П’ятниця, 9 лютого 2024

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

716-й день війни запам’ятається українцям як день, коли місце генерала Валерія Залужного посів генерал-полковник Олександр Сирський. Вчора (не)очікувано для себе я засмутилася. Сьогодні вже взяла себе в руки і сподіваюся, що всі зміни на краще й до майбутніх перемог. Тим більше, коли пропагандисти виробили п’ять образів Олександра Сирського, якими жонглювали в день його призначення на посаду і перші години після того.

А ще піймала себе на думці, що якби мені була доступна розкіш не відстежувати стрічку новин, то вчора я нізащо не гортала б її. Утім, такої розкоші я не маю, і тому довелося прочитати ще одну гидоту неприємність — Путін дав інтерв’ю Такеру Карлсону, відомому американському журналісту і найпалкішому прихильнику Трампа. Яка  мета цього інтерв’ю? — «Дати американцям іншу думку про війну Росії в Україні». Мовляв, американці дуже мало знають, що ж насправді відбувається в Україні, і тому місія Карлсона — дати їм можливість самим зробити висновки, з перших терористичних вуст, що називається… Господи, дивишся, як після масованого ракетного обстрілу Росії по тилових містах горить багатоповерхівка в Києві або Харкові, Миколаєві, Одесі, Кривому Розі … чуєш дичину з рота диктатора Путіна про «визволення» України і  думаєш: невже комусь досі неочевидно, що відбувається, і може бути якась місія у вбивстві мирних жителів — жінок, дітей та будь-кого, хто просто спав удома і планував свій наступний день? Інститут вивчення війни пояснює, що божевільному Путіну це треба, як чергова інформаційна операція проти України.  Українці ж, як завжди: спершу злилися на те, що Такер Карлсон поїхав у Росію брати інтерв'ю в Путіна, а потім оперативно наробили оглядів та мемів і сміялися.  

Але, якщо хочете без жартів розібратися та зрозуміти, чому Путін обрав цього журналіста для інтерв’ю, прочитайте текст мого колеги Павла Рудя про те, хто ж такий Такер Карлсон, які тези він поширював про Україну, у кого крім Путіна ще брав інтерв’ю та як його підносять своїй аудиторії російські пропагандисти. Зовсім неприємно, але дуже пізнавально.

Артур Колдомасов писав цього тижня про те, як Росія намагається вплинути на американську внутрішню й зовнішню політику за допомогою соціальних мереж. Разом із колегами аналізували основні повідомлення й тактики, якими послуговується і поширює російська пропаганда задля маніпулювання суспільною думкою американців. До прикладу, пропагандисти масово просувають тезу про те, що Сполученим Штатам скоро настане кінець, або критикують та пристосовують під свої потреби навіть найменші скандали й інфоприводи в американському медіапросторі — знесення пам’ятників чи «скасування» медійних осіб. Фокусуються винятково на негативних подіях або тенденціях, драматизують їх, а позитивні новини поширюють лише про людей, прихильних до Росії. Саме так, пояснює мій колега, працює фреймінг — вибіркове висвітлення подій згідно з цілями й особистою позицією власників або авторів медіа.

Утім, було й хороше на цьому тижні. Цьогоріч уперше на Суспільному фінал Національного відбору на «Євробачення» мав переклад жестовою мовою. Перекладачкою розмовних студій була Ольга Буназів, а виконання пісень жестовою мовою передавала Катерина Заботкіна, котра запам’яталася експресивністю й артистизмом. Почин був і справді гучним: «Мій фаворит на “Євробаченні” — … дівчина, яка “співає” жестовою мовою! А можна, щоб вона поїхала?!» — писали в соцмережах українці. Хоч і не без критики, але Катерина наступного дня прокинулася зіркою. Оксана Наумова вирішила поспілкуватися з дівчиною та дізнатися про її захоплення жестовою мовою, про те, як вона готувалася до телевізійного концерту і що думає про звинувачення в «аматорському рівні» адаптації пісень. 

А от про війну української та російської культур на музичних сценах Європи з Володимиром Шейком, народним артистом України, художнім керівником і головним диригентом Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо спілкувалися мої колеги Вадим Міський та Наталя Соколенко в подкасті «Медіуми». Цікаво було слухати про те, як музиканти добирають репертуар для європейських концертних залів, що український диригент мусить пояснювати європейським колегам про Зеленського і Путіна та про що розпитують журналісти європейських телемовників.

Коли з’явилася перша стаття, і хто її створив? А скільки загалом статей  існує українською мовою натепер? Які інструменти перевірки інформації застосовують, і чому використання ШІ для написання статей є недоречним?  Про те, як формується українськомовний розділ Вікі, про роботу електронної енциклопедії українською мовою, виклики проросійської пропаганди та загрози від штучного інтелекту наша Юлія Поліковська спілкувалася з адміністратором Вікі Антоном Процюком.

Наразі це все.

Хіба що залишу ще вам посилання на новий випуск «Ньюспалму» Юрка Космини і програму «Локшину замовляли?», де Вадим Міський висміяв мобілізацію по-російськи і «правильних» дружин чмобіків.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок пишіть також сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.