втілення проектів на Донбасі — 12,2 млрд грн.. Хоча минув майже місяць, однак прем’єр так і не спромігся повідомити щось конкретніше: не зрозуміло, хто ініціював ці проекти й чому на Донецьку область виділено 9,9 млрд, а на Луганську — лише 2,3 млрд. Знову повторено тезу про те, що влада «інспектує» кожен поданий проект. При цьому жодного конкретного строку чи критеріїв такої «інспекції» прем’єр не озвучує, що викликає закономірне запитання: з ким узагалі Гройсман комунікує в такий спосіб?

На жаль, прем’єр-міністр продовжує робити невдалі заяви по Донбасу, використовуючи для цього символічні інформаційні приводи. Так, 29 серпня Гройсман вирішив висловити свою позицію щодо «четвертої річниці Іловайської трагедії». Наведемо лише кілька висловів голови уряду, які свідчать про поверхове ставлення і до проблематики Донбасу, і до розуміння, що така правильна публічна комунікація:

  • «захист дітей і рідної землі є надзвичайно великим викликом для нас усіх» — очевидно, мало йтися про захист від ворога чи агресії, інакше вислів набуває іншого змісту;
  • «ми кожного дня пам’ятаємо, згадуємо, бачимо, відчуваємо героїчний подвиг наших героїв» — недоречний перелік однорідних присудків та канцелярська тавтологія.

МінТОТ: піар, «паркет» та обіцянки

Одним із безпосередніх відповідальних виконавців рішень уряду стосовно Донбасу залишається Міністерство з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ). Проте в липні — серпні у комунікації міністерства про Донбас переважали політичні меседжі (4 новини) та повідомлення про діяльність інших органів влади чи компаній (4 матеріали). Власне про свою діяльність на Донбасі МінТОТ розповідав лише двічі.

Так, 18 липня під час наради в МінТОТ було повідомлено, що «проблеми водопостачання південно-західної частини Донецької області досі залишаються не вирішеними». Внаслідок цього «без води ризикують залишитися 1,3 млн громадян, із яких 600 тис. проживають у Маріуполі». На нараді в МінТОТ розглянули проект ТОВ «Донецький інститут води» щодо вирішення цієї проблеми і прийняли рішення «щодо спільного опрацювання запропонованого проекту» за участі міськради, Донецької ВЦА та комунальників. Отже, мешканці Донецької області не почули нічого нового, крім запевнення бюрократів у тому, що проблему, можливо, буде вирішено у невизначеному майбутньому.

Як показує наш моніторинг, проблема якості та безпеки водопостачання на Донбасі обговорювалася ще в 2017 році й раніше. Проте темпи вирішення цієї проблеми залишаються вкрай повільними, й це ставить питання про роль МінТОТ у цьому процесі. Наприклад, 26 червня під час відкриття Карлівської насосної станції (забезпечення водою 350 тис. мешканців Західного Донбасу, не працювала у 2015–2017 роках), представники МінТОТ визнали, що цей «один із наймасштабніших гуманітарних проектів» вдалося втілити лише за фінансової підтримки Міжнародного червоного хреста (23 млн грн., або станом на 2017 рік трішки менше1 млн дол.).

Тобто, як показує попередній приклад, від ідентифікації проблеми до її вирішення проходить багато часу. Це варто враховувати й у зв’язках із громадськістю: замість цитувати загальні та обтічні бюрократичні штампи, необхідно чітко повідомляти громадянам, що, коли і як робитиме влада по суті проблеми. Коли цього немає, навіть у пересічного спостерігача може скластися враження, що влада не вирішує проблеми, а імітує «бурхливу діяльність».

Іншою новиною про Донбас стало повідомлення про візит міністра Вадима Черниша в Маріуполь на відкриття низки об’єктів (профтехучилища, середньої школи, багатоквартирного будинку для ВПО), збудованих (відновлених) за участі МінТОТ. Нагадаємо, що в червні Черниш уже відвідував Маріуполь із такою ж програмою і з такими ж заявами про вдалу політику відомства. У зв’язку з цим постає запитання: чи є «паркетні новини» (повідомлення, в яких посадовець виступає перед аудиторією в ролі благодійника) ефективним способом спілкування МінТОТ зі своєю цільовою авдиторією?

Судячи з поведінки керівництва міністерства, така комунікація вважається не лише ефективною, але і єдино можливою. Справді, з точки зору чиновників, якщо їхні позиції не залежать від думки людей, чиї інтереси вони мають обслуговувати, немає й потреби вибудовувати комунікацію, в якій є і зворотний зв’язок, і врахування громадської думки. Таким чином, МінТОТ вибудовує навколо себе альтернативну реальність, у якій проблеми підопічних успішно вирішуються. Тобто замість комунікації зі справжнім Донбасом МінТОТ воліє спілкуватися лише з тими, хто схвалює його діяльність.

МІП: є стратегія, а виконання відкладається на невизначений час?

Головною новиною липня — серпня для Міністерства інформаційної політики стало затвердження урядом Стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей. Проте, за словами першої заступниці міністра Еміне Джапарової, втілення стратегії та проведення інших заходів міністерства вимагає значних коштів, яких наразі бракує.

Тобто виглядає так, ніби для МІП проблематика Донбасу є на певний час закритою. Адже стратегію, формально обов’язкову для всіх органів влади, їм вдалося провести на урядовому рівні. А її виконання теж залежить від участі всіх органів влади та від рівня бюджетних видатків на визначені цілі. Все це, очевидно, лежить за межами можливостей та повноважень МІП.

Однак таке позиціювання міністерства має дві суттєві вади. По-перше, дієва стратегія має розраховувати необхідний обсяг ресурсів та передбачати реалістичні засоби втілення. По-друге, вона покладає певні обов’язки й на Мінінформполітики. Тож у наступних оглядах ми подивимося, чи вдасться самому МІП втілювати власну стратегію.

МВС: Аваков коректує «план реінтеграції Донбасу»

У липні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков продовжив кампанію із просування свого варіанту мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Схоже, що для керівника МВС немає особливих застережень, коли йдеться про досягнення важливих політичних цілей. Він готовий обговорювати план і з першим Президентом України Леонідом Кравчуком, і з послами «великої сімки».

Проте найцікавішим стало повідомлення Авакова про «непрості червоні лінії» — межі можливого майбутнього компромісу щодо Донбасу, «інтереси України, щодо яких компроміси неприпустимі, а суперечки — недоцільні». Окрім того, Аваков окреслив і «відкриті питання» — «положення, за якими необхідно визначити міру припустимого для українського суспільства компромісу».

Саме в частині «відкритих питань» Аваков виклав тези, які мають важливе значення й постійно обговорюються на Донбасі (як показують дослідження, зокрема, «Демократичних ініціатив»):

  • наповнення «особливого статусу» конкретними положеннями;
  • надання російській мові статусу регіональної;
  • виплата всіх належних соціальних зобов’язань держави.

Утім, питання «особливого статусу» і статусу російської мови для українців не є компромісними: більшість громадян виступає проти втілення цих вимог заради досягнення миру. Разом із тим ці положенням виглядають прийнятними для відносної більшості у східних та південних регіонах. Отже, сигнал Авакова про можливу зміну позиції влади в цих питаннях міг породити в частини громадян марні сподівання, а інших підштовхнути до думки про готовність влади «пожертвувати» важливими принципами.

Також у «відкритих питаннях» містився пункт «введення статусу мешканця території, тимчасово непідконтрольної України на період до відновлення легітимних українських документів». Не зовсім зрозуміло, що мається на увазі, адже громадяни України, які втратили свої паспорти й були змушені отримати «документи ДНР / ЛНР», із точки зору закону не втрачали свого громадянства і всього обсягу прав та обов’язків. До того ж, багато громадян живуть по обидва боки фронту; відповідно, може виникнути питання, до якої категорії варто відносити їх, і яких змін внаслідок цього вони зазнають.

Разом із тим варто зазначити, що Аваков ані серед «червоних ліній», ані серед «відкритих питань» не згадав тезу про необхідність прийняття закону про «колаборантів». Як ми писали раніше, це найбільш суперечлива політична пропозиція міністра, які взагалі не сприймається на Донбасі.

Якщо Аваков справді вирішив скоригувати свою позицію та відкинути ідею про стигматизацію певних категорій громадян як «колаборантів», це вже можна вважати поступом та ознакою того, що керівник МВС усе-таки намагається налагодити зворотний зв’язок із мешканцями на звільнених та окупованих територіях.

Донецька ВЦА: інерція Куця

Протягом перших двох місяців роботи на посаді голови Донецької ВЦА Олександр Куць показав, що не робитиме різких рухів і не змінюватиме стилю спілкування з мешканцями краю. Так, протягом серпня Куць сім разів повідомляв про стан ремонту житлового фонду, шкіл та автошляхів; двічі — про виконання обіцянок влади (водогін у Костянтинівці та газопровід до Авдіївки); двічі — про надання житла ВПО та сиротам; тричі — про завдання влади з підтримки регіональної економіки (зустрічі з «куркулями», шахтарями та підприємцями). Знайшлося місце і для спілкування з іноземцями, які займаються питаннями миру (спостерігачі ОБСЄ) та відновлення Донбасу (агенція США з міжнародного розвитку, місія ООН).

Луганська ВЦА: інтенсивність комунікації зростає, а прозорість відстає

Протягом липня — серпня голова Луганської ВЦА Юрій Гарбуз різко збільшив кількість публічних повідомлень про свою діяльність. Зокрема, найбільше новин стосувалося дій влади з вирішення соціально-економічних питань (8 новин) та відновлення інфраструктури та економіки регіону (6 новин).

Водночас відкритість влади часом була формальною та поверховою. Зокрема, 9 липня під час наради з питань підтримки малого й середнього бізнесу було оголошено про рішення виділити 0,5 млн грн. безповоротної допомоги підприємцям «у пріоритетних для регіону галузях економіки», перелік яких включав сім позицій. Проте голова ВЦА не пояснив, де і за якими критеріями ці гроші будуть виділятися.

З іншого боку, з’явилися приклади, коли голова ВЦА вдало використовував візиту київських високопосадовців для привернення уваги до проблем регіону. Зокрема, під час зустрічі з представниками штабу Об’єднаної операції Юрій Гарбуз розповів про складну ситуацію з енергопостачанням області, яке може загрожувати й забезпеченню військ. А з нагоди візиту очільниці МОЗ Уляни Супрун голова ВЦА повідомив про недостатність фінансування та кадрового забезпечення лікарень і поліклінік Луганщини.

Втім, Юрій Гарбуз не втримався від спокуси полестити оточенню Президента: з нагоди візиту першої заступниці голови Верховної Ради Ірини Геращенко голова ВЦА заявив, як завдяки увазі депутатів відновлюється інфраструктура області.

«Солідарність»: проблеми Донбасу знову на другому плані

Протягом липня — серпня президентська партія «Солідарність» та її представники у складі парламентської фракції «Блок Петра Порошенка» зосередили свою увагу на питаннях звільнення політичних в’язнів та полонених (19 повідомлень), законодавчого забезпечення реінтеграції Донбасу та ведення операції об’єднаних сил (12 повідомлень) та засудження дій Росії (7 повідомлень).

Власне повідомлень, які були би цікаві та змістовні для мешканців Донбасу, було небагато («Першочерговий законопроект дев’ятої сесії ВРУ — законопроект про гуманітарне розмінування — Геращенко», «Діти з зони військового конфлікту пройдуть оздоровлення у Хорватії — Марія Іонова»).

Разом із тим не бракувало новин, у яких «Солідарність» використовувала тему Донбасу, щоб вигідно позиціюватися в очах своїх потенційних виборців. До таких варто віднести спроби реінтерпретувати помилки й поразки як звершення («Вінник: події під Іловайськом мають називатися Іловайським подвигом, а не трагедією»), відверті та неприховані лестощі на адресу Президента й некритичне сприйняття його ініціатив («Єфімов: українським дипломатам в силах переконати світову спільноту допомагати і підтримувати нашу країну, наш Донбас», «Дмитро Лубінець: 80 українських послів на власні очі побачили ситуацію на Донбасі»), пропаганду меседжів ПрезидентаІрина Геращенко: армія і дипломати принесуть мир на Донбас», «Геращенко: ніхто з кандидатів і кандидаток у Президенти протягом чотирьох років війни жодного разу не були на Донбасі»).

«Батьківщина»: гра з вогнем

Найбільшу сенсацію липня — серпня в номінації «комунікація з Донбасом» створила Юлія Тимошенко своїми заявами про можливе відновлення повномасштабної війни в регіоні (Юлія Тимошенко: Порошенко має намір ініціювати ескалацію війни в Україні заради збереження своєї влади, Юлія Тимошенко: Порошенко хоче ініціювати початок великої війни).

Зважаючи на те, що мешканці регіону по обидва боки фронту живуть у постійній напрузі та очікуванні війни, така заява в поєднанні з постійною російською пропагандою могла спрацювати лише на зростання серед громадян тривожності та недовіри до української держави. Якщо це був спосіб принизити політичного опонента, то негативні наслідки такого кроку могли перевищити очікувані здобутки. Адже Тимошенко ризикувала відштовхнути від себе громадян, які причиною конфлікту вважають агресію РФ, і водночас не привернути на свій бік людей, які звинувачують усіх політиків Євромайдану в початку війни на Донбасі. До того ж Тимошенко воліла не поширювати коментарі про свій альтернативний план мирного врегулювання.

Уже через кілька днів голова «Батьківщини» та її однопартійці почали змінювати риторику та наголошувати на відповідальності Росії за агресію на Донбасі (Юлія Тимошенко: Росія — це агресор, а війну треба зупиняти усіма можливими засобами, Іван Крулько: Путінський режим має відповісти за військові злочини на Донбасі та збиття MH17). А наприкінці серпня Тимошенко перехоплює тези ультранаціоналістів про відповідальність влади за поразки у війні проти Росії (Юлія Тимошенко: Винні в Іловайській трагедії високопосадовці будуть покарані).

Таким чином, можемо стверджувати, що керівниця «Батьківщини» перед початком нового політичного сезону та розгортанням президентської кампанії використовувала тему Донбасу для випробовування різних політичних меседжів та суспільної реакції на них.

«Опозиційний блок»: послідовна критика дій влади

Тим часом риторика «Опозиційного блоку» залишалася незмінною. Усі повідомлення про Донбас можна було розділити на такі складові:

  • демонстрація піклування про інтереси мешканців Донбасу, що постраждали від війни, на тлі «утисків» з боку влади (9 повідомлень);
  • просування тез про безальтернативність мінських домовленостей та відновлення зв’язків із Росією (8 повідомлень);
  • критика державної політики на Донбасі (6 повідомлень);
  • просування власних досягнень у боротьбі за права мешканців Донбасу (4 повідомлення);
  • звинувачення уряду і Президента у продовженні війни (2 повідомлення).

У цілому, принаймні за формальними ознаками, комунікація «Опозиційного блоку» стала більш орієнтованою на потреби громадян, що проживають на Донбасі. Проте політично вмотивоване перебільшення проблем внутрішньо переміщених осіб та спроби приписати собі досягнення, які були б неможливі без роботи чинного уряду, говорять про інше.

Зокрема, виглядає так, що «Опозиційний блок» більше переймається тим, як мешканці Донбасу будуть голосувати на президентських і парламентських виборах, ніж тим, у яких умовах їм доводиться жити.

Гарною ілюстрацією такого цинічного ставлення до своїх прихильників стали заяви Сергія Дунаєва, екс-мера Лисичанська та мажоритарника. Як тільки над ним нависла загроза втрати депутатського імунітету, він одразу розгорнув кампанію на захист інтересів краю, про який не згадував чотири роки підряд (Сергей Дунаев: Бизнес ушел из Луганской области из-за отсутствия піддержки государства и бесхребетной позиции областной власти, Сергей Дунаев: Луганская область находится на грани техногенной катастрофы).

Чи не єдиним винятком із потоку добре розрахованих політтехнологічних заяв «Опоблоку» стали слова Юрія Бойка про важливість «шкільного перемир’я», досягнутого в рамках переговорів між урядом та сепаратистами. Вперше очільник «Опоблоку» визнав важливість виконання безпекових вимог мінських домовленостей перед тим, як будуть виконані політичні вимоги. У наступних оглядах ми подивимося, чи це була ситуативна заява напередодні свята «Першого дзвоника», чи еволюція поглядів одного з фаворитів президентських перегонів.

Радикальна партія: Олег Ляшко продовжує загравати з Донбасом

Лідер «радикалів» Олег Ляшко не поступався «опоблоківцям» у поширенні меседжів, які мали подобатися мешканцям Донбасу. Одна з головних переваг Ляшка — його прагнення говорити безпосередньо з простими людьми їхньою ж простою мовою. Хай це будуть переселенці, військові, лікарі, вчителі чи просто маріупольці (як і міністр Черниш, Ляшко відчуває особливий зв’язок із цим містом і віддає йому левову частку своєї уваги). При цьому політик намагається запозичити й риторику влади, й меседжі основних опозиційних сил. І якщо для зовнішнього спостерігача така комунікація може здатися хаотичною, для місцевих мешканців це може виглядати привабливо.

ФОТО: УНІАН

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2402
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop