Скажіть, чи донедавна хтось щось чув про вітчизняну Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі? Про комісію, може, й чули, а ось її робота від початку створення цього органу була формальною. Приймалися здебільшого другорядні рішення, а резонансних було настільки мало, що вони перетворювались чи не на подію року. (Згадаймо рекомендації стосовно програми «Вікон із Дмитром Нагієвим».)

У 2006 році, ще працюючи в апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, я виступив зі статтею «Чи Телерадіотитанік?». В основі матеріалу була, зокрема, й тривога з приводу нехтування вітчизняними телеканалами норм законодавства із захисту суспільної моралі. Пізніше на «Детектор медіа» я продовжив цю тему в статтях «Свобода порно», «Заручники "гріховних сестер"», де наводив конкретні факти прокату на одному з телеканалів фільмів із відвертими ознаками порнографії.

Дискусія тоді піднялася і... благополучно вщухла, коли з'ясувалося, що не відомо, хто взагалі видавав прокатні посвідчення на зазначені фільми. Оскільки комісія із захисту суспільної моралі їх не переглядала...

На початку 2008 року як сигнал SOS прозвучало моє Відкрите звернення до Ради Національної безпеки й оборони, в котрому також ішлося про проблеми суспільної моралі. Ці застереження далеко не поодинокі. На захист суспільної моралі виступали й виступають відомі діячі культури й мистецтва, а також звичайні телеглядачі, серед яких, передусім, батьки, стурбовані впливом рідного українського телебачення на своє ж таки молоде покоління.

І ось нарешті у 2008 році (після повного оновлення складу) запрацювала Експертна комісія із захисту суспільної моралі. Про те, що вона таки запрацювала, свідчать як ухвалені (непоодинокі) рішення, так і реакція на них (для прикладу: програма Миколи Вересня «Попередження», що вийшла в ефір 23 березня цього року на Першому національному, стала приводом «порозкошувати» супротивникам всілякого контролю над ефіром).

Використовуючи прийомчики минулої епохи, один із найбільших сучасних «моралістів», Лесь Подерв'янський, на пару з Миколою Вереснем «дуркували» (і де?!) в музеї Тараса Шевченка над картинами, що зображали оголені жіночі плечі, груди... А це, мовляв, підлягає забороні Експертною комісією?.. Ба більше: згадали про античні скульптури, твори Флобера, Драйзера, які також, мовляв, не вписуються в норми суспільної моралі, яких вимагає дотримуватись українська Експерта комісія із захисту суспільної моралі.  

Такий гіперболізований примітивний підхід до проблеми боротьби за суспільну мораль, звісно, окрім гіркого сміху не викликає нічого, але, дивлюсь, він успішно застосовується й іншими. Як приклад - свіжоспечена стаття Євгена Мінка «Пожалуйста, закройте телевидение». Уявляю, скільки ще готується подібних виступів! Ціла армія «моралістів» зібралася. Це вам не якісь там делікатно-ввічливі Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Дзюба... Це бійці! Цинічні, хамовиті. А хамство, як відомо, завжди агресивне, яскраве, помітне.

Тому, пане голово Експертної комісії із захисту суспільної моралі, Василю Костицький, приймайте виклик. Вам оголошено війну. Її оголошено й усім тим, хто прагне справжньої моралізації ефіру... А таких людей, згідно з соцопитуваннями - більшість. Отже - сотням тисячам українських громадян оголошено війну. І це треба усвідомлювати.

Що ж варто, як на мене, зробити, щоб не програти у цій «війні»?

По-перше, в жодному разі не підтвердити закиди, що, мовляв, ця боротьба за мораль переросте в щось інше, ширше (а приклади цього, на жаль, в історії траплялися). Отже - рішення Комісії мають бути бездоганними і фаховими. По-друге, варто врешті з'ясувати: хто ж в Україні «крайній» у прийнятті остаточного вердикту з проблемних матеріалів, які порушують суспільну мораль на телебаченні, - Експертна комісія чи Національна рада з питань телебачення і радіомовлення? По-третє, врешті домогтися прийняття Постанови Кабінету Міністрів, у якій було б визначено відчутні, а не символічні штрафи за порушення норм суспільної моралі в ЗМІ. І головне - має бути запроваджено простий механізм стягнення цих штрафів. До слова, в багатьох країнах суми штрафів телекомпаніям сягають мільйонної позначки (в доларовому еквіваленті).

По-четверте, треба сприяти появі у вітчизняному ефірі власного професійного морального продукту. У нас що, відсутня власна історія, ми не маємо ким пишатися й кого наслідувати? Де ці програми? Якщо вони й з'являються, то одразу ж тонуть у смітті й непотребі, який виливається на голови співвітчизників у вигляді низькопробного закордонного ширпотребу.

По-п'яте, треба діяти винятково в річищі Конституції та чинних Законів України «Про суспільну мораль», «Про телебачення й радіомовлення» та «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Отут дозволю собі не погодитися з розрекламованою Хартією, укладеною нещодавно між Експертною комісією, Нацрадою, Іваном Васюником (?!) та низкою каналів. Переконаний: це шлях до безвідповідальності. І є підтвердження цього: Нацрада вже укладала (в 2005, 2006 роках) меморандуми з телемовниками. І що з того вийшло? Два роки безконтрольного ефіру. Тепер цей документ назвали... Хартією. Але мета ідеологів, схоже, одна й та ж: утворити своєрідний «буфер» між телекомпаніями й контролюючими органами. А як же тоді бути зі статтями законодавства? Вони що, тимчасово підміняються Хартією? А як бути з тими, хто не підписав Хартії - загальнонаціональними, місцевими й закордонними мовниками? Для них - інші «правила гри»?.. Перепрошую, але насмілюся бодай на дещицю реанімувати прекрасне гасло (у яке, до речі, свого часу багато хто повірив): «Закон один для всіх!». Усе решта - від лукавого...