Велика політика дрібної брехні

Початок «Великої політики» («Інтер»), як і минулого тижня, обіцяв цікаву дискусію.

«Смотрите прямо сейчас. Что осталось за кадром визита Президента Виктора Януковича в США, и каковы главные итоги этой поездки. Об этом Министр иностранных дел Константин Грищенко во время телемоста с Нью-Йорком. Реформа правосудия, когда украинский суд станет независимым и справедливым, какие изменения ожидают Прокуратуру, и в чем суть предстоящей реформы уголовно-процессуального права. Об этом мы сегодня поговорим с тем, кто отвечает за все это на Банковой, с заместителем главы Президентской Администрации Андреем Портновым. Политические игры в продовольственную корзину. Действительно ли растут цены на продовольствие, и кто за это отвечает. Законы мировой экономики, украинская власть или оппозиция, подогревающая и без того нездоровый ажиотаж на продовольственном рынке. Подробно обо всем этом в сегодняшнем выпуске программы "Большая политика"» («Интер», «Большая политика», 24.09.2010).

«Закадрові» одкровення міністра закордонних справ України спричинили в експертів тихий культурний шок і нагадали часи темників.

Дипломат Костянтин Грищенко опустився до вживання таких пропагандистських штампів і кліше, яких від нього нечасто чули навіть у роки його роботи послом у США (2000-2003) та міністром закордонних справ при Кучмі (2003-2005). Часто в словах глави МЗС не було навіть натяку на правду:

• Ø візит Януковича був дуже успішним: «Відбулись його зустрічі з лідерами низки країн, виступ, який отримав аплодисменти від широкої публіки, від тих, хто був присутній в залі Генасамблеї, професіоналів»;
• Ø уряд США і решта західних країн вважають, що в Україні утвердилася демократія. Ніхто не висував претензій до Януковича: «Ну, під час цього візиту я не чув такого роду стурбованостей або якогось роду навіть бажання говорити про цю тематику. Ми відкриті до діалогу з питань забезпечення свобод, в тому числі і свободи слова. В цьому нема ніяких проблем, і Президент озвучив позицію України на зустрічі з провідними політичними діячами, політологами, бізнесменами в Атлантичній Раді. Він чітко заявив, що він особисто, його уряд, політична сила, вірніше політичні сили, які разом сформували коаліцію, віддані ідеям демократії і ідеям забезпечення свободи слова»;
• Ø опозиція не має права критикувати владу за кордоном. А навіть якщо вона так робить, вона дискредитує сама себе в очах західних урядів;
• Ø усі критичні публікації про України в провідних західних ЗМІ інспіровано опозицією. Це не думка західних демократій, і жодним чином на неї не впливає: «Те, що ми сьогодні маємо в інформаційному просторі, значною мірою, воно інспіровано з середини країни тими, хто до сьогодні не готовий змиритися з результатом вільного. чесного волевиявлення українських виборців»;
• Ø Захід та інші країни будуть співпрацювати з чинною українською владою, оскільки вона довела, що виконує свої зобов'язання;
• Ø Українська діаспора у США живе в полоні ілюзій, і їй немає чого сказати новій владі.

Антитеза 1. Навряд чи можна назвати вдалим візит, коли Президент України зустрічається з президентами Австрії чи Ізраїлю, які виконують виключно представницькі функції. Цікаво, що Грищенко не згадав про зустріч із Генсекретарем НАТО та прем'єр-міністром Канади. Чи то зустрічі були суто формальними, чи не хотілося привертати увагу до цих персон. В будь-якому випадку, жодних контактів із представниками ЄС, США, Росії чи Китаю, важливих, за словами Грищенка, стратегічних партнерів України, на сесії ООН не було. Тобто, з точки зору ефективності, цей робочий візит мав низькі результати, інакше Грищенко обов'язково скористався б можливістю про них загадати, а не обходитися загальними неаргументованими фразами. Більш того, дуже вишуканою виглядає брехня Грищенка про те, що Януковича уважно слухали й аплодували його промові на сесії ООН. Достатньо подивитися знімки репортерів «Української правди», щоб зрозуміти: Янукович на трибуні ООН не викликав особливого пієтету навіть серед своїх підлеглих.

Антитеза 2. Крім того, не зовсім зрозуміло, чому Євген Кисельов і Костянтин Грищенко називали поїздку Януковича на сесію Генасамблеї ООН «візитом до США». Адже жодних зустрічей із представниками Адміністрації Президента США чи Держдепартаменту не відбулося. Тому зовсім не зрозуміло, як Грищенко міг стверджувати, що американці не мали бажання говорити на тематику демократичних свобод. Адже була офіційна заява Гельсінського комітету Конгресу США, в якій висловлюється стурбованість наступом на свободу слова. Які ще потрібні заяви з боку США?

Ще одна дрібна брехня Грищенка полягала в тому, що жодних «провідних діячів» на зустрічі в Атлантичній раді не було: Віктор Янукович виступив перед «80-ма колишніми урядовцями, бізнесменами, аналітиками та журналістами». Такі зустрічі, зазвичай, організовуються лобістами за гроші, в рамках піар-кампаній закордонних лідерів.

Під час самого виступу Януковича і в його відповідях на запитання запрошених Атлантичною Радою США тема свободи слова простежується дуже чітко. Отже, навіть у цьому випадку Президента України запитували про проблемі в цій сфері. Проте Янукович і сам не втримався, щоби збрехати присутнім про свою турботу про свободу слова:

«I will be honest with you, a lot has to be done yet in Ukraine for ensuring the real freedom of speech. By the way, we have just made another important step forward in this direction.

National public discussion of the public television concept that I initiated has been completed. In the nearest future a bill paving the way for the principally different mass media - the ones which policy will be determined by the civil society - will be submitted to the Parliament for consideration.

Therefore, I categorically disagree with statements that claim freedom of speech is on decline in Ukraine.

As for separate turf wars in media sphere that have recently been widely discussed, I have to responsibly stress that the government has nothing to do with them. They are clashing of business interests or disputes between the media management and its staff. 

Буду відвертий з Вами: потрібно ще багато зробити, щоб забезпечити справжню свободу слова. До речі, нещодавно ми зробили ще один важливий крок в цьому напрямі.

Завершено всенародне обговорення, яке я ініціював, щодо концепції Громадського телебачення. В найближчому майбутньому відповідний законопроект про принципово новий тим ЗМІ, чия політика визначатиметься громадянським суспільством, буде внесено на розгляд парламенту.

Тому я категорично не згодний із заявами про згортання свободи слова в Україні.

А щодо окремих брудних воєн в ЗМІ, які останнім часом так активно обговорюються, я з усією відповідальністю наголошую, що влада не має до цього жодного відношення. Це все приклади конфліктів ділових інтересів та суперечок між керівництвом і працівниками телеканалів».

Зрозуміло, що жодного «всенародного обговорення» міфічної концепції Громадського телебачення не було, хоча вже з'явилася інформація про відповідну «медійну революцію». Зрозуміло, що конфлікт «Інтера», чий власник є головою СБУ, і 5-го каналу й TBi не може мати виключно «діловий характер». І зрозуміло й те, що очільник МЗС не міг під час телемосту у «Великій політиці» не підспівувати фальшивому тону Президента.

Можна було б іще розбирати «перли» Грищенка про «замовний» характер публікацій у ЗМІ (важко уявити, щоб «Файненшл Таймс» продало комусь свій редакційний матеріал), але найбільше враження справив пасаж про українську діаспору.

«Валерий КАЛНЫШ: Константин Иванович, добрый вечер, очень короткий вопрос. Вы могли бы как-нибудь объяснить нелюбовь украинцев, проживающих за рубежом к Виктору Федоровичу Януковичу. Его визит в Германию, его визит в США был проходил под акции протеста. Американская диаспора вообще отказалась встречаться с главой государства. Помниться, при Ющенко такого не было. Вы могли бы дать растолкование, почему такие события происходят с Президентом Януковичем?

Константин ГРИЩЕНКО: Ну, відповідь, вона, мабуть, очевидна. Перш за все, ми маємо дбати за тих українців, які живуть в Україні. Про тих, хто живе життям своєї держави. При цьому, звичайно, ми маємо і поважаємо тих, хто живе за кордоном, можливо, у другому, третьому поколінні, які співчувають, які люблять цю державу, але вони не живуть цим життям, яким живемо всі ми. У них є свої уяви. Свої стереотипи, свої уподобання, які ґрунтуються на якихось штампах, на якихось стереотипах, знову ж таки повторюсь. В цьому випадку, я переконаний, що рішення Президента запросити представників очільних української діаспори на зустріч з ним було абсолютно правильним. Ми - Президент, міністр, представники його Адміністрації, представники уряду готові до такого спілкування. Небажання піти на зустріч, свідчить тільки про одне, що нема що по суті сказати, нема бажання вступати в той діалог, який би засвідчив, що насправді влада сьогоднішня, Президент України є найбільшими патріотами нашої держави, здатними відстоювати її самі суттєві національні інтереси у спосіб, який не ґрунтується на популізмі, а ґрунтується на розумінні того, що для стратегічної перспективи треба вирішувати складні питання вже сьогодні».

Один із авторів цього редакційного тексту ТК чудово пам'ятає, як у 2002 році в розпал «кольчужного» скандалу й антикучмівської акції «Повстань, Україно!» лобістські організації українців у Вашингтоні допомагали посольству України та представникам Адміністрації Кучми контактувати з представниками урядових кіл США, організовували круглі столи (на кшталт ІІІ круглого столу «Україна на шляху до зрілої державності»), щоб пробити дипломатичну та інформаційну блокаду навколо України й показати, що не все для Заходу і демократії втрачено. Посол Грищенко ніколи б не досяг успіху і не довів би свою профпридатність перед адміністрацією Медведчука у справді складний для Кучми час, якби не постійна підтримка діаспори.

Що ж до відсутності «бажання вступати в діалог» та відсутності чого сказати, то тут Грищенко знову свідомо збрехав на всю країну. Адже він чудово знав про акцію протесту, яку готувала діаспора, і через свого підлеглого - Посла України Олександра Моцика - зондував ґрунт про умови скасування маніфестації. У відповідь МЗС отримала офіційні жорсткі вимоги діаспори, про що повідомив Аскольд Лозинський, радник керівництва Українського Конгресового Комітету у США.

Оскільки ці вимоги виглядали цілком справедливими і для значної частини громадян України, які не підтримують Януковича, про них узагалі було вирішено мовчати. Жоден телеканал не згадав про діаспору ні протягом тижня, ні в підсумкових аналітично-інформаційних випусках. Ніби великої української активної діаспори в США взагалі не існує.

Отже, поява Костянтина Грищенка у «Великій політиці» справила враження повернення до кондової пропаганди радянської дипломатії. Проблема лише в тому, що нині вона розрахована не для поширення зовні країни, а для дезінформування власних громадян.

«Андрей Портнов: Будь я прокурором, арестовал бы Хорошковского»

Ні, це не слова заступника голови АП Андрія Портнова в ефірі «Інтера», а цитата з його інтерв'ю в березні 2009 р. Але й без цього друга частина програми «Велика політика» з Андрієм Портновим була б не такою цікавою та захопливою, якби не «ляпи» самого Кисельова і гострі запитання журналістів.

По-перше, розважило «досьє», підготовлене на Портнова:

«Евгений КИСЕЛЕВ: Андрей Владимирович. Позвольте для начала коротко напомнить нашим зрителям о том, с кем мы имеем сегодня дело, кто к нам пришел. Досье, которое мы подготовили специально для нашей программы.

РЕПОРТАЖ: 3 квітня нинішнього року на мобільний Андрія Портнова надійшли сотні смс із привітаннями щодо призначення на посаду глави заступника глави Адміністрації Президента Віктора Януковича. Однак новоспечений посадовець, звичайно, так і не дочекався схвального повідомлення від свого колишнього шефа Юлії Тимошенко. Уродженець Луганську Андрій Портнов з березня 2006 по лютий 2010 відстоював юридичним шляхом інтереси Юлії Володимирівни, зазвичай. Отримуючи позитивні результати. Однак, талановитий юрист і заступник голови фракції БЮТ не зміг забезпечити перемогу Тимошенко у Вищому адміністративному суді одразу після 2 туру президентських виборів. Від тоді шляхи Портного і Тимошенко розійшлись. Сьогодні Андрій Володимирович - заступник глави Адміністрації Президента України, керівник головного управління з питань судової реформи та судоустрою, член вищої Ради юстиції України. Отримавши стільки державних посад одразу після бурхливого парламентського минулого, Портнов запевняє,що зосередився вже не на політичних, а на суто державних вправах. Зокрема на реформі судів і правосуддя, найбільш знайомої йому сфери».

Жодної згадки про діяльність у Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку, зв'язок із групою «Приват», роль у «корупційному скандалі» 2005 р., спробу захоплення Фонду держмайна у травні 2008 р. і визначну роль у зриві легітимних позачергових виборів до Верховної Ради у жовтні-листопаді 2008 р., особисті війни з суддями вищих судів.

Жодного слова про його важливу роль в укладенні контактів між «Газпромом» і «Нафтогазом України» у січні 2009 р. та їх захист аж до прямих погроз Хорошковському арештом. Отже, його появу в ефірі «Інтера» можна тлумачити як офіційне припинення війни? Можливо, в цьому секрет абсолютно лояльних питань, прихильної інтонації та опіки, яку забезпечував Портнову Кисельов протягом ефіру, згладжуючи запитання і випади журналістів?

Отож, після такого вочевидь заангажованого вступу, Євгеній Кисельов «блиснув» знаннями історії та юриспруденції:

«Евгений КИСЕЛЕВ: Вот с чего бы мне хотелось начать. Через меньше, чем через 5 лет, будет отмечаться очень любопытная дата. Ровно 800 лет исполнится 15 июня 2015 года, как в Англии была принята Великая хартия вольностей, которая считается, быть может, самым важным основополагающим документом вообще в истории западных демократий. То есть, вот, демократия, парламентаризм, многими исчисляется оттуда. И что любопытно, быть может, самое главное, чего тогда английское дворянство, английские бароны добились от английского короля Иоанна, как его называют в нашей традиции. На самом деле Джона. Отчасти эта история, кстати, рассказан в фильме "Робин Гуд", который вот только что прошел, американский фильм "Робин Гуд", который на широком экране прошел. Так вот, самое главное, чего они добились, так это принцип, который в юриспруденции называется Habeas corpus, то есть, никто не может быть арестован и брошен в тюрьму без решения суда. Вот то, чем вы занимаетесь, в некотором смысле, это касается того, чтобы когда-нибудь в этой стране, в Украине, тоже были общепринятые во всем цивилизованном мире нормы уголовно-процессуального права, не так ли? По какому, кстати, уголовно-процессуальному кодексу сейчас живет Украина?»

Ведучий із принципом «Habeas corpus» помилився років на 460 із лишком (рік ухвалення - 1679), зате було красиво зроблено пас Портнову.

Найцікавіше почалося тоді, коли журналісти стали атакувати Портнова запитаннями:

Про долю Макаренка і Діденка, яких посадили у справі 11 млрд кубометрів газу (Соня Кошкіна, «Лівий берег»)

«Андрей ПОРТНОВ: Дякую. Пані Ксенія, хочу вам сказати, що до Анатолія Макаренко і Ігоря Діденка я відношусь з повагою. До них має претензії правоохоронна система, і дай Бог, щоб ті речі, які їм інкримінуються, були доведені в суді. Я також разом з вами розділяю стурбованість, що кількість арештів не співпадає з кількістю вироків. Саме це турбує главу держави, і він започаткував реформу кримінальної юстиції для того, щоб в слідчих ізоляторах, для того, щоб в містах позбавлення волі молодь, яка може працювати, яка може займатись бізнесом, не перебувала увесь час. Тому я не володію конкретно цією справою, пані Ксенія, і не можу вам відповісти коли доля цих людей вирішиться. Цим займається відповідна правоохоронна структура, і їх долю буде вирішувати суд».

Явна брехня про «необізнаність у справі». Мало хто в Україні знає цю справу, як Портнов. Як доказ - його коментар УНІАНу:

«Андрей Портнов, народный депутат Украины (БЮТ):

Сегодня уже появился уточняющий комментарий "Газпрома" о том, что договор переуступки долга "Газпрому" Украине касается денег или газа. То есть это альтернатива, которую должен избрать для себя НАК "Нафтогаз". Рассмотрев альтернативу, которую в контракте предложил "Газпром", "Нафтогаз" предпочел зачесть на баланс газ, а не судиться годами за деньги от "РосУкрЭнерго". Контракт уступки прав предусматривал, что на протяжении одних суток "Газпром" и "Газпромэкспорт" должны сообщить "РУЭ" о прекращении своих отношений и о передаче прав на 11 млрд газа НАК "Нафтогаз Украины". Именно это сделал "Газпром", выполнив в однодневный срок это требование, и информировал своим письмом "Нафтогаз" о том, что уже сообщил "РосУкрЭнерго" о прекращении отношений.

С этого момента газ является собственностью "Нафтогаза". Соглашения уступки прав требования в соответствии с Гражданским кодексом заключаются без согласия должника. Это и было сделано».

Про сценарії та наслідки скасування змін до Конституції Конституційним Судом України. Портнов - типовий опортуніст, який не має жодних поглядів, незалежних від того, кому він служить. Гарна риса для адвоката і погана для політика:

«Леонид ШВЕЦ ("Газета по-київськи"): Вот, сейчас как бы Соня говорит моими устами. Андрей Владимирович, давайте вот с другой стороны подойдем. Год назад вы в своем интервью, если я не ошибаюсь, "Главреду", вы сказали, что путь пересмотра конституционной реформы, вот уже тогда звучали какие-то такие варранты, это путь к хаосу. Прошел год. Это уже путь к светлому букдущему.

Андрей ПОРТНОВ: Леонід, я, по-перше, такого висловлювання, я не робив в інтерв'ю...

Леонид ШВЕЦ: Распечатки могу дать.

Андрей ПОРТНОВ: По-друге, у нас сьогодні тема реформування кримінальної юстиції. Будь-який мій коментар з приводу можливого рішення Конституційного Суду, можливих наслідків може бути розцінений як тиск Адміністрації Президента на Конституційний суд. Тому я вас дуже прошу це питання мені не задавати, бо я вам надав вичерпну відповідь.

Леонид ШВЕЦ: Тобто вас, вашу позицію громадянина, ви не хочете озвучити.

Андрей ПОРТНОВ: Дякую вам за запитання.

Леонид ШВЕЦ: Дякую вам за відповідь».

Насправді ж Портнов декларував зовсім інші погляди. Інтерв'ю «Главреду» справді було, і Швецю варто було б не посилатися на нього, а зацитувати. Ми подаємо відповідний фрагмент інтерв'ю повністю:

«Сейчас и Юлия Тимошенко, и Виктор Янукович декларируют свою приверженность парламентской республике. Но может ли случиться такое, что любой из них, выиграв выборы, станет фанатом президентской республики? Или это все же исключено?

Я не исключаю этого, и подтверждением тому является четверговое решение Конституционного суда Украины о признании неконституционным закона о внесении изменений в некоторые законы Украины относительно полномочий КС, особенностей производства в делах по конституционным представлениям и недопущении злоупотреблений правом на конституционное представление. КС признал этот закон неконституционным, исходя из всего одной детали: что глава Верховной Рады Владимир Михайлович Литвин датировал его неправильным числом.

Я не исключаю, что на таком же основании завтра Конституционный суд Украины отменит Конституцию, и вернет тот ее вариант, который был до политической реформы. Такая теоретическая возможность, подчеркиваю - теоретическая возможность - существует. Захочет ли ее имплементировать новый президент страны, будет ли он иметь для этого политическую поддержку и политический ресурс, покажет время. В любом случае, это является опасным для общества, это может вызвать хаос.

В интервью «Главреду» Игорь Пукшин рассказал о наличии уже подписанного, но не внесенного Виктором Ющенко конституционного представления, которым предполагалось отменить политическую реформу по мотивам нарушений процедуры в ходе процесса внесений изменений в Конституцию...

Это фактически то же, что произошло в четверг. Аналогичная ситуация.

Получается, что возможность пересмотра политреформы действительно достаточно высока...

Я считаю, что все кандидаты в президенты должны четко задекларировать, будут ли они инициировать пересмотр действующей Конституции в Конституционном суде для того, чтобы общество знало, к хаосу оно идет, голосуя за них, или к стабилизации. Потому что если отменить действующую Конституцию, то нужно будет рассмотреть вопрос о правовой основе, о законности всех правоотношений, которые возникали в государстве в период действия этого Основного Закона. Понимаете? Поэтому это очень опасный вопрос.

Ведь если это случится, то как будут формироваться органы власти? Кто будет назначать и увольнять их руководителей? Как будет разрешаться дуализм во власти?

То есть, по вашему мнению, единственный способ усовершенствования нынешней системы власти в Украине - это принятие новой Конституции?

Мое мнение как юриста состоит в том, что если с уважением относиться к Основному Закону, то жить и строить правовое государство можно и по действующей Конституции. Надо просто иметь правовую культуру и соблюдать то, что там написано. А моменты нестыковок или двоякого толкования некоторых норм нужно решать с помощью установления позитивных правовых традиций, которые надо просто исполнять и все, как это делается в целом ряде европейских государств».

Окрема подяка Олександру Паленку (газета «Сьогодні») за стьобні питання про стосунки Портнова з Тимошенко. Принаймні одна людина у студії показала адекватне ставлення до цієї неоднозначної політичної фігури та змусила Портнова продемонструвати власну неготовність відверто спілкуватися з пресою і відповідати на питання, які є важливими для суспільства.

У третій частині «Великої політики», яка була присвячена причинам зростання цін, більшість запрошених спікерів займалися чим завгодно, тільки не з'ясуванням цих самих причин. І тут найбільше претензій до ведучого програми Кисельова.

По-перше, в студії були присутні представники ворогуючих сил: від Партії регіонів Михайло Чечетов, а від БЮТ - Володимир Бондаренко. Чечетову Кисельов дав можливість виголосити весь набір пропагандистських заготовок, основний смисл яких зводився до того, що у зростанні цін винні всі і все на світі: змова міфічних монополій, спекотне літо і саботаж опозиції, але тільки не влада.

Тоді як Бондаренку такої можливості не дали: Кисельов постійно переривав його виступ більш критичними зауваженнями. Наприклад, Кисельов учергове кинув неадекватну репліку про відсутність зв'язку між ситуацією в агропромисловому комплексі й соціальним становищем на селі, про що сказав Бондаренко. А потім узагалі допустив, щоб його перебила своїм спічем Ксенія Ляпіна і повела дискусію в іншу сторону.

Взагалі представниця «Нашої України» жодної чіткої ідеї протягом ефіру не висловила: глядачі могли почути лише переспів Ющенка про те, що Янукович і Тимошенко - це два боки одного зла.

Втім, зауважимо, що представник БЮТ теж не гребував поширенням неправдивої інформації, щоб показати у кращому світлі свого лідера:

«Владимир БОНДАРЕНКО: Ні, ну я кажу цей уряд вже керував цим процесом - це по-перше. Друге, я хотів би звернути увагу на те, що шукати причини треба в іншому. От коли ви припинили дотації на кожну корову, а таки дотацій були декілька років, як ви можете чекати дешевого сира, молока чи масла - та не буде його. Виріжуть остачу корів, а значить не буде і м'яса. Тому що корова може телятко народити, а воно виросте і дасть м'ясо. А який буде дешевий продукт в системі овощевництва, якщо монокультури заволоділи полями України. В цьому році зросли врожаї таких культур, як рапс технічний, соняшник - технічна культура, а також кукурудза. Де там овочі візьмуться, де там візьметься гречка.

Тому, політику треба проводити в сільському господарстві таку. Яку розпочала проводити Юлія Тимошенко. Вона закупила перші сотні міні-молокозаводів, для того щоб обслуговуючи кооперативи отримали молоко, яке вироблялось в Україні, а ні завозилося із-за кордону. При ній розпочалися досить серйозні лізингові процеси в сільському господарстві. ВИ це забули?

В цьому році бюджет нульовий для села. Так ви тепер не заклали врожай на наступний рік, то чекати пониження цін немає ніякої перспективи і Україні. Тому, звертайте увагу на економічні показники і не шукайте політику там де її шукати не треба. Сьогодні село продовжує деградувати. Деградувати, тому що, наприклад, Міністерство освіти скасувало сотні шкіл сільських - це значить село мре, якщо там школи не буде. Там не буде того, що підживлення його з середині, стимулу розвиватися, бо там би були діти. Їх починають возити в місто, вони забувають рідну мову, традиції, звичаї села. А село треба...»

Насправді, нічого подібного не було. Ось слова екс-міністра фінансів Ігоря Уманського:

«Торік президент звинувачував Кабмін у роздаванні наліво й направо держгарантій і чимало відповідних постанов уряду призупинив. Ви згодні з тим, що Кабмін захопився цим процесом і гарантії переважно надавалися на сумнівні проекти?   

Те, що уряд ухвалив рішення щодо надання гарантій різним підприємствам на залучення коштів за кордоном на великі суми, ще не значить, що ці позики було здійснено, а гарантії - видано. Компанії повинні були розробити фінплани, інвестпроекти, щоб показати, на що вони збираються витрачати кошти, як їх повертати. Узгодження цих фінпланів у Мінфіні було далеко не безхмарним. Тільки до фінпланів "Нафтогазу" й "Укравтодору" у нас практично не було зауважень. Тому я не поставив підпис під гарантіями для переважної більшості проектів: щодо закупівлі молоковозів "Украгролізингом", автомобілів "Укрпротезом" в "УкрАвто" тощо».

Тож великої різниці між представниками опозиції та правлячої більшості в ефірі «Великої політики» не було.

Що стосується запрошених експертів, то єдиним, хто намагався не відходити від теми і пояснити причини зростання цін, був Леонід Козаченко, якого Євгеній Кисельов постійно перебивав, щойно той починав виходити на конкретику і певні важливі узагальнення. З іншого боку, Кисельов анонсував його як «президента Украинской аграрной конфедерации и председателя совета предпринимателей при Кабмине», хоча окрім цього Козаченко є радником прем'єр-міністра Азарова і тому більше схильний виступати з позиції влади.

У підсумку можна стверджувати, що замість повноцінного обговорення справді болючої для більшості співгромадян теми зростання цін на «Великій політиці» відбулося її вдале «забалакування». У цьому контексті можна лише нагадати, що в подібний спосіб можна приспати громадську думку в авторитарних країнах із значним запасів вуглеводнів і, відповідно, можливостей підкидати населення соціальні подачки. В Україні таке відчуження і самозаспокоєння влади може завершитися черговим Майданом.

Опонувати владі з питань політичної реформи було нікому

Однією з ключових тем політичного життя протягом тижня 20-27 вересня стало питання перегляду політичної реформи, яку ініціювали депутати провладної коаліції. Спроби переглянути рішення парламенту від 8 грудня 2004 року, яке стало, як вважається, способом розв'язання найгострішої політичної кризи, робилися неодноразово, але наражалися на проблеми перманентного політичного протистояння, як усередині тодішньої провладної коаліції, так і на потужний опір політичних опонентів.

Нинішня спроба викликала підвищений інтерес саме в контексті успіхів «регіональної» влади в побудові так званої владної вертикалі, яка подається як особливе досягнення в плані встановлення «політичної стабільності» та «керованості». Водночас багато хто з експертів вважає, що насправді це засвідчує рішучість та безкомпромісність у боротьбі за отримання всієї повноти влади - хай навіть за умови повної зневаги до демократичний цінностей та процедур.

Гідно оцінюючи «тріумфальну ходу» нової влади, багато хто з політичних діячів опозиції та опозиційно налаштованих експертів, знову ж таки, тепер очікує, що завдання повернення президенту Януковичу всієї повноти повноважень екс-президента Кучми може бути реалізоване на практиці. Причому в стислі строки.

Олії у вогонь підлило повідомлення про «пошесть звільнень» суддів Конституційного Суду - саме напередодні доленосного розгляду конституційності політреформи - 2004 р. І не менш дивно, що це стосувалося суддів, обраних Радою суддів при Ющенку. Ще більш вражаючим було призначення на їхнє місце вихідців із Донбасу.

До цього долучилися заяви відомих спікерів ПР, на кшталт заступника голови президентської Адміністрації Олени Лукаш, яка, зокрема, заявила, що рішення ПР підтримати політреформу у грудні 2004 року було помилкою і її треба виправляти.

«Данный закон был принят в момент самого острого политического кризиса. Каждый, кто голосовал за этот законопроект, знал, что это результат политических договоренностей и антиконституционная процедура. Ошибки делаются для того, чтобы их исправлять», - заявила Олена Лукаш

Саме ця тема і стала головною у випуску ток-шоу «Шустер live» (канал Україна) 24 вересня.

До участі в програмі було залучено достатньо відомих політиків та фахівців у галузі конституційного права - Леоніда Кравчука, Олександра Мороза та Марину Ставнійчук. З лідерів опозиційних сил був присутній лише Арсеній Яценюк, який, як це часто з ним трапляється на ток-шоу, надто відходив від теми, використовуючи ефірний час із агітаційною метою.

Аналізуючи склад залучених до розмови експертів, можна сказати, що це були доволі авторитетні в очах аудиторії люди (Кравчук, Мороз.), проте вони, по суті, виключені з актуального політичного процесу. З огляду на політичну злободенність теми, на наш погляд, цікавіше і змістовніше для аудиторії було б побачити дискусію між діючими авторитетними представниками влади й опозиції. При всій повазі до запрошених представників, ні Колесниченко, ні Кармазін на такий статус не тягнули.

Взагалі, дещо здивувало представництво Партії регіонів - її спікером виступав Вадим Колесниченко, який досі спеціалізувався переважно на мовній проблематиці й темі «утисків» російськомовного населення чи захистом прав віруючих православної церкви на відмову від ідентифікаційного коду.

Втім, як виявилося під час програми, озвучити ті тези, що озвучив (за його словами - «уповноважений партією») Колесниченко, міг будь-хто з його однопартійців, оскільки він виступив транслятором простої, але цілком визначеної позиції, підготовленої в надрах ПР для публічного показу.

Що стосується розгляду теми по суті, то ключову роль викривача планів «узурпаторів» із ПР узяв на себе Леонід Кравчук. Важко сказати, чи була це просто його особиста ініціатива, чи виконання певного опозиційного замовлення (що не дуже здивувало би з огляду на цілком визначену позицію Кравчука в ході останньої президентської кампанії). І хоч його вплив на аудиторію останніми роками часто визначається не скільки змістом виступів, скільки загальним позитивним сприйняттям його «солідно-поміркованого» іміджу, саме він узяв на себе формулювання претензій до дій влади в розрізі конституційних змін.

У своєму вступному спічі екс-президент вказав на основні проблеми, які він побачив у ініціативі групи депутатів щодо неконституційності політреформи:

• Ø перегляд чи відміна політреформи тягне за собою сумнів у легітимності української влади як такої та може суттєво підірвати міжнародний авторитет держави та президента;
• Ø розгляд справи про фактичний переділ владних повноважень у Конституційному Суді сам по собі є порушенням конституційних норм, тим більш з огляду на те, що, за словами екс-президента, ця інституція давно перетворилася на виконавця політичних замовлень («політичний макогін» чи «політичний бутік»).

При всій емоційності свого виступу Леонід Кравчук елегантно обходив питання персональної зацікавленості нинішнього свого колеги Віктора Януковича в тих процесах, які відбуваються навколо політреформи чи всередині Конституційного Суду. Хоча навіть не такому досвідченому політику, мабуть, очевидно, що і поява такої депутатської ініціативи, й «своєчасна» ротація конституційних суддів не була б можлива без відповідної санкції Верховного головнокомандувача.

На жаль, на це принципове небажання називати всі речі своїми іменами страждали й інші учасники програми - скажімо, той же Олександр Мороз чи Марина Ставнійчук.

Їхня заслуга в тому, що вони принаймні озвучили в прямому ефірі справді важливі для суспільства тези - про те, що є очевидною надмірна політизація Конституційного Суду, що відповідні загальноєвропейські структури рекомендують вносити необхідні зміни до Конституції, виключно опираючись на положення цієї ж Конституції (через створення конституційної комісії, дворазове голосування в парламенті, висновок КС і т. д.).

Щоби в ефірі прямо озвучити тезу, що в центрі всіх цих процесів стоїть саме нинішній президент, учасникам програми, скажімо так, забракло ентузіазму. Й оця «фігура замовчування» сильно знижувала градус дискусії й затуманювала її істинний зміст. Адже більша частина аудиторії навряд чи здатна оцінювати тонкощі конституційних процедур, а от навколо того, що справді важливо і зрозуміло для глядачів - потенційної загрози зосередження влади в руках однієї людини, згортання демократії і свободи слова, - дискусія була недостатньо гострою.

Очевидно, що цієї гостроти мали б додати представники опозиції. Ті учасники, що номінально її представляли, - Яценюк і Кармазін - до змістовної дискусії виявилися не готовими, та й мети такої, якщо судити з їхніх виступів, перед собою не ставили.

Таким чином, спікер ПР Колесниченко міг спокійно, раз за разом повторювати заготовлену тезу про те, що Партія регіонів не має наміру змінювати систему української влади неконституційним шляхом, а вся історія з поданням КС - не більш ніж бажання групи депутатів, яким не давала спокою думка про те, що реформу-2004 було прийнято з порушеннями процедури.

Тодішнє голосування депутатів-регіоналів за політреформу подавалося як «помилка, яку треба виправити». На очевидне маніпулювання відповісти було нікому!

Між тим, цікаво, що сам Колесниченко ще в липні цього року таким чином коментував це питання:

«Депутаты от коалиции обратились в высший конституционный орган, который уполномочен трактовать и давать комментарии по отдельным статьям Конституции, с просьбой разъяснить, конституционно ли были внесены изменения в Конституцию, или нет. Просто нас интересует этот вопрос. Потому что расходятся мнения. У нас возникло предположение, что это было сделано неконституционно».

На замечание "Острова" о том, что отменить закон о политреформе, согласно постановлению КС, невозможно, Колесниченко заметил, что "это правда, но не вся правда. Есть решение Конституционного суда от 2008 года, где было четко сказано, что внесение изменений в Конституцию вполне возможно в том числе и через народный референдум. Основываясь именно на этом решении Конституционного суда, сделали конституционное представление".

На вопрос, как намерены действовать регионалы в случае, если Конституционный суд признает невозможной отмену политреформы через референдум, депутат ответил: "Поставим точку, и будем делать конституционную реформу по-другому"».

До речі, цілеспрямовані спроби регіоналів, ще більше, так би мовити, посилити парламентську складову «парламентсько-президентської» держави за часів президентства Віктора Ющенка - з метою наростити повноваження тодішнього прем'єра Віктора Януковича, теж ніхто не згадував, а нагадати, знову-таки, не було кому.

Не знайшли висвітлення у програмі питання правових наслідків відміни політреформи. Для того щоб розглянути глибше ці аспекти проблеми, можна було б запросити тих юристів і політиків, які брали останнім часом активну участь в обговоренні цієї проблематики і висували тези, що заслуговували обговорення в даному контексті.

Нардеп Ключковський, наприклад, торкався питання відміни політреформи і конституційного вакууму, що стане її наслідком і може створити сприятливі умови для концентрації влади в руках президента задля «порятунку» країни.

Цікавою була б позиція Сергія Головатого, який з 2005 року піднімав питання про порушення під час прийняття закону №2222-IV, і позиція міністра юстиції Олександра Лавриновича, який узагалі заявив нещодавно, що «ніякої політреформи (в 2004 році. - Ред.) в Україні не було, були непродумані хаотичні зміни до Конституції, і чому цей штамп вживається, мені не зрозуміло».

Залучення до участі чи до коментарів людей, активно задіяних у процесах навколо перегляду політреформи, дозволило б надати глядачам повнішу й об'єктивнішу інформацію по суті цієї проблеми.

У «Свободі слова» опозиції вдалося поставити владі незручні запитання

Тема Податкового кодексу залишилась (і, очевидно, ще довго залишатиметься) актуальною й минулого тижня. В цьому контексті цікаво співпали чергові появи представників уряду - самого прем'єр-міністра у підсумковій інформаційно-політичній програмі «ТСН-Тиждень» («1+1») і віце-прем'єра Сергія Тігіпка - в ток-шоу «Свобода слова» (ICTV).

Тотальна віра в «непогрішимість» свого варіанту Податкового кодексу Миколи Азарова, яку він стало демонструє у своїх публічних заявах з цього приводу, явно створює труднощі для поведінки його молодшого колеги.

Як і одразу після виборів, «молодий реформатор» Сергій Тігіпко змушений коливатися між «синицею» віце-прем'єрського крісла і честолюбними мріями про подальші політичні успіхи. Політик, який ще зовсім недавно мало не став символом надії для потенційного українського середнього класу, змушений виступати апологетом кодексу, який завдає потужного удару саме по представниках цього класу - дрібним і середнім підприємцям.

В ефірі «1+1» Микола Азаров ще раз сформулював ті переваги, які, на його погляд, принесе національній економіці новий Податковий кодекс:

«Раз всем понятно, что реформы необходимы. Значит всем должно быть и понятно, что реформы не могут быть очень хорошими для всех, всех устраивать, всех радовать. Лекарств сладких не бывает. Нам кажется, что наша задача удалась. Мы решили главную первую задачу - это значительно упростили налоговое законодательство. Вместо 4 тысяч законов, которые создавали питательную среду для бюрократов, администраторов. Мы создаем простой и понятный один закон, который называется налоговым кодексом. Мы значительно снизили налогообложение, в том числе и для малого бизнеса. Мы установили налоговые каникулы. Каждый, кто начинает свой бизнес, освобождается от уплаты налога на прибыль например. Мы вторую задачу решили. Мы создали стимулы для быстрого обновления нашей экономики. Для внедрения новых технологий. Потому что, торгуя на базарах, мы экономику не поднимем».

Мало кому з ведучих удається зупинити потік аргументів прем'єра і поставити питання по суті. Наприклад, прояснити ситуацію з тим, що близько 4 мільйонів приватних підприємців (СПД) не потрапляють під дію широко анонсованих податкових канікул, які стосуються виключно податку на прибуток підприємств. А також про те, що для тих же приватних підприємців урізали суму обороту до 300 тис. грн і ввели штучні обмеження по території ведення бізнесу й кількості клієнтів. Ставлення Азарова до малого бізнесу чітко висловлене в останньому реченні вищенаведеної цитати.

У свою чергу, Сергій Тігіпко також уникає відповідей на конкретні запитання до проекту Податкового кодексу, практично дублюючи аргументи свого патрона:

«Я уверен, что Налоговый кодекс будет принят. Я думаю, что он будет принят в течение трех-четырех недель. Новый бюджет будет принят на базе этого Налогового кодекса. После этого - уже практически сразу же после принятия - будет принят таможенный кодекс, и отработано таможенное законодательство, после этого мы внесем еще целый ряд решений. На сегодняшний момент, я бы не говорил, что ничего не делается, и, как бы. Хотел бы, чтобы мы посмотрели реально на вещи. 2228 лицензированных видов работ - 1700 сняли. Лицензии все бессрочные сегодня, практически, у нас. Мы целый блок решений передали в Верховный Совет - скажем, по техническому регулированию, по регистрации компании, по закрытию компании и по упрощению всех этих процедур. Это серьезные решения сегодня. Поэтому движение идет. Я могу сказать, что понятно, для того, чтобы мы почувствовали, как бы, эффект от всего этого, мы должны получить, как бы, критичную массу реформы. Я вот считаю, что Налоговый кодекс - это, наверное, самое важное решение для того, чтобы люди это почувствовали. Сказать, что там плохие решения - извините, не могу сказать, потому что количество налогов сокращается практически в два раза - почти в два раза, мы сокращаем ставки - все ведущие ставки сокращаем, мы даем кучу налоговых льгот, мы получим самую низкую ставку, практически, в Европе по НДС, и самую низкую по прибыли».

У цій же програмі, «Свобода слова», можливо, вперше за тривалий час представник опозиції зміг повноцінно виконати роль і поставити справді незручні для представника влади запитання.

Керівник опозиційного уряду (за версією БЮТ) Сергій Соболєв звернув увагу присутніх на те, що Податковий кодекс орієнтований на посилення податкового тиску саме на малий і середній бізнес і, відповідно, на збереження системи офшорного ухилення від оподаткування великого українського бізнесу.

Не забув спікер опозиції нагадати і про звинувачення на адресу прем'єра Азарова у «стимулюванні» підприємців до фінансової підтримки благодійних фондів «Професіонал» та «Гарант».

І найбільш неприємним для Сергія Тігіпка виявилося запитання щодо того, як саме був оподаткований майже мільярд доларів, які він отримав за продаж належних йому банків. Відповідь віце-прем'єра не відзначалася переконливістю. Він обмежився загальною фразою про те, що цю оборудку було зроблено у відповідності до чинного законодавства. Але навряд чи це пояснення виглядало переконливим в очах глядачів.

Що ж, якщо раптом персональні звинувачення стануть ефективним інструментом інформаційних атак, на глядачів чекають цікаві публічні обговорення давно відомих фактів про джерела і механізми збагачення урядовців і депутатів.

Проекті «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Детектор медіа» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Ілюстрація - politika.inter.ua