Телеканал «Україна» вкотре доводить свою унікальність на українському телеринку та непідвладність законам звичайної логіки (на відміну від логіки політичної доцільності). Після того, як два роки тому із неформальною мотивацією «нам дві політичні програми не треба» було закрито якісне (одне з небагатьох в історії нашого телебачення) ток-шоу Сергія Рахманіна «Дуель», керівництво каналу зробило вже дві спроби заповнити пізній прайм четверга якоюсь сумнівної якості імітацією теледемократії. Цього разу продукт спільної менеджерської думки «західної» і «східної» голів каналу називається «Відкритий доступ з Андрієм Данилевичем» (назва  нагадує про «Код доступа» на каналі RTVI).

Після драматичного звільнення з «Інтера» у вересні - вслід за Ганною Безлюдною - ведучий «Свободи на Інтері» і «Подробиць тижня» на кілька місяців зник із поля зору глядачів і журналістів, і лише білборди «Голосуй за свободу!» з його обличчям, які раптом набули двозначності, нагадували про існування Андрія ще якийсь час. Вигулькнув 14 січня у програмі «Кращий кандидат» на ICTV з Арсенієм Яценюком, де був присутній як «незалежний журналіст» і наочно демонстрував цю свою незалежність, пожираючи кандидата в президенти поглядом та ставлячи йому запитання на зразок «коли ж ми діждемося Вашингтона... тобто вас, Арсенію Петровичу?». Я навіть знов згадав  легенду про видалення Безлюдної та її гвардії з «Інтера» за надмірну та «щиру»  любов до Яценюка, а надто до списків його  політичної сили на майбутніх парламентських виборах .  

Любов, однак, приходить і відходить, а бути в кадрі хочеться завжди. Тому у березні наш герой знову вигулькнув, тепер уже як ведучий і керівник нового проекту на «Україні». Серйозний кар'єрний стрибок для молодого ведучого, якого ще рік тому хазяїн «Інтера» Дмитро Фірташ підкликав до себе у студії жестом, зазвичай адресованим обслузі та свійським тваринам. Утім, за місяці роботи незалежним журналістом Андрій, напевно, чимало написав чи назнімав «у стіл» (бо публікацій у пресі, підписаних його іменем, ми якось не помітили), вирісши професійно й духовно. Хай там як, «Україні» Данилевич знадобився.

Формат «Відкритого доступу» з перших хвилин вражає брутальною підміною понять. Елемент vox populi, на позір присутній у ньому (нагадуючи про Question Time на Бі-Бі-Сі) , насправді є наперед визначеним і зрежисованим. «Узяти участь у шоу може будь-хто, хто заздалегідь надішле до редакції яскраве, цікаве або неординарне питання. Назва ток-шоу цілком відображає його сутність - звичайні громадяни отримують доступ до політиків та громадських діячів, щоб поставити запитання, які їх хвилюють, або висловити свою думку», - йдеться на сторінці програми. Фокус у тому, що людей запрошують до студії, аби вони могли поставити своє цікаве, яскраве і неординарне запитання, і викликають «за списком»: що ж, тепер поговоримо про таке-то - такий-то (з трудом вимовляючи прочитане з папірця прізвище), ваша черга. Це створює необмежений простір для маніпуляції, адже запитання та репліки можна відсіювати та добирати за будь-якими критеріями. Зокрема й політичної доцільності. Наприклад, дама з першого випуску, яка повідомила про себе, що народилась в Україні, має родичів у Білорусі й Росії, і тому хоче «в противовес Евросоюзу... Вы видите, что творится в Евросоюзе. Они приходят в упадок, понижают пенсии, понижают зарплаты, забастовки проходят в рядах стран Западной Европы. Но мы можем создать такое, - сколько умных людей, сколько молодежи! Создать такой же союз. Россия, Белоруссия, Украина. В этом должна быть заинтересована Украина. И то, что стоит Черноморский флот... Не стоит Черноморский - будет стоять американский флот! Это вы прекрасно знаете. И до этого бы дошло, если бы вот сейчас вот это вот не случилося. Вот». Гуманний редактор мав би на етапі добору запитань поцікавитись у дами, - чиїм головним джерелом пізнання закордонної і вітчизняної дійсності, треба думати, є газета Наталії Вітренко «Досвітні огні», - чи уявляє вона співвідношення розмірів «зниженої» європейської і «підвищеної» її власної пенсії, а також навіщо створювати «такой же» союз, якщо приклад ЄС, за її ж словами, не надихає...

Певний елемент експромту в програмі є - її учасники піднімають руку і висловлюються щодо поточної теми, якщо ведучий надає їм слово. Однак принцип, за яким він обирає, кому надати слово, залишається незбагненним. «Диригувати» запитаннями також можна за специфічною схемою: наприклад, у першій програмі деякі глядачі мали нагоду висловитись двічі, хоча поруч сиділи ті, до кого взагалі не дійшла черга. За дивним збігом обставин, запитання їхні були критичними щодо опозиції. Можливо, це був і збіг, як і те, що чотири з п'ятьох останніх реплік, що пролунали в прем'єрному випуску програми, ніби навмисно являли собою нападки на Зварича і полум'яні виступи на захист Януковича.

Уже перша програма з провокаційною темою «Україна-Росія: злиття чи поглинання?» засвідчила, що добір запитань - не єдина шпарина для маніпуляцій, передбачена цим начебто демократичним, хоч і не прямоефірним, форматом. Для обговорення ситуації в українсько-російських відносинах Данилевич, згідно із задекларованим у концепції програми принципом обов'язкового балансу, запросив представника української влади Ганну Герман, української опозиції Романа Зварича, російської влади Костянтина Затуліна і російської опозиції - Бориса Нємцова. У результаті Зварич, сам по собі не найкращий оратор і не найхаризматичніший політик в опозиційному таборі, виступаючи з «самостійницьких» позицій, опинився один проти трьох: навіть Нємцов, у минулому симпатик помаранчевої влади, похвалював Януковича і підтримував ідею російсько-українського союзу за умов демократії. А присутність у студії Ганни Герман зробила дискусію неможливою в принципі, оскільки вона своїми фірмовими «я вас не перебивала!», «ви мене не слухаєте!», «дайте мені договорити!», «як ви смієте, я жінка!», «я вам не жінка!» і т.п. спроможна затовкти будь-якого опонента. Особливо жорстоко це виглядало на початку програми, коли опонентом пані Герман був переляканий тінейджер із запитанням «навіщо ви рветеся в Росію, якщо краще було б у Європу?». Юнак був морально знищений кількома фразами і - після того, як ужив словосполучення «здавати національні інтереси» -  добитий словами «мені здається, що ви нічого не розумієте в політиці». А потім йому ще Затулін додав. І це ще нічого - іншому студенту пані Герман сказала «я не знаю, де ви вчитеся, але я б вам поставила двійку. Ви не розумієте, про що ви говорите». Чарівна манера звітування перед народом і давання відповідей на його наболілі запитання.

Між іншим, не втримаюсь, щоб не процитувати блискучий полілог:

Герман: Чорноморський флот стоїть у Севастополі 226 років...

Зварич: Він стоїть на нашій землі...

Затулін: Он в воде стоит, вообще-то...

Неспроможний перекричати дует Герман і Затуліна, Зварич сидів із приреченим виглядом і сумно всміхався. Запитання киянина про те, чи справді в російському інтернеті та на телебаченні заборонили кадри з вінком, який упав на Януковича, викликало у Затуліна цілий фонтан дотепів і знущань. Насправді вилучення відеоролика з вінком із російських соціальних мереж та результатів пошукових серверів є задокументованим фактом. Але у пафосному формулюванні глядача - «свобода слова! В России - нет, в Украине - есть...» - було достатньо перебільшень і неточностей, аби російський політик зміг викрутитися з користю для себе.

Не знаю, як там із статусом «керівника проекту», але в ролі ведучого Андрій Данилевич являє собою ту саму квінтесенцію безпорадності і малозначущості, що й у студії «Свободи на Інтері». Полохливий погляд, слабкий голос, зведення функцій ведучого до ролі регулювальника на дорозі - надання слова тому чи іншому глядачеві або політику в проміжках між тирадами Герман чи Шуфрича, міміка і жестикуляція студента на захисті дипломної... Надзвичайно промовистим був момент у прем'єрному випуску програми, коли після розмови про свободу слова Данилевич сказав: «Наша програма є зайвим прикладом того, що свобода слова в Україні існує...» - «Не зайвим, а ще одним!», - суворим учительським тоном виправила його Ганна Герман. - Ще одним, ще одним», - заметушився ведучий...

Напевно, все-таки не дарма ведучими якісних політичних ток-шоу зазвичай стають зрілі журналісти. Затулін без жодних комплексів організовував - через голову розгубленого ведучого - голосування у студії: підніміть  руки, хто вважає так-то і так-то. Хоча це камінь у город не так Данилевича, як українських політиків: достатньо порівняти, як поводяться вони у студіях російських ток-шоу, коли туди потрапляють, із панською зверхністю Затуліна, Жириновського та їм подібних в українському ефірі... Упевненість російського гостя в собі сягнула так далеко, що він заявив: «украинцы - это русские, которые живут с краю», за що був зафуканий аудиторією, а представниця української влади, щоправда, не відразу зорієнтувавшись, висловила «офіційний протест». На що Затулін недбало віджартувався. А Нємцов пізніше нагадав, що «Киев - мать городов русских».

Треба віддати належне Данилевичу - в епізоді з обговоренням телеведучих-«варягів», коли Герман сказала, що воліла б бачити на місці Шустера і Кисельова українців, він знайшовся і подякував їй із усмішкою, знявши напруження і трохи змазавши пафос не дуже етичної, - особливо в ефірі каналу, обличчям якого поки що залишається Савік Шустер, - заяви представниці влади. На жаль, цим перелік вдалих для ведучого моментів у першому ефірі вичерпується. Програма закінчилась двоголосим хором Зварича і Герман, які займались улюбленою справою всіх учасників ток-шоу - перебивали одне одного; а також словами Данилевича «це був успіх, спасибі». Сама скромність.

Добір учасників у другому випуску шоу, що знімався у Львові і мав тему «Схід і Захід - як жити разом?», був уже чеснішим: топ-бійцю ПР Нестору Шуфричу протистояв не слабший в телевізійних дискусіях Юрій Луценко, а власну альтернативну думку висловлювали Євген Червоненко та кутюр'є Оксана Караванська.  Водночас тема другого випуску мала більший потенціал для абстрактної демагогії, і використаний він був сповна. Андрій Данилевич згадав, що програма в нього - авторська, й почав висловлювати свою «компетентну» авторську думку: «Справді, 2004, 2005 року схід країни був, скажімо так, невдоволений результатами президентської гонки і вибору народу. Але зараз, як на мене, влада має зробити висновки, тому що тоді частина країни була невдоволена. Розкол, про який казали, мав місце. Зараз нова влада, як на мене, має зробити якісь висновки і не повторити цього розколу, не поглибити». Як і зазвичай, коли починається обговорення ефемерної теми так званого «розколу України», учасники дискусії плутались у поняттях і навіть не спробували визначити, що ж це за розкол, чому він виник (і чи справді виник?), натомість раз у раз повторювали загальні, здебільшого нездійсненні рекомендації щодо його подолання.

Хоча, якщо придивитись до складу учасників саме у контексті обговорюваної теми, а не дихотомії «влада-опозиція», побачимо знову ситуацію «троє на одного». Позицію західних українців представляла лише Оксана Караванська, яка не є політиком і навіть не намагалась сперечатись із ними на рівні. Юрій Луценко, що представляє опозицію, відомий своїми, м'яко кажучи, далекими від націонал-патріотизму поглядами (див. історичне інтерв'ю лідера «Народної самооборони» газеті «Московский комсомолец на Донбассе»). Можливо, обмовившись, Луценко назвав перемогу Януковича «знаком того, що люди вимагають об'єднання правого і лівого берега Дніпра» (Шуфричу залишалось тільки вдячно погодитись), та й загалом його риторика була переважно примирювально-об'єднавчою. Представники львівської «клюмби» у залі, зрозумівши, що їхня позиція повноцінно не представлена у програмі, шуміли і намагались докричатись до політиків із місця; інколи це вдавалося.  

Припущення вашого автора щодо того, що творці шоу не цураються нагоди «підправити» його за допомогою режисерських «ножиць», підтверджує коментар, що з'явився на веб-сторінці програми: «Програма "Відкритий доступ" на ТРК "Україна" закрилася, оскільки не змогла бодай трошки дотягнутися до таких чеснот як правда, порядність, свобода слова. Зокрема, з ток-шоу за темою «Схід і Захід: як жити разом?» вирізано на початку ефіру слова Маркіяна Гудза: «В Україні ніколи не буде розколу. Розкол в українському суспільстві свідомо і насильно впроваджується існуючою антиукраїнською владою табачніків і шуфрічів. Як приклад, дезінформація і замовчування правди про діяльність ОУН-УПА. Незаперечний факт, що Організація Українських Націоналістів успішно діяла і мала підтримку місцевого населення не тільки на Заході, але й на Східних територіях - Донеччині, Дніпропетровщині, Кубані». На цьому ведучий Андрій Данілевич «відключив» виступаючого. Як повідомив пізніше Маркіян Гудз, його питання мало закінчуватися наступним чином: «Навіть з документів НКВД-КГБ відомо, що в 1951 році найнебезпечнішою в ОУН була структура на Донеччині. Чому влада бреше?». Далі, в тому, що вийшло на екран, глядачі мали змогу побачити тільки «заговорення» піднятого питання. Основний зміст і сутність проблеми були втрачені. Крім того, з мовлення знято фразу Богдана Винниченка про необхідність усунення з посад Сєміноженка і Табачніка. (Насправді в ефірі цей вигук пролунав - О.Д.) Слід зазначити, що в програмі брали участь Євген Червоненко, Юрій Луценко, Оксана Караванська, Нестор Шуфріч. Цілком очевидним є також той факт, що підбір учасників здійснювався тенденційно. Значна частина з них не вписалася в коротку концепцію ток-шоу з «гострими, провокативними та актуальними запитаннями». «Відкритий доступ» закрився для тих, хто сповідує українські цінності й залишився для Партії регіонів, щоб потішити її членів ілюзіями «что в их стране все в порядке». «Відкритий доступ» та ТРК «данєцкіх» «Україна» завалилися на іспиті у Львові». Уважно перечитавши процитовані анонімним, на жаль, дописувачем начебто вирізані з ефіру цитати, можна, в принципі, з творцями шоу погодитись - усіх цих «табачників і шуфричів» слід було вирізати хоча б із поваги до присутнього в студії Шуфрича. Однак із таким самим успіхом можна вирізати й будь-які інші репліки. Шуфрич, між іншим, безапеляційно заявив, що «всі слова, приписувані Дмитрові Володимировичу Табачнику, не були ним сказані»; ніхто не сперечався.

Дискусія загострилась, коли ведучий перевів тему на підготовку до «Євро-2012». Нестримний потік звинувачень на адресу львівської місцевої влади з боку Євгена Червоненка Данилевич спробував (безрезультатно) перервати, апелюючи до відсутності представників звинувачуваних у студії. До речі, питання до творців шоу - чому? Якщо планували обговорювати цю тему, можливо, варто було запросити до участі не Оксану Караванську, яка тільки те й робила, що дистанціювалась від дискусії, а мера Львова Андрія Садового чи когось із його заступників? Далі ведучий знов відхилився від магістральної теми, запропонувавши обговорити побоїще 27 квітня у Верховній Раді.  Потім поступово перейшли до Чорноморського флоту та цін на газ. Отут нарешті прокинувся Луценко, включився Шуфрич, і в студії постала така звична, така мила серцю українського телеглядача полеміка. Та ще й такій «свіжій»... Спроба Данилевича закрити цю тему була, знов-таки, безрезультатна: тепер уже всі четверо учасників репетували одночасно. На завершення поговорили на ще абстрактнішу, ніж основна, тему - де і як будуть жити діти учасників програми. «Бля-бля язиком, вибачте», - як висловився Євген Червоненко, маючи на увазі, напевно, англійське blah blah.

Що ж, оце саме, що Євген Альфредович сказав, насправді становить головну складову всіх без винятку політичних ток-шоу українського телебачення. Але коли ведучим є такий собі «містер Целофан», якого ніхто з учасників не сприймає всерйоз, - протягом двох випусків програми до Данилевича майже не звертались, а на його заклики «мати повагу» не реагували ні політики, ні глядачі, - для  цього самого «бля-бля» створюється надзвичайно вигідне середовище. За цією ознакою «Відкритий доступ» відчутно програє попередній спробі «України» - ток-шоу «Готовий відповідати».

Зважаючи на те, що, згідно з заявами керівництва «України», перші випуски «Відкритого доступу» є своєрідною пілотною апробацією формату, який у новому сезоні буде відкоригований, не робімо передчасних висновків. У Андрія Данилевича є три місяці для того, щоб повчитися, набути знань, життєвого досвіду, харизми,  металу в голосі й очах, навчитися фразі «вимкніть йому мікрофон» і припинити метушитись. Інакше кажучи, стати повноцінним ведучим, господарем своєї студії. Таким, який у відповідь на наступну спробу підкликати його принизливим жестом зупинить програму і скаже «я вам не собачка».

Інше питання - чи потрібен повноцінний ведучий і повноцінна політична програма «Україні»?