Рівень медіаграмотності ветеранів війни й решти людей, вміння різних груп українців розрізняти фейки, згенеровані штучним інтелектом, перевіряти джерела інформації та власників інформаційних ресурсів, а також результати дослідження про те, що попри війну й інші негаразди українці змогли підвищити рівень стійкості до дезінформації — про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Галиною Петренко, директоркою громадської організації «Детектор медіа». Втім, за її словами, є і вразливі групи, які залишаються інформаційними невігласами. Опитування також виявило зацікавлення людей у подальшому існуванні Суспільного мовлення поряд із популярністю телеграм-каналів, зокрема, анонімних. Випуск виходить у рамках спецсезону «Відсіч дезінформації».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «За найсвіжішим опитуванням, 14% людей мають високий рівень медіаграмотності та 62% — вищий за середній»;

03:30 «Українське суспільство стає більш обізнаним у проблемах дезінформації, маніпуляцій, стає більш свідомим, що потрібно цього навчатися»;

05:55 «Штучний інтелект — це один із найбільших наших викликів і не тільки українського суспільства»;

09:18 «Телеграм у телефоні зчитує, ймовірно, всю твою інформацію»;

12:07 «Ветерани більш критичні та скептичні до телемарафону, ніж населення загалом. Вони менше дивляться телемарафон і менше йому довіряють».

 «За найсвіжішим опитуванням, 14% людей мають високий рівень медіаграмотності і 62% — вищий за середній»

Наталя Соколенко: ГО «Детектор медіа» нещодавно презентувала результати щорічного дослідження «Індекс медіаграмотності українців» — як наше суспільство споживає медіаконтент та історії, які продукують медіа. Хто робив дослідження?

Галина Петренко: «Індекс медіаграмотності» — це опитування, його робила соціологічна компанія «New Image Marketing Group» на замовлення нашої громадської організації. За найсвіжішим опитуванням, 14% людей мають високий рівень медіаграмотності і 62% — вищий за середній.

Наталя Соколенко: Яка динаміка? Грамотнішими ж стали, так?

Галина Петренко: Стали грамотнішими — і дуже помітно. Десь на 20% пунктів зросла кількість тих, у кого медіаграмотність вища за середній рівень. Коли ми побачили цьогорічні результати та порівняли з показниками 2022 року, тоді ми дуже здивувалися, бо це дуже хороші результати. Ми боялися, що через війну така біда, такі складнощі в людей: вони мусять переїжджати, розв'язувати свої побутові проблеми. Але ми побачили, що війна якраз показала українцям, що від їхнього вміння розрізняти інформацію, знаходити правильні, достовірні джерела інформації може залежати не просто абстрактна якість життя, а може залежати буквально життя, виживання їх і їхньої родини. Наприклад, коли війська підступають до твого містечка, то від того, наскільки ти вмієш знайти інформацію, якою дорогою тобі треба евакуюватися — залежить, чи зможеш ти врятувати життя. І це, я вважаю, і було тією критичною причиною, чому підвищилася настільки обізнаність, бажання цікавитися питаннями медіаграмотності.

«Українське суспільство стає більш обізнаним в проблемах дезінформації, маніпуляцій, стає більш свідомим, що потрібно цього навчатися»

Наталя Соколенко: Чому взагалі «Детектор медіа» робить таке дослідження?

Галина Петренко: Ми двічі виміряли рівень медіаграмотності українців до повномасштабної війни, двічі вже під час війни, за однаковою методологією. Дуже цікаво дивитися на динаміку. А планували ми робити таке дослідження ще раніше. За кілька років до першого опитування ми почали про це думати. Тому що в Україні зусиллями різних гравців — держави, громадських організацій, освітян, волонтерів, якихось ентузіастів у цій сфері, бібліотекарів, багатьох-багатьох представників різних частин суспільства — почали говорити про медіаграмотність, проводити найрізноманітніші ініціативи, на академічному рівні сперечатися, що можна вважати медіаграмотністю. Це тільки те, як ти читаєш газети і дивишся телебачення, чи ширше. Ми хотіли запропонувати українському суспільству та професійній спільноті єдине мірило, яке би всі визнавали як такий показник, куди ми всі разом рухаємося з цими зусиллями. Чи це приносить результати чи ні.

Наталя Соколенко: Що показує Індекс, як інтерпретувати ці результати?

Галина Петренко: Наше дослідження — це опитування людей, ми ставимо їм багато різних запитань про те, як вони розуміють роль медіа, як вони ними користуються, чи вони розуміють, що таке дезінформація, маніпуляція, чи вміють вони це розрізняти тощо. Це їхня самооцінка. Люди завжди схильні думати, що вони розумніші, ніж є насправді. Якщо інтерпретувати дані про динаміку Індексу, який зростає від року до року — це говорить про те, що українське суспільство стає більш обізнаним у проблемах дезінформації, маніпуляцій, стає більш свідомим, що потрібно цього навчатися, стає більш готовим і відкритим до цього. До певної міри стає реально більш медіаграмотним. Але інформаційна сфера пропонує щороку нові виклики, такі як-от штучний інтелект. Його не було раніше, ніхто ще не готовий із ним боротися. Тому людей треба продовжувати навчати, але дуже добре, що вони відкриті до цього.

«Штучний інтелект — це один із найбільших наших викликів і не тільки українського суспільства»

Вадим Міський: Штучний інтелект — це моя улюблена частина цьогорічного дослідження. Соціологи запитали людей, чи знають вони, що штучний інтелект може продукувати також певну дезінформацію? І половина респондентів відповідає, що їм якось важко з цим питанням, тому з відповіддю не визначаться. А от з іншою половиною суспільства, яка не вперше чує про штучний інтелект, яка ситуація?

Галина Петренко: Вона показує, що це наш виклик, який уже настав і який буде одним із найбільших наших викликів. До речі, не тільки українського суспільства, а і в дуже розвинених демократичних країнах те саме зараз відбувається. Серед людей, які мають якусь думку про вплив штучного інтелекту на дезінформацію, маніпуляції, найбільш популярний варіант відповіді, що «він не не несе загрози». Далі йде варіант відповіді менш популярний — що «він становить загрозу, але мені було б важко її ідентифікувати». І найменша частка людей — 12% — каже, що штучний інтелект становить загрозу, вони володіють навичками роботи з ШІ та регулярно перевіряють інформацію.

Вадим Міський: Дуже цікаво спостерігати за розвитком штучного інтелекту. Здається, що ми в колі дослідників дезінформації більше звертаємо увагу на пряму дезінформацію — коли Росія в перші дні повномасштабного вторгнення зліпила дипфейк із Володимиром Зеленським, то голова в тому ролику була дещо криво приклеєна до тіла. Потім із Залужним робили, вже не настільки погано було. А в дипфейку з Даніловим тільки наголос їх видав. Нейромережа неправильно згенерувала наголос у слові «вéселощі», а росіяни не виправили, бо не знають української мови. Але це тільки маленька часточка дезінформації, яку використовує ворог. Зрозуміло, що цей виклик ще тільки належить суспільству навчитися долати. 

Але є й інший виклик, щодо якого суспільство було достатньо свідомим і навчилося його долати — це Telegram. Є дані з цього дослідження про те, що 70% українців є користувачами Telegram. Ми розуміємо, що майже кожен користується цим месенджером. З них 40% говорить, що їм байдуже, хто веде телеграм-канал, який вони читають. Ця частка опитаних просто не цікавляться цим. Що робити з оцим, насправді, жахливим числом? Адже ці показники говорять про те, що репутація джерела, того, хто пише, — не на порядку денному у величезної кількості людей у країні.

Галина Петренко: Оця незацікавленість у перевірці джерела проявляється не тільки стосовно Telegram. Рік до року різні дослідники, не тільки ми, ставимо просте запитання українцям: хто власник телеканалів, які ви дивитеся. І так само дуже низька зацікавленість у цій інформації. Чомусь люди вважають, що це неважливо. Причому, коли ти запитуєш, в чиїх інтересах медіа можуть теоретично спотворювати інформацію, всі згадують і політичні сили, і державу, і власників, наприклад, їхні економічні інтереси. Але хто власник — нецікаво. Це парадокс, чорна скринька людського мислення.

«Телеграм у твоєму телефоні зчитує, ймовірно, всю твою інформацію»

Наталя Соколенко: Може, це лінощі?

Галина Петренко: Так, це лінощі. Дослідники вважають, що жодна притомна людина не буде перевіряти кожну новину в тому потоці, який несеться. Тисячі новин на кожну людину можуть звалюватися щодня. Вважається, якщо людина готова перевіряти до 15% інформації, то вона перевірятиме тільки те, що її стосується, тільки те, що їй цікаво. До 15% — це молодець, це найвищий пояс інформаційного айкідо. Тому ніхто вищих цілей собі не ставить. Що стосується телеграму, в мене є відчуття, що дискусія навколо цієї платформи набирає обертів, почали висловлюватися проти користування нею дуже різні популярні люди, лідери думок.

Наталя Соколенко: І держслужбовці, і навіть очільниця Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк виступила принаймні за те, щоби держава не вела жодних комунікацій зі своїм народом за посередництва телеграму. 

Вадим Міський: А ти бачила, до речі, що прилетіло у відповідь від телеграм-каналів за це? В телеграм-каналі «Вертикаль», зокрема.

Наталя Соколенко: Я не бачила, бо я відключила телеграм і видалила свій профіль.

Галина Петренко: Я думаю, що ця комунікація з боку лідерів думок, і при цьому різнонаправлених — це не якийсь страткомівський one voice — буде звертати й увагу людей на проблеми з телеграмом. Я, до речі, дуже довго була скептиком самого по собі відірваного від усього іншого рішення державним органам видалити свої канали в телеграмі. Тому що люди-то там залишаться, тобто ви просто втратите цю аудиторію.

Але зараз — у зв'язці з активною комунікацією і у зв'язці з аргументом, що телеграм у твоєму телефоні зчитує, ймовірно, всю твою інформацію поза межами месенджера, десь накопичує, комусь передає, коли говориться про безпеку даних, коли говориться про безпеку смартфонів державних службовців, — оце починає працювати.

Наталя Соколенко: Ще й вкупі з тим, як робить наприклад Валерій Пекар — інформує через Facebook, що він забирає свій контент із телеграму і переносить його на WhatsApp. Це для аудиторії теж якийсь вказівник, куди ми всі дружно переходимо. 

«Ветерани більш критичні та скептичні до телемарафону, ніж люди загалом. Вони менше дивляться телемарафон і менше йому довіряють»

Наталя Соколенко: Мене зацікавили у цьому дослідженні «Індекс медіаграмотності українців» запитання про розуміння або нерозуміння українцями ролі медіа. Це, мені здається, прямо wow-запитання. Які відповіді ви отримуєте? Люди взагалі замислюються над тим, що мають робити медіа, що мають робити журналісти?

Галина Петренко: Коли ми тільки планували робити «Індекс медіаграмотності» і думали над тим, які питання маємо ставити, що саме ми маємо вимірювати, ми проводили низку якісних досліджень — фокус-групи, глибинні інтерв'ю з експертами ринку і з пересічними людьми, з користувачами медіа — для того, щоб намацати цей перелік питань. Узагалі, у нас є чотири компоненти в цьому Індексі: розуміння ролі медіа, використання медіа на практиці, цифрова компетентність і чутливість до спотвореного контенту. Розуміння ролі медіа — це одне з базових питань в цьому Індексі.

Протягом повномасштабного вторгнення ми бачимо хороший приріст розуміння важливості Суспільного мовника, що він незаангажований, у нього немає якоїсь політичній афіліації, бізнесової афіліації. І дуже важливо, що ми ці відповіді отримуємо від людей, у яких ми попередньо запитуємо та переконуємося, що вони розуміють, що таке взагалі суспільні медіа, що вони атрибутують цю назву до конкретної компанії, яка працює в Україні. Тобто це абсолютно верифіковані дані — і це дуже тішить. Зараз більше половини, 54% людей, знають, що в Україні є Суспільне медіа, та розуміють, що це таке, який це набір каналів. І майже стільки — 52% — вважають, що важливо, щоб у країні було суспільне медіа, тому що суспільне медіа працює в інтересах всього суспільства, а не власника.

Наталя Соколенко: А яке ставлення опитаних до телемарафону?

Галина Петренко: З одного боку люди досі — і я думаю, що справедливо — вважають, що має бути під час війни певний голос влади. Паралельно з цим 74% кажуть, що вони шукають альтернативну інформацію.

Наталя Соколенко: Альтернативну до марафону?

Галина Петренко: Так. Немає такого, що всі залипли на телемарафон. Дві третини людей реально шукають інші варіанти отримання інформації. Ще хочу додати, що ми вимірювали медіаграмотність кількох окремих груп людей. Одна з таких груп — ветерани, які брали участь у бойових діях. І в них трошки інше ставлення до телемарафону. Ветерани більш критичні та скептичні до нього. Вони менше дивляться телемарафон і менше йому довіряють. Це колись ми бачили в іншому дослідженні.

Те саме стосувалося внутрішньо переміщених осіб. У них було по-іншому. Вони дивилися так само багато його, як і інші люди, але помітно менше довіряли.

Це говорить про те, що люди, в яких їхній власний досвід є більш складним, ніж те, що можна побачити в медіа…

Наталя Соколенко: І більш безпосереднім, напевно..   

Галина Петренко: Так. У мене є також дуже цікаве спостереження з цього дослідження: в нас є запитання, чи варто під час війни критикувати владу? В принципі, більшість суспільства вважає, що так, це допустимо під час війни, але можна побачити прямо профіль людей, які більше, ніж інші, вважають, що критики треба більше — це люди з низькою кваліфікацією, з низьким доходом, це люди старшого віку, це люди, в яких, можна так описати, в житті все трохи гірше, ніж у середньому по країні, попри те, що всім складно. Вони потребують більше критики, розслідувань, розвінчувань. Вони більше готові до цього.

Наталя Соколенко: Чому ви вибрали саме ветеранів як окрему групу для дослідження? 

Галина Петренко: Протягом минулого року ми досліджували російську дезінформацію, яка атакує певні, що називається науковою мовою, вразливі групи населення.

Тобто специфічні категорії населення, куди Росія навмисно цілиться. Їх близько десяти. Це жінки, люди старшого віку, переселенці, біженці, релігійні меншини і так далі. І ми вирішили, що є сенс, оскільки вони більш атаковані, зрозуміти, наскільки вони здатні опиратися, наскільки вони є більш резистентними. Іншими словами, медійно грамотними. І ми для початку, для першого року, обрали три такі групи. Це ветерани, внутрішньо переміщені особи і люди старшого віку. Зараз ми проаналізували і презентували тільки першу групу — ветеранів. От дві інші ми ще будемо презентувати. Але що об'єднує ці групи, чому ми їх саме обрали? Дві з трьох (переселенці і ветерани) нє є доступною для досліджень групою в більшості країн світу. Тобто ми хотіли зробити свій внесок саме у воєнну проблему, для того, щоб почати розв'язувати ті проблеми, які є найбільш нагальними і специфічними для нас.

Наталя Соколенко: Якщо порівняти Індекс медіаграмотності загальнонаціональний із тим, які результати в медіаграмотності показують ветерани?

Галина Петренко: Ветерани є трошки більш медіаграмотними, ніж населення загалом. Ми думаємо, що є дві причини, вони обидві справедливі, і вони обидві однаково впливають на це. Перша полягає в тому, що в них дійсно інший досвід, більш складний, і через це вони більш критично дивляться на контент медіа і більше готові, знаєте, докопуватися, щось піддавати сумніву. Вони, наприклад, у запитанні, чи знаєте ви, хто автор телеграм-каналів, на які ви підписані, помітно менше порівнянні з генеральною аудиторією, кажуть, що їх це не турбує.

Наталя Соколенко: Тобто їх якраз турбує, тобто вони розуміють, що це важливо.

Галина Петренко: Так. І це дуже помітно, бо це дуже важливе перевірче запитання про те, як люди вміють користуватися телеграмом. І друга причина, чому ветерани показують, трошки іншу картину, бо зі зрозумілих причин це переважно чоловіки певного віку, і в нашому варіанті, в тому, як ми складали вибірку, це переважно чоловіки, які живуть в обласних центрах. Це теж накладає певний відбиток, наприклад, на вміння користуватися цифровими інструментами (а це є одним з показників Індексу медіаграмотності — «ДМ»).

Вадим Міський: Які взагалі відмінності є у середньостатистичної медіаграмотної людини від середньостатистичної немедіаграмотної?

Галина Петренко: З року в рік ми бачимо, що в нас рівень медіаграмотності йде просто пліч-о-пліч із рівнем узагалі грамотності. Тобто менший рівень медіаграмотності — у людей із нижчою освітою, у людей трохи старшого віку, у людей, які живуть у селах і маленьких містечках. Оця найбільш вразлива група є найменш досяжною для всіляких освітніх програм у галузі медіаграмотності — тож видно усім стейкхолдерам, куди треба докладати зусиль.

Нагадаємо, подкаст «Медіуми» запустив спецсезон «Відсіч дезінформації». Поряд зі звичними випусками ведучі подкасту Наталя Соколенко та Вадим Міський запрошують експерток та експертів із питань російської пропаганди та стратегічних комунікацій. У попередніх випусках спецсезону говорили з Іваном Киричевським про те, чому не слід довіряти жодному російському медіа, зокрема, «ліберальним», Наталією Іщенко про базовий принцип спростування фейків: не лише спростування, але й поширення правди, Любов'ю Цибульською про те, як говорить українська держава із власним народом та світом, Ігорем Соловʼєм про роботу Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки під час війни та перспективи «інформаційного Рамштайну» для протидії пропаганді.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»