У черговий День народження Тараса Шевченка новий наш глава держави зробив нарешті свою патріотичну заяву номер один. «В Україні українська мова буде розвиватись як єдина державна». Фу-у-уф, - відлягло від серця армії патріотів, які досі не зовсім оговталися від трагедії 7 лютого. Але, - додав Віктор Янукович, - ми неодмінно імплементуємо Європейську хартію регіональних мов. І патріоти знову напружились.

Коли Віктор Янукович говорить про «імплементацію», стає справді страшно. Бо Віктор Федорович навряд чи знає, що таке імплементація, а що саме означає в його устах це слово, точніше - який зміст вкладають у нього соратники нового президента, невідомо. Відтоді, як 2003 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов, навколо цього документу та розбіжностей у його перекладі зламано чимало списів. Деякі досі щиро впевнені, що хартію в Україні не можна застосувати до російської мови, бо вона не є мовою національної меншини. Інші, - і я мушу з ними погодитись, - натомість вважають, що Віктору Януковичу, що матиме підконтрольну більшість у Верховній Раді, можна буде все що завгодно.

Тому перш ніж новостворена більшість та новопризначений уряд візьмуться імплементувати хартію на власний розсуд та узгоджувати з нею медійне законодавство, хочеться ще раз підняти тему так званої двомовності українського медіапростору. Колись, у мирному 2007-му, на ТК відбувалася міні-дискусія на цю тему, - точніше, було опубліковано статтю Андрія Куликова, з якою з невеликими застереженнями погодився ваш автор. У той час президентом був Ющенко, на виборах до ВР перемогли помаранчеві, і про те, що колись «російськомовна реконкіста» українського медіапростору стане реальністю, якось не думалося.

Приводом для повернення до цієї теми стала програма «Народна зірка - 2» на ТРК «Україна». В програмі, власне, немає нічого особливого, одне з багатьох талант-шоу «з зірками», яких море на нашому телебаченні. Є в неї, як і в багатьох подібних програм, двоє ведучих - Максим Неліпа та Сніжана Єгорова. У проміжках між виступами «зірок» вони говорять щось по черзі: він - російською, вона - українською.

Теж ніби нічого особливого, адже аналогічна картина і в «Битві українських міст» на «Інтері»: «російськомовний» Степан Казанін і «україномовна» Валерія Ушакова. І в значній частині інших розважальних шоу - колишніх і теперішніх. Але ж український телеглядач знайомий зі Сніжаною та Максимом із багатьох телепрограм, які вони вели на інших каналах. Вели вони їх переважно українською мовою, якою обоє чудово володіють. Про те, що Сніжана російськомовна в побуті, ми знаємо - зокрема, про це говорив її чоловік Антін Мухарський. Чому ж саме їй виділено україномовну роль, а Максимові - навпаки? Якщо це «не має значення», тоді чому кожен із ведучих не говорить тією мовою, яка йому ближча (припустімо, в обох випадках це була б російська, а для відводу регуляторно-державницьких очей залишилася б іще третя співведуча - україномовна Ірма Вітовська)? Очевидно, це рішення творців програми.

Тут же пригадуємо історію з імовірною русифікацією «Справжніх лікарів»: один із чотирьох ведучих, лікар Андрій Бабик, у нових епізодах шоу має перейти з української (якою він говорить перфектно) на російську, оскільки, за словами прес-служби каналу, є російськомовним у побуті. Джерела з каналу наводять іншу мотивацію: щоб «на Востоке поняли». Таким чином, української й російської в проекті теж стане порівну.

Уява малює подальший розвиток цієї тенденції: «двомовні» новини - один ведучий починає однією мовою, другий підхоплює другою, сюжети теж - строго через один. Іноземні (крім російських) серіали можна також дублювати за цим принципом - одну серію так, іншу сяк. Або ж нехай різні герої в них говорять хто російською, хто українською, головне - дотримати пропорцію. Ото буде «двомовність»! Нагадує найдрімучіші провінційні газети, де часом бачиш в одній стрічці новин різностильові і різномовні замітки, насмикані та з «Ленти.ру», а та - з «Української правди», і залишені в режимі «мови оригіналу» з огляду на відсутність у редакції перекладача, а то й редактора. Окончательным же тріумфом «двуязычия» слід считать отакий вот спосіб написания текстів, коим ви имеете нагоду наслаждаться у эту мить.

Зрозумійте правильно, я не бачу нічого поганого в ситуації, коли кожен говорить своєю мовою, наприклад, у ток-шоу. Слава Богу, ми всі одне одного розуміємо, навіть ті, хто декларує неспроможність засвоїти мову аборигенів протягом 20 років незалежності (окрім справді клінічних випадків лінгвоінвалідності). Однак те, що телевиробники, створюючи інформаційний або розважальний продукт, роздають акторам чи ведучим «мовні ролі» для дотримання певного штучного балансу, видається мені абсурдом. У прагненні задовольнити одночасно російськомовно й україномовно орієнтованого глядача подібний продукт задовольняє обох лише на половину. Іншу ж половину - дратує.

Те саме, тільки на іншому рівні, відбувається і з «двомовними» телеканалами. Я не говорю тут про нечисленні канали периферійних областей, які транслюють спеціальні програми для національних меншин. Дай їм Бог здоров'я і високих рейтингів із квітня. Я про канали, в яких українська з російською чергуються у сумбурному, шаленому, абсолютно не природному для нашого, нехай двомовного чи багатомовного, ментального середовища темпі.

Якщо подивитися на ефір каналу «Інтер» в перший-ліпший будній день, мовний розподіл тут виглядає так:

05:15 Українська

06:05 Українська

06:10 Російська

06:55 Російська

07:00 Українська

07:10 Українська/Російська

07:30 Українська

07:35 Українська/Російська

08:00 Українська

08:10 Українська/Російська

08:30 Українська

08:35 Українська/Російська

09:00 Українська

09:15 Російська

11:20 Українська

12:00 Українська

12:10 Російська

13:15 Українська

14:00 Українська/Російська

15:00 Українська/Російська

16:10 Українська

17:20 Українська/Російська

18:00 Українська

18:15 Українська

19:00 Російська

20:00 Українська

20:30 Російська

21:30 Російська

00:15 Українська

01:15 Російська

01:55 Українська

03:30 Українська

04:00 Українська/Російська

04:25 Українська

На інших каналах, особливо у вихідні та свята, розподіл не настільки рівномірний - російська скупчується в праймі, коли транслюють російські фільми й серіали, тоді як денний, ранковий і нічний час значною мірою віддано під другосортний україномовний продукт. Навіщо це потрібно, ми знаємо - для виконання вимог Закону «Про телебачення і радіомовлення» та умов ліцензій на мовлення, що встановлюють для телеканалів відсоток україномовного продукту, як правило, від 75%.

Припустімо, Партія регіонів виконає свою обіцянку і скасує ці обмеження. Що тоді?

Зрозуміло, що в цілком або переважно російськомовних регіонах, де вимоги щодо певного відсотка україномовного продукту виконуються з-під палиці і не надто ретельно (знайома, що працює на радіопродакшні, розповідала, що кримські замовники просять начитувати для них рекламні ролики українською з російським акцентом), це стане моментом «визволення» телебачення від будь-якого українського елементу, окрім вечірньої казки з місцевою подвижницею-просвітянкою, що транслюватиметься десь після опівночі. На загальнонаціональному рівні нічого подібного не відбудеться. Україномовний продукт уже давно є складовою бренду цих каналів, а їхня аудиторія звикла сприймати його саме таким. Уявляєте «Окна-новости» СТБ чи «Завтрак с "1+1"»? Глядачі теж ні.

Імовірно, істотно поменшає нового кіно- та телепродукту, дубльованого українською, адже значно вигідніше купувати вже готовий дубляж у Росії (або навпаки - дублювати російською і продавати сусідам...). Але старий, яким повняться фільмотеки каналів, нікуди не дінеться. Зникнуть натягнуті квазіукраїномовні ток-шоу; може, ще якийсь канал, на додачу до «Інтера» з «Україною», переведе свої новини на російську, але це навряд. У цілому ж матимемо ті самі 50/50, коли продукт, що становить кожну половину, добирається довільно, аби лише створити видимість паритету. Хоча, звісно, ніяким паритетом і не пахне, оскільки одна «Маргоша» за охопленням і впливом на аудиторію варта десяти чи більше «Документів».

Ця арифметична «двомовність» не має нічого спільного із живою, органічною, хоча подекуди й драматичною, двомовністю українського суспільства. На загальнонаціональному рівні вона не менше суперечить мовній дійсності, аніж суто російськомовне телебачення у Стрию чи суто україномовне у Красному Лучі.

Отже, дозволю собі повторити пропозицію дворічної давнини: перенести мовне квотування на макрорівень, зобов'язавши - чи м'яко, але впевнено спонукаючи :), - канали вести мовлення лише однією мовою. У межах здорового глузду, звісно.

Для цього слід провести тотальне безкоштовне переліцензування всеукраїнських телеканалів і дати їм час для адаптації. Припустімо, «Інтер», ТРК «Україна», Новий канал, ТЕТ, М1 захочуть стати російськомовними, а «1+1», ICTV, СТБ, НТН, К1, 5 канал - україномовними. Це наприклад. Майже в кожній великій телегрупі будуть і російськомовні, й україномовні канали. «Передумати» згодом і обрати іншу мову вони не зможуть - хіба що відмовитися від ліцензії. Вони матимуть рік на підготовку своєї аудиторії, зміну формату, закупівлю продукту та, якщо знадобиться, наймання персоналу. Позаяк уже зараз значну частину продукту власного виробництва цим каналам постачають продакшни, які формують команду під кожен проект і можуть працювати як в україномовному, так і в російськомовному режимі, ніяких проблем «творчого» характеру виникнути не повинно.

Державний Перший національний телеканал, за логікою, має залишатись україномовним, а ось у майбутньому два канали суспільного мовлення, тією та іншою мовою, були б цілком доречні. Обласним державним телерадіокомпаніям, як і приватним та комунальним регіональним каналам, слід дати право на мовне самовизначення. Нарешті, іномовлення, яке сьогодні має плачевний вигляд (УТР), узагалі доцільніше вести англійською. Або хоча б російською - адже президент Росії вже пообіцяв нашим телемовникам величезний ринок у своїй країні. А в ідеалі - кількома світовими мовами на кількох каналах.

Одномовне телебачення буде ціліснішим, якіснішим і щирішим за ерзац-двомовне, а присутність у конкурентних телехолдингах каналів обома мовами не дасть російськомовним каналам «затоптати» україномовні. І, що головне, дозволить безболісно виконати «різновекторні» - аж до протилежності - обіцянки нового президента: зберігати й розвивати українську мову як єдину державну, водночас захистивши права російськомовного населення на отримання вітчизняного медіапродукту своєю рідною мовою. Й принесе значно менше шкоди, ніж «імплементація» за принципом різновекторного тягништовхайства.

Тож, уважаемый Вікторе Фёдорович, а також приближённые до нього депутаты, частіше встречающиеся серед читателей «Детектор медіа», если у вас викликає раздражение читання этого речення, задумайтесь, не пора ли припиняти?