«Навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно». Леся Бідочко та Юлія Пархоменко про медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях

«Навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно». Леся Бідочко та Юлія Пархоменко про медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях

14 Червня 2024
1583
14 Червня 2024
19:00

«Навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно». Леся Бідочко та Юлія Пархоменко про медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях

Вадим Міський
Програмний директор ГО «Детектор медіа», член Наглядової ради Суспільного мовлення
1583
У випуску — про дослідження «Медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях України».
«Навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно». Леся Бідочко та Юлія Пархоменко про медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях
«Навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно». Леся Бідочко та Юлія Пархоменко про медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях

Центр досліджень «Детектора медіа» разом з аналітиками британського «Центру інформаційної стійкості» (Centre for Information Resilience) провели дослідження «Медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях України», в рамках якого дослідили різні аспекти медійного ландшафту тимчасово окупованих територій України — частин Запоріжжя, Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Криму.

Про медійний ландшафт, хто працює і координує роботу пропагандистських медіа, за якими моделями Росія встановлювала медіаконтроль на тимчасово окупованих територіях, а також про роботу «фабрики тролів» і телеграм-каналів медіаімперії Пригожина — про це автор подкасту «Медіуми» Вадим Міський поговорив з Лесею Бідочко, заступницею керівниці Центру досліджень «Детектора медіа», та Юлією Пархоменко, дослідницею британського «Центру інформаційної стійкості». Випуск виходить у рамках спецсезону «Відсіч дезінформації».

 

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Медійний ландшафт на ТОТ є централізованим і підпорядкованим російській владній вертикалі»;

05:43 «Населення окупованих територій було ідентифіковано як “донбаський народ”»;

08:05 «У них був величезний дефіцит кадрів на тимчасово окупованих територіях. Вони займалися рекрутингом молоді»;

14:30 «Територія ще навіть не була окупована або російські війська ще були дуже далеко, але вони вже готували основу і створювали телеграм-канал»;

17:00 «Той факт, що Кирієнко активний на ТОТ, нас не дуже дивує, тому що Росія після анексії до них ставиться як до своїх»;

19:55 «Отруєння інформаційного середовища, навмисне дезінформування жителів ТОТ — це карно»;

25:53 «Якщо інші дослідники або журналісти хочуть заглибитись в якесь інше питання — це ідеальна база».

«Медійний ландшафт на ТОТ є централізованим і підпорядкованим російській владній вертикалі»

Вадим Міський: Якщо подивитися на результати проведеного вами дослідження і загалом згадати, як поводилася Росія на окупованих територіях із 2014 року, коли перші тимчасові окуповані території з’явилися в Україні, то як розвивався медійний ландшафт і що ми маємо зараз на окупованих територіях? З чим стикається людина, яка хоче дізнатися місцеві новини, новини про Україну або новини про світ?

Леся Бідочко: Станом на 2024 рік маємо ситуацію: медійний ландшафт на тимчасово окупованих територіях є централізованим і підпорядкованим російській владній вертикалі. Така ситуація виникла не одразу, цей процес розвивався динамічно та нелінійно. Якщо говорити про окуповані території Донеччини й Луганщини, то там централізація медіаландшафту відбувалася, з одного боку, за допомогою створених профільних «міністерств», які займалися інформаційною політикою.

Вадим Міський: Це їхні місцеві, окупаційні «міністерства»?

Леся Бідочко: Так, окупаційні, які ми не визнаємо, так звані «міністерства». З іншого боку, за допомогою медіахолдингів. У Донецьку це був «Республиканский медиахолдинг» (РМХ), який виник у 2017 році. І на Луганщині — це був «Луганьмедиа», який створили у 2020 році. В Криму ситуація була дещо інша. З огляду на те, що відбулася швидка анексія цього регіону, майже одразу відбувся перехід Кримського півострова в правове поле Росії — там не довелося створювати ніяких медіахолдингів. Місцеві медіа були безпосередньо підпорядковані Кремлю й централізовані через великі телерадіокомпанії, наприклад, ТРК «Крим». Вона контролюється Міністерством внутрішньої політики, інформації та зв’язку Криму. Також у Криму почали домінувати російські федеральні телеканали й місцеві канали, які повністю стали підконтрольні Кремлю і пройшли перереєстрацію.

Зрозуміло, що медійний простір на тимчасово окупованих територіях не був до того порожнім. Там були українські газети обласного, районного значення, були місцеві телеканали, радіомовники, вебпортали тощо. Усі ці медіа повинні були проходити перереєстрацію відповідно до нового окупаційного законодавства. В Криму ця модель була найперше апробована, і телеканали отримали перереєстрацію, радіокомпанії отримали нові частоти, друковані й онлайн-медіа також отримали нову реєстрацію.

Відбувся процес фільтрації. Окупаційна влада відфільтрувала, які медіа можуть вести інформаційне мовлення, а які не можуть. Наприклад, у Криму до окупації було зареєстровано більш як 3000 медіа. Після окупації, внаслідок цієї довготривалої перереєстрації їх залишилося 250.

«Населення окупованих територій було ідентифіковано як “донбаський народ”»

Леся Бідочко: Також зазначу, що Росія, встановлюючи медіаконтроль за тимчасово окупованими територіями, послуговувалася двома моделями. Ми умовно назвали їх «кримська модель» і «донбаська». «Кримська модель» передбачає ствердження історичного зв’язку з цією територією, тобто пропаганда говорила про окупований Крим як про споконвічно російський. На противагу цьому — «донбаська модель» подавала регіони як незалежні території, населені українцями, які відкидають «київську владу». Вони ідентифікують себе як незалежне державне утворення, яке не є ані частиною України, ані Росією. Цей наратив існував до 2022 року. Населення цих територій було ідентифіковано як «донбаський народ», який не тільки відмінний від українців, але й відмінний від самих росіян. Ця відмінність призвела до того, що місцеві жителі відчули себе окремими громадянами «Новоросії», а не повноцінними росіянами. Це призвело до скарг на нерівне ставлення до них. Примітно, що після повномасштабного вторгнення й окупації нових територій, Росія там швидко реалізувала «кримську модель», протилежну до поступового підходу, який спостерігався на Донбасі.

Вадим Міський: Тобто вони перестали розповідати людям, що це якась окрема «Новоросія» та стали казати: все, до 22-го ви були новоросами, а тепер ви стали росіянами?

Леся Бідочко: Так, тому що так простіше кооптувати інформаційний простір. У Криму спочатку відбувалася інформаційна анексія, яка насамперед супроводжувалася військовою анексією, фізичною анексією. Далі — інформаційна інтеграція з російським правовим і медійним полем. А далі відбувався інформаційний експорт. Експорт цієї моделі на інші території України, які були захоплені після 2022 року. Щоби не давати цього проміжного періоду розриву з українською ідентичністю, відразу відбувся перехід на рейки російської та проросійської ідентичності.

«У них був величезний дефіцит кадрів на тимчасово окупованих територіях. Вони займалися рекрутингом молоді»

Вадим Міський: Хто цим керує? Це різні люди чи є якась централізована медіаполітика стосовно окупованих територій? Я бачу, що у вашому звіті фігурує ім’я Олександра Малькевича. Ви називаєте його однією з ключових фігур російської пропаганди, що багато зав’язано на ньому. Хто на чолі цієї пропагандистської машини в окупації?

Юлія Пархоменко: У рамках нашого дослідження ми виявили близько 400 фізичних і юридичних компаній, які займаються просуванням пропаганди на окупованих територіях. Це доволі велика кількість. Ми зробили «мапу зв’язків»: хто, як, із чим пов’язаний, щоб побачити більш цілісну картину. Ключовою потребою цього дослідження було те, що ми розуміємо, що пропаганда напряму контролюється Кремлем, але ми не завжди знаємо, хто саме це робить на місці. Ці люди користуються дуже часто тим, що ми про них не знаємо. Наприклад, їх немає в «Миротворці», можливо, про них не знає українська держава, проти них немає міжнародних санкцій. Тобто вони можуть подорожувати собі в Туреччину, за кордон тощо. Тому ми зацікавилися ними.

Коли ми робили «мапу зв’язків», ми зрозуміли, що медіаландшафт дуже централізований. Це не здивувало нас узагалі, але в плані акторів, які займаються цим — це Олександр Малькевич, російський журналіст. Ще у 2022-му році він числився працівником телеканалу в Санкт-Петербурзі, але він був дуже активним на тимчасово окупованих територіях. Багато даних, що він напряму пов’язаний із Пригожиним, його кар’єра дуже цікава. Тобто він журналіст, раніше працював на медіаімперію Пригожина. Є така організація «РИА ФАН», яка займалася просуванням російських наративів у США, в Африці, де Пригожин був дуже активний. Малькевич працював у цій компанії. Далі в них був проєкт, який називався «USA Really». По суті, вони втручалися в американські вибори через свою ботоферму тощо.

Малькевич — досвідчена людина в плані дезінформації. Йому вдалося у 2022 році розвинути цей ландшафт. Вони, наприклад, створили медіахолдинг в окупованій Запорізькій області, він називається «ЗаМедиа». Так само канал «Мариуполь 24», який вони створили. Це відбувалося через Фонд розвитку нових медіа, який належить саме Малькевичу.

Що він робив? У них був величезний дефіцит кадрів на тимчасово окупованих територіях. Ми це бачили й на початку 2014 року, потім на новоокупованих територіях. Оскільки журналісти поїхали, місцеві не хотіли співпрацювати з ними, вони займалися рекрутингом молоді. Наприклад, штат журналістів, ведучих каналу «Мариуполь 24» — це студенти Маріупольського університету, студенти журналістики. Багато з них станом на 2022 рік були підлітками. Тобто їм не було 18 років, і вони працювали, брали участь у «медіашколі», яку організовував Малькевич.

Вадим Міський: Можна собі лише уявити, чого навчали в цій медіашколі!

Юлія Пархоменко: Цих підлітків возили в Москву, це теж оплачував «Фонд розвитку нових медіа». Вони набували досвіду, брали участь в ефірах на російських каналах тощо. Дуже сумно, що так відбувалося. У них був кадровий дефіцит. Як вони його розв’язували? Перше — вони багато інвестували в кадри медійників в Криму. Потім ті люди, які працювали з 2014 року в Севастополі, в Сімферополі, перебралися в Херсон, Запоріжжя, Маріуполь і почали працювати там. Прикладом є Олександр Назаров, керівник медіахолдингу «ЗаМедиа». Це журналіст із Росії, з Красноярська, раніше теж працював з Малькевичем, якщо не помиляюсь. І таких прикладів безліч. Цікаво те, що з 2022 року кількість росіян у медіасфері збільшилася, бо пішов акцент на централізацію. Скоріше за все, після анексії цих територій довіри до місцевого населення також було менше.

Вадим Міський: Малькевич виявився уламком колишньої медіаімперії Пригожина, якого вбили за невдалу спробу заколоту в Росії. Частина медіаімперії, яка була розгорнута на окупованих територіях, не зникла, не розчинилася і використовується далі в інтересах Кремля. Але в пригожинському господарстві не лише медіа і телеграм-канали були, а й фабрики тролів, які коментували та постійно підбурювали людей або ширили пропагандистські наративи, навіть не суто через медійні матеріали. Чи є ще щось цікаве про медіаімперію Пригожина та її трансформації після його смерті?

Юлія Пархоменко: Коли ми говоримо про те, що це залишок медіаімперії Пригожина, треба розуміти, що сам Малькевич останнім часом каже, що він узагалі не має відношення до Пригожина. Тому що це невигідно говорити.

Вадим Міський: Ну так, Пригожина вже ж немає.

Юлія Пархоменко: Я думаю, слухачам може бути відома історія про протистояння Пригожина і Бєглова, губернатора Санкт-Петербурга, яке тривало роками. Пригожин багато медіаресурсів спрямовував, щоб протистояти Бєглову, але зараз є дані, що Малькевич активно співпрацює з Бєгловим. Щодо ботів — нам як дослідникам важко зрозуміти, коли ми робимо моніторинг місцевих каналів на окупованих територіях, хто бот, а хто не бот. Звичайно, у нас є протокол, як їх вирізнити, але це дуже складно. Знайти їхні джерела, хто саме це просуває — ще складніше.

«Територія ще навіть не була окупована або російські війська ще були дуже далеко, але вони вже готували основу і створювали телеграм-канал»

Юлія Пархоменко: Я б хотіла зосередитися взагалі на телеграм-каналах. Телеграм-канали, які ми моніторили, які мають відношення до тимчасово окупованих територій, багато репостять інформації з загальних проросійських каналів. Це «воєнкори», телеграм-канали Пригожина тощо. Вони також дуже часто репостили інфрмацію в тих каналах, тому ми розуміємо, в якому інформаційному середовищі жили люди. Я говорю саме про канали місцеві, тобто це може бути якийсь «Типичный Донецк». Ми знаємо, що люди, у яких є смартфони й доступ до телеграму, які живуть в Донецьку, будуть дивитися ці новини. Тому такий вплив ми побачили.

Вадим Міський: Ми в «Детекторі медіа» до повномасштабного вторгнення мали спробу дослідити появу нових телеграм-каналів, прив'язаних до українських населених пунктів. З'ясували, що коли росіяни готуються кудись зайти — створюють завчасно мережу гіперлокальних каналів. Тобто підготувалися ще до початку повномасштабного вторгнення і зробили цю мережу гіперлокальних каналів. І тут я бачу, що ті самі лекала, так само вони працюють і прямо вони однаково називаються.

Юлія Пархоменко: Для нас як для дослідників це було дуже зручно. Наприклад, коли ми поповнювали нашу базу каналів, їх було дуже легко шукати. Навіть фотографії на каналах були однакові. Зрозуміло було, що, адміни там також ті ж самі, і це все управляється згори. До речі, про підготовку: якщо подивитися хронологію створення телеграм-каналів, то ці території ще не були окуповані або російські війська ще були дуже далеко, але вже готували основу і створювали телеграм-канал.

Вадим Міський: Тобто бачимо агресивні дії в інформаційному просторі, націлені на конкретних людей, у конкретних маленьких містечках, від яких навіть ще російська армія далеко. Ці дії вживаються і підготовка відбувається дуже завчасно.

«Той факт, що Кирієнко активний на ТОТ, нас не дуже дивує, тому що Росія після анексії до них ставиться як до “своїх”»

Вадим Міський: Сергій Кирієнко, перший заступник глави адміністрації російського президента — людина непересічна в пропаганді. На початку 2024 року The Washington Post писав про Кирієнка як про людину, яка щотижня курує наради, присвячені дезінформації стосовно війни в Україні. Це «верховний наглядач» за всією дезінформацією у Путіна. Чи є якась його роль у тому, що відбувається на тимчасово окупованих територіях? Чи він тільки на закордон працює?

Юлія Пархоменко: Самого Кирієнка ми можемо бачити ще задовго до повномасштабного вторгнення. Ця людина є однією з центральних осіб у російській президентській адміністрації. Наскільки я знаю, Кирієнко був туди найнятий для того, щоб курувати саме внутрішню політику в Росії. У нього дуже класно виходить, наприклад, організовувати вибори, фальсифікувати, призначати губернаторів, запобігати протестним настроям тощо. Те, що він зараз активний на ТОТ, нас не дуже дивує, адже Росія після анексії до них ставиться як до «своїх». Робити інформаційні методички, звертати увагу на те, що відбувається в цих локальних адміністраціях — це його завдання також. Ми його бачимо дуже часто саме на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, він відкривав офіс руху #мивместе в Донецьку — це «волонтерський» рух у Росії, який займається гуманітарними питаннями. Потім, коли вони намагалися цифровізувати нові регіони, зробити там інтернет, наприклад, є дані, що Кирієнко також цим займався.

Вадим Міський: Бачимо, що у людини вистачає часу на все. Або ж вистачає ресурсу. Тому що не все вимірюється часом, а ще й великими кількостями грошей, які вливають у цю пропагандистську машину. Теж пам’ятаємо заяву Комітету з питань розвідки при Президентові України про те, скільки мільярдів доларів виділила Росія на пропаганду в рамках операції «Майдан-3». Тому не дивно, що у них холдинги й медіашколи виникають, як гриби після дощу. І вони мають кількість телеканалів і радіостанцій, щоб весь радіочастотний спектр зайняти у регіоні, коли його захоплюють.

«Отруєння інформаційного середовища, навмисне дезінформування мешканців ТОТ — це карно»

Вадим Міський: Спробуймо зазирнути ще на крок далі. Коли показані ці зв’язки, їх можна простежити, що з цими даними може зробити Україна як держава? Як їх використати для того, щоб обмежити вплив російської пропаганди на окупованих територіях?

Леся Бідочко: По-перше, найбільш головний результат, який ми очікуємо отримати від нашого дослідження — це покарання цих осіб, накладення на них санкцій. Не санкції заради санкцій, щоб просто цих людей покарати, а заради того, щоб показати, що отруєння інформаційного середовища, навмисне дезінформування жителів ТОТ, яке взагалі можна кваліфікувати як порушення прав людини — це карно. Тож ми очікуємо, що українська держава, яка вже запровадила санкції проти ключових медійних акторів і злочинців, які втілюють політику Кремля на ТОТ, поширюючи токсичні наративи, щоб вони бачили, що це карно. І також, щоб це був приклад для наступних поколінь медійників, які, можливо, будуть задумуватися, чи співпрацювати далі в цьому медійному токсичному середовищі, чи далі виправдовувати цю незаконну окупацію, чи далі підтримувати Кремль в тій політиці, яку він впроваджує на ТОТ.

Найбільше вражає те, що в стратегію когнітивної окупації дуже активно залучають молодь — це медійні школи, які кооптують студентів, випускників журналістських факультетів. Але накладаючи санкції та показуючи, що така діяльність є карною, можливо, українській владі вдасться достукатися до цього молодого покоління медійників. І це зумовить те, що вони далі не будуть співпрацювати з окупаційною адміністрацією. Тому ми очікуємо від української держави, що будуть санкції, які змусять принаймні задуматися тих, хто вже працює, і тих, хто потенційно розглядає цю можливість для себе.

Вадим Міський: Напевно, ці санкції мали б бути не тільки від української держави, а й від демократичних країн. Бо, маючи санкції в Україні та не маючи санкцій, наприклад, для виїзду в Америку чи ЄС — це така собі буде відповідь цивілізованого світу на несправедливі дії Росії.

Леся Бідочко: Абсолютно. Я б тут додала про ці міжнародні санкції. Нещодавно відбулися так звані «вибори» президента Росії, зокрема незаконно на тимчасово окупованих територіях України. Туди приїжджали міжнародні оглядачі з різних країн. Переважно це були вихідці з країн Глобального Півдня, але там вистачало і представників сусідніх європейських держав. Проти цих осіб відповідні міжнародні органи й Україна готують санкційний пакет, покарання за те, що вони брали участь у «виборчому процесі» на ТОТ. Якщо людина приїхала на «вибори» і отримує за це міжнародні санкції, то чому людина, яка методично, щодня отруює інформаційний простір і мозок своїх співгромадян на тимчасово окупованих територіях, не підпадає під жодні санкції? Хочеться вірити, що світове правосуддя, світова медійна спільнота натисне на відповідні органи, які мають за це відповідати, — і соціальна справедливість врешті настане.

Вадим Міський: Будемо сподіватися.

Юлія Пархоменко: Тут є і морально-етичні питання, але багато, на жаль, юридичних обмежень. В Україні є покарання за пропаганду війни. Але, на жаль, такого немає в західних країнах. Деякі дослідники займаються підготовкою санкцій, вони подали списки російських пропагандистів, які конкретно займаються пропагандою війни та просувають hate speech (мову ворожнечі) щодо і Заходу, і України — щоб проти них були запроваджені санкції. Багато аналітиків почали говорити, що це дуже складно. Тому що навіть коли західні країни нас підтримують, юридично це організувати й імплементувати важко. Це не означає, що ми не повинні про це говорити. Навпаки, ми маємо підкреслювати абсурдність ситуації. Що, наприклад, люди, які просувають пропаганду в Донецьку, можуть опинитися десь в Італії на тиждень, а потім знову повернутися в Донецьк. Це абсурд і щось ми маємо робити з цим.

Вадим Міський: Безумовно. Але я так розумію, що санкції — це велика мета, яка попереду, і до неї будемо всі разом спонукати відповідні органи. Але це дослідження може бути цікаве не тільки державним органам, а ще й іншим дослідникам, громадським організаціям, науковцям.

«Якщо інші дослідники або журналісти хочуть заглибитися в якесь інше питання — це ідеальна база»

Вадим Міський: У якому форматі ці дані оприлюднені та чи можна їх буде взяти для того, аби на базі них проводити нові, глибокі або більш сфокусовані дослідження?

Леся Бідочко: Звіт «Медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях України» українською мовою доступний на сайті «Детектора медіа». Також він доступний англійською мовою на ресурсах британського «Центру інформаційної стійкості» (Centre for Information Resilience). Це дослідження могло би бути корисним для тих, хто досліджує медіаландшафт в Україні, для тих хто працює або в майбутньому працюватиме з медіа, для дослідників історії окупації, яким цікаво дізнатися, за допомогою яких методів і тактик Росія окуповує інформаційний простір України. Росія веде свою війну не лише фізично, не лише військово, також російська військова доктрина визначає інформаційне поле як легітимне поле для війни. Тому це дослідження, ми дуже сподіваємося, стане базою для подальших розвідок українських і закордонних науковців.

Юлія Пархоменко: Ми також розробили мапу, про яку я згадувала раніше. Функціонал не дуже складний, там можна зрозуміти, як усе працює, як те чи те видання пов'язане з рештою, з Кремлем тощо. Ми постійно чуємо про пропаганду на окупованих територіях, але дуже складно зрозуміти цілісну картину, як вони пов'язані між собою. Наприклад, якщо ми говоримо про «Донецкое агентство новостей» — це основний ресурс інформації й новин на окупованій території. Але ми бачимо, що є схожі, наприклад, «Запорожское агентство новостей», «Херсонское агентство новостей», «Луганский информационный центр». І всі вони належать до однієї компанії, яка називається «Regnum». І офіс, і всі ці видання зареєстровані в Москві. Одна й та сама адреса, а голова «Regnum», наприклад, — людина, пов’язана з олігархом Ковальчуком і з Путіним напряму. Тому от саме в цьому і є користь цього дослідження, тому що це не лише про якесь конкретне видання, а саме про їхні зв’язки. І, наприклад, якщо інші дослідники або журналісти хочуть заглибитися в якесь інше питання — це ідеальна база.

 

Нагадаємо, подкаст «Медіуми» запустив спецсезон «Відсіч дезінформації». Поряд зі звичними випусками ведучі подкасту Наталя Соколенко та Вадим Міський запрошують експерток та експертів із питань російської пропаганди та стратегічних комунікацій. У попередніх випусках спецсезону говорили з Артемом Захарченком про те, що таке національний наратив і чому він має лишитися тільки один, Альоною Романюк про методи роботи російських пропагандистів в українському інформпросторі, Галиною Петренко про Індекс медіаграмотності українців, рівень вміння свідомо сприймати й критично тлумачити інформацію, Іваном Киричевським про те, чому не слід довіряти жодному російському медіа, зокрема, «ліберальним», Наталією Іщенко про базовий принцип спростування фейків: не лише спростування, але й поширення правди, Любов'ю Цибульською про те, як говорить українська держава із власним народом та світом, Ігорем Соловʼєм про роботу Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки під час війни та перспективи «інформаційного Рамштайну» для протидії пропаганді.

 

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Колаж: «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1583
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Детектор медіа говорить

Озвучуємо найкращі тексти, що виходять на шпальтах «Детектора медіа». Якщо ви не встигаєте прочитати все цікаве, то тепер можна нас послухати! Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Медіуми

Подкаст про історії, в які нас втягує медіаіндустрія з Наталкою Соколенко та Вадимом Міським. Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Русскій фейк...

У цьому подкасті Вадим Міський щодня викриває російські фейки і відправляє їх услід за кораблем. Подкаст-переможець аудіопремії «СЛУШНО» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії у 2022 році. Слухайте також на Українському радіо, Apple PodcastsYouTubeGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду