Ютуб-канал «Обличчя Незалежності» стартував у серпні 2021-го як документальний проєкт, сьогодні контент каналу спрямований на висвітлення політики національної пам’яті, розповідає про комуністичну окупацію України та про видатних українців у ХХ та ХХІ століттях.

Як заснувати й наповнювати авторський канал історичним контентом, про монетизацію в YouTube, заробіток на Patreon і фактори, що сприяють розширенню аудиторії, а також про реакцію жителів тимчасово окупованих територій і глядачів із країни-агресорки на наративи про історію спротиву радянській окупації — про це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Даркою Гірною, авторкою та ведучою ютуб-каналу «Обличчя Незалежності».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Я розуміла, що це не буде популярний контент. Але я розуміла, що його треба зафіксувати»;

06:38 «У мене зараз 64 тисячі підписників, але в масштабах YouTube — це нічого»;

08:56 «Зараз я якось їду на історії з Patreon»;

14:40 «Є багато істориків, книг, інтерпретацій, але людина, яка була в тих жорнах історії, значно більше викликає довіри, вона говорить від першої особи»;

22:10 «Росія віджала всю інфраструктуру дипломатичних служб після розпаду СРСР, вони фактично все привласнили».

«Я розуміла, що це не буде популярний контент. Але я розуміла, що його треба зафіксувати»

Наталя Соколенко: Ця тема — історії дисидентів, борців за Незалежність України XX століття — не така, яку можна одразу розкрутити до мільйонних переглядів, як розважальний контент чи політичний із відповідними бюджетами для розповсюдження. На що ти сподівалася, коли ти заснувала ютуб-канал «Обличчя Незалежності»?

Дарка Гірна: Цей проєкт задумувався як мій проєкт на Суспільному. Так склалися обставини, що тут він не вийшов. І я зрозуміла, що це такий рубікон, щоб створити окремий ютуб-канал під цей проєкт. Я планувала, що зберу відеопортрети дисидентів і закрию для себе цей великий гештальт. Ця тема не збирала багато переглядів. Я дуже тішилася, коли якесь відео набирало тисячу переглядів на той період — це було літо 2021 року. Чесно кажучи, я егоїстично робила цей проєкт для себе. Мені було цікаво зібрати ці історії, відкрити для себе, зрозуміти, що це було за епоха, і ділитися цими напрацюваннями з тими, кому це цікаво. Я розуміла, що це не буде популярний контент. Але я розуміла, що його треба зафіксувати. Тому що чимало цих людей просто відходять. І про деяких людей — це єдине відео з ними на моєму каналі.

Наталя Соколенко: Наприклад?

Дарка Гірна: Оля Гейко — членкиня Української Гельсінської групи, або Василь Кулинин із Запоріжжя, який був у підпіллі ОУН, або Марія Трофимович із Рівного — дисидентка, яка три роки відсиділа за поширення листів. У мене вийшло зробити 41 портрет, із яких медійних облич, можливо, 10, а решта практично невідомі нікому. Пізніше, ближче до 2022 року, в мене був шанс поїхати на програму для ютуберів-початківців у Киргизстані. Я думала, що далі робити з цим матеріалом.

У мене була думка зробити з цього документальний фільм. Коли я приїхала на програму, зустріла чимало українських ютуберів, зокрема, Максима Щербину з «Телебачення Торонто», Сергія Голікова з «УкрЮтубПроєкт», Данила Мокрика.

І вони кажуть: слухай, так у тебе вже три тисячі підписників, це ж дуже багато! Давай відкривай Patreon і роби відеоблог.

Я боялася ставати «в кадр». У мене ніколи не було, мабуть, цього нарцисизму, як не парадоксально з моїм минулим телеведучої. Мені було цікаво спілкуватися з людьми, і поява в кадрі — це просто інструмент, щоб розповісти історію. Я тоді думала: ресурсів у мене нема, немає команди людей, яка це монтує, збирає, я це все роблю сама. Тому — це зручно стати й розказати. І я почала це робити, розповідати про соціальне становище дисидентів, про те, як всі ці судді, слідчі (які переслідували дисидентів у радянські часи — «ДМ») уже у часи Незалежності України круто почувалися. З великим болем я побачила, що часто борці за Незалежність у ХХ столітті — це люди, які просто буквально на суспільному маргінесі. Я започаткувала відеоблог про політику пам’яті, про історію України у ХХ столітті. Це не зовсім суто історичний канал. Мені взагалі цікаво досліджувати, як ми пам’ятаємо якісь речі, відкривати для себе щось нове. Через весь свій контент я немов проводжу аудит України: що у нас тут було, як ми з цим давали раду. Мені дуже цікаво дослідити, де я живу.

«У мене зараз 64 тисячі підписників, але в масштабах YouTube — це нічого»

Наталя Соколенко: Як початок широкомасштабного вторгнення Росії позначився на увазі аудиторії до твого каналу?

Дарка Гірна: За декілька місяців після того, як я почала вести блог, Росія розгорнула повномасштабну війну проти нас, канал дуже виріс. У мене зараз 64 тисячі підписників, але, чесно кажучи, в масштабах YouTube — це нічого.

Наталя Соколенко: Владлен Мараєв, який робить контент на історичну тематику, днями у фейсбуці написав, що його канал «Історія без міфів» має вже 800 тисяч підписників. Але він почав раніше — 4 роки тому.

Дарка Гірна: У моєму випадку все дуже повільно з точки зору виходу контенту, тому що весь виробничий цикл на мені. В мене дуже багато ідей, але я не можу їх усі реалізувати, бо потрібні руки, потрібні люди, які зацікавлені також у цій темі. Ще треба багато вчитися і мені самій. А за Владлена Мараєва я щиро тішуся, я взагалі всім рекомендую «Історію без міфів».

«Зараз я якось їду на історії з Patreon»

Наталя Соколенко: Поговорімо про менеджмент і бухгалтерію. Ти кажеш, потрібні ресурси. Є ідеї, де їх брати?

Дарка Гірна: Я зараз намагаюся зрозуміти, який сценарій буде кращим. Якщо йти шляхом отримання грантів, робота може перетворитися на бюрократію. Я люблю створювати контент, а паперовою роботою ненавиджу займатися. Зараз я якось їду на історії з Patreon.

Наталя Соколенко: Тобто Patreon — це реальний ресурс, на якому можна залучити ресурс саме на такий контент — непопсовий?

Дарка Гірна: Якщо ти хочеш робити це сам. Ще у мене є досвід звернення до українського бізнесу для фінансування проєкту «Обличчя Незалежності». Коли я починала його робити, у мене не було ані камери, ані мікрофона — нічого. Я звернулася до Тараса Вервеги — співзасновника ІТ-компанії «SoftServе», тому що я його знала з часів УКУ, коли я навчалася. Він мені як успішній студентці платив стипендію. І я прийшла до нього, запітчила цю ідею, сказала, що це дуже суспільно важливо. І він підтримав фінансово цей проєкт.

Наталя Соколенко: Звернення до бізнесу, виходить, це ще один варіант поруч із Patreon. Тобто, твій досвід показує, що таке може бути.

Дарка Гірна: Насправді зараз багато українських ютуб-каналів рекламує українські компанії — від таксі й банків до платформ психотерапевтів. Це така історія, яка працює, і я думаю, це перспективно, тому що соціально відповідальний бізнес — це дуже круто. Я знаю історію, коли ІТ-компанії у Львові під час акції «ІТ-Миколай» із придбання апаратури для онкохворих діток змагалися, хто більший донат кине. І я сподіваюся, що це торкнеться не тільки медичної сфери, але й гуманітарної також. Просто треба працювати на це.

Наталя Соколенко: А монетизація від YouTube?

Дарка Гірна: У мене дуже складні стосунки з монетизацією на YouTube. По-перше, в мене немає поки що великих переглядів, щоб це приносило якийсь реальний дохід. Плюс я часто вимикаю цю монетизацію свідомо, тому що я беру архівні відео, які мають авторське право. Багато з цього у власності Росії, яка це узурпувала, всі ці радянські архіви, і я не можу отримати дозвіл на використання з об’єктивних причин. Тому просто вимикаю монетизацію, щоб у мене не було проблем з YouTube, бо YouTube не розбирається, хто агресор.

Наталя Соколенко: Як росіяни реагують на твої відео?

Дарка Гірна: Я недавно відкривала аналітику, і Росія — на п’ятому місці за переглядами, на моєму каналі 3% глядачів із Росії. Звісно, пишуть всяку гидоту — путінські штампи, хоча іноді трапляються коментарі підтримки. Але мене взагалі не цікавить, що там російська аудиторія думає.

«Є багато істориків, книг, інтерпретацій, але людина, яка була в тих жорнах історії, значно більше викликає довіри, вона говорить від першої особи»

Наталя Соколенко: Дарко, а ти спостерігаєш, чи таки відбувається вихід твого контенту за межі твоєї «бульбашки» людей, які й так давно вже цікавляться історією України, говорять українською мовою, читають українську і так далі?

Дарка Гірна: Мені траплялися коментарі, які мене найбільше зворушують. По-перше, з окупованих територій люди пишуть, що дивляться і дуже раді, що можуть бачити подібний контент. А ще популярна історія в коментарях, що «після 24 лютого нам відкрилися очі, ми зрозуміли, що все життя прожили в цій брехні». Дуже часто ці коментарі наповнені відчаєм, коли людина вже у зрілому віці розуміє, що все, у що вона вірила, на чому вона стояла культурно — все обвалилося в якийсь момент. Насправді в нас багато людей зараз проходять цю кризу ідентичності й це видно по коментарях. Деякі відео пробивають бульбашку, наприклад, моє інтерв’ю з Марією Шухевич дуже вистрілило. Її почали запрошувати всі підряд, вона вже мене просила: «Будь ласка, не давайте мій телефон». Я побачила у коментарях, як людям бракує цього контенту від першоджерела. Є багато істориків, книг, інтерпретацій, але людина, яка була в тих жорнах історії, значно більше викликає довіри, вона говорить від першої особи.

«Росія віджала всю інфраструктуру дипломатичних служб після розпаду СРСР, вони фактично все привласнили»

Наталя Соколенко: На які теми будуть наступні епізоди? Чи не хочеш спойлерити?

Дарка Гірна: Та чому? Коли спойлериш, то це тебе зобов’язує до того, щоб ти це точно зробила. Мені зараз дуже цікава тема, як розбудовувалась українська дипломатична служба після розпаду СРСР. Я би дуже хотіла, наприклад, з Володимиром Огризком про це поговорити, бо він був один із тих, хто працював у МЗС УРСР. Ми знаємо, що Росія віджала всю цю інфраструктуру дипломатичних служб після розпаду СРСР, вони фактично все привласнили. І українська діаспора відігравала дуже важливу роль: вони віддавали нашим послам цілі будівлі, фінансували, підтримували, радили.

Наталя Соколенко: Левко Лук’яненко розповідав, він був першим послом України в Канаді, що у нього не було фрака, наприклад, і канадська діаспора забезпечила його відповідним протокольним одягом. Це справді дуже цікаво.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»