Наша колега, телеведуча Юлія Галушка, в своєму фейсбуку публікує скрин новин «Дождя», де вбитого в Україні російського військовослужбовця називають «мальчік».

Ми зацікавилися й пішли ту новину дивитися. 

Вона несподівано (сарказм) виявилася просякнутою співчуттям до військового, який був ліквідований в Україні за те, що прийшов убивати українців. «Дождєвики» не забули також згадати про те, що йому влада видала орден, а поховали рештки на «почесному кладовищі».

Якщо працівникам російського опозиційного медіа співчуття російській армії в їхньому тексті здалося неочевидним, то їхні читачі виявилися більш чутливими до такої «обережної пропаганди». Судячи з коментарів під перепостом цієї новини в Х, ні в кого сумнівів в інтонації тексту не виникло.

Не вчаться російські медіа в екзилі навіть на власних помилках. Нагадаю про скандал грудня 2022-го року, коли колективу довелося перепрошувати за свого ведучого Олексія Коростильова. Він співчував «мальчікам» з армії РФ і дуже хотів, щоб ефіри «Дождя» допомогли покращити їхні умови на фронті. Але це не змусило журналістів створити такий-сякий «словник» опозиційного медіа. 

Коростильова їм свого часу довелося звільнити, щоб зам’яти скандал. Потім ще й усією редакцією терміново переїжджати з Латвії до Нідерландів, адже хоч би яким ти був опозиціонером з Москви, захищати російськомовних у країнах, колись нею окупованих, тобі дуже кортить. Що й робили ведучі «Дождя», в повчальних інтонаціях допитуючи в ефірі мера Риги, навіщо латвійці прибирають пам’ятник радянському солдату. Плюс мовлячи на латиських частотах, «Дождь» вважав за норму виходити в ефір виключно російською. Всупереч законодавству балтійської країни.

Але, як відомо, на двох стільцях усидіти важко, тому опозиціонерство поєднувати зі своєю російською самоідентифікацією «дождєвикам» дається важко. Звідси з’являються «мальчікі». Звідси ж і низка епічних зашкварів з «хорошими русскімі».  При чому у випадку «Дождя» — «хорошими русскімі військовими». 

Був на «Дожді» ще скандал з душевним інтерв’ю з колишнім російським десантником, який усіма силами розкручував себе як письменника, описував честь і звитягу окупантів, а потім прямим текстом посилав у прямому ефірі російських правозахисників, які йому допомогли втекти у Францію. 

Злочинна наївність чи наївне зло? Ще у 2022-му «Детектор медіа» писав про небезпеку наративів від опозиційних російських медіа, які ніяк не можуть налаштувати свій компас редакційної політики. Не змогли й досі, вже третій рік живучи в Європі.