Привіт, найвідданіші читачі «Детектора медіа»!

Пропустив тиждень, зате тепер багато цікавого є розповісти. У попередньому листі я писав про Олексія Ковальова як «чинного народного депутата, до речі». Відтоді Ковальов цілковито втратив чинність (земля йому скловатою). А з його активами відбуваються дивні речі. Керівниця Держкіно Марина Кудерчук сказала, що канал, рухоме майно, яке її відомство отримало «не зберігання», нібито стане державним і долучиться на виробництва марафону «Єдині новини». А ще ми чули, що в Держкіно вже облаштовують телестудію (але це ще треба перевірити).

Це дуже дивно. По-перше, в Україні взагалі не мало би бути державних каналів, і поява ще одного — взагалі не в дусі наших євроінтеграційних прагнень.  По-друге, коли 5 канал, Прямий і «Еспресо» просились виробляти марафон, їх не взяли, бо, мовляв, не треба. А канал на базі Держкіно, яке ніколи медійними справами не займалось, — треба? І нарешті: Ковальов-то помер. Вирок йому вже не винесуть, і майно, яке належить йому, має перейти у спадок. Кому? Наскільки нам відомо, дітей він не мав, а дружина чи дівчина загинула разом із ним. Залишаються батьки — ті самі, які «купили і подарували» канал небіжчику. Тепер вони зможуть заявити свої права на канал — а якщо захочуть, ще й оскаржити продаж цифрової ліцензії, найціннішого, що було у 4 каналу. А на цю ліцензію, здається, вже великі плани в нового власника. Але про це ви прочитаєте на «Детекторі медіа» незабаром :)

До речі, якщо вам теж, як мені, не вдається на повні груди радіти смерті колаборантів і зрадників (хай мруть, просто радіти смерті важко), то ось хороша новина про остаточну смерть партії: Верховний Суд підтвердив заборону «Партії Шарія». Можна сподіватись, що за аналогією в небуття остаточно підуть також інші проросійські політсили, зокрема ОПЗЖ. А обіцяний текст про становище останнього потужного медіаактиву колишньої ОПЗЖ — групи «Інтер» — ми скоро опублікуємо.

Верховна Рада ухвалила законопроєкт «Про медіа» в першому читанні. Це потрібний закон, на який Україна давно чекає, і ще будуть зміни перед другим читанням — важливо, щоб ці зміни виправляли недоліки, а не створювали нові. Опозиція і активісти озвучили свої претензії до проєкту — вони переважно стосуються мовних квот і списків російських митців нон грата. Влада ці претензії відкидає.

Мені багато телефонували журналісти з проханнями прокоментувати цей законопроєкт, і я всім увічливо відмовляв, бо я не юрист і законодавство коментувати не компетентний. А ось Олександр Бурмагін — юрист, і водночас член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, якій цей закон дасть більше влади. Тому інтерв’ю, в якому він роз’яснює багато речей про законопроєкт, варто почитати — не забуваючи, що Олександр усе ж зацікавлена сторона. До речі, дії опозиції він назвав мародерством. Надто сильне слово, мені його керівництво не рекомендує вживати навіть у публіцистиці :)

Ми будемо ще глибше аналізувати цей проєкт і слухати як його оборонців, так і його критиків. Останні, до речі, щойно здивували своєю ініціативою — проєктом про деколонізацію. Я всіляко за деколонізацію, але оцей пункт: «заперечування автокефалії Православної церкви України та її канонічного статусу, правової бездоганності Томосу про автокефалію Православної церкви України, що ґрунтується на скасуванні Константинопольським патріархатом неправового рішення Московського патріархату про підпорядкування Київської православної митрополії в 1686 році»… Перебір, нє?

Добре, поговоримо про кіно. Мої колеги дивляться документальні фільми Об’єднання українських продюсерів — амбітного проєкту, який мав зробити «наш нетфлікс» на матеріалі війни, що триває. «Втрачений дім» і «Дев’ять життів» подивилась Гала Скляревська, а «Маріуполь. Невтрачена надія» — Лєна Чиченіна. Кіно якісне, але порівняння з нетфліксом передчасні. Далі буде. Ще цікаве про документалістику — інтерв’ю з режисером Костянтином Кляцкіним, який знімає кіно без таких глобальних амбіцій і зі ще набагато меншими бюджетами, але від того не менш актуальне.

І трохи про спорт. Мої колеги Ярослав Зубченко і Євген Бриж поговорили з керівником проєкту «Суспільне Спорт» Олексієм Мандзієм. «…більшість спортивних медіа, які в нас є, орієнтовані на футбол. Це, мені здається, найбільший мінус нашої спортивної журналістики як такої. Бо спортивну журналістику можна спокійно дробити на футбольну журналістику та всю іншу журналістику. Ресурсів, які досліджують усі види спорту, об’єктивно мало», — каже він. І Суспільне, звісно, спробує це виправити. Ярослав і Олексій — одногрупники, що дозволило Ярославу ставити респондентові незручні запитання на зразок «як ти дійшов до такого життя?»

І останнє. Якщо маєте подкаст (або любите слухати якийсь), подавайте його на премію «Слушно», яку організовує Megogo. Здорово ж, що під час війни такі конкурси не стають на паузу!  Гала Скляревська поговорила з організаторами премії про ринок подкастів загалом, про цей напрямок у роботі Megogo та про масовий перехід подкастерів на українську. До речі, виявилось, що видалення всіх російських подкастів із платформи практично не вплинуло на трафік. Люди просто почали слухати щось інше — насамперед українське.

Я думаю, що так буде й в усіх інших сферах, із яких можна і треба викинути російське. І це краще зробити раніше, ніж пізніше!

На цьому все. Дякуємо, що далі читаєте
«Детектор медіа»

Фото: Ars Electronica/Flickr