М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа»  - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська.

Чи існує нині загроза зникнення свободи слова в Україні? Це питання хвилює сьогодні не лише журналістів та громадськість, але й високопосадовців, котрі не гребують гучними заявами з цього приводу. Що ближче до офіційного старту передвиборної президентської кампанії, то пильнішу увагу владні структури приділяють засобам масової інформації, особливо ж загальнонаціональним, і то вищим стає градус стосунків між журналістами та політиками. Гучні скандали за участі вітчизняних журналістів, медіаменеджерів або ж медіачиновників трапляються ледь не щотижня.

Так, скандал у студії Савіка Шустера, що стався 25 вересня, обговорювали всі провідні журналісти та аналітики країни. Те, що відбулося тоді в студії, бачила вся країна, але що сталося напередодні прямого ефіру «Шустер live» - достеменно не може стверджувати ніхто, адже кожен з учасників конфлікту має власну версію. За словами Савіка Шустера, котрий закликав журналістську спільноту об'єднатися проти викликів запеклої президентської гонитви та виробити нові правила гри, котрі не дозволяли б політикам використовувати журналістів у власних цілях, він планував великий формат із лідерами країни - Юлією Тимошенко, Віктором Януковичем і Віктором Ющенко. Із трьох запрошених до студії погодилась завітати лише прем'єр-міністр, а тому формат програми було швидко змінено на спілкування пані Тимошенко із провідними українськими та закордонними журналістами. Журналістів посадили до крісел, і до них вийшла прем'єр-міністр.

Однак вже за п'ять хвилин до студії увійшли представники Партії регіонів - Ганна Герман, Микола Азаров, Ірина Акимова. Вільних місць для них не було. З цієї невеличкої незручності й розпочався скандал у студії. Депутати-регіонали постійно вимагали слова та паритетної присутності біля головного мікрофона студії, перебивали Савіка, журналістів та прем'єра, сиділи спиною до журналістів та намагалися перетворити їх на мовчазну декорацію. Юлія Тимошенко кілька разів поступалася регіоналам місцем біля мікрофону, однак скандалу, що жеврів із самого початку програми та вибухнув наприкінці передачі, уникнути все ж не вдалося.

Вся країна дізналася про те, що Юлія Тимошенко погодилась завітати до студії лише за умови відсутності політичних опонентів. Втім, на думку пана Шустера, вона мала на це право, оскільки для телеканалів багатьох європейських країн стандарт допиту журналістами однієї з вищих посадових осіб держави є цілком нормальним. Однак оскільки телеканал «Україна», у прямий ефір якого виходить ток-шоу «Шустер live», належить впливовим членам Партії регіонів, Савіка викликали до штабу цієї партії тієї п'ятниці та почали наполягати на присутності в студії регіоналів. Шустер не зміг відмовити впливовим особам, оскільки, за його ж словами, його шантажували та примусили погодитися на такі умови. Але ж, аби не втратити такого гостя студії, як Юлія Тимошенко, про ймовірну присутність регіоналів Савік не попередив ані прем'єра, ані запрошених журналістів.

Про всі ці кулуарні домовленості повідомила всій країні в прямому ефірі депутат Ганна Герман, обурена саме тим, що Савік Шустер не сказав повної правди жодній зі сторін, з якими домовлявся. Щоправда, наступними днями Ганна Герман публічно висловила жаль з приводу того, що не втрималася, однак запевнила, що на ефіри до Савіка вона ходити більше не буде. Натомість Шустер покаявся перед аудиторією та колегами і пообіцяв, що в майбутньому подібного ніколи не робитиме. «Хай навіть наше ток-шоу ніхто не дивитиметься, але відтепер воно проходитиме максимально чесно», - сказав журналіст. Він закликав колег об'єднуватися, «бо інакше ми не втримаємося до кінця цієї передвиборчої кампанії».

Наступними днями після того п'ятничного ефіру медіаексперти, журналісти та аналітики майже одностайно засудили Шустера та його намагання догодити всім. Вони довго розмірковували над тим, що, намагаючись переграти всіх, Савік переграв самого себе, та що насправді він тільки й прагнув до того, аби в студії розгорнувся гучний скандал, що одразу забезпечило б високі рейтинги програмі.

Про справжні мотиви та сподівання Савіка ми попросили розповісти «Рентгену» Мустафу Найєма, ведучого та хронікера програми «Шустер live», оглядача сайту «Українська правда».

М.Н.: Опасно то, что пытаются сейчас дискредитировать журналистов или средства массовой информации, то есть это началось с «Интера» - они, конечно, сами наломали дров, но суть в том, что власть и политики смогли в какой-то момент подвергнуть сомнению и надавить на какие-то СМИ. В том числе, что касается Савика - была попытка надавить, была попытка дискредитировать, в итоге она ничем не закончилась, и я надеюсь, что все это так и останется незавершенным эпизодом. Просто должно быть понимание журналистов, что есть мы, какие бы мы ни были, что бы мы ни говорили друг про друга, но есть мы, а есть они, и вот этот фронт нужно всегда держать. Если мы не держим, то создаем всегда прецедент, на месте любого, на кого сейчас давят в прессе, будем мы.

В студии Савика они показали, что им не нужны журналисты, им нужен эксперт, им нужен доступ. Это такой митинг, такая тенденция, когда не нужны журналисты или они нужны как инструмент, без искажения, без анализа, без стремления объяснить свою позицию, а для прямого доступа к избирателям, и это будет наблюдаться на протяжении всех выборов. И в зависимости от того, как они себя ведут, мы должны показывать их такими, какие они есть. Приглашая или не приглашая на шоу, - неважно как, но это наша задача, - условия ставят все политики. Это я говорю с полной ответственностью, что все штабы, все кандидаты в президенты ставят условия их присутствия в эфире.

Если найдется журналист, который мне скажет, что ни один политик не дает интервью с условиями, или не приходит в эфир с условиями, я ему не верю просто по одной причине - в какой-то мере это правильно, это договор, это нормально, объяснимо и понятно. То, что ставились условия, - я уверен, что они ставились обеими сторонами, - я думаю, что это тот случай, когда нераскрытая полностью внутренняя кухня оставила очень много вопросов.

С другой стороны, я считаю, что внутреннюю кухню в принципе нельзя открывать. Та же Анна Герман - для меня это был шок, потому что есть много вещей и много вопросов, который она сама освещает off-records. Если все журналисты будут выходить с этой информацией, я не думаю, что она останется в политике, или какой-то другой политик, она в течение дня общается с сотнями людей, которые что-то сообщают нам off-records. Конечно, не хочется выходить и рассказывать, что происходило там за кулисами - тогда смысл этого всего? Конечно, были какие-то off-records договоренности, они были, но я не думаю, что это плохо, но писать - вот, Савик наконец-то признался, что он договаривался... Так извините, все так делают, и это не вопрос правильный или неправильный, это вопрос условий, в которых мы работаем.

Можно, конечно, сделать вид, что мы не договариваемся, но это будет неправдой. Зачем обманывать себя и других? Так делает Киселёв, так делает Куликов, так делают на всех каналах, когда приглашают гостей... На всех каналах, когда приглашают гостей, есть договоренности о чем-то. О чем они, мы не знаем, и я не считаю, что зритель должен о них знать, зритель должен видеть конечный продукт, если вы хотите. Конечный продукт должен устраивать в плане объективности и некой эстетической красоты, то, как это делалось, зрителю не обязательно знать.

Я считаю, что информация должна быть общественно полезной, то есть, общественно полезная информация - то, что сказала бы Тимошенко во время интервью, я уверен, а вот та информация, которая стала достоянием общественности, я считаю, не общественно полезная. Что она принесла? Вот Анна Герман или Юлия Владимировна говорили, что Савик нечестно поступал. Так, ребята, приходить к нам на эфир в течение трех лет - и вы хотите сказать, что это первый раз, когда от вас чего-то требуют или вы требуете чего-то? Вы шли на этот сговор всегда, а когда вам стало неудобно, вы начали все рассказывать.

Вы знаете много журналистов, которые хотят, чтоб в прямом эфире сказали, что вы брали деньги, что вы врете, и чтоб вас дискредитировали? Я не знаю таких, лично для меня это был бы крах. Просто Савик это вынес, выстоял свою точку зрения, причем, он не опустился до того, чтобы рассказывать все о внутренней кухне. Я его за это еще больше зауважал. А рассказывать, что он хотел специально скандал - это бред, потому что я знаю, что происходило до эфира, после эфира, что происходило внутри, я могу точно сказать, что никто этого не то что не ожидал, никто этого не планировал. Это не тот случай, когда скандал сработал на журналиста.

Если уже и создавать эти правила, то, в первую очередь, надо договориться об одной вещи: что весь процесс участия политиков в рекламе прозрачен. То есть, если мы приглашаем Васю, а Вася говорит, что не хочет, чтоб там была Лена, то мы как журналисты имеем право этот факт оглашать. Вот я считаю, что это может быть договором, или на нас не надо давить, грубо говоря, если вы не хотите идти, не идите, но и не обвиняйте нас всех. Это первое. Второе - я считаю, что журналисты могут отказывать политикам, когда они считают это нужным. То есть, если мы предлагаем важные темы и просим прийти, допустим, министра иностранных дел, а вместо него отправляют рядового депутата, которого никто не знает, значит, мы имеем право отказывать, потому что это все-таки наш проект.

М.Б.: Ми послухали думку Мустафи Найєма, котрий вважає, що Савік Шустер пішов на домовленості з політиками заради глядача і що політичний журналіст не має іншого шляху, аніж певні домовленості з політиками, про погляди та переконання яких має дізнаватися суспільство. Тим не менше, не всі колеги Савіка, що були присутні того вечора 25 вересня у студії, переконані в тому, що політиків, котрі подібним чином демонструють власне ставлення до журналістів та їхньої суспільної місії, взагалі варто запрошувати на ток-шоу. Зокрема, в цьому переконаний керівник бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Єгор Соболєв. Ось що він розповів «Рентгену».

Є.С.: Показали, що тележурналістика, яка по ідеї має бути серйозною, яка має формувати повсякденне суспільства, показувати йому, які питання зараз є важливими, наскільки чесні відповіді на них, де справжні відповіді. Замість цього тележурналістика перетворилася на обслугу політиків, це вже як частина іміджмейкерів - один відповідає за те, щоб ніс випрямити, інший відповідає за те, щоб купити гарну сукню або костюм, а журналіст в цій команді відповідає за те, щоб політик яскраво виглядав на телешоу, причому щоб цей політик повністю проявив свій напрямок, від якого дуже-дуже багато залежить. Це тележурналіста не цікавить вже. Взагалі-то велике запитання, чи це можна називати журналістикою, є слово «теле» - таке велике, з рейтингом, з емоціями все добре, але чи є там слово журналістика - велике запитання.

Я не хочу коментувати те, що робить Савік персонально, тому що, як на мене, він найяскравіший представник великої тенденції, що журналістика телебачення майже зникла, залишилася розважальна частина, і вона дуже розвинулася, і в розважальних проектах це добре, але для тієї частини, яка має бути журналістикою, ця розважальна частина стала фатальною. Я не вперше це помічаю, це не є політичними шоу, їх так навіть важко назвати, це все цирк, клоунада, серіал. Той самий «95 квартал», тільки там замість талановитого Володимира Зеленського грає не дуже талановитий Нестор Шуфрич.

Є люди, які ведуть такі програми, але вони ставлять тільки одну мету - зробити рейтинг. Я розумію, що це правильно, телебачення - це бізнес, але мені здається, що нам всім пора зрозуміти як вищу істину, що телебачення - це не лише бізнес, воно має приносити гроші, але воно при цьому не може справді тримати суспільство глухим, сліпим, мовчазним, але при цьому - з напівдебільною усмішкою і відкритим ротом.

М.Б.: Таким чином, Єгор Соболєв вважає, що в Україні взагалі немає серйозної, справжньої тележурналістики. Тележурналісти, на його думку, давно перетворилися на іміджмейкерів або ж обслугу тих чи інших політиків.

Втім, більшість журналістів все ж переконана в тому, що, якими б не були справжні мотиви Савіка Шустера, котрий все ж планував гострі та незручні запитання журналістів до Юлії Тимошенко, такий скандал просто оголив справжнє ставлення українського політикуму до журналістської спільноти. Так вважає не лише Мустафа Найєм, а й присутній тоді в студії генеральний директор телеканалу ТВі Микола Княжицький, котрий, єдиний з усіх, звернув увагу регіоналів на те, що вони поводять себе нецивілізовано, та спитав напряму у прем'єра, чи стане вона диктатором, якщо виграє президентські вибори. Таке ставлення до провідного журналіста країни Савіка Шустера як з боку прем'єра, так і з боку депутатів від Партії регіонів - лише симптом серйозної деформації демократичних процесів у суспільстві, вважає пан Княжицький. Ось що він розповів «Рентгену».

М.К.: Передача скоріше показала симптоми стосунків між медіа і політиками, тому що ми побачили політиків, які увійшли у студію, ми, журналісти, про це не знали, що їм дали добро туди приходити, нам було дивно спочатку, але незалежно від того, давали їм добро чи ні. Коли люди приходять, вони вважають, що вони депутати, вони найголовніші в цій країні, найбільше їм зобов'язані керівники всіх присутніх в залі - людей, журналістів, прем'єра, можуть диктувати їм умови. Звичайно, це виглядало б не дуже приємно, такі спільні проблеми, коли потім прем'єр теж різко почала говорити з журналістами, коли журналісти задавали їй незручні питання, в мене завжди було таке враження, що вона ніби залишилася в тій позиції опозиціонерки, яка сварилася з медіа, які контролювалися Кучмою. Але тепер вона вже сама влада, а продовжує так само себе поводити з медіа, як тоді, коли вона була в опозиції. В цьому є така певна суперечність. Стаються такі незручні ситуації, прийшов прем'єр, хотів, щоб у нього була цікава програма, натомість йому була поставлена умова, що він буде присутній лише в тому випадку, якщо буде присутня інша сторона, він намагався цю програму зберегти, і, як я зрозумів, сказав просто - як хочете, але розраховував все ж таки на те, що депутати не прийдуть. Він працював для глядача, в цих умовах свобода слова існує, але ще не до кінця. Я можу йому лише поспівчувати, він опинився в незручній ситуації, частково зі своєї вини, але більшою мірою не зі своєї.

Свобода слова - це не є щось, що один раз подарували, і вона є завжди, боротьба за свободу слова триває щодня в будь-якій країні, навіть в недемократичних Сполучених Штатах. Тому кожного для, коли ми бачимо, що щось стає на заваді свободі слова, ми повинні про це говорити, оскільки це стає на заваді і нашому суспільству, і професії, ми повинні це підкреслювати. Для журналістів це просто громадянська позиція. Щиро кажучи, мене дуже багато насторожує - як заяви як Юлії Володимирівни, так і Віктора Федоровича, так, до речі, і більшості кандидатів, в політиці немає нічого неможливого, і насправді кожен, хто балотується, має шанс на те, щоб бути обраним, тому тут до всіх треба підходити однаково.

Я не думаю, що в Україні можна встановити диктатуру, тому що в Україні недостатньо грошей, а диктатура вимагає грошей, щоб давати їх громадянам замість свободи слова, надавати хліб замість видовищ. Спроби і намагання, як кажуть, закрутити гайки, когось притиснути можуть займати лише тимчасовий період в нашій історії, а далі ми будемо все одно розвиватися як нормальна європейська країна, тобто, у України просто немає альтернативи.

М.Б.: Таким чином, сьогодні стає очевидним, що державна цензура вже кілька років тому перетворилася на цензуру власників вітчизняних медіа, котрі впевнені, що мають всі важелі впливу, передусім фінансові, на українських журналістів. І така цензура виявляється страшнішою за цензуру державну - адже вона не лишає місця принциповим вчинкам журналістів, їхньому усвідомленню власної суспільної місії. Адже навіть розмірковування над характеристиками свободи слова стають нині розмінною монетою в політичних домовленостях та політичній боротьбі, обтяженій бізнесовими інтересами тих чи інших груп впливу.

Так сталося минулого тижня, коли президент України Віктор Ющенко оголосив наступом на свободу слова реанімовану новим головою Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення Олегом Наливайком ідею про створення Каналу територіальних громад.

Пан Наливайко, як і його попередники на цій посаді Іван Чиж та Едуард Прутнік розуміє, що із двадцятьма шістьма обласними телерадіокомпаніями, які дотуються з держбюджету, мають роздуті штати, майже не виробляють власного та цікавого продукту і користуються вкрай низькою популярністю у глядачів, давно потрібно щось робити.

Однак президент Ющенко вважає, що Канал територіальних громад, створений на базі частот регіональних каналів, неодмінно буде зазнавати цензури. Тобто редакційну політику регіональним журналістам будуть тепер визначати у столиці, впевнений президент. Автор реанімованої ідеї Наливайко заперечує: ідея не має політичного підтексту, а суто прагматичний. Він пояснює, що ця ідея є намаганням комітету підвищити рейтинг регіональних програм. На сьогодні частка обласних ТРК складає приблизно 4%, а у новин доходить до 10%. «Нині в бюджеті закладаються кошти на виготовлення програм держзамовлення в обсязі 2,5-4 години, в той час як на розповсюдження - 12-15 годин. Заповнивши ці 11-12 годин, Держтелерадіо хоче допомогти поліпшити контент обласних телерадіокомпаній», - пояснив Олег Наливайко президенту.

Тим не менше, в кулуарах жваво обговорюють тему, до якої саме політичної сили тяжіє пан Наливайко та його новопризначений заступник Микола Білоус, що прагне втілити ідею Каналу територіальних громад в життя якнайскоріше. Стверджують, що інтерес деяких політичних сил полягає в тому, щоб до розпалу виборчої кампанії хоча б частково зосередити в Києві регіональний телересурс, який сьогодні фактично знаходиться в руках губернаторів (яких призначає президент), і поставити його під контроль уряду.

Тим не менше, медіаексперти категорично не погоджуються із президентом, оскільки вважають саме його головним винуватцем у тому, що за п'ять років ідею створення суспільного мовлення так і не було втілено. Але ж президент натякає на те, що винний в цьому чинний уряд, як і на те, що цілком європейська ідея модернізації державного телерадіомовлення є симптомом наступу на свободу слова, і цей наступ здійснює його політичний опонент.

Ось що розповіла «Рентгену» з цього приводу заступник шеф-редактора видань «Детектор медіа» Леся Ганжа.

Л.Г.: Як на мене, ідея модернізації системи ОДТРК взагалі і проблема свободи слова ніяким чином між собою не пов'язані, тут якраз із президентом важко погодитися. По-перше, що найголовніше - система ОДТРК потребує модернізації, і переробити саме 26 регіональних станцій у єдину загальноукраїнську мережу - ідея не тільки раціональна, це власне і той шлях, яким ішли всі аналогічні мережі в інших країнах. Тобто тут можна говорити про польський приклад, він є дуже цікавим, і це приклад вдалої модернізації - там канал DFLP, який є каналом суспільного мовлення, це не був колись єдиний канал, це була мережа, скажімо, крайових станцій, і воно було об'єднано в єдиний канал, використано як інформаційний канал DFLP-інфо, і власне всі ці колишні регіональні редакції працюють як кореспондентські пункти цього великого інформаційного каналу. При цьому на телеканалі лишаються регіональні вікна.

Українська запропонована модель дає більше свободи регіональним станціям, тому що не йдеться про те, щоби перекривати регіональні новини, і лишаються все-таки повноцінні регіональні редакції. Наскільки я можу зрозуміти з озвучених намірів Держтелерадіо, йдеться про те, щоб зекономити на виробленні власного продукту, а це проблема номер один для телепростору. Давайте ще раз кинемо оком, подивимося, що показують по українських телеканалах, і подивимося, що вже всі давно знають - виробляти своє дорого, купувати чуже - дешево, а тут йдеться про те, щоби силами 26 регіональних компаній виробляти єдиний продукт на одну об'єднану мережу, а новини лишати в так званих регіональних вікнах.

Чому викликає таку бурхливу реакцію у президента? Чому, як на мене, не тільки у президента, бо була ще заява від Партії регіонів з цього приводу. Я думаю, у Партії регіонів, яка дуже позитивно ставилась до аналогічної ідеї створення каналу територіальних громад, коли її висловлював Едуард Прутнік (екс-голова Держтелерадіо), тому що, в принципі, ця ідея не нова - «Детектор медіа» на цьому неодноразово наголошувала, що цій ідеї дуже багато років, Іван Чиж, після нього продовжив Едуард Прутнік, тепер знову ж цю ідею проголосив і Олег Наливайко. Як на мене, така категорична реакція і президента, і Партії регіонів (яка теж зробила аналогічну заяву) зумовлена не так самою ідеєю - тому що цю ідею Партія регіонів підтримувала, коли її висловлював їх однопартієць Едуард Прутнік, займаючи посаду голови Держтелерадіо, тому що ідея раціональна, своєчасна, звичайно, це робити треба, - тим, що якийсь модернізований якісний ресурс, якщо дивитися, що реформа пройде оптимістично і вдало, якщо все вдасться, модернізація відбудеться, всі 26 станцій об'єднаються в єдину мережу, і ми будемо мати на виході таку прекрасну загальнонаціональну мережу ОДТРК. Я думаю, тут є побоювання в тому, що цей ресурс буде некерованим з точки зору як президента, так і Партії регіонів, і відплюсувавши ці політичні сили, ми можемо отримати результат.

Можливо, зараз потрібно розпочати цю модернізацію, але якщо вона зараз розпочнеться, то ми зможемо говорити - так, у нас політичні впливи, це якась така константа, в нас нічого не відбувається без політичних сил, це таке загальне місце, яке треба враховувати. Якщо все відбудеться, то навряд чи ця політична сила зможе покористуватися плодами своєї праці вже на цих президентських виборах. Навіть якщо дивитися на цю реформу оптимістично (а я не є аж таким оптимістом), то терміни її виконання все одно будуть достатньо віддаленими, тому що створити канал за кілька місяців абсолютно неможливо.

М.Б.: Таким чином, навіть корисні ідеї модернізації державного телерадіомовлення та забезпечення доступу населення до якісної інформації стають сьогодні розмінною монетою в політичній боротьбі. А тому очевидно, що журналістська спільнота та активні представники громадянського суспільства мають шукати шляхів захисту від комерційної цензури, що має очевидний політичний підтекст, та політичних заяв із очевидними комерційними інтересами.

В ефірі була програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська. До нових зустрічей!