Бідолашного кандидата у президенти України Арсенія Яценюка переслідують скандали. Спочатку мер Ужгорода пан Ратушняк звинуватив Арсенія Петровича в неналежному - та й навіть просто-таки негідному - етнічному походженні.

Тему цю з задоволенням підхопили ЗМІ. Усіх тільки й цікавило: а що саме сказав Ратушняк? А що відповів Яценюк? Як це вплине на його рейтинг? Симпатії більшості респектабельних ЗМІ, як неважко було передбачити, виявилися на боці колишнього спікера та міністра закордонних справ, економіки й усього, міністром чого тільки можна бути. Тим не менше, за всім цим дуже часто проглядала «проста людська цікавість»: а чи, може, він і справді того, ну, зрозуміли?

Тепер тема етнічного походження Яценюка стала предметом цікавості здебільшого маргінальних ЗМІ; присвячені їй публікації досі не сходять зі шпальт та інтернет-сайтів, в останньому випадку вони є одними з лідерів за кількістю коментарів читачів та обговорень у форумах. Аргументація зазвичай відрізняється трьома прикметними рисами - відвертою натягнутістю логіки, відсутністю посилань на першоджерела або посиланнями на маловідомі джерела, а ще такою ж відвертою, ледь не демонстративною, неможливістю перевірити фактаж.

Запам'ятався один приклад аргументації (ресурс, де його було розміщено, я викинув із голови, бо не бачу сенсу ані пам'ятати його, ані наводити посилання на нього): мати Яценюка, мовляв, уроджена Бакай, а отже - єврейка. Неможливо було позбутися враження: автори цього твердження й гадки не мали, що далеко не всі східні слов'яни мають прізвища, які закінчуються на «ов», «єв» або «ін»; от тому й прізвища на кшталт Бакай, Грицай, Кудлай, Поривай видаються їм підозрілими. Тим більше вони не мали гадки, що далеко не завжди етнічних українців та етнічних євреїв можна розрізнити за прізвищами: багато українських євреїв носять типові українські прізвища, а міжетнічні шлюби, попри різницю у вірі, були не такою вже рідкістю й двісті, й триста років тому. От на цю особливість мислення авторів аргументації прошу звернути окрему увагу - з огляду на те, що буде написано нижче.

Згодом лідера «Фронту змін» закидали в Ужгороді яйцями. «Я від яєць не падаю!» - щось подібне заявив він після того не без пихи. У випуску «Великої політики» від 16 жовтня Ганна Герман звернула увагу на дивну обставину: дощу в Ужгороді не було, люди на площі були без парасольок, але саме парасолькою захистив охоронець Яценюка від ворожого снаряду. Із великою делікатністю пані Герман натякнула, що «подібну сцену з яйцями політтехнологи могли б розіграти».

А тим часом навколо Яценюка вибухнув інший скандал. Його звинуватили в тому, що він - гей. Аргументація тут теж була специфічною: мовляв, у його штабі та навіть серед його друзів є геї, а сам він - гомофоб (от саме тому, мабуть, серед його друзів і є геї); усі гомофоби - то латентні геї, а отже, Яценюк - теж гей. Блискуча логічна конструкція, чи не так? Блискуча рівно до тієї міри, щоб най-най-найтугодумніший читач без вагань зрозумів: уся вона шита білими нитками.

Але й публікації на цю тему збирають шалену кількість читацьких коментарів; домінують, звісно ж, некомпліментарні до Яценюка. У респектабельних ЗМІ цю тему, зрозуміло, майже не згадують. Але саме «майже».

А ще ЗМІ повертаються й повертаються до естетичної якості наочної агітації Яценюка. Не досліджував статистики, але навряд чи помилюся, якщо стверджуватиму: переважна більшість згадувань про Яценюка у сьогоднішніх ЗМІ стосується саме цього аспекту його політичної діяльності. Власне, його білборди стали теж свого роду скандалом, причому скандалом вельми довготривалим. Що вони епатували й епатують українців - то вже точно. Хоча, з іншого боку... Настрій від їхнього споглядання й справді не поліпшується, дітям, як кажуть лікарі, показувати їх не рекомендовано, але нема куди правди діти - вони вже не шокують. До них певною мірою призвичаїлися. Принаймні, вони не є найбільшим подразником у міському пейзажі, пробки на вулицях, новобудови київського центру, базари на кожному кроці та всюдисущий бруд впадають в око набагато сильніше й набагато сильніше псують настрій.

«Українська правда» нещодавно оприлюднила фотографії «елітних» маєтків у Кончі-Заспі, й серед них - будинку Леоніда Кучми. От де був справжній шок! Та порівняно з цією вишуканою архітектурною витонченістю (чи то, може, витонченою вишуканістю) білборди Яценюка - то просто взірець хорошого смаку! Експериментальна естетика на кшталт колекцій славетних кутюр'є, й не більше. Урешті-решт, Яценюк тільки має намір стати президентом, а Кучма керував Україною цілих десять років, і нічого.

За великим рахунком, брак художнього смаку - то не найстрашніша як для кандидатів у президенти вада.

Гірше те, що всі ці «жовті» скандали, до яких так охочі ЗМІ, мають один реальний результат: вони надійно відвертають суспільну увагу від того, що каже Яценюк. Матеріали, що аналізували би привабливо сформульовані, але надто дивні ідеологеми, поширювані ним, так і залишаються великою рідкістю. Тож уся критика виявилася каналізованою у скандальне річище, вигідне передусім самому Яценюкові, «гнаному й переслідуваному».

А насправді не заважало б проаналізувати, що ж саме пропонує Арсеній Петрович? Спочатку він наголошував: він не чіпатиме тем, що роз'єднують Україну. Красиво, привабливо? Може, й так - от тільки якби реальні проблеми від цього розв'язувалися! Можна, звісно ж, гратися з виборцями у гру: «так» та «ні» не казати. Але чи можна уявити собі, що перед новообраним президентом не постане завдання розв'язувати ті самі мовні протистояння, створювати той або інший мовний режим у державі? Адже, якщо сформулювати тезу Яценюка юридично коректно, звучатиме вона так: «Я, Арсеній Яценюк, відмовляюся регулювати відносини, пов'язані з функціонуванням мов в Україні». Так само й із УПА: «Я, Арсеній Яценюк, відмовляюся вживати заходів, що покращили б умови життя ветеранів УПА». Що ж до геополітичної орієнтації, то тут запевнення Яценюка, що він не чіпатиме цієї теми, були рівнозначні зізнанню: «Я, Арсеній Яценюк, вестиму політику "куди крива вивезе", а на стратегії від мене не чекайте».

А тепер невеличкий тест: спробуйте знайти бодай яку-небудь проблему, яка не розділяла б суспільство. Підвищення пенсій та мінімальної зарплати от саме тепер? Розділяє, ще й як розділяє. Продаж (хай навіть і невдалий) Одеського припортового заводу? Тут і говорити зайве. Леонід Кучма он теж не чіпав тем ані мови, ані УПА, ані геополітичної орієнтації. То що ж, хіба суспільство «під його мудрим керуванням» було щасливим, а життя - безпроблемним? Скажете: різні проблеми мають різний масштаб і породжують протистояння різної напруженості? Приберіть із поля уваги найгостріші проблеми - і на їхньому місці з такою самою потужністю вибухнуть інші. Це лише в СРСР усі «одностайно підтримували» й «гаряче схвалювали». Та й то, як виявилося, лише на папері. Демократія, за великим рахунком, - це і є мистецтво жити в розділеному (плюралістичному) суспільстві та керувати ним.

Отут варто ще раз згадати про «неслов'янське» прізвище Бакай. Це в Росії впевнені: українське суспільство розкололося 2004 року через питання мови, УПА та НАТО. Це російська пропаганда намагається довести: саме навколо питання мови вирували пристрасті буремної помаранчевої осені. Це кремлівські та навколокремлівські публіцисти й політологи переконують: ніякі інші проблеми не могли привести до Помаранчевої революції, ніяких глибинних причин вона не мала, годі й шукати. І, як на диво, саме до такої думки підводить виборців Яценюк.

Агітаційні газети екс-спікера дивують ще більше. От він оголосив постіндустріальну економіку «міфом» і закликав до «нової індустріалізації». У цьому теж вельми прозоро проглядали економічні переконання людей, у яких назва «Силіконова Долина» викликає асоціації хіба що з побрехеньками про зірок та розміри їхніх бюстів, а економіка для них - це видобування та експортування нафти й газу.

Згодом приголомшені читачі яценюкових газет дізналися, що кляті українські політики досі не імплементували результати «народного референдуму» 2000 року - того самого, де народний «одобрямс» зашкалював до позначок у 102% «за».

А потім і небажання Яценюка зачіпати болючі теми, які розколюють Україну, набуло дуже специфічних форм. Представник «вихованого по-європейськи покоління» заговорив про «спільний простір від Ужгорода до Петропавловська-Камчатського». Будувати цей простір і домінувати в ньому, за Яценюком, має Україна. Про те саме - принаймні, у частині єдиного простору та його територіальних меж - ведуть мову й російські агітатори, коли відвідують Україну, навіть на перенесення «столиці» до Києва погоджуються. Таке от вийшло «нечіпання тем НАТО, ЄС та ЄЕП». Саме так російські пропагандисти ставлять знак рівності між нейтралітетом України та її союзом із Росією; під словом «нейтралітет» вони розуміють ворожість до Заходу.

Найсвіжіша газета «Велика Європа» містить просто захмарну кількість одкровень. Наприклад, отаких: «Спробуйте придушити тут (в Україні та Росії. - Б. Б.) місцевий капітал, переформатувати місцеве населення (зробити його з двома носами й трьома вухами? - Б.Б.) і приєднати ці країни до ЄС на правах молодших європейців». Ні, ну, звісно ж: як це старший брат, Росія, може стати якимось «молодшим європейцем»? Ганьба, та й годі! Але вживання прислівника «тут» стосовно «України та Росії» дуже показове, чи не правда?

Узагалі ж, наївні українці вірили, що представник «нової еліти», тільки-но ставши президентом, саме це й зробить - як не придушить, зовсім трішечки, «місцевий» олігархічний капітал, то вже точно надає йому по м'якому місцю. Яценюк саме від цього застерігає. От тому воно й не дивно, що він хоче вкрити Україну щільною мережею димних «індустріальних» труб - ознакою країн третього світу. Бо саме на цьому димі й звик заробляти шалені прибутки той самий «місцевий капітал».

«Погляньте на Прибалтику, - віщує голова виконкому «Фронту змін» Андрій Іванчук. (А цитована стаття - то його інтерв'ю.) - Там узагалі відмовилися від своєї промисловості заради вступу до ЄС. Немає в них більше своєї економіки. Ви можете собі уявити, щоби вся Україна перетворилася на етнографічний музей під відкритим небом? Я - не можу, і я не перебільшую. Наслідки вступу України до ЄС були б катастрофічними». Доказів катастрофічності так і не було - мабуть, їх відклали на наступні випуски. Але «небажання чіпати проблеми, що розділяють суспільство», вийшло просто-таки бездоганним. Та й он воно, виявляється, як: ми тут собі сидимо, президента обираємо, а зовсім неподалік, у нещасній Прибалтиці, сталася страшна економічна катастрофа! Там тепер зовсім немає економіки! От тільки якщо поглянути на сайт ЦРУ, картина вимальовується дещо інша: 2008 року ВВП на душу населення в Україні становив 7400 доларів США, у Казахстані - 11500 доларів, у Білорусі - 11800 доларів, у Росії - 16100 доларів, а от у Латвії - 17300 доларів США, у Литві - 17800 доларів, а в Естонії - 21000 доларів. Звідки ж він узявся, той ВВП, коли економіки більше немає? Тим більше, що ані нафтою, ані газом ці країни не торгують? Може, й Україні варто було б перетворитися на такий самий «музей»?

Це теж дуже характерна прикмета російської пропаганди - принижувати досягнення балтійських країн, «розвінчувати казочки» про їхні економічні успіхи. Он, цілу серію анекдотів про естонців вигадали - найчастіше недотепних, просто щоб при слові «естонець» будь-який «справжній слов'янин» починав реготати.

«Україна повинна... ініціювати створення союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном», - читаємо ми далі про «зусилля до подолання розколу в Україні». Отут є дуже важливий момент. Російською мовою «должна инициировать» звучить цілком нормально. А от в українській мові слово «повинна» означає обов'язок або примус, а не потребу чи необхідність. З цієї фрази стає очевидним: текст було написано людьми, що мислять російською, а потім подумки (а то й через комп'ютер) перекладають українською.

І ще одне одкровення від «Фронту змін»: «Насамперед треба припинити пусті розмови про громадянське суспільство, демократію, вільний ринок і вступ до Європейського Союзу». Отак, не більше й не менше. Отакі ідеологеми поширює «представник нової політичної еліти». Куди там тягатися з ними якимсь скандалам навколо етнічного походження, сексуальної орієнтації чи естетичних смаків Арсенія Яценюка! Схоже, навколо нього назріває ще один скандал, цього разу плагіатний: Петро Симоненко цілком обґрунтовано може звинуватити його, що свої передвиборні тези він списав із програми КПУ.

Що ж до скандалів навколо Яценюка... Якби їх не було, його штабу, чесне слово, було б варто їх вигадати. Бо ніщо інше не стало б такою ефективною димовою завісою, не створило б образу «безневинно зацькованого» молодого кандидата. Ніщо інше не відвернуло б увагу від того, що «молодий політик із модерним вихованням та європейською освітою» тільки й робить, що ретранслює заяложені штампи російської пропагандистської машини. От якби дізнатися про причини цього та джерела натхнення Яценюка - ото, мабуть, був би скандал! Ото були б і секс, і естетика!