15 березня у студії «Шустер live» обговорювали тему кадрових змін у Національній телекомпанії України та Державному комітеті телебачення і радіомовлення. До студії було запрошено народних депутатів Андрія Шевченка (Блок Юлії Тимошенко) та Ірину Геращенко («Наша Україна - Народна Самооборона»), а також заступника голови Держтелерадіо Олександра Курдіновича, якого нова влада начебто планує призначити головою комітету, та Валіда Арфуша, якого зазвичай титрують як журналіста, видавця, бізнесмена чи продюсера. Цього разу пан Арфуш з'явився у «Шустер live» не як хронікер, а як ньюзмейкер - імовірний майбутній віце-президент НТКУ з міжнародних зв'язків.

На тлі хвилі кадрових змін, що котиться Україною в останній тиждень, події в секторі державного телебачення не є надто помітними та цікавими для медіа загального інтересу. Дещо схвилювала журналістів лише звістка, - яка, втім, не підтверджується, - про можливе призначення на одну з високих медійних посад В'ячеслава Піховшека та Дмитра Джангірова, які досі є червоною ганчіркою для багатьох. Та ще черговий скандал навколо «Євробачення».

Саме історію з відрядженням співака Василя Лазаровича на «Євробачення» багато хто вважає, - і це явно влаштовує людей із команди нової влади, які опікуються цими питаннями, - причиною чи приводом для кадрових змін в НТКУ. Радше можна погодитися з Іриною Геращенко, яка закликала не перебільшувати чинник пісенного конкурсу. По-перше, дні Василя Ілащука та його команди на чолі НТКУ були злічені й без того, - передвиборні ефіри, де про можливість перемоги Віктора Януковича на виборах говорили як про кінець світу, не запрошуючи при цьому жодного репрезентанта позиції біло-блакитних, не могли минутися безслідно. Те, що Василь Степанович та його заступники вирішили не триматися за місце до останнього, - а перспективи в судах у них могли би бути непоганими, з огляду на сумнівну законність будь-яких дій, які президент, прем'єр чи Верховна Рада можуть учинити щодо НТКУ, - а здалися добровільно, також є типовою картиною останніх тижнів. Опозиція і представники старої влади масово здаються без бою, додаючи такою поведінкою куражу й рішучості своїм наступникам.

По-друге, скандальність скандалу вельми сумнівна. Як і законність втручання у цю ситуацію будь-яких органів влади, окрім суду. Те, що «діячі культури» (серед яких, до речі, й пан Арфуш) вважають Президента України уповноваженим «розбиратися» із внутрішніми справами Національної телекомпанії України, ще не надає останньому, чи будь-кому іншому, таких повноважень насправді. Жоден орган виконавчої влади не має права втручатись у редакційну політику телекомпанії. Якщо хтось може довести, що художня рада НТКУ прийняла незаконне чи неправове рішення, доручивши співаку Василеві Лазаровичу представляти Україну в міжнародному пісенному конкурсі, це можна було б зробити в суді. Щоправда, якби суд визнав, що учасника від України можна визначати лише на підставі відкритого відбору, а всі інші нелегітимні, було б не зрозуміло, що робити з перемогою Руслани, яка свого часу ніяких відборів не проходила... Звісно, це нонсенс.

Насправді зрозуміло, що історія з «Євробаченням» - навіть не привід, а шум для відвертання уваги. Мовляв, ситуація на державному телебаченні потребує негайного втручання, тож усіляке чистоплюйство на зразок дотримання букви Конституції недоречне. Тим часом заплановане новою владою призначення президента Національної телекомпанії України - чи Указом Президента, чи рішенням Кабінету Міністрів, - незаконне. І те, що аналогічно діяв попередній президент Віктор Ющенко, не мало б сприйматись Януковичем і його командою як аргумент. Кількість відсотків, набрана Ющенком на президентських виборах, красномовно від цього застерігає.

На жаль, у відповідь на попередження щодо незаконності таких дій ми не бачимо навіть намагання влади виправдатися чимось, окрім політично-революційної доцільності. Незаконно-шмезаконно, головне, щоб усі були здорові. «...Тепер усі призначення будуть здійснюватися Кабінетом Міністрів, оскільки зараз необхідно діяти швидко та ефективно. Тому що ситуація в країні і на цих телеканалах... така, що змушує нас діяти таким чином. А громадські ради, звісно, потрібно буде створювати, і ми це робитимемо і ставитимемо цей процес на законні рейки», - як пояснила «Детектор медіа» Ганна Герман. Нагадаю, зіштовхнула цей процес із законних рейок у 2006-2007 роках Верховна Рада, в якій більшість становили Партія регіонів, Комуністична та Соціалістична партії, а прем'єр-міністром був Віктор Янукович. Тепер, бачте, його повернуть на рейки. Потім, колись.

Щось подібне пані Ганна говорила в ефірі програми «Я так думаю» на 5-му каналі минулого четверга: мовляв, вам важлива буква закону, а нам треба голодний народ нагодувати; вам важлива так звана законність, а мені важливе добро, яке уряд, - легітимний чи ні, називайте як хочете, - може принести народові, бо найкраща легітимність - це оце саме добро. І так далі... І знов про те, що мета жодним чином не може виправдовувати засоби не лише з погляду нецікавої нашій владі моральності, але й із погляду ефективності стратегій, а не тактик, - в українському медіапросторі тиша. Ну як тут не згадати думку про те, що наступання на граблі - національний український спорт?

Присутній на «Шустер livе» Олександр Курдінович пояснив поспіх із призначенням нового керівника НТКУ тим, що в телекомпанії виникли вакантні посади, які необхідно негайно закрити (в. о. президента, звісно, не впорається). А вибір органу, який призначатиме президента телекомпанії, - з-поміж усіх, які за Конституцією права на це не мають, - пояснив тим, що Кабмін, мовляв, пов'язаний із Держкомтелерадіо, а комітет - засновник НТКУ... На слова Андрія Шевченка, який із посиланням на конкретне рішення Конституційного Суду та законодавчі акти пояснив, що єдиним легітимним шляхом виходу із ситуації є формування громадських рад, а відповідний закон має бути розглянуто в найближчі тижні, просто не відреагували. Власне, й нікому було. Валід Арфуш, чарівно усміхаючись, час від часу говорив щось на зразок: «Ай, да ну, то нельзя, это нельзя, так нехорошо... Кабмин, Президент, какая разница».

Зате всіх, зокрема й представників опозиції, чарує кандидатура геніального телепродюсера і «хорошего парня» (за Валідом Арфушем) Єгора Бенкендорфа. Настільки, що ніхто не замислюється над мотивами цього призначення. Є кілька серйозних запитань:

- Чому саме Єгор Бенкендорф? Хоч яким химерним і схильним до різноманітних витівок є нинішній виконавчий продюсер «Інтера», піти працювати на державне телебачення - досить екстремальне рішення навіть для нього.

- Це чудово, що Єгор - трудоголік, здатний працювати 20 годин на добу, і розглядає призначення на посаду керівника занедбаного державного каналу як виклик. Однак неважко здогадатися, що зарплатня президента НТКУ, навіть з усіма преміями, не йде в жодне порівняння з зарплатнею другої особи в найпотужнішій медіагрупі України. Чи означає це, що Бенкендорфові на новій посаді доплачуватимуть? Якщо так, то хто? І - за що?

- Бенкендорф працює на «Інтері» багато років. «Інтер» важко уявити без Бенкендорфа, і навпаки. За останні кілька років Єгора не раз намагалися переманити в інші проекти, він брав участь у стартапах як менеджер чи консультант («Савік Шустер студія», «8 канал» Зінченка тощо), але «Інтер» не залишив. Чи він зробить це цього разу? Чи насправді обійматиме посаду в НТКУ лише формально, продовжуючи керувати виробництвом на «Інтері»?

Коли у 2008 році Бенкендорф отримав пропозицію очолити ТРК «Київ» (врешті-решт посаду генпродюсера отримав його батько), «Детектор медіа» жартувала, що група «Інтер» збирається прирости муніципальним каналом. У випадку з НТКУ це зовсім не жарт: державний мовник може стати неформальним придатком до провладного комерційного телегіганта. Який - це вже не припущення, а факт - стане для нової влади головним засобом просування її позиції та інтересів. Себто вже зараз можна прогнозувати зрощення державного Першого каналу з комерційним «Інтером». Хотілось би сподіватися, що при цьому гроші платників податків використовуватимуться лише для задоволення потреб державного каналу, а не перетікатимуть до комерційного мовника. Підставою для таких прогнозів є, зокрема, й інсайдерська інформація від поінформованих джерел «Детектор медіа» про те, що на всі призначення у медійній сфері (в тому числі в Держтелерадіо і Нацраді) має безпосередній вплив голова СБУ та де-факто співвласник «Інтера» Валерій Хорошковський.

Якщо «Інтер» (себто його формальні власники й ті, хто контролює його де-факто, перш за все політично) в такий спосіб отримає в управління, - хоча, звісно, не у власність, - Національну телекомпанію, можливо, ми спостерігаємо за створенням нової системи координації провладного медіаресурсу, центром якої буде кабінет не в Адміністрації Президента на Банковій, а в офісі «Інтера»? Зрозуміло, що таким чином група Фірташа-Хорошковського матиме комерційний зиск, отримавши «корівку», що здатна давати не лише рекламні, але й бюджетні надходження. А їхні політичні боси отримають більш-менш модернізований і, напевно, рейтинговіший, ніж тепер, канал (а підняти його Єгор Бенкендорф спроможний, користуючись виробничими потужностями групи «Інтер» та його секонд-хендовим продуктом). Канал впливу перш за все на специфічну, добре «пригодовану» Першим каналом, переважно сільську аудиторію. В останні п'ять років цей вплив використовувався владою неефективно й нерегулярно, переважно перед виборами. Тепер його можуть впроваджувати системно й наполегливо. Безперечно, спершу в нього доведеться вкластися - не лише улюбленими кадрами, але й грішми. Але ж які перспективи відкриються!

Фантазії? Можливо. Але запитання: «Как вы думаете, для чего такой человек, как Егор Бенкендорф, может идти в Национальною телекомпанию?», поставлене Валідом Арфушем як риторичне, залишається відкритим.

Питання, чи має Валід Арфуш - «не громадянин України» (згодом виявилося, що таки громадянин із 2005 року) і людина, що не говорить українською, - право працювати віце-президентом Національної телекомпанії, обговорювалось у студії «Шустер live» значно завзятіше за питання законності запланованих владою кадрових змін у принципі. Насправді ж цікавим є інше питання: НАВІЩО цьому комерсантові, - хоч якою мовою він говорить і хоч із якої країни походить, - засідати на директоратах великого телеколгоспу? Що може приваблювати людину, яка звикла до шоу-бізнесу та гламуру, в совдепівських коридорах НТКУ? Чи буде Арфуш «смотрящим» Ганни Герман, чиїм радником, за словами Мустафи Найєма, він є? Чи справді братиме участь у керуванні телекомпанією? Чи, може, все закінчиться черговим виробництвом телеверсії конкурсу краси? Минуле (і єдине) призначення пана Арфуша на телебачення, - на ТЕТі в 2008-му, - було пов'язане з продюсуванням розважальних проектів. Щоправда, тоді генеральним продюсером він так і не став, а співпраця з каналом у виробництві окремих проектів була нетривалою. Але що міг би Валід Арфуш (як, власне, і Єгор Бенкендорф) виробляти для Першого національного каналу?

Напевно, значно яснішою стала б ситуація, якби хтось із присутніх у студії пояснив, що таке віце-президент НТКУ, скільки віце-президентів є в телекомпанії, яка загальна чисельність менеджменту (за даними джерел ТК - близько 40 осіб!) телекомпанії. І взагалі, варто було трохи більше уваги приділити самій Національній телекомпанії. Вже багато років існує уявлення, яке охоче культивувала попередня влада, - пояснюючи таким чином своє небажання реформувати НТКУ, - що державне телебачення у соціальному плані є чимось на кшталт об'єкту «Укриття». І будь-які спроби влізти всередину загрожують страшним вибухом обурення двох тисяч співробітників, які готові на все, аби не поступитися робочим місцем та державною пенсією. Свого часу цей чинник став серйозною, якщо не вирішальною, перепоною на шляху команди реформаторів Стецьківа-Шевченка. Тепер, за словами Ганни Герман (все ще не дуже зрозуміло, чому заступник голови Адміністрації Президента займається подібними питаннями), канал буде «звільнений від консерватизму»; є в її словах і прямі натяки на кадрові чистки. Кого і як звільнятимуть? Чи готові люди, які збираються обійняти керівні посади в телекомпанії, до вкрай непопулярних заходів, можливо - масових позовів, затяжних судів, а то й радикальніших засобів організованої кадрової оборони?

Хоча зрозуміло, що насправді за наявності політичної волі та достатніх коштів проблему «старих кадрів» та неефективної структури управління та фінансування Національної телекомпанії можна вирішити швидко. І досить безболісно - принаймні, для тих, хто ініціюватиме і проводитиме реформи. Інша справа: навіщо це робитимуть? Якщо навіть явно замилюючи очі журналістам та експертам словами про суспільне мовлення на базі Першого каналу, Ганна Герман однаково каже про те, що, мовляв, Єгор Бенкендорф - це той, хто «зможе підвести канал до тієї межі, за якою йде перехід на формат громадського телебачення». Тобто йдеться про нову межу, до якої ж начебто вже йшли п'ять років президентства Ющенка... Якщо бути реалістами, більш за все скидається на те, що НТКУ можуть реформувати у напрямку російського державного каналу «Россия» - провладного мовника з напівкомерційною сіткою мовлення. На якому про жодну незалежність редакційної політики від впливу влади навіть не йтиметься. До речі, за інформацією джерел ТК, втілення проекту Каналу територіальних громад - одне з найперших завдань, що стоятиме перед новим керівником Держтелерадіо. А якщо вірити чуткам про те, що радниками в інформаційній сфері для нової влади будуть ті ж самі колишні інтерівські менеджери і, можливо, ще й нові російські «специ» (відомо з чого), проект монополізації владою телевізійних інформаційних потоків за російським зразком стає геть схожим на правду.

Між тим, у студії Савіка Шустера час від часу намагалися поговорити й про це: що, зрештою, нові керівники НТКУ планують робити? Яким саме вони бачать державний канал? Чи буде він конкурувати з комерційними, чи залишатиметься в теперішній ніші? На цей напрямок намагався повернути дискусію Андрій Шевченко, і це, здається, трохи цікавіше за мову, якою говорить чи не говорить Валід Арфуш. Але, на жаль, повноцінної розмови на цю тему не склалося.

У якийсь момент перейшли навіть і до улюбленої теми - суспільного мовлення. Олександр Курдінович повідомив, що воно «відбудеться», але нам «необхідно пройти складний, важкий етап підготовки до його створення». У словах пана Курдіновича було чути знайомі нотки: дорожня карта, треба все продумати, добре підготуватися, зробити так, щоб закон працював. Але тему дуже швидко зам'яли, так і не давши політикам з'ясувати, хто, як і що для цього робитиме. Адже ведучому Мустафі Найєму та Валідові Арфушу нетерпеливилося перейти до теми «Євробачення»...

Якщо ці своєрідні публічні дебати перед призначенням Бенкендорфа та Арфуша мали бути свідченням прозорості рішень нової влади, то акція не вдалася. На жаль, ніхто так і не зрозумів, чому саме ці люди (щодо Олександра Курдіновича питань менше, він справді досить довго працював у Держтелерадіо і, принаймні, добре знає цю ділянку роботи) повинні очолити Національну телекомпанію України, що вони там робитимуть, які реформи ініціюватимуть, навіщо це їм і навіщо це владі, яка їх туди призначає. Ліниво відмахуватися від обґрунтованих звинувачень у порушенні закону, - мовляв, відчепіться, ми тут про благо народу дбаємо, - входить у звичку представників нової влади. Подібне ставлення до закону було продемонстроване й у цій історії.

P. S. Читайте також на ТК відгук на ефір від 15 березня хронікера програми «Шустер live» Михайла Винницького.