23 січня автор поставив перед собою нереалістичну мету: передивитися «Свободу на “Інтері”» та «Шустер live» ТРК «Україна». В результаті вийшов такий собі улюблений Шустером «заппінг» тривалістю три години. Перше враження було мов у того інопланетянина, про якого написала у своєму блозі Наталія Лигачова: політики справді розказували на двох каналах про дві різні країни, двох різних прем’єр-міністрів, різні газові угоди та їхні різні наслідки.

 

Тобто, якби автор дивився тільки «Інтер», зовсім нічого не знав про газову сферу і був би аполітичним («всі дістали!» – така нині установка більшості громадян), він би вже хапався за голову через бездарність і непрофесіоналізм уряду, перераховував би в матраці чи панчосі свої невеликі статки в очікуванні чергового зростання цін на комунальні послуги та дефолту країни. Якби ж автору пощастило переглядати за таких умов лише «Шустер live», підстав для хвилювання було би значно менше. Можливо, автор навіть приєднався б до тих 11% глядачів у студії, які за час програми повірили, що представлені на ній політики зможуть упоратися з кризою.

 

Але після години спокійного аналізу вражень від побаченого на обох каналах, а також повторного перегляду ефірів та отримання деякої внутрішньої інформації у мене зміцнилося переконання, що обидва політичних ток-шоу нав’язували глядачеві два різних бачення країни, два полярні погляді на те, що є «білим», а що – «чорним». При цьому кожна сторона вперто намагалася не сказати глядачеві правду.

 

Чим це загрожує, якщо, скажімо, зустрінуться постійний глядач «Свободи на “Інтері”» та пошановувач «Шустер live»? У кращому випадку обидва дійдуть згоди, що «всі вони однакові», в гіршому – перенесуть суперечку з використанням політичних меседжів на особистісний рівень. А коли суперечка переходить на особистісний рівень, певні уявлення чи переконання, хай навіть набуті чи штучно нав’язані, стають для їх носія дорожчими, навіть більш «реальними», ніж власне реальні події чи факти. Таким чином, маніпулятивні меседжі, що прозвучали на обох програмах, ставатимуть частиною внутрішніх переконань громадян, підштовхуватимуть їх до відповідного політичного вибору, що і є метою політиків. Якщо це триватиме й далі, ми не помітимо, як знову почнемо ділити Україну на три сорти.

 

В цьому контексті Шустер нічим не кращий за Данилевича: обидва взяли на себе місію модерувати не відкриту дискусію, а змагання у брехні та навіюванні. Просто Данилевич це робить більш однобоко і прямолінійно. А Шустер удає з себе мудреця: тому хто заявляє, що «два по два – три» він каже: «Ви близькі до істини»; і тому, хто каже: «Два по два – п’ять», він каже: «А ви теж близькі до істини, але з іншого боку». Тоді як модератор мав би сказати: «Та ви брехун або ж невіглас!» і підтримати того, хто все-таки сказав би, що «два по два – чотири». Але навіщо напружуватися….

 

 

Це, звісно, не повернення у 2004 рік, але важко погодитися і з тезою про те, що ефір дозволяє виникнути ситуації, коли «дурь каждого видна». Якщо таке трапляється, то лише через непідготовленість конкретного персонажа чи технічний прокол. Програми-конкуренти – насправді різні формати «відмивання мізків» громадян від здорового глузду і критичного погляду на тих чи інших політиків.

 

Подивишся «Інтер» – і мимоволі зловиш себе на думці, що Яценюк цілком реальний і гідний кандидат у Президенти (хоча насправді досвіду й особистих якостей йому бракує). Подивишся «Шустера» – і повіриш Юлі, що вона любить людей більше, ніж владу, та робить все в ім’я народу, волею народу і заради народу (знову забуваючи, що люди для неї, так само як для решти, – засіб досягнення влади).

 

«Свобода» і «Шустер live» – справжні телевистави, в яких актори-політики наперед знають свої репліки і репліки опонентів. Тому й не побачите ви в їхніх очах драйву: над головами не стоїть модератор, який може припинити цю безглузду гру. Для чого напружуватися, наприклад, Юрію Бойку, коли йому ясно, яким документом перед його носом замахає Юрій Кармазін. Всі знають, що нічим це не закінчиться.

 

Хоча деякі вдалі й невдалі кроки варто відзначити окремо. Зокрема, пряме включення Тимошенко з робочого кабінету (навіть попри затримку та звук, що не збігається з рухами губ) додавало їй ваги. Студія Савіка Шустера вже давно асоціюється у громадян із базаром, на якому всі говорять усе й нічого. Дистанціювання від цього «токовища» водночас наближало Тимошенко до звичайних глядачів. Усе виглядало так, наче вона на хвильку відірвалася від своєї нелегкої прем’єрської роботи. Така рідна і водночас недосяжна прем’єр-міністр демонструвала свою увагу до глядачів і підкреслювала свій статус «людини, яка працює, коли інші тільки говорять».

 

А от інтерівський ефір для Арсенія Яценюка пройшов не зовсім вдало з погляду стилю. Відбувся прокол, якого глядачі не бачили. Наприкінці програми Яценюкові влаштували міні-вихід у народ. Жіночка з Одеси поскаржилася йому на нестерпні умови життя, а він пообіцяв суворо розібратися з чиновниками-негідниками. Усе пройшло добре: Арсеній Петрович і своє «людське обличчя» показав, і турботу про «маленьких українців». Аж тут трапилося неочікуване: на запитання ведучого «Хто має ще запитання до Яценюка?» підвівся чолов’яга середніх літ і попросив слова. «Треба боротися з корупцією!». «Так, треба», – відповів Яценюк і знову кинувся обійматись. Тут і виник конфуз: глядач, очевидно, не був «підсадною качкою»: схопивши Яценюка, він уже не хотів відпускати його, поки той не пообіцяв би йому допомогу. Їх насилу розняли двоє здорових дядьків, які й вивели представника громадськості зі студії. Якби «Свобода на “Інтері”» не була оперетковою постановкою, глядачі мали б нагоду побачити це в ефірі.