19 травня одним із учасників програми «Шустер live» на ТРК «Україна» став народний депутат України, член фракції Партії регіонів Владислав Валентинович Лук'янов.

У цілому нічого дивного, адже Лук'янов є одним із так званих «публічних політиків» або ж «спікерів» своєї політичної сили, тому буває в телеефірі досить часто.  

Першою темою дискусії було побоїще у Верховній Раді 27 квітня, і пан Лук'янов завзято, як він це добре вміє, звинувачував опозицію в хуліганстві. Присутні у студії представники опозиції, нунсівці Андрій Парубій та Юрій Кармазін, відповідали йому взаємними звинуваченнями.

«Безусловно, рукопашка не украшает украинский парламент... Хотелось бы, чтобы это был последний случай. Хотя в это верится с трудом», - наприклад, сказав пан Лук'янов.

Коли хронікер Михайло Винницький заявив регіоналові, що його зображення «в горизонтальній позиції» прикрашає передовиці західних газет, той обурився: «Я никого не ударил! Я становился между двумя сторонами. Если есть хоть один факт, когда я кого-то бью в зале Верховного Совета, покажите!».

У певні моменти ставало гаряче - наприклад, під час перепалки Лук'янова з Кармазіним, що закінчилась «плановою» рекламною паузою. Сподіваюся, цього разу все обмежилось словесною суперечкою. Бо рівно місяць тому, 19 квітня, участь пана Лук'янова в понеділковому «Шустер livе» з Мустафою Найємом переросла в бійку. У тому, хто був «хуліганом» у тій історії, сумніватись не доводиться: регіонал спершу пригрозив опонентові, бютівцю Сергію Пашинському, що дасть йому «в морду», якщо той «забагато говоритиме», виматюкав колегу, після чого говорили, як це у політиків називається, «по-чоловічому».  «Нагодою переконатись у тому, що попередні були злодіями, а ці - бандити» назвав це видовище в приватній розмові з вашим автором один з очевидців бійки.

Свідків було забагато, щоб звістка про мордобій не дійшла до журналістів. «Поскольку случай произошел вне эфира, я не хочу это комментировать. Все, что происходит вне эфира, остается в студии», - відповів тоді Мустафа на прохання прокоментувати інцидент. Напевно, нічого особливого не сталося, просто черговий епізод мордобою між народними обранцями, що засвідчує їхню культуру, уявлення про прийнятні методи ведення дискусії, і взагалі, відображає плачевну ситуацію в українській політиці. Після рекламної паузи обоє політиків продовжили участь у програмі, жодних заяв побитий бютівець не робив, тож, окрім публікації на «Дусі» та кількох передруків, скандалу з цієї історії не вийшло. Хоча навряд чи депутати надто переймалися б розголосом, адже вони, здається, щиро вважають «чоловічу розмову» нормальним і гідним способом розв'язання навколополітичних суперечок.

І ось, за якийсь місяць після свого хуліганства в студії, Лук'янов знову тут, коментує «хуліганство» колег-депутатів. Чому саме він? Що ж, ми вже не раз чули від редакцій політичних ток-шоу відповіді на запитання «чому ви запрошуєте саме цього політика?»: мовляв, не ми, а штаб (у мирний час - партія) вирішує, хто представлятиме її в нас в ефірі. Себто ведучі-автори, продюсери, гостьові редактори ніби й ні до чого.

На жаль, не знаю, які правила щодо поведінки в студії існують на телебаченні розвинених країн, на телебачення яких орієнтується Савік Шустер, створюючи свої формати. Не знаю, чи траплялися бійки у програмі Le Grand Journal на французькому Canal Plus, яка надихнула свого часу Савіка на створення формату щоденного «Шустер live». Але легко уявляю, як прізвище політика, що повівся таким чином у студії, заноситься в певний список, і надалі його кандидатура м'яко відхиляється. Дякуємо, але чи не могли б ви делегувати для участі в нашій програмі іншого представника вашої політичної сили, такого, що спроможний тримати себе  в руках та має уявлення про етику, пристойність і ввічливість?  Адже правила поведінки у нашій студії, яка є приватним підприємством, забороняють гостям розпускати руки. Або так: цим офіційно повідомляємо Вас, що Ваша участь у подальших випусках нашої програми є небажаною з огляду на вашу поведінку такого-то числа такого-то місяця. Копія цього повідомлення надіслана до секретаріату партії такої-то.

Безперечно, поруч із Лук'яновим у такому списку - задля справедливості і для балансу - мав би знайтися бютівець Олег Ляшко, який у січні громив студію «Шустер live», наполягаючи на своєму праві поговорити в прямому ефірі з Президентом Ющенком. Заборона не мусить бути довічною, - для початку достатньо було б одного сезону. Такий порядок прекрасно вписався б у концепцію «сильної руки» та недоторканності приватної власності, яку на словах підтримують усі політичні сили. І нехай собі політики жаліються, що їх «не показують»: на це завжди можна чемно й аргументовано відповісти, назвавши і навіть показавши причини бойкоту.

Оце б таки була спроба стати найвільнішою програмою України.

Мрії, мрії... Поки що найрадикальнішим проявом самоповаги Савіка Шустера була фраза «выключите ему микрофон» в останній п'ятничній програмі. В усьому іншому ведучий демонструє дивовижний стоїцизм. «Недоторканним» у студії можна все: приходити непроханими, говорити без угаву, ігнорувати ведучого, кричати, бігати, займати чужі місця, ламати меблі й навіть битися. Дивно, що нікому з них ще не спало на думку випорожнитись на стіл, продемонструвавши таким чином своє ставлення до газотранспортного консорціуму або позаблокового статусу.

Або, наприклад, у рекламній паузі вибити зуб ведучому, який занадто довго не дає слова. Адже саме так поводяться із хамами з медійної обслуги. Потім усе можна пояснити універсальним аргументом «я думав, у вас тут свобода слова», а також звичкою вирішувати конфлікти з чоловіками по-чоловічому.

Проблема, звичайно, ширша, й не лише Шустера стосується. Вже стільки років у журналістському середовищі лунають несміливі пропозицію: «А якби нам... гм... об'єднатися, домовитися... гм... і цих, ворогів преси, цей... бойкотувати?». Ідея всім подобається, але минає трохи часу - і вже «депутата Калашникова називають міцним, як автомат Калашникова». Пригадується реакція публіки на історію про те, як одна побита політиком журналістка брала інтерв'ю в політика, який побив іншу журналістку: «тю, не маєте до чого причепитись, усі так роблять, нічого тут страшного». Що вже й казати про можновладних «ворогів» першого рангу - генпрокурорів, міністрів. Відмовишся знімати, брати інтерв'ю - просто пошлють когось менш принципового...

У більшості випадків доступ політиків до ефіру вже не залежить від журналістів жодною мірою, а визначається менеджерами й власниками та регулюється слухняними найманцями. Але «Шустер live» поки що залишається однією з оаз, у яких журналіст, ведучий, автор програми ще має право голосу і вибору, кого з політиків допускати на свою приватну територію, а кому ввічливо вказати на двері. Відокремивши свободу слова від свободи рукоприкладства, можна було б послати перший меседж від суспільства про неприйнятність подібної поведінки народних обранців. Меседж у такій формі, яку політикам, залежним від пабліситі, важко було б проігнорувати.

Але, звісно, справа хазяйська.