Кожен футбольний уболівальник хронічно не згоден: із арбітром на лінії, який не помічає офсайдів, із тренером, котрий не випускає у стартовому складі найкращого форварда. Справжній футбольний уболівальник завжди має причини для гніву й розчарувань. Його завжди дратують недолугі коментатори і так звані експерти, що плутають прізвища гравців і назви клубів. Цього літа вболівальникам ще тяжче, ніж завжди: бонуси обурення щедро постачають вувузели на африканських стадіонах і журналісти, які невтомно про ці вувузели повідомляють. А ще ж є специфічний м'яч, який вічно летить не туди й не так, нав'язливі оповіді про високогір'я, бандитизм, зиму, мертвих пінгвінів тощо. А на тлі цього неподобства - збірна Англії, яка так і не спромоглася наклепати ані Сполученим Штатам, ані навіть Алжиру; збірні Німеччини та Іспанії, що остаточно дезорієнтували своїх уболівальників, програвши порівняно «безпечні» для себе матчі. Як можна за таких умов зберігати спокій? А тут ще й канали, які транслюють першість світу, чинять наругу над розтривоженим серцем уболівальника у «Третьому таймі» (ICTV) та «Африканських пристрастях» на Першому національному. «Хто пускає цих блазнів до ефіру і згодовує продукт їхньої діяльності глядачам?» - щиро дивується автор «Детектор медіа» Сергій Кузьков у своєму пристрасному аналізі цього телевізійного «змагання з недолугості». Висновки пана Сергія - традиційні для кожного справжнього футбольного вболівальника. Ці програми його нервують, викликають огиду і навівають сон, та й взагалі - «стає соромно за українську спортивну журналістику», яку ледачкувато профанують родинні посиденьки Савіка Шустера й повільні та профнепридатні висловлювання Ковальського у «Третьому таймі».

Мене така категоричність Сергія Кузькова трохи спантеличила. Почасти тому, що перелік його закидів усе ж таки надзвичайно лаконічний: розгромити футбольні спецпроекти на ICTV та Першому національному - це як влучити в порожні ворота з двох метрів. За минулий тиждень кількість огріхів та ляпів аж ніяк не зменшилася, а до згаданих паном Сергієм дивовиж додалися нові. Так, наприклад, можна пригадати феєричний спіч Савіка Шустера, який пообіцяв глядачам, що на Першому національному більше ніколи-ніколи реклама не перешкоджатиме глядачам вислухати національні гімни чи побачити швидкий гол, - і одразу ж, під час найближчої трансляції, реклама знову зжерла виконання гімну; все ж таки карма каналу - його невиліковне надбання. Ще можна нарікати на лексичні викрутаси молодих коментаторів на ICTV: якщо до вислову «гравець обігрався» ще можна звикнути, то зі словосполученням «гравець обрізався» якось трохи не теє. Можна резонно поставити під сумнів сам формат підсумкових випусків «Африканських пристрастей», який виснажує не тільки глядача, але й самих ведучих та гостей (найкомічніша пригода трапилася минулої неділі, коли учасники шоу поривалися закінчити програму раніше, але вимушені були «дотягувати» до потрібного хронометражу, засіваючи ефір утомою й небажанням взагалі про щось говорити). Ще серйозніше руйнується формат «Третього тайму», в якому від чудової трійці ведучих на кінець минулого тижня залишився тільки Леоненко, а виставлені заміни не справляють належного враження.

Що ще? Музичний колектив із електробалалайкою й дикі танці у студії Шустера, суржиковий акомпанемент поета-пісняра Петра Маги, невгамовна білявка Вася Фролова у ролі невгамовної білявки, - до всього цього можна підібрати в'їдливі епітети, як і до кількох прямих включень із Африки на ICTV, під час яких Микола Васильков скаржився, що нічого не чує, - і швидко прощався.

Переконаний, що істинний колекціонер до кінця чемпіонату помітить ще чимало проколів, дурниць і непорозумінь. Інша річ, що використовувати їх для збиткувань зі спортивної журналістики все ж таки не варто, бо якраз із нею у проектах Шустера і «Третьому таймі» - все гаразд.

Попри млявість нічних ефірів «Африканських пристрастей», денні студії та аналіз щойно відіграних матчів - значно динамічніші й змістовніші, а присутність серед гостей Артема Франкова («очкастої енциклопедії футболу», як відрекомендував його Петро Мага) - прекрасна аналітична компенсація для тих, кого дратують спогади Фролової про її участь у конкурсі краси чи прогнози від Ольги Сумської. Також варто зазначити, що деякі сумнівні деталі у програмі рихтуються та змінюються. Наприклад, у перших випусках «Африканських пристрастей», коли у студії відбувалося обговорення тих чи інших ігрових ситуацій, телеглядачеві часто «забували» показувати ці епізоди, а лише пропонували подивитися на людей, які дивляться футбол. Або ж довго і марудно вимагали у режисерів та редакторів переглянути той чи інших відеофрагмент, і очікування або ж надмірно затягувалось, або ж узагалі закінчувалося сакраментальним: «Ну, зрештою, це не настільки важливо». Таких проколів із кожним днем стає менше, й поминати «незлим тихим» закадрового Гену Мороза вже не доводиться.

«Третій тайм», можливо, меншою мірою дбає про рівень «спортивної журналістики», і це навіть добре. Натомість пристрастей у цьому проекті значно більше, ніж у Шустера. Для покоління, що зростало під хоругвами Савелія та Дерепи, це й справді абсолютно новий погляд на футбол: суб'єктивний, часом неполіткоректний, позбавлений евфемізмів. Чудове почуття гумору дозволяє Леоненку відверто фолити у своїх висловлюваннях та оцінках. Фоззі - бездоганний плеймейкер, природжений телеведучий, який може дати фору багатьом титулованим спортивним журналістам.

Їхній розкутий стиль ведення програми таки справді може багатьох спантеличити. Приблизно так, як під час ретроспективного показу фінальних матчів минулих років, коли молодий коментатор збентежив Савелія, сказавши, що футболіст N відзначався запоями; досвідченіший коментатор одразу виправив молодого колегу, мовляв, не запоями, а порушенням спортивного режиму.

На окрему відзнаку в «Третьому таймі», попри всі технічні проблеми, заслуговують репортажі Колі Василькова з Південної Африки. Парадокс полягає в тому, що єдиний у команді «Третього тайму» спортивний журналіст фактично не переймається висвітленням самого чемпіонату, а натомість чудово передає його дух, настрій, екзотичність. Це надзвичайно живі й винахідливі включення, в яких Микола вчить зулусів вигукувати «Слава Україні! Героям слава!» та пояснює (чомусь ніхто цим раніше не поцікавився), що ж саме вигукує дівчинка з м'ячем на відбивках під час телетрансляцій матчів. Мені навіть важко пригадати, коли востаннє роль спеціального кореспондента трактувалася настільки вільно.

Найголовніше, що футбольні програми на ICTV та Першому національному - це доволі відкриті, пристосовані до змін та мутацій в онлайн-режимі проекти. І якщо комусь вони поки що нагадують звучання вувузел - це вже непоганий результат.

Фото - focus.in.ua