Вівторок, 19 вересня 2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Почну сьогодні із зустрічі двох президентів — Зеленського і Байдена — у Нью-Йорку. Точніше з того, як її описав мій випадковий знайомий, південноафриканський велосипедист (the South African cyclist): «Я регулярно стежу за двома подіями, якими захоплюється весь світ: велоперегонами “Тур де Франс” та історичними зустрічами вашого президента”. Я пожартувала, чи не дипломат він часом за освітою. Він віджартувався, що його мама англійка. Потім був сумний, але все ж таки жарт про трохи ранішу зустріч двох прокажених вигнанців — Кіма та Путіна. Візуалізували сценку (засновану на реальних подіях) їхнього читання з папірців, як освідчення одне одному в любові і клятву бути разом, «допоки смерть не розлучить» їх. Я згадала чужий жарт із фейсбуку про Жириновського та Пригожина, яких уже немає, і зраділа, що Бог є. Тож чекаємо і, важливо, проводячи час із користю. А для цього у вас є я і мої колеги з «Детектора медіа», а отже і найцікавіша інформація у вас на пошті.

Або як українські продюсери знімають серіали для домогосподарки Антоніни (кодове слово телевізійників для опису портрету своєї цільової аудиторії) — жінки без вищої освіти, з доходом менше середнього, аполітичної, яка звикла звинувачувати у своїх проблемах інших (часто державу), але зараз трохи більше цікавиться політикою, бо такі обставини, утім досі залюбки ведеться на завуальовану роспропаганду. Лєна Чиченіна, як завжди, копнула глибше та  описала, чому ідіот не глядач, а деградують самі виробники серіалів, і що з цим робити.

І протилежна історія у Світлани Остапи. Моя колега розмовляла з директоркою Українського інституту книги Олександрою Коваль про нову інституцію, яка захищає українську книгу та продовжує популяризувати книгочитання під час війни Росії проти України. Ось лишень одна цитата пані Олександри: «Зневажливе ставлення до української історії й культури в Донецькій і Луганській областях призвело до окупації, яка почалася у 2014 році. Відторгнення людини від культурного життя робить її роботом, який не має ні критичного, ні аналітичного мислення. Держава в такі важкі часи просто зобов’язана підтримати культуру». Вочевидь, українці почали купувати українську книгу в рази більше під час повномасштабного вторгнення, але чи достатньо цього, щоб популяризувати її і в межах нації, і в світі загалом? Скільки коштів для цього потрібно, на якому рівні підтримку надає держава і чи достатньо робить для популяризації читання? Як досліджують книжковий ринок і потреби читача? Які закони є, щоб підтримати українську книгу, а які готуються? Чому в медіа так мало програм і рубрик, присвячених культурі та книжці зокрема? І про національний тиждень читання вже у грудні. Напевно, ви помітили, що це інтерв’ю — мій фаворит, на правах авторки цього листа дозволю собі цю суб’єктивність. Раджу дуже — 23 хвилини суцільної насолоди.  

Ще одна моя колега, Юлія Лавришин, досліджувала, як Україна повертає собі привласнене Росією мистецтво. Юля простежує процес крадіжки і нав’язування світові викривленої історії та перелічує багатьох митців, про яких ми з вами вже знаємо, що вони є частиною українського мистецького процесу, але у світі  досі поширене саме російське бачення. І далі пояснює, що якщо мистецький світ зараз у процесі переатрибуції, то українська музика долає шлях буквально відкриття. Ось за цим посиланням повна версія тексту, який піднімає ще одне важливе питання боротьби за українське вдома й у світі.

А щоб покращити наше  інформаційне середовище, команди «Детектора медіа» та Інституту масової інформації презентували інтерактивну Мапу рекомендованих медіа. Це результат багаторічної роботи з моніторингу вітчизняного інфопростору, але не є вироком, а радше, пропозицією разом з колегами зробити ревізію передусім регіональних медіа за певними професійними критеріями. Творці проєкту впевнені, що й вони, і більшість вітчизняних медіа прагнуть одного:  дати людям повну й точну інформацію про те, що відбувається в Україні та світі. Тож хочуть комусь допомогти підтягнути професійні стандарти, комусь — стати прозорими щодо власності свого видання тощо. Після презентації мапи її автори отримали багато відгуків — як позитивних, так і негативних, зараз активно з допомогою уважних читачів удосконалюють мапу, уточнюють інформацію. Впевнена, врешті-решт матимемо якісний провідник у світі українських медіа: кому можна довіряти, кого варто читати, слухати, дивитися…

Марія Спалєк написала текст про останню частину трилогії про Маріуполь із циклу «А потім прийшли “братья”». Вона присвячена життю маріупольців після приходу «русского міра». Те, що відбувається в місті зараз, — таємниця. Новини з окупації або взагалі не доходять до України, або доходять у вкрай спотвореному вигляді. Проєкт «Маріуполь. Окупація», ведучим якого є Андрій Бєдняков, — рідкісна спроба дізнатися хоч частку правди. Чи має дно паща чудовиська..?

І насамкінець детективна історія про те, чи загрожує справа проти Коломойського медіагрупі «1+1»?  Наталія Данькова описала кілька можливих сценаріїв з минулого.

Наразі це все.

Більше текстів наших авторів ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». А як Вадим Міський розвінчує новий трешовий міф російської пропаганди про те, що атака ЗСУ на кораблі в Севастополі є терактом, послухайте в нашому подкасті. Увесь зворотний зв'язок можете писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Ілюстрація: Микола Пимоненко, «Київська квіткарка», 1897 р.