М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Сьогодні до студії завітав відомий медіаексперт та медіатренер Ігор Куляс. Вітаю Вас, пане Ігоре.

І.К.: Доброго дня, Марино.

М.Б.: Коротка довідка про Вас для слухачів. З 1989 року пан Куляс пройшов на українському телебаченні шлях від репортера до шеф-редактора новин. Протягом 1999-2002 років був шеф-редактором програми «Репортер» на Новому каналі. Ігор стажувався на таких всесвітньо відомих медіавелетнях, як BBC, Reuters, ITV, CBC, а також працював кризовим менеджером у 20 регіональних та загальнонаціональних телекомпаніях. Нині він працює тренером-консультантом із телевізійного виробництва міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна». Ігор Куляс створив власну методику оцінювання новин як продукту.

Нині Ігор Куляс здійснює моніторинг дотримання журналістських стандартів новинними редакціями 11 провідних телеканалів країни в рамках спільного проекту громадських організацій «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» за підтримки проекту «У-Медіа» міжнародної громадської організації Internews Network.

Пане Ігоре, все правильно? Для початку я хотіла б запитати Вас, які саме професійні стандарти й методи ви вважали за необхідне взяти на озброєння для власної методики оцінювання новин, коли стажувалися у відомих всьому світу медіакомпаніях?

І.К.: Це стандарти, які були напрацьовані вже десятиліттями, деякі століттями в світовій журналістиці, ніяких тут новинок чи відкриттів немає, це звичайні, відомі багатьом журналістам стандарти - оперативність, точність подачі інформації, повнота подачі інформації, збалансованість, відокремлення фактів від коментарів та уникнення власних оцінок журналіста, достовірність, простота і доступність інформації.

М.Б.: Ми сьогодні будемо пояснювати слухачам, що таке джинса, адже не всі розуміють це слово. Ви могли б дати просте пояснення, що таке джинса?

І.К.: Це такий матеріал, який кимось оплачений або простимульований в якийсь спосіб. У випадку з новинною журналістикою джинса може мати різну природу, і далеко не завжди за неї платять гроші. Це можуть бути матеріали, які служба новин видає в ефір не за гроші, а, наприклад, під тиском, тому що завжди будь-яка влада любить, щоб про неї говорили як про покійника - або добре, або ніяк.

М.Б.: Пане Ігоре, Ви вже майже чотири місяці поспіль оцінюєте якість новинного телепродукту провідних телеканалів. Але це далеко не перший моніторинг, який Ви робите. Минулого разу це було напередодні Помаранчевої революції, у 2003-му та 2004 роках. Ви тоді також оцінювали якість новин. На Ваш погляд, якою була вада вітчизняної журналістики тоді та якою вона є зараз? І чим відрізняється від тодішнього стан вітчизняної журналістики сьогодні, він покращився чи погіршився?

І.К.: На той час був набагато більш потужний і централізований тиск влади на медіа - це з одного боку, а з іншого боку - на той час новинна журналістика була більш кваліфікована, ніж сьогодні. Сьогодні й тиск менше. Не те щоб він був меншим істотно, але не так, як за часів адміністрації Кучми; втім, і загальний рівень української новинної журналістики за останні роки впав. Ми бачимо велику кількість продукту, який є неповноцінним, неякісним і загалом неправдивим, не таким, що відображає реальність, дуже часто не з причин політичного тиску або кимось комусь проплачених грошей, а з причин низької професійності самих журналістів.

М.Б.: А з чим ви пов'язуєте такий спад професійного рівня журналістів? Це просто лінощі чи щось інше?

І.К.: Лінощі - це фактор, який діє у всі часи й однаково. Питання, звісно, не в лінощах самих журналістів, а в тій системі, яка була створена протягом останніх років. Ми з вами бачили, що вбивалися великі ньюзруми, коли професійні люди витискалися, пріоритетом вважалася не журналістська професійність, а відданість конкретним менеджерам. Це дуже погана історія для нашої професії, тому що вільнодумство повинно бути, лише тоді буде якісний продукт, лише тоді люди будуть чогось прагнути і будуть постійно чогось навчатися.

А протягом останніх років вся ця система діяла на багатьох каналах. Різко впав рівень якості менеджменту та рівень вимог до професійної якості продукту. Головне, щоб всі казали те, що треба казати менеджерам чи власникам.

М.Б.: Тобто, одна з основних вад - це повальна слухняність журналістів? Ми про це сьогодні ще будемо говорити. Зараз я пропоную нам послухати думку провідного публіциста «Детектор медіа» Отара Довженка про основні виразки вітчизняної журналістики зразка 2009 року.

О.Д.: Найбільше порушення - це відверта, зухвала і нахабна джинса, яка з'явилася так, як це буває перед виборами. У випуск новин вклинюється блок сюжетів, у якому повідомляється, що той чи інший кандидат у президенти вважає таке-то, закликає до такого-то, збирається щось зробити або поїздив на танку, або подоїв корову, і ці повідомлення супроводжуються відеорядом, синхроном цього кандидата в президенти, тобто це - відверто замовні сюжети рекламного характеру, це порушення закону «Про рекламу», не кажучи вже про те, що це - порушення якщо не букви, то духу закону «Про вибори», тому що фактично ведеться політична агітація до старту виборчої кампанії. З одного боку, ігнорують важливі теми, бо в «соціалці», на відміну від політики, немає чіткої системи координат - що важливо, а що неважливо. Наприклад, прекрасна новина, яка була пару тижнів тому - розлад шлунку у п'ятнадцяти солдатів президентського полку - це страшно чи ні, важлива новина чи ні? Деякі канали почали з цього свої випуски новин - що п'ятнадцять солдатів президентського полку, перепрошую, сидять на унітазі, вони не померли, просто якась дизентерія. Мені здається, що в цьому випадку немає чіткої системи координат.

М.Б.: Отар Довженко навів один із найбільш яскравих прикладів тієї абсурдної ситуації, коли замість того, щоби цікавитися життям кожної конкретної людини, журналісти настільки сконцентровані на печерському пагорбі, як казала в цій студії директор «Інституту масової інформації» Вікторія Сюмар, що розлад шлунку в солдатів президентського полку стає важливішим за справді значущі для всього суспільства теми, як-от смерть малюка на Донеччині внаслідок планової вакцинації.

Пане Ігоре, я, як відданий читач результатів Вашого моніторингу, сформулювала для себе приблизно такий діагноз вітчизняної журналістики.

Перший симптом для мене - це небажання або нездатність перевіряти інформацію та її джерела та посилатися на них, наслідком чого стають такі ганебні випадки. Я цитую Ваш текст: «4 вересня, повідомляючи про масове отруєння малих дітей у Джанкої, жоден телеканал не зазначив джерел фактичної інформації, зокрема про кількість отруєних. Логічно було б довідатись у місцевих лікарнях, але дані, очевидно, збиралися де завгодно. Тож маємо різнобій у цифрах: ICTV вказує, що госпіталізовано 126 дітей, Новий канал, СТБ, "1+1" та "Україна" говорить про 137 дітей, "Інтер" і Перший канал - про 144 дитини, 5-й канал - про 151 дитину. При цьому канали не зазначають, на яку саме годину наведено дані».

Пане Ігоре, я впевнена, що для будь-якої західної телекомпанії подібне просто неприпустимо. Чи я помиляюся?

І.К.: Там, де я був, звісно, в редакціях надзвичайно високі вимоги до точності будь-якого факту, який наводиться, і до перевіреності цього факту, достовірності. Наші канали дуже часто не ускладнюють собі життя - десь щось почули або глянули до інтернету (дика річ, що журналісти вважають це джерелом інформації), і все це видали в ефір, не думаючи про те, що цей ефір будуть дивитися сотні тисяч або мільйони людей. Тобто журналіст сам не перевірив факт, а віддав його мільйонам людей. На Заході одного такого «проколу» достатньо для того, щоб людину назавжди викинули з цієї професії, тому що це свідчить не про помилки, а про ставлення людини до своєї роботи.

М.Б.: Але якби не ваш моніторинг, цього б ніхто не помітив. Адже глядач не дивиться 5-7 каналів щоденно, і він не має можливості порівняти це. Другий симптом з мого особистого діагнозу, який я ставила нашій журналістиці, читаючи ваші моніторинги, - це неприпустиме і доволі часте ігнорування найбільш значущих соціальних тем. Ми вже згадували в цій студії, що, наприклад, 20 серпня телеканал ТВі взагалі не повідомив глядачеві про тодішню тему №1 - смерть малюка на Донеччині після планової вакцинації. Але в нас безліч свіжих прикладів: 2 серпня лише канал СТБ звернув увагу на знецінення гривні та прогнози фінансистів з цього приводу. Лише Новий канал розповів того ж дня, що в країні бракує безкоштовних ліків «Куросурф» для дітей, які народжуються недоношеними. Лише канал «Україна» розповів про те, що в місті Сніжне закривають одну зі шкіл, і батьки підозрюють, що під нею розташований пласт вугілля, на який хтось претендує.

Натомість центральні телеканали зосереджені на відвідинах прем'єр-міністром Юлією Тимошенко Лівії - з нагоди святкування Муаммаром Каддафі 40-річчя власного перебування біля керма країни, на новозбудованому стадіоні «Донбас-арена», на тому, що віце-спікер парламенту Микола Томенко пропагував серед школярів здоровий спосіб життя...

Пане Ігоре, тут ми впритул підійшли до теми джинси. Чому, на Вашу думку, кожного разу, що ближче до виборів, то менше «соціалки» у новинах, розповіді про соціально значущі події, місце яких впевнено займають розповіді про «політику партії»? Поки що, правда, цих партій декілька.

І.К.: Коли справа йде до виборів, вмикаються якісь ознаки хвороб, це - істерія. Я би сказав так: питання того, що ньюзруми не шукають тем, які б цікавили людей, - по-перше, в лінощах, все ж таки. Коли наближаються вибори, тут ще й включається інший фактор впливу - той тиск, який чинять на власників і менеджерів каналів: «про мене треба розповідати більше». Це зрозуміло.

Я наведу вам такий приклад із недалекого минулого, як це може відбуватися: ми всі пам'ятаємо повінь, яка була в минулому році. З моєї точки зору, це була тема року взагалі для України, нічого більшого, що переважало би це за кількістю людей, яких напряму стосувалася ця біда, за кількістю наслідків для величезних регіонів, в минулому році не було. А от тепер уявіть собі, що в ті перші дні, коли країна була по коліна, по шию в воді, наші канали кинули всі сили на іншу важливу тему - на висвітлення візиту Варфоломія в Україну! Я абсолютно не сумніваюся, що ця тема є також важливою, але повінь була важливішою на голову. Директор регіональної телекомпанії розповідав мені історію, яка дуже добре пояснює, чому так сталося. Він казав, що коли вони телефонували на центральний канал (я не буду називати цей канал, бо це відбувалося скрізь, на всіх наших великих каналах) і казали: «У нас тут просто біда. Ось вам матеріал», а їм казали: «Ви заспокойтеся, тому що у нас тут Варфоломій». Це, мабуть, рівень розуміння. І великі канали включилися у висвітлення цієї тематики лише тоді, коли туди поїхали наші політики.

М.Б.: Але це стосується не тільки цієї теми, дуже часто взагалі звертають увагу на події тільки тоді, коли політики з цього приводу щось кажуть. Ви могли б навести ще якийсь яскравий приклад замовних сюжетів за останній час? Адже ми з моніторингів бачимо, що за останній місяць кількість джинси збільшилася просто катастрофічно.

І.К.: Зараз пішла політична джинса, зрозуміло, що є деякі кандидати, які мають або вплив або гроші, тому в ефірі багатьох каналів з'являються деякі матеріали. Поки що джинсовим лідером є Юлія Володимирівна, і це зрозуміло, тому що вона має всі важелі впливу на власників великих каналів.

М.Б.: От я з цього приводу хотіла б, щоб ви прокоментували одну з останніх дуже гучних подій. В останньому своєму тексті, присвяченому раптовій зміні ідеологічної лінії подачі новин телеканалом «Інтер», Отар Довженко наводить такі дані: 7 вересня, в день оголошення про звільнення Ганни Безлюдної, генерального продюсера медіагрупи «Інтер» (вона 3 роки очолювала канал), з газовими домовленостями України з Росією, за які канал протягом останнього року жорстко критикував Юлію Тимошенко, взагалі не давав їй слова в ефірі, а також представникам її блоку, раптом стало все гаразд. Крім того, з новинних сюжетів каналу взагалі зник Арсеній Яценюк, який раніше коментував майже всі події, й навіть ті, до яких він не мав жодного стосунку.

Я б хотіла, щоб ви прокоментували таку раптову зміну, адже журналісти «Інтера» казали, що вони не надають слова Юлії Тимошенко та її представникам, тому що ті самі відмовляються давати коментарі каналу, але 7 вересня все стало навпаки.

І.К.: Зміна влади на «Інтері» - це подія, сенс якої все одно поки що важко якось оцінювати, треба подивитися, що буде робити керівництво. Як припущення, я можу сказати: мені здається, поки що взято просто тайм-аут, нова інформаційна політика «Інтера» в стані розбудови. Від людей з «Інтера» я, наприклад, знаю про те, що з ньюзрумом ніхто ніяких концептуальних розмов не вів з нового керівництва. Тобто, не було сказано чітко щось одне, наприклад, що ми далі робимо новини так, так і так. Такого не було.

М.Б.: Але пан Довженко каже, що з наших неофіційних джерел є така інформація, що просто було дано вказівку, щоб Юлії Володимирівни було стільки ж в ефірі, як, наприклад, Віктора Януковича.

І.К.: В мене, на жаль, такої інформації немає, але якщо це так, то можна припустити, що відбулися певні домовленості нагорі. Канал, на який має вплив, в тому числі, Росія.

М.Б.: Але тут є цікавий момент, я б хотіла, щоб ви прокоментували. Отар Довженко пов'язує настільки кардинальну зміну настроїв журналістів «Інтера» із їхньою готовністю виконувати вказівки, тобто їхньою слухняністю, про яку ми говорили на початку. Чим би ви це пояснили?

І.К.: З такою оцінкою Отара я погоджуюся на сто відсотків. Чим це пояснюється? Пояснюється дуже простою річчю - витиснуто з журналістського простору велику кількість людей, які були справді професійними. Для всіх, хто працює там, всередині системи, є очевидним, що якщо ти будеш пручатися курсу керівництва, ти просто залишишся без роботи. Будь-яку людину можна зрозуміти, у всіх є сім'ї, треба щось їсти.

М.Б.: А ще говорять про те, що журналісти набрали кредитів за ті роки, коли не було кризи.

І.К.: Ну, звісно, кредитна історія стала додатковим серйозним аргументом для того, щоб робити так, як кажуть.

М.Б.: Тобто, все ж є ринкові важелі впливу на журналістів - страх втратити роботу, нормальну зарплату, не розплатитися з кредитами. Я пропоную послухати Отара Довженка, який пояснює нову навалу джинси в телеефірі тим, що зараз людей, які готові практикувати способи боротьби з джинсою, просто звільняють.

О.Д.: Зараз уже менеджери розумніші, прагматичніші, цинічніші, тому на кожному каналі є журналісти, готові на все, які все виконують, а решті дістається кримінал, соціалка, зовнішнє і внутрішнє оцінювання. Що стосується політичного мовлення, воно завжди віддається в руки людині, на яку можна покластися, яка напише, і скаже, й озвучить в ефірі те, що треба. Якщо послухати те, що говорять Ігор Куляс і Олександр Макаренко на своїх курсах молодим журналістам, в них є перелік способів протистояння цензурі, це дуже цікавий перелік, навіть багато пунктів із цього переліку мають свого автора, наприклад, оцей спосіб практикувала Іванна Коберник в ефірі і т. д. Зараз людей, які готові практикувати способи боротьби з цензурою, просто звільняють, тому що вони не потрібні, та сама згадувана Іванна Коберник врешті-решт, відмовившись читати в ефірі й ставити в свій випуск джинсу, була звільнена. Багато інших людей, які вистояли у 2004 році - чому вони вистояли? Тому що їхні керівники, які б вони не були підконтрольні і підцензурні, розуміли, що ці люди - професіонали, а професіоналізм у той час цінувався набагато більше, ніж слухняність. Людина могла бути скільки завгодно неслухняна і непокірна, боротися проти цензури, але якщо вона була професійним журналістом, то вона цінувалася і з нею намагалися працювати, переконувати і все таке. Само собою, що були такі «вірні солдати партії», які все знімали і говорили й так далі, але були й такі. Зараз такі просто не виживають або відтісняються на маргінес, тому що це стало бізнесом.

М.Б.: Ми послухали думку Отара Довженка, провідного публіциста «Детектор медіа». Пане Ігоре, Ви розробляли перелік способів боротьби з цензурою. Які зі способів були б сьогодні найдієвішими? Тобто, для тих людей, які хочуть залишитися в професії, але не хочуть бути слухняними, хочуть бути дійсно професіоналами?

І.К.: Мені важко сказати їм щось втішне, бо справа зайшла занадто далеко. Проти цензури насправді журналісти можуть боротися лише спільними зусиллями, зусилля одиночок приречені на провал. Навіть якщо цих одиночок набирається багато, ми пам'ятаємо історію із журналістами каналу «1+1», коли цих людей просто звільнили в 2004 році, хоча їх було чимало. Їм навіть не допомогло те, що через якийсь час канал приніс вибачення глядачам за те, що довго годував їх неправдою, але тих людей не поновили. І цей приклад дуже поганий для всіх інших. Боротися з цензурою всередині каналу надзвичайно важко, і можна лише робити якісь напівкроки. Ті способи, про які я казав, - більшість із них все ж таки передбачають спільні дії не лише репортера або редактора, але й усього ньюзруму. Наприклад, я працював на Новому каналі, нам вдавалося дуже часто видавати в ефір інформацію, яку влада не хотіла там чути, але це були спільні дії, це не означало, що хтось один іде проти системи.

М.Б.: Тобто, поки що на покращення журналістських стандартів в Україні сподіватися не випадає?

І.К.: Є велика така ніша, де їх можна покращувати, - це питання професійності роботи людей, дехто займається самовдосконаленням, а дехто ні. Поки що, з того, що я бачу, більшість - ні. Вони вважають, що краще робити так, як вони робили весь час. Підвищуючи рівень своєї роботи, журналісти матимуть на що спиратися, це, мабуть, шлях.

М.Б. Шлях до цього ще довгий?

І.К.: Боюся, що так.

М.Б.: Я дякую Вам, пане Ігоре, за те, що завітали до нас у студію. Це була програма «Рентген», в гостях у якої був медіаексперт Ігор Куляс. Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська.

До нових зустрічей!